Постанова 4813 № 511/1831/22

Номер провадження: 22-ц/813/7104/23 Справа № 511/1831/22 Головуючий у першій інстанції Теренчук Ж. В. Доповідач Кострицький В. В. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.09.2023 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Кострицького В.В., суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П., за участю секретаря Гуденко Д.О. учасники справи: позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 представник позивачів - ОСОБА_3 відповідачі - ОСОБА_4 , діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 треті особи - ОСОБА_6 , орган опіки та піклування виконком Роздільнянської міської ради Одеської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 травня 2023 року, ухвалене у складі судді Теренчук Ж.В., у приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи - ОСОБА_6 , орган опіки та піклування виконком Роздільнянської міської ради Одеської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, - встановив: Короткий зміст позовних вимог. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та її доньки, в якому просять визнати їх такими, що втратили право на користування жилим приміщенням - житловим будинком з господарчими спорудами по АДРЕСА_1 , належного їм на праві власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року №431, так як вони не є членами їх сім`ї і з лютого 2020 року в будинку не проживають. Свої вимоги мотивували тим, що вони з 26 квітня 1995 року перебувають у шлюбі і їм на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 . У позивачки ОСОБА_2. від іншого чоловіка є син ОСОБА_6 , який перебував з відповідачкою ОСОБА_4 у шлюбі з 20 жовтня 2016 року. Шлюб між ними розірвано рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 30.07.2020 року у справі № 511/1188/20, що набрало законної сили 01.09.2020 року. Від цього шлюбу з її сином у відповідачки ОСОБА_4 є неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час вказаного шлюбу позивачі надали згоду на їх проживання та реєстрацію у належному їм будинку в результаті чого ОСОБА_4 з 20.10.2016 року, а її дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.02.2017 року та по теперішній час зареєстровані у вказаному житловому будинку. Окрім відповідачів, ніхто у будинку не був зареєстрований і тому відповідачі ніколи не були членами сім`ї позивачів, спільно з ними у будинку не проживали та не були пов`язані з позивачами спільним побутом. Вважають, що відповідачі не набули право постійного користування належним позивачам будинком, незважаючи на тривалий час проживання в ньому та реєстрації за цією адресою і є тимчасовими мешканцями. Фактично з лютого 2020 року без зняття з реєстрації відповідачка ОСОБА_4 з малолітньою дочкою ОСОБА_5 вибула і вивезла всі свої речі з цього житлового будинку і до цього часу у ньому більше не з`являлася, таким чином не проживають за місцем своєї реєстрації з лютого 2020 року безперервно по теперішній час, їхніх особистих речей у будинку немає, в утриманні будинку вони будь-якої участі не приймають та не ставляться до вказаного житлового будинку як до свого постійного місця проживання. За наявною інформацією, відповідачі на теперішній час постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Позивач ОСОБА_1 29.07.2022 року на фактичну адресу проживання відповідачів рекомендованим листом направляв письмову пропозицію добровільно знятися з реєстрації, ОСОБА_4 її отримала особисто 02.08.2022 року, проте до цього часу не виписалась із житла. Реєстрація відповідачів у будинку позивачів створює їм перешкоди у користуванні та розпорядженні своєю власністю, вони мають намір продати вказаний будинок. Оскільки фактичні обставини справи свідчать про те, що позивачі є власниками житлового будинку, у якому не проживають і не зареєстровані, згоду на проживання відповідачів надали в період перебування відповідачки в шлюбі з сином позивачки, відповідачі спільним побутом із позивачами не були пов`язані, тому вважають, що право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власників цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Просили позовні вимоги задовольнити та визнати відповідачів такими, що втратили право на користування належним їм будинком. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області 29 травня 2023 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , діючої в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи - ОСОБА_6 , орган опіки та піклування виконком Роздільнянської міської ради Одеської області про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - задоволено. