Постанова 4818 № 641/1811/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 641/1811/20 Головуючий суддя І інстанції Григор`єв Б. П. Провадження № 22-ц/818/271/21 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: Справи у спорах, що виникають з договорів споживчого кредиту ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2021 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах : головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Котелевець А.В., Тичкової О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року, ухвалене у складі судді Григор`єва Б.П., по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.09.2018 у розмірі 29406,58 грн, а саме: -15518,50 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; -6940,76 грн заборгованість за простроченими відсотками; -5070,82 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; -штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн штраф (фіксована частина), 1376,50 грн штраф (процентна складова). Позовні вимоги позивач обґрунтовав тим, що 17.09.2018 відповідач отримав кредит у розмірі 15000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, правилами користування складає між ним та Банком договір, про що свідчить підпис позичальника у заяві. Взяті на себе зобов`язання по кредитному договору позивач виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні кошти. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 20.12.2019 в нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 29406,58 грн. Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути виниклу заборгованість з відповідача, а також стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору. Представником відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги банку відповідач визнав частково на суму 13597,63 грн, в іншій частині позов вважав необґрунтованим та таким, що не підлягав задоволенню. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року частково задоволено позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 17.09.2018 в розмірі 13597 (тринадцять тисяч п`ятсот дев`яносто сім) грн 63 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 971,96 грн. В решті задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відмовлено. Не погоджуючись з рішенням районного суду АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про задоволення позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення в оскарженій частині ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. В обґрунтування скарги зазначено, що помилковий висновок суду призвів до прийняття судом безпідставного та не обґрунтованого рішення у відповідній частині, що у свою чергу призвело до позбавлення права відповідача на отримання процентів, як це визначено анкетою-заявою та підписаним паспортом споживчого кредитування (оформлених у відповідності до Закону України «Про споживче кредитування»). Вказано, що судом першої інстанції проігноровано передбачені законом підстави для вчинення у визначені строки відповідних дій відповідачем за нормами абз. 2 ч. 12 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення. Банк вважає, що, виходячи з системного аналізу вказаних положень закону, суд діяв упереджено, оскільки суд не вправі на підставі припущень аналізувати справу за відсутності відповідних заперечень відповідача проти позову, який є доведений наявними у справі доказами. Зазначено, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України «Про споживче кредитування», відповідно до якого відповідач підписав паспорт споживчого кредитування, в якому викладені умови договору кредиту, внаслідок чого між сторонами був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору. Зазначено, що, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції помилково, в порядку ч. 4 ст. 263 ЦПК України посилався на правовий висновок, висловлений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17), оскільки за обставинами справи є відмінною від справи, на наслідками розгляду якої було ухвалено рішення, яке наразі є предметом розгляду суду апеляційної інстанції. Вказано, що відповідач не заперечував проти наданого до справи розрахунку заборгованості, копії анкети-заяви, витягу з Тарифів, Умови та правила надання банківських послуг. Відповідач не оспорював факт укладення договору, отримання кредитних коштів, ознайомлення з Умовами та правилами, Тарифами, а тому висновки суду про те, шо відповідач не був ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг. Тарифами банку - ґрунтується на припущеннях, відповідні докази з цього приводу у справі відсутні. Вважає, що справа має бути розглянута апеляційним судом з урахуванням правових висновків, викладених у постановах ВС від 23 грудня 2019 року у справі № 375/250/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 642/5533/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 750/6058/17-ц, від 10 квітня 2018 року справі №910/10156/17, від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17. За даних обставин, зазначив, що прострочення не може за своєю юридичною суттю вважатися санкцією або як зазначив суд додатково, окрім основного зобов`язання, входити до ціни договору. Тобто