Постанова 4813 № 521/1439/18

Номер провадження: 22-ц/813/3112/21 Номер справи місцевого суду: 521/1439/18 Головуючий у першій інстанції Гранін В. Л. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Сегеди С.М., Цюри Т.В., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» до ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест», треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянікова Олена Ярославівна про визнання недійсним нікчемного правочину, витребування майна та визнання права власності, - в с т а н о в и в: У січні 2018 року ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Криптоінвест», треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянікова О.Я. про визнання недійсним нікчемного правочину, витребування майна та визнання права власності, в якому з урахуванням зміни підстав позову просило визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , що нотаріально посвідчений 28.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я.; витребувати у ТОВ «Криптоінвест» на користь ПАТ «Український професійний банк» нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101; визнати за ПАТ «УПБ» (ідентифікаційний код 19019775) права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101; стягнути з відповідача на користь ПАТ «УПБ» (ідентифікаційний код 19019775) понесені витрати на оплату судового збору. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що продаж спірної нерухомості відбувся з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки такий продаж був здійснений після того, як 30.04.2015 року Постановою Правління Національного банку України № 293/БТ ПАТ «УПБ» віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку», також відповідно до зазначеної постанови було установлено цілий ряд обмежень у здійсненні діяльності ПАТ «УПБ», запроваджено особливий режим контролю за його діяльністю та призначено куратора Національного банку України. 28.05.2015 року Постановою Правління Національного банку України від 28 травня 2015 року №348 банк було віднесено до категорії неплатоспроможних. На підставі Постанови Правління Національного банку України № 348 від 28.05.2015 року, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28.05.2015 року №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «УПБ». Даним рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 р. по 28.08.2015 р. (включно). Крім того, під час здійснення перевірки, було виявлено, що договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки має безоплатний характер. Нікчемність оспорюваного договору було встановлено протоколом комісії з перевірки договорів №2/1 від 30.06.2015 р. 13.02.2018 року ОСОБА_1 передав спірне приміщення, як загальний внесок до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест». Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року у задоволенні позову ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» відмовлено. Не погодившись з рішеннями суду, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначає, що під час здійснення перевірки було виявлено, що договір купівлі-продажу є нікчемним, оскільки при його укладанні було допущено ряд порушень норм чинного законодавства України, обмежень, встановлених Національним банком України, до того ж було встановлено, що такий правочин має ознаки нікчемності, визначені частиною 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки має безоплатний характер, що зумовило неможливість виконання Банком зобов`язань перед іншими кредиторами та направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку. Також суд не взяв до уваги, що Банк позбавлений можливості та правових підстав виконувати платіжні доручення клієнтів у разі відсутності у нього коштів. Також апелянт не погоджується з висновком суду про отримання Банком коштів в рахунок договору купівлі-продажу з посиланням на відсутність здійснених з боку Банку дії щодо обліку платіжного доручення відповідача на позабалансовому рахунку та повідомлення останнього про неможливість проведення такої транзакції, оскільки той факт, що Банком, в порушення Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, не було здійснено дій з обліку доручення відповідача на позабалансовому рахунку жодним чином не спростовують доводів ПАТ «УПБ» щодо неможливості проведення таких транзакцій, також не можуть бути доказом отримання цим банком коштів, за наслідком укладення нікчемного правочину, високоліквідних коштів. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ОСОБА_1 просить в задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення залишити без змін, посилаючись на те, що викладені в апеляційній скарзі доводи не відповідають дійсним обставинам справи та не відповідають вимогам закону. У своєму відзиві на апеляційну скаргу Бондаренко М.Г. , представник ПАТ «УПБ» просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року судом до участі у справі замість позивача ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» було залучено його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста». Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення з`явившихся представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Однак, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на наступне. Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що Постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» банк було віднесено до категорії неплатоспроможних строком до 180 днів, із встановленням обмежень в його діяльності (а.с. 14-15 т. 1). Постановою правління Національного банку України від 28 травня 2015 року № 348 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» банк було віднесено до категорії неплатоспроможних та визнано такою, що втратила чинність постанову правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ (а.с. 13 т. 1). На підставі постанови правління Національного банку України від 28 травня 2015 року № 348 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28 травня 2015 року № 107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» та розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29 травня 2015 року по 28 серпня 2015 року включно (а.с. 16 т. 2). За наслідком запровадження у банку тимчасової адміністрації та відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб наказом від 29 травня 2015 року № 26/ТА було створено комісію з перевірки договорів, укладених ПАТ «Український професійний банк», якою проведено перевірку договорів укладених банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації (а.