Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 755/11125/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/11125/19 Суддя (судді) першої інстанції: Астахова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 23 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Одеській області Стукаленка Владислава Ігоровича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до поліцейського роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Одеській області Стукаленка Владислава Ігоровича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДП 18 №022310 від 02 липня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 статті 122 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн., а провадження у вказаній справі закрити. Позов обґрунтовано тим, що постанова винесена незаконно та упереджено, з грубим порушенням норм КУпАП, що призвело до незаконного притягнення позивача до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення. Зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 не порушував ПДР України і в його діях не було складу адміністративного правопорушення, оскільки встановлену швидкість руху він не перевищував, а доказів, на яких ґрунтується висновок інспектора, зокрема, даних технічних приладів, на які він посилається в оспорюваній постанові немає. Крім того, розглянувши справу на місці зупинки транспортного засобу, інспектор не надав йому можливості скористатися у повному обсязі своїми правами, передбаченими статтею 268 КУпАП. Будь-якої підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення проведено не було, не було оголошено посадової особи, яка розглядає справу, не були вирішені клопотання, не досліджені докази, не заслухані особи, які беруть участь у справі, чим порушено вимоги статей 278, 279 КУпАП. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 23 вересня 2019 року даний адміністративний позов - задоволено в повному обсязі. Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що в оскаржуваній постанові про адміністративне правопорушення від 02 липня 2019 року є посилання, що порушення позивачем п. 12.9 б ПДР України зафіксовано приладом Тru CamТС 000663. Разом з тим, матеріали справи не містять даних технічної фіксації приладу Тru CamТС 000663. Отже, не долучені показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, тощо. Не зазначено і свідків правопорушення. Враховуючи факт неподання відповідачем відзиву на позов без поважних причин, відсутності в матеріалах справи доказів правомірності дій відповідача та прийнятого ним рішення, недоведеною є правомірність прийнятої ним постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом в порушення норм процесуального права не було надіслано відповідачу та третій особі жодних матеріалів адміністративної справи, а також не повідомлено про дати судових засідань, у зв`язку з чим вони були позбавлені можливості надати будь-які пояснення по суті спірного питання. В той же час, згідно відомостей приладу «Трукам», ОСОБА_1 здійснив порушення вимог Правил дорожнього руху, перевищивши швидкісний режим руху. Відповідач при складенні постанови про адміністративне правопорушення діяв в межах повноважень та на підставі закону, надає достатньо доказів вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 березня 2021 року (головуючий суддя ОСОБА_2) було відкрито та призначено до розгляду апеляційне провадження у даній справі. Рішенням Вищої ради правосуддя від 08 квітня 2021 року № 796/0/15-21 ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку. Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл адміністративних справ, які перебували у провадженні судді Шурка О.І. Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа № 755/11125/19 передана головуючому судді Файдюку В.В. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року (головуючий суддя Файдюк В.В.) було прийняти справу № 755/11125/19 до провадження та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 травня 2021 року. Так, відповідно до норм статті 286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи. Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів на місці ухвалила проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін. Оскільки сторони до суду не з`явилися, справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 статті 229 КАС України. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга третьої особи підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 02 липня 2019 року серії ДП18 №022310, ОСОБА_1 02 липня 2019 року о 15 год. 45 хв., за адресою Одеська область, Іванівський район, траса М-05 402-й км., керуючи автомобілем Kia Cerato, номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги дорожнього знаку 3.29 "Обмеження максимальної швидкості руху 50 км/год." - рухався зі швидкістю 74 км/год., зафіксовано приладом Tru Cam TC 000663, чим порушив п.п. 12.9.Б ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 статті 122 КУпАП. За результатами розгляду справи до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. Вважаючи постанову у справі про адміністративне правопорушення незаконною, позивач звернувся з даним позовом до суду. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Перш за все колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що докази та пояснення, надані Департаментом патрульної поліції разом з апеляційною скаргою приймаються судом до уваги та оцінюються при вирішення спору по суті з огляду на таке. Відповідно до ч.4 статті 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідачу та третій особі запропоновано надати відзив та пояснення на позовну заяву протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду, однак даним правом учасники справи не скористались. З таким твердженням суду категорично не можна погодитися, оскільки апеляційним судом з`ясовано, що Департамент патрульної поліції та інспектор під час розгляду справи судом першої інстанції були позбивлені реальної змоги реалізувати свої права. Так, за твердженням апелянта, 27 серпня 2019 року на адресу Департаменту патрульної поліції від Дніпровського районного суду м. Києва надійшла ухвала про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду в судовому засіданні на 22 серпня 2019 року. 13 вересня 2019 року за № 17125 Департаментом патрульної поліції було направлено до суду клопотання про направлення копій матеріалів по справі № 755/11125/19, зазначивши адресу для листування: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5, 65114, оскільки реалізувати своє право на захист відповідач та третя особа не мають можливості, позаяк ні копії позову, ні копій доданих до нього документів на адресу УПП в Одеській області ДПП (м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 5, 65114) станом на 13 вересня 2019 року не надходило та таких не було вкладено до відправлення, яке надійшло на адресу Департаменту 27 серпня 2019 року. Вказаного клопотання матеріали справи не містять. Між тим, відповідно до статті 174 КАС України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 251 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Однак, як вбачається з супровідного листа Дніпровського районного суду м.