Постанова Тернопільський апеляційний суд № 608/2126/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 608/2126/19Головуючий у 1-й інстанції Яковець Н.В. Провадження № 22-ц/817/255/21 Доповідач - Сташків Б.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Сташків Б.І. суддів - Дикун С. І., Щавурська Н. Б., за участю секретаря Сович Н.А. та сторін представник позивача-відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідача-позивача ОСОБА_3 , його представника ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції в залі суду в м. Тернополі цивільну справу №608/2126/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Варода Павло Борисович, на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2020 року, ухваленого суддею Яковець Н.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів,- ВСТАНОВИВ: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння. В обґрунтування позову позивач вказала, що нею 11 лютого 2014 року придбано автомобіль марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Середня вартість автомобіля становить 3700 доларів, що еквівалентно 92093 грн. Вказаний автомобіль придбано за особисті кошти за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 . Шлюб розірвано рішенням Чортківського райсуду, яке вступило в законну силу 05 серпня 2017 р. Після розірвання шлюбу автомобіль перебував у користуванні ОСОБА_5 , який на той час працював торговим агентом в ТзОВ Рома» в м. Чортків і мав повернути його за першою її вимогою. Однак, відповідач повідомив, що транспортний засіб перебуває у користуванні ОСОБА_3 за його згодою. Дозвіл на відчуження вона не давала та не знімала його з державної реєстрації в сервісному центрі. До цього часу автомобіль не повернуто, тому звернулася з даним позовом до суду. 16 грудня 2019 р. позивач ОСОБА_1 подала заяву про зміну позовних вимог та просила стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на її користь 3700 доларів США, що еквівалентно в гривнях на день звернення з позовом в сумі 92093 гривень, як розмір вартості автомобіля марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 та стягнути солідарно судові витрати пов`язані з оплатою судового збору в сумі 920,93 грн. та витрати за надану правничу допомогу в розмірі 4500 грн. В грудні 2019 р. позивач ОСОБА_3 подав позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, вказавши, що 10 травня 2017 р. він зустрівся з ОСОБА_1 у дворі будинку АДРЕСА_1 для придбання транспортного засобу. В обґрунтуванні позовних вимог вказував, що оглянувши автомобіль сторони домовились про ціну 3200 доларів США та цього ж дня в салоні автомобіля він передав особисто позивачці - відповідачці гроші в сумі 3200 доларів США (32 купюри номіналом по 100 доларів США та 4 купюри номіналом по 50 доларів США). Передача грошей відбулася в присутності його дружини ОСОБА_7 , його брата ОСОБА_6 , чоловіка відповідачки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 .. Зазначав, що після передачі позивачем ОСОБА_3 спірних грошей відповідачці ОСОБА_9 , остання передала йому спірний автомобіль, ключі від запалювання двигуна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Про реєстрацію домовилися на інший день, оскільки купівля автомобіля відбувалася вже в другій половині дня, тому ОСОБА_1 запевнила ОСОБА_3 , що на його першу його вимогу буде здійснена перереєстрація автомобіля. На початку березня 2019 р. до нього звернулася відповідачка з проханням надати в суді в справі про поділ спільного сумісного майна подружжя неправдиві показання щодо спірних грошових коштів, а саме, що гроші за продаж спірного автомобіля вона від нього не отримувала, а їх отримав її чоловік ОСОБА_5 15 січня 2020 року винесено ухвалу про об`єднання в одне провадження цивільну справу № 608/2378/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягненні безпідставно отриманих грошових коштів та цивільну справу №608/2126/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння та присвоєно цивільній справі єдиний номер № 608/2126/19 (номер провадження 2/608/5/2020). 25 вересня 2020 року позивачка ОСОБА_1 в уточнених позовних вимогах просила витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на її користь транспортний засіб марки ВАЗ 2124. 2007 року випуску, сірого кольору шляхом передачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 транспортного засобу марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та ключем запалювання. Рішенням Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та зустрічному позові ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів - відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій позивач просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про витребуванню майна з чужого незаконного володіння - задовольнити повністю. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, який уклавши усну угоду з метою в подальшому у законному порядку зареєструвати спірний автомобіль, оплативши за нього обумовлені сторонами кошти, покладаючись на добросовісність ОСОБА_1 , діяв добросовісно, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України. Зазначає, що ОСОБА_3 під час придбання даного автомобіля, яким володіла позивачка ОСОБА_1 , на підставі права власності на даний автомобіль, мав усі підстави вважати, що такий договір є законним та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікував, що ОСОБА_1 після передачі ним грошей та надання нею в присутності свого чоловіка та інших свідків, йому ключів та документів буде діяти правомірно без будь яких ухилень на перереєстрацію даного автомобіля. Вказує, що згідно оскаржуваного рішення 10 травня 2017 року, позивачка ОСОБА_1 розпорядилася своєю власністю відчужила автомобіль ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору з власної