Постанова Тернопільський апеляційний суд № 597/1240/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 597/1240/20Головуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В. Провадження № 22-ц/817/447/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 квітня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Дикун С. І., Парандюк Т. С., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін прокурора Ємець Т.В., відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 597/1240/20 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року,ухваленого суддею Дудяком С.В., повне рішення складено 21 січня 2021 року, у цивільній справі за позовною заявою Першого заступника керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області Придруги Андрія Мироновича в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року Перший заступник керівника Чортківської місцевої прокуратури Придруга А.М. в інтересах держави в особі Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування осіб, які потерпали від злочину. В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказував, що 20.07.2019 року відповідач ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.286 ч.2 КК України, внаслідок якого ОСОБА_3 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження, у зв`язку з якими потерпілі перебували на стаціонарному лікуванні, зокрема: ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні в нейрохірургічному відділенні КНП "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради 6 ліжко-днів, з 25.07.2019 року по 31.07.2019 року і на її лікування було витрачено 3036 грн; ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному відділенні КНП "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради 14 ліжко-днів, з 25.07.2019 року по 08.08.2019 року і на її лікування було витрачено 7564 грн; ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо- травматологічному та хірургічно-торакальному відділеннях КНП "Тернопільська університетська лікарня" Тернопільської обласної ради 31 ліжко-день, з 22.07.21 року по 23.08.2019 року і на її лікування було витрачено 17572 грн; ОСОБА_4 перебувала на стаціонарному лікуванні в ортопедо- травматологічному відділенні КНП Тернопільська університетська лікарня Тернопільської обласної ради 14 ліжко-днів, з 23.07.2019 року по 06.08.2019 року і на її лікування було витрачено 7444 грн. Зазначав, що вказані витрати на даний час відповідачем не відшкодовані і підлягають стягненню з нього що і послужило підставою для звернення до суду з даним позовом в інтересах держави. Враховуючи наведене позивач просив суд стягнути з відповідача в користь Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації 35616 грн. витрат пов`язаних із стаціонарним лікуванням потерпілих від злочину ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року позов першого заступника керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області Придруги А.М. в інтересах держави особі Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної держав адміністрації до ОСОБА_1 про відшкодування витрат стаціонарне лікування осіб, які потерпіли від злочину задоволено . Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати пов`язані із стаціонарним лікуванням потерпілих від злочину ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в сумі 35616 гривень в користь Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 840 гривень 80 копійок судового збору в дохід держави. Не погодившись із вказаним рішенням суду від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити . У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що єдиним допустимим доказом понесення витрат на лікування мають належним чином посвідченні копії первинних бухгалтерських документів, копія медичної карточки потерпілих або інші документи, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонара лікувального закладу. Вважає, що сама по собі довідка довільної форми без підтвердження вказаних в ній відомостей первинними бухгалтерськими та медичними документами, з врахуванням вимог ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України є недопустимим доказом. Окрім того зазначає, що відповідно до листа Фінансового управління Чортківської районної державної адміністрації від 13.07.2020 № 3350/16-01 Фінансове управління Чортківської районної державної адміністрації не зверталась до суду із позовною заявою про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілих від злочину. Проте, у відповіді на лист прокуратури державна адміністрація не зазначала, що не буде звертатися в майбутньому з позовом про відшкодування. Таким чином вважає, що фінансове управління не відмовлялося від свого процесуального права і ризик спливу строків позовної давності відсутній. А посилання на те, що фінансове управління Чортківської районної державної адміністрації надіслало платіжні реквізити жодним чином не свідчить про те, що районна державна адміністрація не бажає звертатися до суду та неналежним чином здійснює свої обов`язки. Також зазначає, що в даному випадку доказуванню також підлягає наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, оскільки вважає,що дана обставина має значення для розгляду справи