Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/182/19

Дата документу 30.04.2021 Справа № 336/182/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 336/182/19 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І. Провадження №22-ц/807/1486/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, - В С Т А Н О В И В: В січні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач звернулася до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала Заяву № б/н від 08 квітня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банком виконані зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, а відповідач станом на 17 грудня 2018 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 24830.14 грн, з яких: 1313.03 грн - заборгованість за тілом кредита; 4491.83 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 17366.70 грн нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн штраф (фіксована частина); 1158.58 грн штраф (процентна складова), які Банк просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 1921.00 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2019 року позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» 24830,14 гривень в рахунок погашення заборгованості за договором про надання банківських послуг від 08 квітня 2011 року та судовий збір в сумі 1921,00 гривня. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанцї при винесенні рішення посилався на анкету-заяву від 08 квітня 2011 року, проте вказана анкета-заява не містить відомостей про узгодження сторонами розміру наданих кредитних коштів та відсотків за користування ними. АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 взагалі отримувала в Банку кредитну картку з відповідним кредитним лімітом. Надана заява АТ КБ «ПриватБанк» свідчить лише про намір та згоду ОСОБА_1 на отримання банківської картки в майбутньому. Крім того, відповідачка зазначає, що її не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, у зв`язку з чим вона не могла надати свої пояснення та заперечення в суді першї інстанції. Відповідно до відзиву на апедяційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. На підтвердження своїх позовних вимог до відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» було долучено довідку про отримані ОСОБА_1 кредитні картки із зазначенням їх строку дії, а також Виписку по рахунку ОСОБА_1 , з якого вбачається, що відповідач після підписання анкети-заяви отримала кредитну картку та користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, розплачувалася за товар в магазині, частково погашала заборгованість за кредитним договором. Крім того, на підтвердження своїх вимог АТ КБ «ПриватБанк» надало погоджену сторонами Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 30 днів пільгового періоду» від 08 квітня 2011 року, якою сторонами погоджено умови кредитування, а саме, тип картки, валюта кредиту, базова відсоткова ставка 3,0% на місяць, розмір щомісячного платежу - 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені, штрафів. У зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 01 січня 2021 року це 227 000,00 грн (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» з 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2270 грн (2270 грн х 100 = 227 000,00 грн), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Встановлено, що ціна позову в даній справі становить 24 830,14 грн, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Апеляційний суд врахував ціну та предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, ціна позову якї не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України. Отже, зазначена справа є малозначною в силу вимог закону. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За вимогами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає. Судом встановлено, що згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 08 квітня 2011 року станом на 17 грудня 2018 року становить 24830.14 грн, з яких: 1313.03 грн - заборгованість за тілом кредита; 4491.83 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 17366.70 грн нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн штраф (фіксована частина); 1158.58 грн штраф (процентна складова). Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. За таких обставин суд виходив з презумпції правомірності правочину та у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 порушує норми законодавства та умови кредитного договору, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися повністю не може, виходячи з наступного. Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання кредитних послуг, у зв`язку з чим 08 квітня 2011 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. (а.с.10). У заяві-анкеті зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (а.с. 11) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку(а.с. 12-26). ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним договором не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 17 грудня 2018 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 24830.14 грн, з яких: 1313.03 грн - заборгованість за тілом кредита; 4491.83 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом; 17366.70 грн нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн штраф (фіксована частина); 1158.58 грн штраф (процентна складова). ( а.с.9). Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 08 квітня 2011 року №б/н процентна ставка не зазначена. (а.с. 10). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Проте у Довідці про умови кредитування від 08 квітня 2011 року, яка була надана Банком апеляційному суду разом з відзивом на апеляційну скаргу та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що базова відсоткова ставка за користування кредитом (3,0 %), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_2 . Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за відсотками за користування кредитом, пенею та штрафами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитом, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані АТ КБ "ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 квітня 2011 року шляхом підписання анкети-заяви. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Крім того, відповідачем у справі не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 1313. 03 грн, доводів позивача щодо отримання, використання, в тому числі і погашення кредитних коштів. Суд першої інстанції належним чином дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі з ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок. Отже, в цій частині висновки суду першої інстанції відповідають закону. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, колегія суддів зазначає наступне. До відзиву на апеляційну скаргу, Банк на підтвердження своїх вимог надав апеляційному суду Довідку про умови кредитування від 08 квітня 2011 року, яка підписана ОСОБА_2 , розрахунок заборгованості за договором від 08 квітня 2011 року, довідку про отримані картки, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ім`я ОСОБА_1 (договір б/н), та виписку за договором №б/н, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 з моменту укладення договору користувалася карткою, систематично частково (не кожен місяць) погашала заборгованість за кредитним договором. Відповідачем під час судового розгляду не спростовано надані банком докази видачі та користування кредитними коштами. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Саме відповідач повинен був спростувати, що підпис, який міститься у Довідці про умови кредитування від 08 квітня 2011 року, їй не належить. У Довідці про умови кредитування від 08 квітня 2011 року з використанням кредитки "Універсальна", 30 днів пільгового періоду" зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (3,0%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, є обґрунтованим, оскільки зазначеною довідкою, яка підписана ОСОБА_1 визначено розмір відсотків за користування кредитом, тож вони підлягають стягненню. Водночас, колегія суддів не погоджується з розміром відсотків за користування кредитом, визначених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції. Як вбачається з позову, Банк просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у сумі 4491.83 грн за період з 08 квітня 2011 року по 17 грудня 2018 року. З довідки Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» вбачається, що відповідачу було видано одну кредитну картку: № НОМЕР_1 від 10.11.2015 строком дії до 03/19. Враховуючи вищевикладене, стягненню з відповідача підлягають відсотки за користування кредитними коштами, які були нараховані та несплачені ним за період 08 квітня 2011 року по 17 грудня 2018 року, в межах заявлених позовних вимог. Разом з тим визначений позивачем розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитом у сумі 4491.83 грн, суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка по процентам за користування кредитними коштами, зазначена у Довідці становить 3.0% на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались проценти у підвищеному розмірі, а саме: 3,6% на місяць. Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом підлягають частковому задоволенню, виходячи з процентної ставки 3,0 % на місяць (36% річних) в межах заявлених позовних вимог, що не перевищує строк дії кредитної картки. З довідки, яка була надана Банком апеляційному суду та яка може бути прийнята апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ч. 3 ст. 367 ЦПК України, на виконання вимог ч. 5 ст. 12 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі вбачається, що виходячи з процентної ставки 3.0 % на місяць заборгованість ОСОБА_1 за нарахованими відсотками станом на 17 грудня 2018 року становить 1223,81 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача по відсоткам за користування кредитом виходячи з процентної ставки 3.0 % на місяць становить у розмірі 1223,81 грн. З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами за період з 08 квітня 2011 року по 17 грудня 2018 року, виходячи з процентної ставки 3,0% на місяць, у розмірі 1223,81 грн. Що стосується вимог про стягнення неустойки - пені та штрафів, то слід зазначити наступне. За положеннями ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Умовами кредитного договору передбачено застосування пені, як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за договором. Порядок нарахування визначений у довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", за яким пеня складається з суми пені(1) та пені (2), де пеня (1) = (базова відсоткова ставка за договором) / 30 нараховується за кожен день прострочення кредиту, пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн на місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50 грн. У той самий час, цією ж довідкою про умови кредитування передбачена сплата штрафів, як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, у розмірі 500,00 грн + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих і прострочених процентів і комісії. Отже, кредитним договором передбачена подвійна юридична відповідальність у вигляді пені та штрафу за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та положення ст. 549 ЦК України, штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. На вказане суд першої інстанції належної уваги не звернув, у зв`язку з чим прийшов до висновку про одночасне стягнення з ОСОБА_1 пені та штрафу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин справи, балансу інтересів сторін, прийшов до висновку, що з боржника на користь Банку підлягає до стягнення лише штраф у розмірі 626,84 грн (500 гривень- штраф (фіксована частина) + 126,84 грн штраф (процентна складова) (1313,03 +1223,81 = 2536,84 х 5% - від суми заборгованості по кредиту з урахуванням процентів). Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, проте належним чином не дослідивши наявні у справі докази дійшов не правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі та стягнув заборгованість за відсотками за користування кредитом, пеню та штрафи, без урахування умов, передбачених в Довідці про умови кредитування, підписаної ОСОБА_1 від 08 квітня 2011 року, та в порушення ст. 61 Конституції України,одночасно стягнув штраф і пеню, тобто піддав ОСОБА_1 подвійній юридичній відповідальності за одне й те саме правопорушення. Крім того, обгрунтованими є доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомленою про дату, час місце розгляду справи. З матеріалів справи вбачається, що Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2019 року було прийнято до розгляду та відкрито провадження у зазначені справі. Постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом) сторін у судове засідання ( а.с. 39-40). Нормами ч.2 ст. 211 ЦПК України передбачено, що про місце дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Разом з тим, наявні у справі докази свідчать про відсутність належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про місце, дату і час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (судової повістки) повернулося до суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с. 45-46). Зазначені обставини свідчать по те, що позивач не була повідомлена про розгляд справи в суді першої інстанції. В свою чергу, відмітка « за закінченням терміну зберігання» не розкриває суті причини неможливості вручити відповідний рекомендований лист. За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причин повернення « за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду ( постанова від 12.12.2018 року у справі 752/11896/17). В той же час, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін, один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом (п.23 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Gurepka v. Ukraine (№2)»). ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сменсу, якби сторона у спарві не булла повідомлена про слухання таким чином, щою мати можливість братии участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, установлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату й місце проведення засідання, а й мати достатньо часу, щоб устигнути підготуватися до справи. (п.п.25,27 рішення від 13 грудня 2011 року у справі «Trudov v. Russia»). Між тим, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Неповідомлення судом першої інстанції відповідача ОСОБА_1 належним чином про час та місце судового розгляду даної справи, не давало суду підстав для ухвалення рішення у даній справі, що у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, приходить до висновку, що аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково виправданими та зважаючи на вищевикладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк». Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, зазначено, що судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої скасуванню, з ОСОБА_1 на користь Банку слід стягнути судовий збір за подання позову пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що становить 244,76 грн ((1313,03+1223,81 + 500+ 126,84)=3163,68х 1921,00 : 24830, 14) та з урахуванням того, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та нею був сплачений судовий збір за звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою в розмірі 2881,50 грн, тому з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2514, 36 грн ( 24830,14 3163,68=21666,46; 21666,46 х2881.50 : 24830,14 = 2514,36). Відповідно до положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути різницю у сумах судових витрат, що підлягають стягненню з сторін у розмірі 2269, 60 грн (2514,36 244, 76). Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 24 травня 2019 року року у цій справі, скасувати, ухвалити нове судове рішення наступного змісту. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 квітня 2011 року, що складається з заборгованості за тілом кредиту - 1313,03 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 1223, 81 грн, штраф (фіксована частина) - 500, 00 грн, штраф (процентна складова) - 126,84 грн, в загальному розмірі 3163, 68 грн. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2269, 60 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 30 квітня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.