с. 23 т. 1). Перевіркою встановлено, що між ПАТ «Український професійний банк» в особі в.о. голови правління Каргаполова О. К. та ОСОБА_1 28 травня 2015 року було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 1614 (а.с. 25-31 т. 1). Згідно із пунктами 1.1, 1.2, 1.3 вказаного договору предметом продажу є нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 323,2 кв.м., що належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 12 лютого 2007 року (а.с. 29 т. 1). Пунктами 2.1, 2.2 договору купівлі-продажу визначено, що продаж нерухомого майна вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 6 000 208,00 грн, у тому числі податок на додану вартість 20% у розмірі 1 000 034,67 грн, яка сплачується покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу договірної ціни на рахунок продавця № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ «Український професійний банк», після укладення цього договору, але не пізніше 30 червня 2015 року. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості нерухомого майна третіх осіб. У пункті 2.5 договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до відомостей, викладених в довідці, наданій 28 травня 2015 року № 01-10/1584 ПАТ «Український професійний банк», балансова вартість вищевказаного нерухомого майна складає 1 537 763,58 грн. (а.с. 30 т. 1) Також 28 травня 2015 року на виконання умов пункту 2.6 договору купівлі-продажу, сторонами було складено акт приймання-передачі приміщення, що є предметом договору купівлі-продажу (а.с. 32 т. 1). Згідно із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 28 травня 2015 року за відповідачем ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року (а.с. 33 т. 1). Відповідно до умов пункту 2.2 договору купівлі-продажу третьою особою - ТОВ «Розвиток-2012», було оформлено платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 208 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «Український професійний банк», на рахунок банку на суму 6 000 208, 30 грн, як оплата за ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року (а.с. 81 т. 1). Постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію останнього (а.с. 17 т. 1). На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 158 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», припинено здійснення тимчасової адміністрації в банку з 28 серпня 2015 року і розпочато процедуру ліквідації останнього з 31 серпня 2015 року по 30 серпня 2016 року( а.с. 18 т. 1). Під час розгляду справи у суді 13.02.2018 року, об`єкт нерухомості, що є предметом даного спору на підставі акту прийому-передачі ОСОБА_1 передав, як загальний внесок до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест» (а.с.6-12 т. 2). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору недійсним, як нікчемного, суд першої інстанції виходив із безпідставності позовних вимог про нікчемність договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року. Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується з наступних підстав. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладена правова позиція з приводу того, що якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є недійсним в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Така позиція також відповідає правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. За статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 (провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) дійшла висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. У справі, що переглядається апеляційним судом, ПАТ «Український професійний банк» просило суд, зокрема, визнати недійсним нікчемний правочин. Ураховуючи викладене, колегія суддів на підставі належним чином оцінених доказів дійшла висновку про те, що спірний договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року є нікчемним, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов`язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами. Крім того, спірний правочин був укладений усупереч постанові Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої ПАТ «УПБ» установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд. Аналогічні правові висновки у справі між тими самим сторонами та з аналогічним предметом виклав Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження № 61-43854св18), підстави відступити від них не встановлено. З урахуванням зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається, визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту, як визнання недійсним нікчемного правочину, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом, тому оскаржуване судове рішення у частині визнання договору недійсним, як нікчемного слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині з інших правових підстав. За ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини пов`язаності ОСОБА_1 та ПАТ «УПБ» встановлені рішеннями, що набрали законної сили, та ухвалені за аналогічними спорами у справах №296/659/18, №577/5321/17, 203/4466/17, №554/9710/17. За правилами, встановленими частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 статті 4 ЦПК визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом частини 1 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Судом встановлено, що між банком та ОСОБА_1 укладений спірний договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року є нікчемним. 13.02.2018 року, спірний об`єкт на підставі акту прийому-передачі ОСОБА_1 передав, як загальний внесок до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест» (а.с.6-12 т. 2). Право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину. Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. З урахуванням наведених підстав, визнання права власності з одночасним витребуванням майна є взаємовиключними позовними вимогами, а тому позовні вимоги в частині визнання права власності задоволенню не підлягають. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі №48/340. Суд першої інстанції, дійшов висновку, що договір купівлі-продажу від 28 травня 2015 року не має ознак нікчемності, так як відчуження належного банку майна здійснювалось за оплатним договором, за ціну, що перевищує балансову вартість майна та погоджена сторонами. Відповідно до умов пункту 2.2 договору купівлі-продажу третьою особою - ТОВ «Розвиток-2012», було оформлено платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 208 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «Український професійний банк», на зазначений в договорі рахунок банку на суму 6 000 208,00 гривен, як оплата за ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року (а.