і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення. З системного аналізу вищенаведених норм, вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Вказує, що прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові ВС від 25.04.2018 у справі №806/1000/17). Зазначає, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту зокрема, через закінчення перебігу позовної давності. При цьому факт незвернення позивачів з позовом протягом певного періоду без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неналежне виконання компетентними органами своїх функцій із захисту інтересів держави. Дана правова позиція закріплена у Постанові Верховного Суду у справі 915/1022/18. Вважає, що прокурором не обґрунтовано і не надано належних та допустимих доказів, а у рішенні суду не з`ясовано обставин на підтвердження нездійснення впродовж розумного строку або неналежного здійснення захисту інтересів держави самим Управлінням охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. На апеляційну скаргу поступив відзив від Бучацької окружної прокуратури Тернопільської області, у якому сторона позивача просить залишити оскаржуване рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема вказує, що позовні вимоги обґрунтовуються доводами про наявність права на відшкодування вищевказаної суми коштів у зв`язку з проходженням потерпілими ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стаціонарного лікування в Комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради, внаслідок вчинення Відповідачем відносно них злочину, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України. Зазначає, що нормативно - правовою підставою для задоволення позовних вимог є приписи ст. 1206 Цивільного кодексу України. Вказує, що судом першої інстанції на підставі листа Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради №01.3/1001 від 26.06.2020 було встановлено, що потерпілі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дійсно перебували на стаціонарному лікуванні, а вартість перебування у лікарні склала в загальному 35 616 гривень. Зазначає, що у відповідності до частини сьомої статті 128 Кримінального процесуального кодексу України особа, яка не пред`явила цивільний позов в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства. Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації з даним цивільним позовом та його вирішення у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 , обвинуваченого за частиною 2 статті 286 КК України, не зверталося до суду. Вказує, що зважаючи на те, що витрати на стаціонарне лікування потерпілих у кримінальному провадженні на даний момент не відшкодовано, на підставі вищенаведеного та відповідно до ст. 1206 Цивільного кодексу України вони підлягають стягненню із ОСОБА_1 . Наголошує, що Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська університетська лікарня» Тернопільської обласної ради фінансується з обласного бюджету, тому витрати стаціонарного закладу охорони здоров`я на лікування особи повинні бути відшкодовані на рахунки органу, що здійснює її розпорядження бюджетними коштами, а саме - Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. У зв`язку з встановленням в ході досудового розслідування завдання шкоди державі, виникає право прокурора звернутись до суду із позовом про відшкодування шкоди. Завдані державі збитки в ході досудового розслідування та судового розгляду не відшкодовані. Також вказує, що визначена сума коштів на лікування потерпілих стягується судом з обвинуваченого або фізичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора. У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. Вказує, що витрати понесені медичним закладом на лікування потерпілих від злочину та їх непогашення призводять до ненадходження коштів до обласного бюджету, що створює навантаження на бюджет та ускладнює процес безкоштовного лікування осіб, які цього потребують, чим завдається істотна шкода державним інтересам. Позивач наголошує, що додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України, є обов`язковою умовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу побудови демократичної, соціальної, правової держави. Таким чином на думку позивача, дії ОСОБА_1 , порушують не тільки матеріальні інтереси держави, а й нематеріальні - порушення принципів законності та верховенства права, що закріплені Конституцією України. Крім того, у зв`язку з обмеженістю коштів відповідного бюджету загалом та кошторису лікувального закладу зокрема, відсутність добровільної сплати відповідачем витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину негативно впливає на можливості закладу охорони здоров`я у повному обсязі, якісно та ефективно виконувати обов`язки щодо надання медичних послуг населенню. Зважаючи на вищезазначене сторона позивача вказує,що у даному випадку наявний державний інтерес щодо збалансування бюджетної системи нашої держави та недопущення надмірних витрат районного бюджету, а тому наявні підстави для прокурора звернення до суду в інтересах держави відповідно до ст. 131-1 Конституції України. В судове засідання не з`явився представник Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації, однак відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення судової повістки про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності. У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, посилаючись на доводи викладені в ній. Прокурор Ємець Т.В. у судовому засіданні заперечила проти поданої апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виходив з того, що ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України, внаслідок якого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 отримали травми різної степені тяжкості, а тому знаходилися на стаціонарному лікуванні у закладі охорони здоров`я, лікування та перебування яких загалом становило 35616 грн., що підтверджено належними та допустимими доказами, і за таких обставин відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у зазначених лікувальним закладом розмірах. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету. Відповідно до роз`яснень п.3-6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» судам слід мати на увазі, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16 липня 1993 року. Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого. Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній. Якщо потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти стягуються з засудженого по день постановлення вироку. Витрати на подальше лікування потерпілого можуть бути стягнуті з засудженого в порядку цивільного судочинства. Відшкодуванню підлягають тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов`язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування тощо) не відшкодовуються. Звернути увагу судів на те, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв`язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікування. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, вироком Заліщицького районного суду Тернопільської області 28.02.2020 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України за те, що 20.07.2019 року близько 21 години водій ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував автомобілем марки Рено, модель Доган, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , чим грубо порушив вимоги п.2.9 "а" Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України 1306 від 10.10.2001 року із змінами та доповненнями. Вказаним автомобілем ОСОБА_1 рухався автодорогою "Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече" зі сторони м. Заліщики в сторону м. Тернополя. Під час руху ОСОБА_1 , внаслідок вживання алкоголю, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, щоб в разі її зміни своєчасно відреагувати та не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху, чим порушив вимоги 2.3 "б", "д" ПДР України. На 432 км + 500 м вказаної автодороги, що поза межами населеного пункту, водій ОСОБА_1 порушуючи вимоги п.10.1 ПДР раїни, згідно з якими перед зміною напрямку руху водій повинен переконатися, це буде безпечним і не створить перешкоди, або небезпеки іншим учасникам ху, виїхав на зустрічну смугу руху, перетнувши суцільну лінію дорожньої розмітки. В цей час в сторону м. Заліщики, в межах своєї смуги руху, рухався автомобіль марка Рено, модель Трафік, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 з шістьма пасажирами в салоні. Внаслідок виїзду автомобіля під керуванням ОСОБА_1 на зустрічну смугу руху він створив своїми діями аварійну обстановку, в якій позбавив інших учасників дорожнього руху, зокрема водія автомобіля Рено Трафік ОСОБА_7 , можливості запобігти зіткненню. Внаслідок зіткнення вказаних транспортних засобів пасажири автомобіля Рено Трафік отримали тілесні ушкодження, зокрема: ОСОБА_6 закриту травму поперекового відділу хребта у вигляді компресійного перелому тіла 3-го хребця без порушення функції спинного мозку, який згідно висновку судової медичної експертизи відноситься до середньої тяжкості тілесних ушкоджень; ОСОБА_5 закритий внутрішньо-суглобний, багато відламковий перелом проксимального кінця правої плечової кістки, закриту травму правого кульшового суглобу, у вигляді повного вивиху стегнової кістки, ЗЧМТ - струс головного мозку, які згідно висновку судової медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень; ОСОБА_3 закриту травму грудної клітки, у вигляді переломів 2-8 ребер зліва та 1-9 ребер справа, ручки грудини, забиття обох легень, з розвитком лівобічного «великого згорненого» гемотораксу, післятравматичного пневмотораксу, двобічної посттравматичної пневмонії, відкриту травму правої нижньої кінцівки, у вигляді поперечного перелому середньої третини діафізу правої великогомілкової кістки, травму голови у вигляді ЗЧМТ у виді струсу головного мозку із зовнішніми ушкодженнями - саден та «забійних» ран обличчя, забиття м`яких тканин лобної ділянки голови та спинки носа, які згідно висновку судової медичної експертизи відносяться до тяжких тілесних ушкоджень; ОСОБА_4 відкриті переломи на межі середньої та нижньої третини променевої та ліктьової кісток, із зміщенням уламків, які згідно висновку судової медичної експертизи відносяться до середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п.2.9 "а", 2.3 "б", "д", 10.1 П, України перебувають у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожні транспортної пригоди та спричиненням тяжких тілесних 'ушкоджень потерпі: ОСОБА_3 , середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілі ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_5 . Вказаний вирок суду набув чинності 27 травня 2020 року. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Саме із таких позицій виходила Велика Палата Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, відповідно до якої скасовано судове рішення апеляційного суду про залишення позовної заяви прокурора без розгляду з підстав, що позивачем може бути юридична особа,яка є самостійним органом з повним обсягом процесуальної дієздатності своїх функцій щодо захисту своїх майнових інтересів. Колегія суддів вважає безпідставними посилання в апеляційній скарзі на правові позиції Верховного Суду у справі №806/1000/17 від 25.04.2018, у справах №915/1022/18 та №923/129/17, оскільки вказані судові рішення стосуються інших правовідносин та не впливає на правильність висновків суду першої інстанції в цій справі. Не заслуговують до уваги доводи апеляційної скарги про те, що прокурор безпідставно звернувся до суду із даним позовом, оскільки не було доведено нездійснення впродовж розумного строку або неналежного здійснення захисту інтересів держави самим Управлінням охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. Так, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати у разі притягнення відповідних осіб до відповідальності. Цивільно-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Колегія суддів, виходячи із позовної заяви Першого заступника керівника Чортківської місцевої прокуратури Тернопільської області Придруги Андрія Мироновича, вважає обґрунтованими доводи прокурора щодо наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави Як убачається з матеріалів справи, прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави в особі Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації тим, що комунальне некомерційне підприємство Тернопільська університетська лікарня Тернопільської обласної ради є закладом охорони здоров`я, який фінансується з обласного бюджету. Ненадходження коштів до відповідного бюджету призводить до порушень діяльності зазначеного лікувального закладу щодо безоплатного надання медичних послуг населенню. Оскільки, Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації з дня направлення обвинувального акта до суду не пред`явило позов до ОСОБА_1 про відшкодування витрат,які понесені лікувальним закладом, відповідно обласному бюджету завдано втрату коштів. Наведені обставини свідчать, що Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації не належно здійснює захист порушених майнових прав та інтересів ,оскільки не здійснило заходів щодо судового захисту свої прав, а тому вбачаються підстави для представництва інтересів держави у даній справі - прокурором. Окрім того, матеріалами справи підтверджено, що Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації фактично погодилося з поданим позовом прокуратури, оскільки з матеріалів справи вбачаються документи, які надавалися прокуратурі Управлінням охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації щодо відшкодування та розміру понесених витрат на лікування потерпілих, зокрема розрахунок вартості лікування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у Комунальному некомерційному підприємстві Тернопільська університетська лікарня Тернопільської обласної ради №01.3/1001 від 26.06.2020 р.(а.с12) та Інформація Управління охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації від 13.07.2020 р.№3350/16-01, відповідно до якої Управління охорони здоров`я вказує, що не зверталось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 понесених витрат на лікування потерпілих від злочину, вказавши розрахункові реквізити для зарахування коштів, які було витрачено на лікування потерпілих від злочину (а.с.18). Також, обґрунтованою є позиція суду першої інстанції на спростування доводів відповідача щодо звернення до суду з позовом в термін менше 4-х місяців після набрання вироком суду законної сили, оскільки при вирішенні даної справи не має жодного правового значення в який період протягом строку позовної давності наділений на те повноваженнями позивач звернеться до суду з позовом в інтересах держави, з урахуванням вищевказаної обставини не здійснення захисту інтересів держави Управлінням охорони здоров`я Тернопільської обласної державної адміністрації. Крім того, судом апеляційної інстанції як і судом першої інстанції враховано позицію сторони відповідача, відповідно до якої відповідач не заперечує проти відшкодування коштів, понесених на лікування осіб, потерпілих від злочину. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд першої інстанції всебічно та повно дослідив обставини справи та дійшов вірного висновку про задоволення позову. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, встановивши обставини справи, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія апеляційного суду , що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 січня 2021 року - залишити без змін. Судові витрати покласти на сторін в межах понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови -05 травня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Дикун С.І. Судді: Парандюк Т.С.