Києва від 19 липня 2019 року, адресованого всім учасникам справи, направлено їм було лише ухвалу про відкриття провадження від 19 липня 2019 року. Доказів того, що на адресу поліцейського роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Одеській області Стукаленка В.І. чи Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було направлено копію позовної заяви з доданими до неї матеріалами на виконання вимог статті 174 КАС України, матеріали справи не містять. Крім того, згідно довідки, складеної секретарем судових засідань Якименко Т.С. 22 серпня 2019 року, розгляд справи №755/11125/19 знято зі складу у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному. Справу призначено до розгляду на 23 вересня 2019 року. Між тим, жодних доказів того, що вказана інформація якимось чином доводилася до відома сторін, у справі також немає. За поясненнями апелянта, 02 жовтня 2019 року за № 18242 Департаментом патрульної поліції до Дніпровського районного суду м. Києва було направлено пояснення з додатками та додатково повідомлено, що станом на 02 жовтня 2019 року копії позовної заяви та інших матеріалів по справі ні відповідачу, ні третій особі не надходили. Вказаного клопотання матеріали справи не містять. З огляду на викладене судом першої інстанції було суттєво порушено норми процесуального права, що вплинуло на правомірність прийняття оскаржуваного рішення судом. Оскільки наведені обставини вплинули на права та інтереси апелянта, то колегія суддів вважає необхідним прийняти докази та пояснення третьої особи та дослідити їх в ході вирішення спору. Відповідно до ч.1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно п. 8 ч.1 статті 23 зазначеного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ч. 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. В пункті 1.3 Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Розділом 8 Правил дорожнього руху встановлено, що регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками. Згідно п. 8.4 г ПДР Інформаційно-вказівні знаки запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. Згідно вимог п.12.9 б Правил дорожнього руху України, водієві забороняється: перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29 Знак 3.29 "Обмеження максимальної швидкості", 3.31 Знак 3.31 "Зона обмеження максимальної швидкості" або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил. Відповідно до п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год. Відповідно до ч.1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: <…> правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, <…> частини перша, друга і третя статті 122, стаття 126 <…>. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Обґрунтовуючи позовну заяву, позивач посилався на те, що при притягненні його до відповідальності інспектор патрульної служби діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені законодавством. Відповідно до ч. 4 статті 285 КУпАП у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. У висновку Науково-консультативної ради при Вищому адміністративному суді України (далі - НКР) щодо застосування положень статті 258 КУпАП під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП (далі - Висновок) зазначено, що випадки розгляду справ про адміністративні правопорушення уповноваженими на те особами на місці вчинення правопорушення визначені статтею 258 КУпАП, в інших випадках справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем вчинення правопорушення, відповідно до статті 276 КУпАП. При цьому варто звернути увагу на те, що словосполучення «на місці вчинення правопорушення», яке містяться у статті 258 КУпАП та словосполучення «за місцем вчинення правопорушення», вжитого у статті 276 КУпАП мають різний правовий зміст. Зазначену проблему аналізував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У пункті 2.4 мотивувальної частини цього рішення зазначено, що підстав для ототожнення місця вчинення адміністративного правопорушення з місцем розгляду справи про таке правопорушення немає, а словосполучення «на місці вчинення правопорушення» і «за місцем його вчинення», які містяться у статтях 258, 276 Кодексу, мають різне цільове спрямування і різний правовий зміст. Зокрема, словосполучення «за місцем його вчинення», застосоване у положенні частини першої статті 276 Кодексу, за якою «справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення», вказує на місцезнаходження органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення у межах його територіальної юрисдикції згідно з адміністративно-територіальним устроєм України. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що словосполучення «за місцем його вчинення», яке міститься в положенні частини першої статті 276 Кодексу, визначає адміністративно-територіальну одиницю, на яку поширюється юрисдикція відповідного органу, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративне правопорушення. У згаданому Висновку НКР дійшла висновку: під час вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, передбачених статтею 122 КУпАП, положення статті 258 КУпАП не застосовуються; винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу після складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення є неправомірним. Такий висновок НКР ґрунтувався на тому, що положення статті 258 КУпАП не розповсюджувалися на статтю 122 КУпАП. Окрім того, проаналізувавши п. 2.3 наведеного вище рішення Конституційного Суду України, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що Конституційний Суд, говорячи про порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП, мав на увазі виключно випадки застосування скороченого провадження у справах, на які не розповсюджуються вимоги статті 258 КУпАП. Однак, вже після прийняття Конституційним Судом зазначеного рішення, норми КУпАП та, зокрема, статті 258 зазнали змін, в результаті чого на справи, які віднесено до компетенції Національної поліції розповсюджено вимоги ч. 4 статті 258 - постанова у справі про адміністративне правопорушення виноситься на місті вчинення правопорушення. Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення. При цьому, положення ст.ст. 278, 279 КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, на спірні правовідносини не розповсюджуються, оскільки у даному випадку КУпАП передбачає спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Відповідно до статті 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше. Стаття 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. За таких обставин, відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР відповідними доказами. Разом з тим, відповідно до ч.5 статті 77 КАС якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів. Так, в матеріалах справи наявний фотознімок, здійснений сертифікованим приладом TruCam LTІ 20/20 № ТС000663, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача рухався зі швидкістю 74 км/год. Щодо правових підстав застосування лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 суд вважає за необхідне зазначити наступне. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № ІІА-МІ/1-2903-2012. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний ІЛІ LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. Всі прилади, що використовуються працівниками Департаменту патрульної поліції, пройшли повірку. Міжповірочний інтервал для TruCam визначено Переліком засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року N 437 і становить 1 рік. Проведення повірки передбачено Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення іі результатів, затвердженим наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2016 року №