факт прострочення з боку позичальника є підставою для застосування санкцій щодо такого порушення основного зобов`язання, а також сплати процентів річних та інфляційних втрат згідно ст. 625 ЦК України (відповідно до п. 2.1.1.2.12 в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: - 86,4 % - для картки «Універсальна»; - 84,0 % - для картки «Універсальна голд»). Вказав, що стягнення відсотків передбачене ст. 1048 ЦК України, та, вирішуючи питання щодо періоду стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за користування кредитом, суд мав також керуватися приписами ст. 536 ЦК України, згідно яких боржник зобов`язаний сплачувати проценти не за можливість скористатися кредитом, а саме за користування ним. Послався на те, що при зверненні до суду вимога про стягнення відсотків була заявлена саме на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України. До апеляційної скарги позивачем було додано нові докази довідки про термін дії карти ОСОБА_1 та зміну умов кредитування. Обґрунтовуючи поважність причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції позивач зазначив, що вказані докази не було подано до суду першої інстанції, оскільки про підстави відмови в частині позовних вимог та необхідність надання додаткових доказів для підтвердження таких позовних вимог стали відомі банку після отримання копії оскаржуваного рішення. При призначенні справи до розгляду судом апеляційної інстанції Банку було відмовлено у долученні нових доказів до матеріалів справи. Так, колегія суддів вважала, що позивачем не було доведено наявності поважних причин пропуску строку подання доказів до суду першої інстанції відповідно до норм ч.ч. 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України. Вказані норми передбачають, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд відхилив посилання позивача на недотримання районним судом принципу пропорційності в контексті завдань та мети цивільного судочинства судом першої інстанції у розумінні того, що ним не було за власною ініціативою витребувано у Банку необхідні докази, оскільки нормою ч. 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить останню залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Вказав, що позивач не підтвердив, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил саме у вказаній редакції розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Послався на те, що в анкеті-заяві зазначені лише його анкетні дані, процентна ставка не визначена, також відсутні умови договору про встановлення і відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, а тому беручи до уваги відсутність домовленості між сторонами щодо умов розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені, вимоги банку в цій частині ґрунтуються на вимогах закону, а тому задоволенню не підлягають. Що стосується доводів позивача в частині відсутності у рішенні суду розрахунків заборгованості, зазначив, що відповідачем було надано виписку за кредитною карткою та зроблено розрахунок заборгованості на підставі вказаної виписки. Суд в оскаржуваному рішенні погодився з відповідачем, тому твердження позивача про те, що суд ухилився від своїх обов`язків є безпідставним. АТ КБ «Приватбанк» суду 01.04.2021 також було надано додаткові пояснення, в яких банк зазначив, що з розрахунку заборгованості, наданого разом з позовною заявою вбачається, що відсотки за користування кредитом за ставкою 3.5%/міс (42% річних) нараховувались відповідачу з 01.10.2018 (до цієї дати заборгованість за кредитом і відсотки були сплачені повністю) і до 31.07.2019 (колонка «Нараховано відсотків на заборгованість за кредитом»). З 01.02.2019 частина поточної заборгованості за кредитом рахується простроченою і тому відсотки почали нараховуватись банком за підвищеною ставкою 84% річних відповідно до підписаних відповідачем умов договору, зафіксованих на день підписання у Паспорті споживчого кредитування (Колонка «Зараховано відсотків на заборгованості за кредитом при порушенні умов кредитування»). Загальна сума нарахованих відсотків склала 6940,76 грн, з урахуванням коштів, внесених відповідачем на погашення заборгованості). Вказав, що, починаючи з 01.08.2019 по 20.12.2019 відповідачу нараховані відсотки та статтею 625 ЦК України (дата, коли тіло кредиту стало простроченим в повному обсязі). У додаткових поясненнях від 20.04.2021 банк просить взяти до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц, щодо необхідності врахування підписаного позичальником паспорту споживчого кредиту. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та ціну позову, без повідомленням учасників справи. Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду в оскарженій частині не відповідає. Задовольняючи частково вимоги позову, суд першої інстанції із посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, свої висновки мотивував тим, що відповідно до вимог ст. 530 ЦК України позивач має право вимагати захист своїх прав з поверненню фактично отриманої суми кредитних коштів. На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 13597,63 грн, в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не погоджується з таким висновками суду першої інстанції. Суд, посилаючись на матеріали справи, встановив, що 17.09.2018 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого останньому надано в розпорядження кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 15000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується пунктами 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту; встановленого банком, відповідно до пункту 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до пункту 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно пункту 2.1.1.5.6 Умов та правил надання банківських послуг у разі невиконання зобов`язань за договором, на вимогу банку виконати зобов`язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500,00 грн + 5% від суми позову. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості. За розрахунком позивача станом на 20.12.2019 ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 29406,58 грн, з яких: 15518,50 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6940,76 грн заборгованість за простроченими відсотками; 5070,82 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн штраф (фіксована частина), 1376,50 грн штраф (процентна складова). У анкеті-заяві позичальника від 17.09.2018 процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Представником відповідача до відзиву на позов надано виписку по картці за кредитним договором б/н від 17.09.2018 за період з 01.01.2017 по 31.03.2020. 17.09.2018 року на картці відповідача було встановлено кредитний ліміт у сумі 15000,00 грн. За весь час користування карткою відповідач використав грошові кошти на загальну суму 24080,82 грн, натомість погасив заборгованість на загальну суму 10483,19 грн таким чином заборгованість за тілом кредиту складає 13597,63 грн. Відповідно до ст. 89 ІЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно із статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно наведений у ст. 207 ЦК України вимог до письмової форми правочину правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Правилом статті 640 ЦК України закріплено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладенимз моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Саме таку правову позицію було висловлено у постанові КЦС Верховного Суду від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17. З матеріалів справи вбачається, що 17.09.2018 відповідач підписав анкету-заяву. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач відповідно до ст. 634 ЦК України підписанням анкети-заяви у повному обсязі приєднується до Умов і Правил надання банківських послуг АТ КБ «Приватбанк», які розміщені на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта та тарифами становлять договір банківського обслуговування, екземпляр якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. В анкеті-заяві не зазначено кредитний ліміт. Позивач на підтвердження укладення договору надав до суду також розрахунок заборгованості за договором, Паспорт споживчого кредиту, підписаний позичальником, Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду», яка не підписана ОСОБА_1 , витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, у якому відсутній підписи позичальника, та ксерокопію паспорту на ім`я ОСОБА_1 , (а. с. 6-7, 10-11, 12, 13-29, 30-31). Матеріали справи не містять визначених у ст.ст. 76-80 ЦПК України доказів, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився і погодився з ним, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів мав саме такий зміст. Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк», з огляду на їх мінливий характер, згідно вимог ст.ст. 207, 1055 ЦК України щодо обов`язкової письмової форми договору кредиту та відповідно до принципу правової визначеності, який реалізований у загальних вимогах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, ст. 203 ЦК України, - не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Саме такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у аналогічній за обставинами справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), який відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України обґрунтовано застосував суд першої інстанції. Суд першої інстанції всупереч норми ст. 89 ЦПК України не звернув увагу на те, що в матеріалах справи наявний підписаний відповідачем паспорт споживчого кредиту, в якому також визначені, зокрема: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. Суд не надав належної оцінки тому факту, за відповідач внаслідок підписання Паспорту споживчого кредиту погодився із умовами договору споживчого кредиту про отримання готівкових коштів з використанням платіжної карти у межах пільгового періоду (а.