Постанова Рівненський апеляційний суд № 570/4164/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 травня 2021 року м. Рівне Справа № 570/4164/20 Провадження № 22-ц/4815/411/21 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструк С.В., Ковальчук Н.М. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», відповідач: ОСОБА_1 розглянув в порядку письмового спрощеного позовного провадження у м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» Крилової О.Л. на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року, ухвалене в складі судді Гнатущенко Ю.В., повний текст рішення виготовлено 10.12.2020 року, у справі №570/4164/20 в с т а н о в и в : У жовтні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з метою отримання банківських послуг відповідач звернувся до банку та підписав заяву №б/н від 30.05.2006 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідач на час укладення кредитної угоди дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В порушення умов кредитного договору відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, тому станом на 13.08.2020 року за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 52560,81 грн., яка складається з: 37760,81 грн. - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 37760,81 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2575,97 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 12224,03 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. У зв`язку з цим позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість у розмірі 52560,81 грн, а також витрати на сплату судового збору у розмірі 2102,00 грн. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 30.05.2006 року, яка станом на 13.08.2020 р. складається з: 37760,81 грн. - заборгованість за тілом кредита та судовий збір в розмірі 1510,12 грн. У задоволенні позову у іншій частині відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі просить його скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за за відсотками нарахованими на просторений кредит згідно ст.625 ЦК, пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін, судові витрати покласти на відповідача. Вважає, що суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову щодо стягнення заборгованості за відсотками нарахованими на просторений кредит, пені не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо наявної заборгованості відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Судом не врахована підписана відповідачем анкета-заява, в якій визначена базова процентна ставка за кредитом - 4% на місяць. Зазначає, що відповідач погашав заборгованість, а отже приєднався до Умов та правил запропонованих банком, а тому банк має право на стягнення заборгованості за процентами, які нараховані на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України у відповідності до положень Умов та правил. Вважає, що встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків та пені. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Суд враховує, що правовідносини сторін засновані на письмовій документарній формі, докази, які сторони вважали за необхідне подати, подані, позиції скаржника викладені письмово згідно із п.5 ч.2 ст.356 ЦПК України. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення відповідає. Судом встановлено, що 30.05.2006 року відповідач підписав анкету-заяву відповідно до якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 1000 грн. на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 4 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. На підставі зазначеної заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок рахунок та 24.01.2008 року встановлено кредитний ліміт у розмірі 1300 грн. В подальшому кредитний ліміт змінювався і станом на 17.07.2019 року встановлений у розмірі 25000,00 грн. За розрахунком банку станом на 13.08.2020 року за відповідачем утворилася заборгованість у розмірі 52560,81 грн., яка складається з: 37760,81 грн. - заборгованість за тілом кредита, в т.ч. 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 37760,81 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 2575,97 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 12224,03 грн. - пеня. До договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та довідку про умови кредитування. Суд першої інстанції дійшов висновку, про порушення відповідачем умов договору та про необхідність стягнення з боржника основної заборгованості за кредитним договором у розмірі наданого кредитного ліміту 37760,81 грн. Рішення суду в цій частині стягнення заборгованості за тілом кредиту не оскаржується, а тому апеляційним судом не перевіряється. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за відсотками згідно ст.625 ЦК України та пені, суд першої інстанції дійшов правильного висноку про відсутність правових підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді розмір пені, а вимоги про стягнення заборгованості за відсотками згідно ст.625 ЦК є передчасними . З таким висновком апеляційний суд погоджується в повній мірі з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Отже, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Отже, за відсутності підписаних позичальником Умов та Правил, а також Тарифів банку спірний договір не відповідає вимогам ст.ст. 207, 634, 1055 ЦК України щодо порядку підписання та укладення договору кредиту. У даному випадку неможливо поза розумним сумнівом та з належною для стороннього добросовісного спостерігача достовірністю з`ясувати належність доданих позивачем до справи доказів, витягів з названих документів, тому колегія суддів погоджується з висновками суду про недоведеність того факту, до яких істотних умов договору приєднався позичальник при підписанні анкети-заяви, текст якої не містить істотних у розумінні ст. 1054 ЦК України умов договору кредиту. З огляду на викладені вище обставини та умови кредитування, колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді за порушення грошових зобов`язань пеню. У анкеті-заяві позичальника від 30.05.2006 року, яка ним підписана особисто, зазначена лише базова процентна ставка у розмірі 4% на місяць. Таким чином, у цій справі сторони обумовили у письмовому вигляді лише сплату процентів за користування кредитними коштами. Банком не заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, оскільки заборгованість за нарахованими та за простроченими відсотками становить 0,00 грн. Разом із тим, банк просить стягнути заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України в сумі 2575,97 грн. та пеню -12224,03 грн. Виходячи із засад диспозитивності, суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині суд першої інстанції врахував правові позиції висловленні у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 та у Постанові Верховний Суд України від 22 жовтня 2014 року у справі №127цс14 та дійшо правильного висновку, що нарахування цих відсотків є передчасним, оскільки не закінчився строк кредитування. Суд акцентує увагу на тому, що до спливу строку кредитування нараховувати відсотки на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України у банка підстав не було, а застосування при розрахунку процентної ставки на рівні 86,4% на прострочений кредит із посиланням на положення ст.625 ЦК України суперечить змісту самої норми, яка передбачає лише три проценти річних від простроченої суми. Отже, банк безпідставно до закінчення строку кредитування нарахував 2575,97 грн., як відповідальність за порушення грошового зобов`язання у порядку частини другої ст.625 ЦК України, а тому відсутні підстави для задоволення цих вимог. Висновки суду по суті вирішеного спору не спростовані позивачем належним чином. За приписами частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України (змагальність сторін) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. За змістом статті 13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Питання обов`язку доказування і подання доказів розкрито у статті 81 ЦПК України, стосовно того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже саме зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно до ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення без змін. З огляду на викладене відповідно до ч.13ст.141ЦПК України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової О.Л.- залишити без задоволення. Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 10 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 06 травня 2021 року. Головуючий : Судді :