волі отримавши за це кошти в сумі 3100 доларів США, як ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , пояснивши, що 10 травня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено усний договір купівлі продажу автомобіля марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 з подальшою реєстрацією на першу вимогу покупця, кошти в сумі 3100 дол. США були передані ОСОБА_1 , а ключі та документи на автомобіль були передані позивачкою ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 . Вважає, що в даному випадку, суд першої інстанції на підставі аналізу обставин справи дійшов помилкових висновків. Вказує, що в даному випадку, слід звернути увагу суду, що всупереч вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, ОСОБА_3 не було надано суду будь-яких інших доказів того, то такі грошові кошти передавалися відповідачу за зустрічним позовом, окрім як показів свідків. Окрім того зазначає, що ОСОБА_1 жодних коштів від ОСОБА_3 10.05.2017 року не отримувала, а належний їй транспортний засіб марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 ніколи нею не відчужувався і вибув з її володіння поза її волею, оскільки нібито був «проданий» її колишнім чоловіком. Також стверджує, що жодних зустрічей 10.05.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в присутності дружини позивача ОСОБА_7 , брата позивача ОСОБА_6 , чоловіка відповідачки ОСОБА_5 , а також ОСОБА_8 не відбувалося, а ОСОБА_1 не могла «показувати» ОСОБА_3 транспортний засіб, оскільки такий на той момент перебував у користуванні ОСОБА_5 до першої вимоги ОСОБА_1 .. Окрім цього зазначає, судом не було надано належної оцінки показанням свідків, та не було враховано розбіжностей у їх показах . Вважає,що судом першої інстанції не враховано, що факт нібито передачі коштів засвідчили колишній чоловік ОСОБА_1 , а також члени сім`ї відповідача, зокрема рідний брат та дружина, щодо упередженості яких наявні сумніви, так як такі фактично матеріально зацікавлені у вирішенні даної справи. Окрім цього, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надано оцінки показанням ОСОБА_1 , яка під присягаю зазначила, що 10 травня 2017 року нею не було отримано жодних коштів від ОСОБА_3 та вона ніколи не продавала вказаній особі спірний транспортний засіб. Також звертає увагу суду, що будь-яких інших доказів щодо передачі грошових коштів ОСОБА_1 відповідачем не було надано, а тому суд першої інстанції дійшов висновків щодо факту передачі коштів виключно на підставі показань свідків в яких були наявні очевидні розбіжності та особи яких явно зацікавлені у розгляді справи, а також не врахував, що в справі по суті наявні показання осіб, які заперечують одні одних. Відтак, вважає , що суд першої інстанції в силу невідповідності висновків суду обставинам справи дійшов помилкових висновків про те, що 10 травня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 було укладено усний договір купівлі продажу автомобіля марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 з подальшою реєстрацією на першу вимогу покупця, кошти в сумі 3100 дол. США були передані ОСОБА_1 , а ключі та документи на автомобіль були передані позивачкою ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 , оскільки позивач ОСОБА_1 ніколи не отримувала від ОСОБА_3 жодних коштів та не продавала йому належний їй спірний автомобіль. Вказує, що відповідач по справі не може вважатися добросовісним набувачем спірного транспортного засобу, оскільки самим відповідачем не заперечується, що при нібито придбанні транспортного засобу, йому було передано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, в якому власником було зазначено саме позивача. Вважає,що відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу транспортного засобу повинен був розуміти, що «продавець» (колишній чоловік позивача) не є власником такого автомобіля, оскільки відповідачу було надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. В даному випадку, звертає увагу суду, що ОСОБА_3 в будь-якому випадку не може вважатися добросовісним набувачем, оскільки спірний транспортний засіб вибув із володіння ОСОБА_1 поза її волею, так як остання не укладала ані усного договору, ані будь-яким іншим способом не надавала згоду на вибуття транспортного засобу, зокрема нею не було видано будь-яких доручень, чи укладено будь-яких договорів, в тому числі оренди транспортного засобу чи купівлі-продажу транспортного засобу. Вважає, що наведене в свою чергу виключає добросовісність набуття відповідачем право володіння спірним автомобілем, оскільки маючи у наявності свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу відповідач повинен був довідатися про те, хто є дійсним власником такого автомобіля. Разом з тим, звертає увагу суду, що позивач однозначно має право витребувати своє майно від відповідача, оскільки таке вибуло як без волі позивача так і незаконно, оскільки позивач не відчужувала такий транспортний засіб та ніколи не отримувала від ОСОБА_3 будь-яких коштів за таких автомобіль. Вказує, що як вбачається , із повідомлення Територіального сервісного центру МВС № 6145 Регіонального сервісного центру МВС від 25 вересня 2019 року № 31/19/5-Г40о/п, наданим за запитом ОСОБА_1 , за результатами розгляду заяви повідомлено, що згідно Єдиного державного реєстру МВС України, станом на 25.09.2019 року ОСОБА_1 являється власницею автомобіля марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, видано держномерні знаки НОМЕР_3 та свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року. Отже, наведені доводи у сукупності із відомостями із свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року є належними та допустимими доказами того, що позивач по справі є єдиним та законним власником транспортного засобу марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Також зазначає, що в ході судового розгляду сторонами по справі не заперечується, що транспортний засіб марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_6 . Вказує, що наведені обставини додатково підтверджуються і поясненнями самого ОСОБА_3 , що викладені у його позовній заяві в межах розгляду Чортківським районним судом Тернопільської області справи № 608/2378/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів. Зокрема, зі змісту позову вбачається (цитата): «Після передачі позивачем ОСОБА_3 спірних грошей відповідачці ОСОБА_9 , остання передала йому спірний автомобіль, ключі від запалювання двигуна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, й позивач з того часу користується даним автомобілем». Стверджує, що позивач по справі є єдиним та законним власником транспортного засобу марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням Територіального сервісного центру МВС № 6145 Регіонального сервісного центру МВС від 25 вересня 2019 року № 31/19/5-Г40 о/п та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року. Від ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Варода П.Б., також поступила апеляційна скарга на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2020 року, у якій апелянт просить рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів скасувати та увалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 та стягнути судові витрати. У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права,неврахування усіх обставин справи. Зокрема вказує, що між позивачем ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_1 не був укладений договір купівлі-продажу спірного автомобіля встановлений законом, а відтак вважає, що отриманні нею від останнього грошові кошти в сумі 3100 доларів США є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Зазначає, що згідно довідки ТСЦ МВС №6145 від 25 вересня 2019 року №31/19/5-Г-40о/п відповідачка ОСОБА_1 є власником спірного автомобіля станом на 25 вересня 2019 року. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно залишив наведені факти без уваги та не врахував, що у разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_2 підтримав подану апеляційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на доводи викладені в ній. Щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4 заперечив, просив її залишити без задоволення. Відповідач -позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали подану ними апеляційну скаргу, зіславшись на мотиви викладені в ній. Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили та просили її залишити без задоволення . Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у судове засідання не з`явилися, однак про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Окрім того, від представника ОСОБА_5 - ОСОБА_11 поступило клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Колегія суддів вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка учасників судової справи, які повідомлені належним чином, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які брали участь у розгляді справи, обговоривши доводи поданих апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах їх обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Варода Павло Борисович до задоволення, виходячи з наступних підстав. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та в зустрічному позові ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, який уклавши усну угоду купівлі-продажу автомобіля з метою в подальшому у законному порядку зареєструвати спірний автомобіль, оплатив за нього обумовлені сторонами кошти, покладаючись на добросовісність позивача ОСОБА_1 , діяв добросовісно, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України і так, як договір є законним, автомобіль знаходиться в користуванні ОСОБА_3 , в якого є в наявності ключі від запалювання двигуна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу то немає необхідності задовільняти зустрічний позов про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України. До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України. Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-688цс15. Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок № 1388), які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки відповідних договорів. Згідно з Порядком № 1200 оформлення на товарних біржах договорів купівлі-продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, здійснюється з використанням облікованих відповідно у територіальному органі з надання сервісних послуг Міністерством внутрішніх справ (далі - МВС) і Держсільгоспінспекції бланків біржових угод. Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. У разі продажу транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, філією суб`єкта господарювання або уповноваженим дилером, крім акта приймання-передачі підприємства-виробника, покупцеві видається акт приймання-передачі, що укладається між суб`єктом господарювання (його філією) та уповноваженим дилером. Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС або Держсільгоспінспекції, покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) або Держсільгоспінспекцією - свідоцтво про реєстрацію машини з відміткою про зняття машин (тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів) з обліку чи акт технічного стану. У разі зняття з обліку транспортного засобу покупцеві видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) та копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на пластиковій основі. Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта). Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі за № 645/3602/16-ц Судом встановлено, що 11 лютого 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які на той час перебували в зареєстрованому шлюбі (шлюб розірвано рішенням Чортківського райсуду, яке вступило в законну силу 05 серпня 2017 р.) було придбано автомобіль марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_2 від 11.02.2014 року, який був зареєстрований на ОСОБА_1 . Згідно довідки виданої регіональним сервісним центром в Тернопільській області №6145 від 25.09.2019 року за №31/19/5-Г40о/п, вбачається, що згідно ЄДР МВС України, станом на 25.09.2019 року автомобіль марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серія НОМЕР_2 від 11.02.2014 року, зареєстрований на ОСОБА_1 ( а.с.69,70). Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною першою статті 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Пунктом 2 частини першої статті 399 ЦК України передбачено, що право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна (стаття 400 ЦК України). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15 зроблено висновок, що «витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. До того ж одна з умов застосування віндикаційного позову - відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів». У пунктах 37 - 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15-ц (провадження № 61-4812св18) вказано, що «застосовуючи положення статті 387 ЦК України, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`являється до особи, у незаконному володінні у якої це майно знаходиться на момент розгляду справи. При вирішенні даного спору, суд першої інстанції не звернув увагу на правове регулювання відносин пов`язаних з купівлею - продажем транспортних засобів, безпідставно прийшов до висновку, що 10 травня 2017 року позивачка ОСОБА_1 розпорядилася своєю власністю відчужила автомобіль ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору з власної волі отримавши за це кошти в сумі 3100 доларів США, а тому відмовив в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння На підтвердження укладення договору купівлі-продажу автомобіля, суд послався на пояснення свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , визнав їх належними та допустимими та визнав, що кошти в сумі 3100 дол. США, ключі та документи на автомобіль були передані позивачкою ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_14 . Суд першої інстанції також визнав, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, який уклавши усну угоду з метою в подальшому у законному порядку зареєструвати спірний автомобіль, оплативши за нього обумовлені сторонами кошти, покладаючись на добросовісність ОСОБА_1 , діяв добросовісно, тому у нього не може бути витребувано майно на підставі статті 388 ЦК України. Однак, суд не звернув уваги, що належний на праві власності позивачу ОСОБА_1 автомобіль перебуває у відповідача без належної правової підстави. Установивши, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля між його власником та ОСОБА_3 не укладався, автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та залишається зареєстрованим за ОСОБА_1 , суд першої інстанції повинен був перевірити правові підстави придбання транспортних засобів. Торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, станом на 15 листопада 2015 року здійснювалася відповідно до Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери (далі - Порядок), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200 та набув чинності з 20 листопада 2009 року. Вказаним Порядком було встановлено процедуру продажу транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, яка передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт). У даному випадку сторонами не вживались дії на виконання вимог вказаного підзаконного акту, спрямовані на оформлення договору купівлі-продажу спірного автомобіля, вказаний транспортний засіб не був знятий з обліку в органах ДАІ та залишається зареєстрованим за ОСОБА_1 , при цьому, заява від останнього про зняття з обліку автомобіля не подавалась і його огляд органами ДАІ не здійснювався, тобто договір купівлі-продажу спірного автомобіля між його власником та ОСОБА_3 не укладався. За фактом неукладення договору у сторін не виникає жодних цивільних прав та обов`язків. Судова колегія вважає, що ОСОБА_3 не набув права власності на спірний автомобіль за договором купівлі-продажу, укладеним із ОСОБА_1 , тому він є недобросовісним володільцем цього автомобіля і він не може знаходитися в його користуванні та володінні. Недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна . Така позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 22 січня 2019року у справі за № 145/145/17; від 28 лютого 2019 року у справі за 3 177/416/16. Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього. Положення глави 83 ЦК України щодо повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Наявність між сторонами договору, який є нікчемним або який визнано недійсним, виключає можливість стягнення переданих на його виконання коштів на підставі статті 1212 ЦК України. У тому разі, якщо договір між сторонами не був укладений, тобто правова підстава передачі коштів у момент їх передачі відсутня,але містяться докази про отримання стороною таких коштів, до правовідносин застосовується стаття 1212 ЦК України. Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі за №607/5422/16-ц та від 23 квітня 2020 року у справі за №501/5213/13-ц. Суд першої інстанції вірно встановив обставини по справі, зокрема під час зареєстрованого шлюбу, а саме, 10 травня 2017 року, позивачка ОСОБА_1 розпорядилася своєю власністю відчужила автомобіль ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору з власної волі отримавши за це кошти в сумі 3100 доларів США, як ствердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , пояснивши, що 10 травня 2017 року між ОСОБА_3 маючи намір продати автомобіль марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 передала його ОСОБА_9 з подальшою реєстрацією на першу вимогу покупця, кошти в сумі 3100 дол. США були передані ОСОБА_1 . Судова колегія вважає, що суд першої інстанції підставно взяв до уваги покази даних свідків і вважає їх належними та допустимими оскільки їх пояснення підтверджуються іншими доказами. Доказом того, що позивачка мала намір продати автомобіль і отримала за нього кошти в розмірі 3100 дол. США є те , що разом з автомобілем позивачка ОСОБА_1 передала відповідачу ОСОБА_3 ключі від запалювання двигуна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу Факт отримання коштів в розмірі 3100 дол. США підтверджується і поясненнями ОСОБА_5 , який дав пояснення, що ОСОБА_1 продала автомобіль ОСОБА_3 за 3100 дол. США передавши ключі від запалювання двигуна та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що було підставою використовувати транспортний засіб у власних цілях Колегія вважає ці свідчення правдивими, оскільки на момент передачі автомобіля свідок перебував з позивачкою у шлюбі і автомобіль належав їм на праві спільної сумісної власності. Із матеріалів цивільної справи вбачається, що при подачі позовної заяви про поділ спільного сумісного майна подружжя 27 січня 2019 року, позивачкою ОСОБА_1 не ставилося вимоги про поділ автомобіля марки ВАЗ 21124, 2007 року, а просили поділити автомобіль марки ВАЗ 21099,2005 року випуску та автомобіль марки Ford Tranzit Connect, 2006 року випуску. Ці обставини дають підстави прийти до висновку, що подружжя ОСОБА_15 вважали на момент подачі заяви, автомобіль марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску було проданим. Таким чином, аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави прийти до для висновку, що передача транспортного засобу на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка отримала його в користування. Факт користування автомашиною не підтверджує існування між сторонами будь-яких договірних правовідносин. Суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, що ОСОБА_1 одержала грошові кошти у сумі 3100 доларів США, проте договір купівлі -продажу транспортного засобу укладений не був, що давало підстави прийти до висновку про набуття ОСОБА_1 спірними коштами, однак безпідставно відмовив у їх стягненні, безпідставно залишивши автомобіль у користуванні ОСОБА_3 . Отже, судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин положення статті 387,1212 ЦК України Судова колегія виходить з того, що сторонами в даному випадку не було дотримано форми та порядку укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, оскільки сторони не реалізували наміру, передбаченого в договорі купівлі-продажу автомобіля то приходить до висновку про те, що отримані позивачкою ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок купівлі-продажу автомобіля підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом неповно з`ясовані обставини справи, не оцінені надані сторонами докази, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, витребувавши із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 транспортний засіб марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , тип: легковий,номер кузова: НОМЕР_4 шляхом передачі ОСОБА_3 транспортного засобу марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору державний номерний знак НОМЕР_1 , тип: легковий, номер кузова: НОМЕР_4 , зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року та ключем запалювання ОСОБА_1 , а також частковим задоволенням позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 3100 доларів США. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з урахуванням задоволення позовних вимог та апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_16 , суд апеляційної інстанції вважає, що слід стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 2302,33 грн. (920,93+1381,40) судового збору та 4500 грн. витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, яка підтверджується матеріалами справи та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 1921 грн. судового збору (768,40 грн.+1152,60 грн.) та 5000 грн. витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції, яка підтверджується матеріалами справи. Керуючись ст. ст.367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Варода Павло Борисович задовольнити. Рішення Чортківського районного суду Тернопільської області від 20 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння задовольнити частково. Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: с.Оришківці Гусятинський район Тернопільська область) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) транспортний засіб марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , тип: легковий,номер кузова: НОМЕР_4 , шляхом передачі ОСОБА_3 транспортного засобу марки ВАЗ 21124, 2007 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , тип: легковий, номер кузова: НОМЕР_4 , зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 11.02.2014 року та ключем запалювання ОСОБА_1 . В решті задоволення позовних вимог відмовити. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса с.Оришківці Гусятинський район Тернопільська область) безпідставно отримані грошові кошти в сумі 3100 доларів США. В решті задоволення позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 2302,33 грн. судового збору та 4500 грн. витрат на правничу допомогу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати у розмірі 1921 грн. судового збору та 5000 грн. витрат на правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складання повного тексту постанови - 05 травня 2021 року. Головуючий: Сташків Б.І. Дикун С.І. Судді: Щавурська Н.Б.