с. 10-11). За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 9 вказаного Закону кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті. Інформація, що надається кредитодавцем споживачу, зазначена у частині другій цієї статті, має містити відомості про: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та його структурного підрозділу, через який надається споживчий кредит, реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру банків чи Державного реєстру фінансових установ; 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо); 3) суму кредиту, строк кредитування, мету отримання та спосіб надання кредиту; 4) тип процентної ставки (фіксована, змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок її зміни, а також індекси, що застосовуються для розрахунку змінюваної процентної ставки. Індекс, що застосовується для розрахунку змінюваної процентної ставки, повинен відповідати вимогам, встановленим Цивільним кодексом України; 5) види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; 6) реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту для споживача на дату надання інформації виходячи з обраних споживачем умов кредитування. Якщо кредитодавець пропонує різні способи надання кредиту, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що використання інших способів надання кредиту може мати наслідком застосування іншої реальної річної процентної ставки. Якщо платежі за послуги кредитодавця, пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, є періодичними, надана споживачу інформація має містити застереження про те, що витрати на такі послуги можуть змінюватися протягом строку дії договору про споживчий кредит; 7) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності). Споживач має бути письмово проінформований про те, що вартість послуг третіх осіб установлюється виключно такими особами, відповідно кредитодавець не здійснює інформування про розмір відповідних витрат та/або їх зміну протягом строку дії договору про споживчий кредит і не включає їх до розрахунку реальної річної процентної ставки та загальної вартості кредиту для споживача; 8) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 9) попередження про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 10) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 11) порядок дострокового повернення кредиту; 12) у разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку - відомості про те, що від споживача може вимагатися повне повернення суми кредиту в будь-який час, строк попередження про таку вимогу. Зі змісту наданого банком в суді першої інстанції паспорту споживчого кредиту вбачається, що вказані вимоги Закону у даному випадку позивачем були дотримані (а. с. 10-11). Суд всупереч нормі ст. 89 ЦПК України не звернув уваги, що наданий до справи банком Паспорт споживчого кредиту відповідає вказаним вимогам закону та підписаний ОСОБА_1 , що свідчить про його згоду із запропонованою банком та зазначеному в цьому документі процентною ставкою: у межах пільгового періоду 0,00001% річних; поза межами пільгового періоду 43,2% річних для картки «Універсальна» або 42% для картки «Універсальна голд»; поза межами пільгового періоду і погашенню кредита мінімальним платежами під 52,84% та 53,36 % річних відповідно; процентна ставка, яка застосується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту 86,4 % та 84 % річних відповідно; розмір щомісячних платежів (5%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа поточного місяця, штраф за прострочення більше ніж на 30 днів за обов`язковими платежами за карткою 500 грн + 5% від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісії (а. с. 10-11). При цьому позичальник своїм підписом також підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування, а також отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, у тому числі в разі невиконання ним зобов`язань за таким договором. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Підписавши вказану анкету-заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, та паспорт споживчого кредиту позичальник ОСОБА_1 відповідно до статей 626, 627, 628, 634 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов`язання, внаслідок чого між сторонами був укладений договір споживчого кредитування у формі приєднання на умовах, викладених у паспорті споживчого кредиту. Саме до таких правових висновків щодо застосування вказаних норм права до спірних правовідносин в частині укладення договору кредиту шляхом підписання паспорту споживчого кредиту дійшов касаційний суд при аналогічних обставинах справи у постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, справа № 284/157/20-ц, які суд апеляційної інстанції враховує відповідно до ст. ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Вказівка в паспорті споживчого кредиту, що зазначена в ньому інформація зберігає чинність та є актуальною до 02 лютого 2018 року свідчить про строк дії пропозиції банку укласти договір кредитування на цих умовах, і тому після того, як відповідач своїм підписом висловив свою згоду вони є чинними на протязі строку дії цього договору. Крім того, з виписки руху коштів за рахунком (а. с. 53-55) вбачається, що ОСОБА_1 17.09.2018 фактично отримав кредитну картку, за допомогою якої скористався наданими банком грошовими коштами в межах кредитного ліміту 15000 грн, та неодноразово порушував вищевказані умови договору, не сплачував обов`язкові платежі у встановлені строки, що і стало підставою для нарахування процентів за користування кредитом та штрафних санкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Зазначене спростовує заперечення відповідача проти