с. 81 т. 1). Проте, колегія суддів не погоджується з таким висновком з тих підстав, що суд, дійшовши таких висновків, не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не встановив усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи, та не перевірили усіх доводів позивача. Згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, безготівкові рахунки - це перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться Банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті визначено алгоритм дій банку в разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку, таке платіжне доручення клієнтів не виконується. Суд не перевірив доводів позовної заяви про те, що виконання платіжного доручення від 28 травня 2015 року № 208, оформленого ТОВ «Розвиток-2012», на суму 6 000 208,00 грн. було неможливо, оскільки залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «Український професійний банк» складав 291 732, 91 грн. (а.с. 37 т. 1). Позивач вказував, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «Український професійний банк» не мало можливості виконати платіжне доручення № 208 від 28 травня 2015 року з перерахування коштів, а тому кошти до банку не надходили та відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, що свідчить про безоплатність такого правочину, а такий правочин унеможливлює виконання грошових зобов`язань банку перед іншими кредиторами в ліквідаційній процедурі, в цій частині продажу. Таким чином, судом не було належним чином перевірено, чи не призвело укладення вказаного договору купівлі-продажу до неплатоспроможності банку (в частині вартості нерухомості) перед іншими кредиторами, адже за наслідком дій з відчуження активів не було підвищено ані ліквідність, ані платоспроможність банку, що, на думку позивача, зумовило віднесення останнього до категорії неплатоспроможних. Крім того не було враховано, що з урахуванням обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року, саме з кореспондентського рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунку клієнта банку, і саме на цьому рахунку кошти мали відображатись у разі їх реального надходження. Також не було враховано та перевірено посилань про те, що оплата за договором мала бути здійснена третьою особою - ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «Український професійний банк», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Тобто, від продажу об`єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилась (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов`язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами на вартість проданого нерухомого майна. Крім того, суд першої інстанції взагалі не надав правової оцінки тому, що спірний правочин був укладений у порушення постанови правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої ПАТ «Український професійний банк» було установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд. Так, вказаною постановою ПАТ «УПБ», серед іншого, було встановлено такі обмеження: - не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд, крім відчуження майна, що перейшло у власність ПАТ «УПБ», на підставі реалізації прав заставодержателя, за вартістю не нижче ніж визначена за результатами оцінки, проведеної відповідно до вимог законодавства України незалежним суб`єктом оціночної діяльності, який уключений до Державного реєстру оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності та відповідає критеріям, передбаченим абзацами другим - шостим пункту 7 постанови правління Національного банку України від 25.09.2014 №602 «Про заходи щодо забезпечення повернення кредитів, наданих Національним банком України»; - під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Про зазначені обмеження сторони договору купівлі-продажу від 28.05.2015 були обізнані, отже свідомо ухилилися від їх дотримання. Відповідно до частин 1, 5 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Судом встановлено, що наслідком укладення між ПАТ «УПБ» та відповідачем нікчемного правочину стало набуття останнім права власності на передане йому нерухоме майна шляхом ухвалення державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. рішення від 28.05.2015 № 38274109. З матеріалів справи вбачається, що після звернення ПАТ «УПБ» до суду з позовом, 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 , передав за актом приймання-передачі спірне майно, як внесок до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест», яке 24 травня 2018 року набуло право власності на нього (а.с. 203 т. 2). В постанові від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц (№ 4-376цс18), Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. За таких підстав, колегія суддів, дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування майна від ТОВ «Кріптоінвест», з урахуванням того, що правочин, який був укладений між банком та ОСОБА_1 є недійсним з моменту його вчинення, а тому належним способом захисту є саме витребування у ТОВ «Криптоінвест» майна , яке було передано ОСОБА_1 до статутного капіталу. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути пропорційно задоволених позовних вимог з відповідачів - ОСОБА_1 та ТОВ «Криптоінвест» в рівних частках на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 135004 грн. 68 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року - скасувати. Прийняти постанову, якою позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ», правонаступник товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» - задовольнити частково. Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» (10030, м. Житомир, вул. Київська, 74, ЄДРПОУ 41938807) на користь публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (04080, м. Київ, вул. О. Терьохіна, 8А, оф. 111, ЄДРПОУ 41264766) нежитлові приміщення 1-го поверху і підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 637373951101. В задоволені решти позовних вимог публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», правонаступник товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» - відмовити. Стягнути зі ОСОБА_1 та товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» в рівних частках на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 135004 гривні 68 копійок судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 05 травня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ С.М. Сегеда ______________________________________ Т.В. Цюра