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_4 та її донька ОСОБА_5 не є членами сім`ї по відношенню до позивачів в розумінні ст. 64 Житлового кодексу України, так як не входять до переліку осіб, які є членами сім`ї власників житла, крім цього постійно однією сім`єю не проживали та спільного господарства з ними не вели, сторони по справі не перебувають в договірних відносинах, договору найму жилого приміщення між ними не укладалося. Відтак, житлові гарантії, встановлені ст. 156 ЖК України для членів сім`ї власника житла або колишніх членів сім`ї власника житла, на відповідачів не поширюються. ОСОБА_4 разом з донькою не проживають в спірному будинку з лютого 2020 року, місцем їх проживання АДРЕСА_2 , що підтверджується актом обстеження умов проживання відповідачів, складеним органом опіки та піклування. Не проживає в будинку позивачів і батько ОСОБА_5 - ОСОБА_6 . Ніхто із них витрат по утриманню жила позивачів не несе, примусово до будинку не вселявся. Відповідачка ОСОБА_4 в суді повідомила, що вона в лютому 2020 року пішла із сім`ї, так як ОСОБА_6 випивав та вчиняв домашнє насилля в сім`ї, з того часу вона проживає в будинку брата в с. Цебрикове разом з дитиною, вселитися до будинку позивачів не намагалася і таких намірів не має, проте під час проживання в ньому затратила грошові кошти на його ремонт, так як власники будинку мали намір залишити цей будинок онуці. Після її від`їзду відшкодувати понесені витрати на ремонт позивачі відмовляються. Вона не має можливості зареєструвати дитину в іншому місці, так як не має власного житла. Однак судом встановлено, що між сторонами не існує судового спору з таким предметом позову, тобто позивачка заявлені витрати на утримання житла в установленому законом порядку до відповідачів не заявила, що свідчить про безпідставність цих аргументів у суді. Тому суд вважає, що є всі підстави для визнання втратившою право на користування будинком позивачку - ОСОБА_4 з лютого 2020 року, так як вона в даному будинку не проживає, витрат на його утримання не несе, втратила інтерес до цього житла і не має намірів використовувати його для власного проживання, майже три роки проживає в іншому місці. Також суд вважає, що належить визнати втратившою право на користування будинком і малолітню ОСОБА_5 оскільки, відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України). ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не досягла 10-ти річного віку, а відтак місцем її проживання є місце проживання її батьків, таким чином остання має право проживати або з матір`ю ОСОБА_4 або з батьком ОСОБА_6 . Будинок позивачів не є власністю та місцем проживання її батьків. Також під час розгляду справи встановлено, що з лютого 2020 року дівчинка постійно проживає з матір`ю в с. Цебрикове Великомихайлівського району Одеської області, де і навчається. Вказані особи не проживають за місцем своєї реєстрації з лютого 2020 року безперервно по теперішній час, їхніх особистих речей у будинку немає, в утриманні будинку вони будь-якої участі не приймають та не ставляться до вказаного житлового будинку як до свого постійного місця проживання. Відтак, суд вважає, що її також належить визнати втратившою право на користування будинком позивачів з лютого 2020 року. Доводи апеляційної скарги. Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_4 звернулась з апеляційною скаргою в якій просить рішення суду скасувати. Апеляційна скарга мотивована тим, що поділу майна, яке належить подружжю не відбулось, побутова техніка, меблі, речі залишилась у будинку. Вартість будівельних матеріалів витрачених на ремонтні роботи для облаштування будинку, їй ніхто не відшкодував, на облаштування будинку були витрачені особисті кошти, накопичені нею до шлюбу та дитячі кошти. Вказує, що житла не має, витрачала кошти на облаштування будинку, так як її позивачі завірили, що будинок буде належати дитині ОСОБА_5 , онуці ОСОБА_2 та документи на право власності на будинок будуть оформлені на доньку. Позивачі позбавляють її та її неповнолітньої доньки права на реєстрацію. Зареєструвати дитину за іншою адресою у неї не має можливості. Вважає, що її донька ОСОБА_11 є членом родини позивачів. Акт про не проживання ОСОБА_12 та її доньки від 11 липня 2022 року не відповідає дійсності, адже в будинку знаходяться речі, які належать її особисто та побутова техніка, яку вона не забирала, як при огляді будинку жителі села Нові Чобручі та депутат зазначені у документі, не помітили її та дитячих речей, їй не відомо. Акт про не проживання особи засвідчений не належним чином, с. Нові Чобручі відноситься до Роздільнянської міської ради Одеської області, та повинен бути засвідчений Головою Роздільнянської міської ради, тобто печатка та підпис голови Роздільнянської міської ради відсутні, тому зазначений документ приймати до уваги як доказ не має сенсу. В матеріалах справи наявний висновок органу опіки та піклування виконкому Роздільнянської міської ради Одеської області про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_5 такою, що втратила право на користування будинком позивачів. Даний висновок судом не прийнятий до уваги. Вважає, що зняття з реєстрації ОСОБА_11 та її доньки є порушенням їх прав, оскільки як визначено ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. ОСОБА_11 нічого не руйнувала, а лише примножувала, зробила ремонт, придбала меблі та побутову техніку. Вказує, що враховуючи неповнолітній вік відповідача ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , її місцем реєстрації є місце проживання/реєстрації адреси проживання/ її батьків. Вважає що, неповнолітня донька ОСОБА_5 , правомірно набула право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки її мати зареєстрована за вказаною адресою зі згодою власника житлового будинку. Зі змісту постанови Верховного Суду по справі № 711/4431/17, провадження № 61-11933св18п від 04 липня 2018 року вбачається, що неповнолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Право користування житлом у дитини виникає на підставі факту її народження. Крім того, Верховний Суд також ураховує, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року). Втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56). Крім того, службою у справах дітей не приймалось рішення та не надано згоди на зняття неповнолітньої ОСОБА_5 на зняття з реєстраційного обліку. Вважає, що неповнолітня донька ОСОБА_5 має право на користування приміщенням та бути в ньому зареєстрованою у до повноліття. Позиція позивача у справі. Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги представником позивачів було надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , відповідно до якого просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначено, що судом було встановлено, що спірне житлове приміщення належить на праві власності позивачам, які в ньому не проживали і не були зареєстровані у цьому будинку. Третя особа ОСОБА_6 є сином позивачки ОСОБА_2 від іншого чоловіка, з 20 жовтня 2016 року до 30.07.2020 року перебував з апелянтом у шлюбі, від якого є донька ОСОБА_5 , 2017 року народження. Під час цього шлюбу позивачі надали згоду апелянту на її проживання та реєстрацію у належному їм житловому будинку і апелянт з 20.10.2016 року, а її дочка з 06.02.2017 року та по теперішній час зареєстровані у вказаному житловому будинку, в якому, крім них ніхто не зареєстрований. Апелянт не заперечує, що з лютого 2020 року без зняття з реєстрації вона разом з малолітньою дочкою вибула із даного будинку і в ньому не проживає. Дані обставини підтверджено в акті обстеження умов проживання апелянта, складеного працівниками служби у справах дітей Роздільнянської міської ради під час надання висновку щодо доцільності визнання втратившою право на житло неповнолітню ОСОБА_5 , відповідно до якого апелянт з донькою проживають за адресою: АДРЕСА_2 в придатних для проживання умовах вдвох. На підставі зазначених обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що апелянт та її донька не є членами сім`ї по відношенню до позивачів в розумінні ст. 64 Житлового кодексу України, так як не входять до переліку осіб, які є членами сім`ї власників житла, крім цього постійно однією сім`єю не проживали та спільного господарства з ними не вели, сторони по справі не перебувають в договірних відносинах, договору найму жилого приміщення між ними не укладалося. Виходячи з положень ч. ч. 1 і 2 ст. 406 ЦК, за результатами повного і всебічного з`ясування обставин, на які посилались сторони, суд законно вбачав підстави для визнання втратившою право на користування будинком апелянта з дочкою з лютого 2020 року, так як вона в даному будинку не проживає, витрат на його утримання не несе, втратила інтерес до цього житла і не має намірів використовувати його для власного проживання, майже три роки проживає в іншому місці. Щодо дочки апелянта суд у рішенні зазначив, що вона не досягла 10-ти річного віку, а відтак місцем її проживання є місце проживання її батьків, таким чином остання має право проживати або з матір`ю-апелянтом або з батьком ОСОБА_6 .. Судом обґрунтовано не прийнятий до уваги висновок органу опіки та піклування про недоцільність визнання малолітньої доньки апелянта такою, що втратила право на користування будинком позивачів, оскільки будинок є їхньою власністю і не перебуває у власності батьків дитини. Щодо явки сторін. Сторони будучи належним чином повідомленими про дату, час, місце, розгляду апеляційної скарги в судове засідання не з`явилась, крім представника позивачів, що не перешкоджає апеляційному перегляду у відповідності до ст. 372 ЦПК України. Позиція апеляційного суду. Заслухавши доповідача, представника позивачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України). Згідно із ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За положеннями частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. При цьому згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Відсутність члена сім`ї понад рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом. Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 26 квітня 1995 року перебувають у шлюбі, який був зареєстрований актовим записом № 4, складеним 26.04.1995 року Ленінською сільською радою Фрунзівського району Одеської області, після чого позивачці ОСОБА_2 її дошлюбне прізвище ОСОБА_13 було змінене на ОСОБА_14 (а.с.7). Позивачам на праві спільної сумісної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , який оформлений за позивачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.02.2011 року за реєстром № 431 приватного нотаріуса Л.М. Патраманської Роздільнянського районного нотаріального округу (а.с.8). На підставі цього договору право власності позивача ОСОБА_1 на будинок зареєстровано у Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.03.2011 року за реєстраційним номером 32802697 (а.с.10). Позивачі не проживали і не були зареєстровані у цьому будинку, про що свідчать довідки про реєстрацію місця проживання особи від 19.08.2019 року за №№ 986 і 987, за якими позивачі зареєстровані за адресою: с. Торосове Захарівський район Одеська область - ОСОБА_1 з 15.01.1994 року по теперішній час, а ОСОБА_2 з 14.12.1998 року по теперішній час (а.с.11, 12). Третя особа у справі - ОСОБА_15 є сином ОСОБА_2 від іншого чоловіка, що підтверджується свідоцтвом про його народження (а.с.13). ОСОБА_6 перебував з відповідачкою ОСОБА_4 у шлюбі, який був зареєстрований Роздільнянським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ в Одеській області 20 жовтня 2016 року актовим записом № 189, та розірваний рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 30.07.2020 року у справі № 511/1188/20, що набрало законної сили 01.09.2020 року (а.с.14). Від цього шлюбу у відповідачки ОСОБА_4 є неповнолітня дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження дитини (а.с. 62). Під час шлюбу сина позивачки ОСОБА_2 з відповідачкою ОСОБА_4 , позивачі надали згоду на її проживання та реєстрацію у належному їм будинку, в результаті чого ОСОБА_4 з 20.10.2016 року, а її дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 06.02.2017 року та по теперішній час зареєстровані у вказаному житловому будинку, що підтверджено випискою з погосподарської книги № 1 с. Нові Чобручі, виданою 05.07.2022 року Чобручанським старостинським округом виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області (а.с.16). Зі змісту довідки вбачається, що окрім відповідачів, ніхто у будинку не був зареєстрований, в тому числі і його власники та ОСОБА_6 .. Фактично з лютого 2020 року без зняття з реєстрації відповідачка ОСОБА_4 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5 вибула із даного будинку і в ньому не проживає. Відповідно до довідки № 69 від 14.07.2022 року, виданої старостою Чобручанського старостинського округу, ОСОБА_4 з донькою вибула з місця проживання і вивезла всі свої речі з цього житлового будинку і до цього часу у ньому більше не з`являлася. Вказані особи не проживають за місцем своєї реєстрації з лютого 2020 року безперервно по теперішній час, їхніх особистих речей у будинку немає, в утриманні будинку вони будь-якої участі не приймають та не ставляться до вказаного житлового будинку як до свого постійного місця проживання (а.с.17). Ця довідка видана на підставі акту щодо фактичного непроживання особи від 1 липня 2022 року, складеного депутатом Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області Марченко С.Л. з участю жителів села Нові Чобручі ОСОБА_16 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_17 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_18 ( АДРЕСА_5 , які особисто знали відповідачів та яким зазначені в акті обставини особисто відомі. Підписи осіб, що склали та підписали вказаний акт посвідчені старостою Чобручанського старостинського округу Роздільнянської міської ради Одеської області з прикладенням відтиску печатки цього старостинського округу. В акті також зазначено, що за наявною інформацією, відповідачі на теперішній час постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2 . Дані обставини підтверджено в акті обстеження умов проживання ОСОБА_4 , складеного працівниками служби у справах дітей Роздільнянської міської ради під час надання висновку щодо доцільності визнання втратившою право на житло неповнолітню ОСОБА_5 , відповідно до якого ОСОБА_4 з донькою ОСОБА_5 проживають за адресою: АДРЕСА_2 в придатних для проживання умовах вдвох. (а.с.124) Позивач ОСОБА_1 29.07.2022 року на фактичну адресу проживання відповідачів рекомендованим листом направляв пропозицію невідкладно звернутися до Роздільнянської територіальної громади Одеської області із заявою про зняття із зареєстрованого місця проживання обох відповідачів у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Вказану письмову пропозицію відповідачка ОСОБА_4 отримала особисто 02.08.2022 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Під час слухання справи судом першої інстанції отримано висновок органу опіки та піклування виконком Роздільнянської міської ради, затверджений рішенням виконкому Роздільнянської міської ради від 22.02.2023 року за №55, відповідно до якого орган опіки та піклування виходячи з обставин даної справи вважає недоцільним визнання малолітньої ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим будинком по АДРЕСА_1 (а.с.92). Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири, відповідачка та її дочка спільним побутом з позивачкою не пов`язані, а тому право останніх на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна і на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Проте, колегія суддів з таким висновком повністю погодитись не може з огляду на наступне. Визнаючи малолітню дитину такою, що втратила право користування жилим приміщенням з тих підстав, що останній не проживає за зареєстрованим місцем проживання у належній позивачу квартирі без поважних причин понад один рік, суд не звернув уваги на таке. Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. Підстава, відповідно до якої місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвалося в спірній квартирі, у судовому порядку не оспорювалася, тому вважається, що вона набула права користування цим житлом на законних підставах. Оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини). Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини. Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 206/4028/18 (провадження 61-1635св20). Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування. Задовольняючи позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до малолітньої ОСОБА_5 про визнання її такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанцій не надав належної оцінки тому, що малолітній не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт його не проживання у спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом. Крім того, позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає. Тим більше, в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, в якому зазначено, що є недоцільним визнання малолітньої ОСОБА_5 такою, що втратила право користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1 . Доводи апеляційної скарги щодо того, що поділу майна, яке належить подружжю не відбулось, побутова техніка, меблі, речі залишилась у будинку, вартість будівельних матеріалів витрачених на ремонтні роботи для облаштування будинку, їй ніхто не відшкодував, на облаштування будинку були витрачені особисті кошти, накопичені нею до шлюбу та дитячі кошти є недоречними, оскільки дані обставини не відносяться до предмету спору у вказаній справі. Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та фактично зводяться до незгоди із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи наведені обставини, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 травня 2023 року в частині визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою , що втратила право на користування житловим будинком з господарчими спорудами по АДРЕСА_1 , належного на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року №431, - з лютого 2020 року змінити та в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнити частково та визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою , що втратила право на користування житловим будинком з господарчими спорудами по АДРЕСА_1 , належного на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року №431, - з її повноліття тобто ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині рішення залишити без змін. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 травня 2023 року змінити в частині визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою , що втратила право на користування житловим будинком з господарчими спорудами по АДРЕСА_1 , належного на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року №431 , - з лютого 2020 року скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до неповнолітньої ОСОБА_5 задовольнити частково та визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою , що втратила право на користування житловим будинком з господарчими спорудами по АДРЕСА_1 , належного на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 22.02.2011 року №431, - з її повноліття тобто з ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 29 травня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 21 вересня 2023 року. Головуючий суддя В.В. Кострицький Судді М.В.Назарова Ю.П. Лозко