позову, наведені у відзиві на позов та апеляційну скаргу стосовно врахування його розрахунку заборгованості, оскільки при його виконанні не було враховано зобов`язання ОСОБА_1 сплачувати штрафні санкції у вигляді відсотків та підвищених відсотків внаслідок неналежного виконання умов договору. Як вбачається із наявного у справі розрахунку заборгованості за договором б/н від 17.09.2018 укладеного між сторонами станом на 20.12.2019, який має форму таблиці (а. с. 6-7) підвищенні відсотки за користування кредитом за ставкою 3.5%/міс (42% річних) нараховувались відповідачу після спливу пільгового періоду кредитування, який визначений порядком повернення кредиту, в межах 25 числа поточного місяця у розмірі 5% від заборгованості на кінець попереднього місяця, але не менше 100 грн. (а.с. 11), - з 01.10.2018 (до цієї дати заборгованість за кредитом і відсотки були сплачені позичальником повністю) і до 31.07.2019 (колонка «Нараховано відсотків на заборгованість за кредитом»). Згідно з розрахунком банку 01.02.2019 частина поточної заборгованості за кредитом рахується простроченою і тому відсотки на цю частину почали нараховуватись банком за підвищеною ставкою 84% річних відповідно до підписаних відповідачем умов договору, зафіксованих на день підписання у п. 6 Паспорті споживчого кредиту (Колонка «Зараховано відсотків на заборгованості за кредитом при порушенні умов кредитування») (а. с. 7). Всього таким чином за відповідачем рахується заборгованість за простроченими відсотками на суму 6940,76 грн. Починаючи з 01.08.2019 по 20.12.2019 (дата, коли позичальник повністю отримав кредит та не повернув отриману повну суму кредиту у передбачений п. 5 Паспорті споживчого кредиту строк, тобто тіло кредиту стало простроченим у повному обсязі) відповідачу нараховані відсотки за визначеної у договорі ставкою 84% на підставі статті 625 ЦК України, а всього на суму 5070,82 грн. (а. с. 7). Як вбачається з наданого відповідачем витягу з рахунку, на якому враховувалися кредитні кошти (а.с. 53-55), він узгоджується з розрахунком заборгованості за договором б/н від 17.08.2018, укладеного між сторонами, який надав до справи банк, що свідчить про те, що сплачені ним 10483,19 грн на погашення заборгованості за договором кредиту кошти були банком враховані у своєму розрахунку. Всупереч нормам ст.ст. 89, 263 ЦПК України суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам позивача та запереченням відповідача, а також вищевказаним доказам, внаслідок чого помилково вважав встановленим, що відповідач погасив заявлену у позові заборгованість на вказану суму 10483,19 грн. Ураховуючи викладене, оскільки сторонами було належним чином погоджені умови споживчого кредиту, зокрема: порядок повернення кредиту, процентні ставки, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх порядок нарахування, позичальник отримав платіжну картку, за допомогою якої він користувався цим кредитом, що він не заперечував в суді першої інстанції, то у даному випадку з нього відповідно до наведених норм ст.ст. 526, 549, 638, 1048, 1050 ЦК України підлягає стягненню на користь позивача вся заборгованість за простроченим тілом кредиту, сума процентів та штрафу відповідно до наданого позивачем розрахунку, який відповідачем всупереч його процесуального обов`язку не спростовано, та проценти відповідно до ст. 625 ЦК України, а саме: 15518,50 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 6940,76 грн заборгованості за простроченими відсотками, 5070,82 грн процентів згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, штраф 500 грн фіксована частина + 1376,50 грн (процентна складова), а всього 29406,58 грн. Суд першої інстанції належним чином не дослідив надані банком докази про видачу відповідачу кредиту, користування ним кредитними коштами, що доведено вищевказаними доказами та розрахунками, які відповідачем не спростовані. Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; суд порушив норми матеріального і процесуального права, а доводи скарги спростовують висновки суду, тому відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу, скасовує рішення районного суду і постановляє нове судове рішення про задоволення позову повністю. Відповідно до відповідно до ст. 141 ЦПК України за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03 квітня 2020 року скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором б/н від 17.09.2018 в розмірі 29406 (двадцять дев`ять тисяч чотириста шість) гривень 58 копійок, яка складається з 15518 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот вісімнадцять) гривень 50 копійок заборгованість за тілом кредиту; 6940 (шість тисяч дев`ятсот сорок) гривень 76 копійок заборгованість за простроченими відсотками; 5070 (п`ять тисяч сімдесят) гривень 82 копійок заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500 (п`ятсот) гривень штраф (фіксована частина); 1376 (тисяча триста сімдесят шість) гривен 50 копійок штраф (процентна складова). Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у сумі 5255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 30 квітня 2021 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії А.В. Котелевець. О.Ю. Тичкова.