Постанова 4807 № 331/3382/20

Дата документу 28.04.2021 Справа № 331/3382/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/3382/20 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є. Провадження №22-ц/807/1698/21 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 рокум. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Семенчук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Войтовича Євгена Михайловича на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року за поданням начальника відділу Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро) про про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні № 331/3382/20 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 25 серпня 2019 року в сумі 142500,00 гривень. В лютому 2021 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшло подання Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністертва юстиції (м. Дніпро) про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 19 січня 2021 року у справі №331/3382/20, де стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником ОСОБА_1 , та просив на стадії виконання рішення затвердити мирову угоду від 11 лютого 2021 року, згідно якої ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу, який в сумі 125000,00 грн підлягає стягненню на підставі виконавчого листа №331/3382/20, який видано Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 19 січня 2021 року, передає ОСОБА_2 право власності на 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 . УхвалоюЖовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року відмовлено в затвердженні мирової угоди між стягувачем ОСОБА_2 та боржником ОСОБА_1 на стадії виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 19 січня 2021 року у справі № 331/3382/20. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Войтович Євген Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким подання державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністертва юстиції (м. Дніпро), задовольнити та затвердити мирову угоду між боржником і стягувачем. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставин справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для затвердження мирової угоди, оскільки сторони в процесі виконання рішення суду про стягнення заборгованості дійшли згоди укласти мирову угоду, умови якої не суперечать закону та не порушують права третіх осіб. Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону. Ухвала суду мотивована тим, що мирова угода, укладена між сторонами виконавчого провадження, за умовами передбаченими в ній, суперечить закону. З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що у вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу.(а.с. 1-6). Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 25 серпня 2019 року в сумі 142500,00 гривень.(а.с. 30-32). На виконання вказаного рішення,19 січня 2021 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя було видано виконавчий лист №331/3382/20. В лютому 2021 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшло подання Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно - Східного міжрегіонального управління Міністертва юстиції (м. Дніпро) про затвердження мирової угоди на стадії виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 19 січня 2021 року у справі №331/3382/20. (а.с. 43-47). Згідно тексту мирової угоди від 11 лютого 2021 року, підписаної представником ОСОБА_1 , адвокатом Войтович Є.М. та Коваленко М.А., сторони дійшли згоди на підставі взаємних поступок дійти мирової угоди про закінчення виконавчого провадженя №64217729, яке здійснює Олександрівський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). На умовах даної угоди ОСОБА_1 в рахунок погашення боргу, який в сумі 125000,00 грн підлягає стягненню на підставі виконавчого листа №331/3382/20, який видано Жовтневим районним судом м. Запоріжжя 19 січня 2021 року, передає ОСОБА_2 право власності на 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Право власності ОСОБА_1 на 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 виникло на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріальнго округу Кукурудз Т.Ю. 23 серпня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за №5299. ОСОБА_1 гарантує, що майно, зазначене у п.2 даної угоди не перебуває під арештом, забороною, не є предметом спорів, не заставлене. Інтереси інших осіб даною угодою не порушуються. Внаслідок затвердження судом цієї угоди право власності на 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 переходить до ОСОБА_3 , а ухвала суду про затвердження мирової угоди є правовстановлюючим документом, який підлягає реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. За наслідками затвердження даної угоди зобов`язання сплатити ОСОБА_1 в сумі 125000 грн, ваажаються виконаним. Зміст та наслідки підписання даної угоди, передбачені ст. 207,208, 255 ЦПК України, сторонам відомі та зрозумілі. Після затвердження даної угоди сторони не мають одна до одної претензій з приводу боргу ОСОБА_1 в сумі 125000,00 грн, який виник з договору позики, оформленого борговою розпискю від 25 серпня 2019 року. Дана угода підписана сторонами особисто у чотирьох примірниках, по одному примірнику кожній стороні, державному виконавцю, а також примірник для суду. Два примірники даної угоди разом із спільною заявою підлягає переданню Олександрівському відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро). (а.с. 44-45). Відповідно до ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступків і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням сторонами мирової угоди, суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи необмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі. Системний аналіз указаної норми дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду. Після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Разом з тим, процес захисту прав продовжується у формі виконання судового рішення, яке може відбуватися у добровільному чи примусовому порядку (виконавче провадження). При цьому добровільний порядок, на відміну від примусового, на законодавчому рівні не регулюється. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Після набрання законної сили відповідним судовим рішенням, воно підлягає обов`язковому виконанню сторонами справи, які виходячи із суті такого рішення зазвичай набувають процесуального статусу "стягувача" та "боржника", а у разі відсутності добровільного виконання судового рішення боржником - вчиняються дії щодо його примусового виконання у спосіб та в порядку, визначеному зокрема Законом України "Про виконавче провадження" щодо ініціювання відкриття виконавчого провадження. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною другою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення. Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ. Частиною третьою статті 434 ЦПК України передбачено, що суд має право відмовити у затвердженні мирової угоди у процесі виконання рішення з підстав, визначених статтею 207 цього Кодексу. Таким чином, вирішуючи питання про затвердження мирової угоди, суд має врахувати, що умови мирової угоди не можуть суперечити закону, а також брати до уваги інтереси не тільки позивача, а і інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із таким затвердженням. Метою мирової угоди є врегулювання спору між сторонами, а її умови можуть стосуватися лише прав та обов`язків сторін і предмету спору, тобто матеріально-правової вимоги позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Не може визнаватися судом мирова угода, умови якої не пов`язані зі спірними правовідносинами. З матеріалів справи чітко вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу боргових зобов`язань виражених у грошовому еквівалентні, які були зафіксовані в розписці. (а.с.4). Натомість, умовами мирової угоди сторони визначили, що в рахунок погашення боргу в сумі 125000,00 грн ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 право власності на 59/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Отже, укладена між сторонами мирова угода породжує між сторонами нові правовідносини, які пов`язані із реєстрацією прав власності на стягувача. Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до положень статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 є власником лише 59/100 частки квартира АДРЕСА_1 , тобто квартира на праві спільної часткової власності належить також іншим співвласникам, проте, хто є іншими співласниками зазначеної квартири, та чи виділені частки квартири між співвласниками в натурі, матеріали справи не містять. З довідки районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району від 15 листопада 2019 року № Ч-06/62 вбачається, що відповідно до листа Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 25.10.2019 року № 04-07/3/ 19625 за вищевказаною адресою зареєстроване місце проживання двох осіб, одна з них неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( зворот а.с. 20). Отже, сторонами не надано жодних належних і допустимих доказів того, що мирова угода не зачіпає інтереси третіх осіб, які є співвласниками зазначеної квартири, що на майні, яке передається в рахунок погашення боргу не має жодних обтяжень у вигляді заборони на відчуження, арешту, тощо. Також не надано суду і будь-яких доказів щодо вартості частини вищезазначеної квартири. Таким чином, враховуючи, що предметом мирової угоди,підписаної представником ОСОБА_1 , адвокатом Войтович Є.М. та ОСОБА_2 , є квартира АДРЕСА_1 , власником59/100 якої є ОСОБА_1 на підставісвідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кукурудз Т.Ю. 23 серпня 2019 року, зареєстровано в реєстрі за №5299, тому зміст мирової угоди не можна визнати таким, що відповідає вимогам ст. 207 ЦПК України, оскільки предмет мирової угоди якою є квартира, стосується прав та обов`язків не лише сторін, стягувачаОСОБА_2 та боржникаОСОБА_1 , але й співвласників житла, права та інтереси яких можуть бути порушені укладенням цієї мирової угоди. Суд не має можливості перевірити наявність заборони відчуження нерухомого майна, його застави, прав на нього третіх осіб. Отже, суд першої інстанції відмовляючи в затвердження мирової угоди правильно врахував, що мирова угода не відповідає вимогам закону так як умови мирової угоди залежать від інших обов`язкових факторів, таких як: оформлення нерухомого майна з державною реєстрацією, з`ясування наявності заборони відчуження нерухомого майна, його застави, прав на нього третіх осіб, та інших обставини, які не можуть бути з`ясовані судом під час вирішення питання про визнання мирової угоди, укладеної в межах виконавчого провадження. Відповідно до частини 5 статті 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про відмову у затвердженні мирової угоди і продовжує судовий розгляд, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права чи охоронювані законом інтереси інших осіб, є не виконуваними або одну із сторін мирової угоди представляє її законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє. З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо відмови в затвердження мирової угоди, укладеної між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на стадії виконання судового рішення. За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, постановлена з дотриманням вимог процесуального права, підстав для її скасування не вбачається. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасована з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 368, 374,375,381,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Войтовича Євгена Михайловича залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повна постанова складена 30 квітня 2021 року. Головуючий, суддя Суддя Суддя Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.