193. Відповідно до свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13819, виданого ДП Укрметртестстандарт» від 15 листопада 2018 року, лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів TruCam LTІ 20/20 №С000663, є придатним до застосування. Свідоцтво чинне до 30 вересня 2020 року. Необхідно зазначити, що можливість використання виробу «TruCam LTІ 20/20» виробництва LaserTechnologyInc. також підтверджується наявністю виданого державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України експертного висновку від 27 вересня 2018 року № 04/02/03/-3008, який зазначає про правильність реалізації криптографічного алгоритму шифрування AES відповідно до ДСТУ ISO/IES 18033-3:2015 та забезпечення конфіденційності, цілісності та автентичності зареєстрованих даних. Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м. Правильність реалізації у приладі TruCam зазначеного алгоритму підтверджено за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації. Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії. Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam. Враховуючи викладене, впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов`язковим. Використання лазерного вимірювача швидкості TruCam органами Національної поліції України, а саме працівниками управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції започатковано листом першого заступника начальника ДПП Білошицького О.Г. від 04 жовтня 2018 року. Місце для роботи з приладом позначено відповідними дорожніми знаками з метою інформування учасників дорожнього руху про проведення вимірювання швидкісного режиму. Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки. Наявним свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/13819 підтверджено придатність лазерного вимірювача швидкості TruCam LT1 20/20 № ТС000663 до застосування. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 статті 122 КпАП України про порушення позивачем пункту 12.9 б Правил дорожнього руху. Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а постанова про адміністративне правопорушення від 02 липня 2019 року серії ДП № 022310 за формою відповідає вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення. З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з позицією скаржника стосовно того, що під час встановлення адміністративного правопорушення, а також накладення адміністративного стягнення на позивача, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Окремо колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 7 ч.1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно - владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Згідно п. 11 ч. 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п.8 ч.1 статті 23 Закону передбачено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням суду першої інстанції адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського роти №2 батальойону №2 Управління патрульної поліції в Одеській області Стукаленка Владислава Ігоровича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання неправомірною та скасування про накладення адміністративного стягнення - задоволено. Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення ДП18 №022310 від 02 липня 2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрито. З системного аналізу вищевказаних норм колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 1 статті 122 КпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. Працівники органів поліції, які мають спеціальні звання поліції мають накладати адміністративні стягнення та розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені цих органів. Отже, відповідні працівники органів поліції не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 1 статті122 КУпАП. Даний висновок узгоджується з правою позицією Верхового суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року у справі № 724/716/16-а. Колегія суддів звертає увагу на те, що органом Національної поліції, у даній справі, є Департамент патрульної поліції, від імені якого поліцейський роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Стукаленко В.І. уповноважений накладати адміністративні стягнення та розглядати справи про адміністративні правопорушення. Однак, Департамент патрульної поліції, як суб`єкт владних повноважень, відповідачем у цій справі залучений не був. Таким чином, позивачем заявлено позов до неналежного відповідача - роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Стукаленко В.І. Належним відповідачем у даній справі є Департамент патрульної поліції, тобто, відповідний суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про накладення адміністративного стягнення, оскільки, Управління патрульної поліції в Одеській області є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції. Відповідно до ч.3 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Згідно ч. 4 статті 48 КАС України, якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави. За приписами ч.7 статті 48 КАС України, заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Верховний суд у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 зазначив, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі, й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду». Колегія суддів зазначає, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості, в межах наданих йому КАС України процесуальних повноважень, виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та здійснити заміну первинного відповідача належним відповідачем чи залучити співвідповідача. При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 листопада 2019 року у справі № №826/12172/18. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову. Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи. Таким чином, протиправним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову. Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, що призвело до невірного по суті вирішення справи. Відповідно до ч. 1 статті 317 КАС України - підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - задовольнити. Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 23 вересня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до поліцейського роти № 2 батальйону № 2 Управління патрульної поліції в Одеській області Стукаленка Владислава Ігоровича, третя особа: Департамент патрульної поліції Національної поліції України про визнання неправомірною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена. Повний текст рішення виготовлено 06 травня 2021 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев