Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/21204/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21204/19 Головуючий у 1 інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Безименної Н.В. Оксененка О.М. За участю секретаря Ткаченка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 09 серпня 2019 року №00010401402 та №00010411402 Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт звертає увагу на те, що відповідач на підставі лише фактів наявності інформації про кримінальні провадження, в яких фігурують контрагенти та отриманої з інформаційної системи «Податковий блок» інформації фактично визнав правочини між позивачем та його контрагентами такими, що укладені без мети реального настання правових наслідків, жодним чином не обґрунтувавши якою нормою чинного законодавства України вона керувалась при цьому. 06 квітня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління ДПС у м. Києві надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 15 квітня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" надійшли письмові пояснення. 26 квітня 2021 року в суді апеляційної інстанції представником Головного управління ДПС у м. Києві - Перепелюком Олегом Вікторовичем надано письмові пояснення. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, на підставі підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 28.05.2019 року №7188, проведено документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" з питань, що стали предметом оскарження, за результатами якої складено Акт від 04 липня 2019 року №434/26-15-14-02-04/19022122. Проведеною перевіркою встановлено порушення ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" вимог: - пункту 44.1. статті 44, пункту 134.1.1 статті 134, пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого, занижено податок на прибуток на загальну суму 2 450 089 грн., в тому числі: за 2017 рік на суму 1 015 475 грн., за три квартали 2018 року на суму 1 434 614 грн.; - пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 3 086 234 грн., в тому числі: січень 2017 року у сумі 17 498 грн., березень 2017 року у сумі 2 247 грн., квітень 2017 року у сумі 1 331 грн., серпень 2017 року у сумі 154 666 грн., вересень 2017 року у сумі 292 803 грн., жовтень 2017 року у сумі 301 012 грн., листопад 2017 року у сумі 83 867 грн., грудень 2017 року у сумі 125 457 грн., січень 2018 року у сумі 832 902 грн., квітень 2018 року у сумі 294 760 грн., червень 2018 року у сумі 18 980 грн., липень 2018 року у сумі 495 136 грн., серпень 2018 року у сумі 95 575 грн., вересень 2018 року у сумі 370 000 грн.. На підставі вказаного Акту перевірки від 04.07.2019 року №434/26-15-14-02-04/19022122, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення: - від 09 серпня 2019 року №00010401402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 675 134 грн. (за податковими зобов`язаннями у розмірі 2 450 089 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1 225 045 грн.); - від 09 серпня 2019 року №00010411402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4 629 351 грн. (за податковими зобов`язаннями у розмірі 3 086 234 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1 543 117 грн.). За результатами розгляду скарги ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" на вищезазначені податкові повідомлення-рішення, рішенням Державної податкової служби України від 21 жовтня 2019 року №6276/6/99-00-08-05-02 податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 09.08.2019 року №00010401402 та №№00010411402 залишено без змін, а скарга ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" залишена без задоволення. Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також, через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Розділом ІІІ ПК України. Так, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. За приписами пункту 135.1 статті 135 ПК України, базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу. Розділом V ПК України визначено порядок нарахування та сплати податку на додану вартість. Згідно пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни). Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. У відповідності до п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. В силу п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Норми п. 198.6 ст. 198 ПК України визначають, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. В силу частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». У іншому випадку, відповідно до норм податкового законодавства, у платника податків не виникає права відносити до складу податкового кредиту, витрати без належних на те документів, обов`язковість заповнення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Згідно ст. 1 Закону №996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію. Відповідно до абзацу 2 пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, згідно наказу від 28.05.2019 року №7188, проведено документальну виїзну перевірку ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" з питань, що стали предметом оскарження, за результатами якої складено Акт від 04 липня 2019 року №434/26-15-14-02-04/19022122. На підставі вказаного Акту перевірки від 04 липня 2019 року №434/26-15-14-02-04/19022122, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкові повідомлення-рішення: від 09 серпня 2019 року №00010401402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 3 675 134 грн. (за податковими зобов`язаннями у розмірі 2 450 089 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1 225 045 грн.) та від 09 серпня 2019 року №00010411402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 4 629 351 грн. (за податковими зобов`язаннями у розмірі 3 086 234 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 1 543 117 грн.). Так, апелянт зазначив, що відповідач на підставі лише фактів наявності інформації про кримінальні провадження, в яких фігурують контрагенти та отриманої з інформаційної системи «Податковий блок» інформації фактично визнав правочини між позивачем та його контрагентами такими, що укладені без мети реального настання правових наслідків. Натомість, колегія суддів звертає увагу, що, як вбачається з Акту перевірки від 04.07.2019 року №434/26-15-14-02-04/19022122, висновки про порушення ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" приписів податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток та податку на додану вартість зроблено контролюючим органом з огляду на те, що перевіркою не підтверджено реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з огляду на, зокрема: - відсутність достатнього обсягу трудових ресурсів (звіти 1-ДФ до ДПІ за місцем реєстрації не подавалися) у вказаних контрагентів для здійснення відповідних фінансово- господарських операцій; - не підтвердження фактів придбання зазначеними контрагентами товарів, які, в подальшому, було реалізовано ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД"; - відсутність виробничого обладнання, складських та офісних приміщень, а також, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємств та інших основних фондів, у тому числі, орендованих у вказаних контрагентів; - відсутність реєстрації податкових накладних на оренду офісних та складських приміщень, оплату комунальних послуг, оплату послуг телефонного зв`язку, оплату послуг за користування мережею Інтернет протягом періоду діяльності вищезазначених підприємств-контрагентів; - відсутності придбання логістичних послуг, що підтверджує транспортування реалізованого товару та інших витрат необхідних для ведення фінансово-господарської діяльності суб`єктами господарювання; - наявність кримінальних проваджень, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.205 КК України, учасниками яких є ТОВ «БАЗЕЛЬ ЛЮКС», ТОВ «ЕВАНСТОН», ТОВ «РЕГЛАМЕНТ ГРУП» (попередня назва ТОВ «ІМПЕРІАЛ ПРОГРЕС»), ТОВ «НАТЕКС ГРУП», ТОВ «ІНБОКС», ТОВ «МОНТЕРО ГРУП», ТОВ «СМАРТ ТЕХНОЛОГІЇ КО», ТОВ «Інбудтрейдінг», ТОВ «Колт Груп», ПП «АЙТЕР», ТОВ «АРІАНДА-КОМПАНІ-ПЛЮС», ТОВ «СІГМА-СНАБСЕРВІС», ТОВ «ХІМТРЕЙДПОСТАЧ», ТОВ «Проект Універс», ТОВ «ГРАНДЕ ЛЮКС», «ІНБОКС». - наявність протоколу допиту, в якому зазначено про не причетність посадових осіб до реєстрації та ведення діяльності підприємства по ТОВ «БАЗЕЛЬ ЛЮКС»; - за результатами інвентаризації не встановлено залишків товарів придбаних у ТОВ «ГРАНДЕ ЛЮКС», про що складено відповідний Акт від 23.04.2019 р. № 576/2645-14-02-04. Апелянт зауважує, що всі придбані товари у контрагентів і послуги було спожито позивачем у власній господарській діяльності, що можна перевірити за номенклатурою використання комплектуючих в складі готової продукції, а також, що в матеріалах справи наявна повна калькуляція виробів (продукції), яку виробляє позивач на прикладі лічильників СВТУ11Т(М2) та СВТУ11Т RP. Вказана калькуляція містять перелік комплектуючих, які входять до комплекту лічильника, включаючи упаковку, мікросхеми, корпус та інше і за одиницею придбаного товару можна відстежити використання цієї одиниці при виробництві лічильника. Тобто, як стверджує апелянт, всі складові товари, які було придбано у контрагентів, було спожито при виготовлені лічильників. Колегія суддів не приймає вказане до уваги, оскільки, позивачем не вказано, яким чином отримані послуги стосуються його господарської діяльності та не надано доказів, які б підтверджували реальність здійснених операцій та факт використання отриманих послуг у власній господарській діяльності. Зокрема, в матеріалах справи відсутні заявки, довідки, які б установлювали перелік необхідних Товариству товарів та послуг, в той час, як встановити факт придбання товарів у контрагентів та об`єм спожитих послуг, наданих контрагентами позивачем у власній господарській діяльності не можливо завдяки калькуляції тих чи інших виробів (продукції) або відповідної номенклатури використання комплектуючих в складі готової продукції тощо. ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" не надано будь-яких доказів на підтвердження змісту отриманих послуг, їх матеріального вираження чи використання результатів цих послуг. Наявні у позивача акти виконаних робіт не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій, а саме: не зазначено конкретних видів послуг, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік наданих послуг, їх об`єм, вартість та зв`язок з господарської діяльністю Товариства. Також, колегія суддів зазначає, що з наданих доказів неможливо встановити, які критерії використовувались для визначення вартості послуг, та відповідно, необхідність та доцільність використання їх в господарській діяльності позивача та правомірність формування ним податкового кредиту. Позивачем не доведено економічної доцільності витрат без визначення конкретних послуг та причинного зв`язку між придбаними послугами та отриманням економічної вигоди, а також, наміру придбання позивачем послуг для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Апелянтом зазначено, що ним показано рух готової продукції після її виготовлення з цих комплектуючих на підставі наявних в матеріалах справи копії договорів на реалізацію готових виробів (лічильників). Водночас, колегія суддів підкреслює, що господарський договір у розумінні Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV не є первинним обліковим документом для цілей бухобліку. Його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) у майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Тому, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків і руху його капіталу. Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значущості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками і формою, але недостовірних і у зв`язку із цим юридично дефектних первинних документів. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року у справі № 809/1718/15. Твердження апелянта, що контрагенти позивача були і дотепер є на податковому обліку та в момент здійснення операцій були платниками ПДВ, а частина контрагентів є платниками ПДВ станом на день прийняття податкових-повідомлень рішень, зокрема, ТОВ «БАЗЕЛЬ ЛЮКС» (код 41730592), ТОВ «НАТЕКС ГРУП» (код 41723645), ТОВ «МОНТЕРО ГРУП» (код 41178232), ТОВ «ХІМТРЕЙДПОСТАЧ» (код 40966739), 'ГОВ «ПРОЕКТ УНІВЕРС» (код 42084381), ГОВ «КОЛ`Г ГРУП» (код 42226480), ПП «АЙТЕР» (код 41126865) колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, перебування відповідних контрагентів на податковому обліку чи наявність статусу платника податків не є свідченням фактичного здійснення господарських операцій між ними та позивачем. Щодо доводів апелянта про те, що він не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому, не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань, колегія суддів зазначає наступне. На переконання колегії суддів, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки, від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій. Щодо відсутності достатнього обсягу трудових ресурсів у вказаних контрагентів для здійснення відповідних фінансово-господарських операцій, колегія суддів, також, підкреслює, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку. Аналогічна правова позиція міститься у висновках Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладених в постанові від 05 березня 2020 року у справі №826/9368/15. Щодо невідповідності дат договорів і банківських рахунків за двома контрагентами: ТОВ «КОЛТ ГРУП» та ТОВ «ПРОЕКТ УНІВЕРС», колегія суддів зазначає наступне. Так, зокрема, відносно ТОВ «КОЛТ ГРУП» - рахунок, який було вказано в Договорі від 03.09.2018 року, був відкритий 13.09.2018 року, а ТОВ «ПРОЕКТ УНІВЕРС» - рахунок, який було вказано в Договорі від 01.08.2018 року, був відкритий 13.08.2018 року, апелянт зазначає, що такий факт не може свідчити про жодні порушення з боку позивача і тим більше, не може свідчити про підробленість документа. Так, відкриття рахунків у банках здійснюється відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, зареєстрованої Постановою НБУ від 12 листопада 2013 року № 492, згідно якого умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. При цьому, в силу вимог абзацу 2 пункту 69.3 статті 69 ПК України, банк має право проводити видаткові операції за рахунком клієнта, який відповідно до законодавства України зобов`язаний сплачувати податки і збори, провадить незалежну професійну діяльність, починаючи з дати отримання банком повідомлення контролюючого органу про взяття рахунку на облік у контролюючих органах або з дати, визначеної як дата взяття на облік у контролюючому органі за мовчазною згодою. Відповідно до статті 69 ПК України, банки та інші фінансові установи відкривають поточні та інші рахунки платникам податків - юридичним особам (резидентам і нерезидентам) незалежно від організаційно - правової форми, відокремленим підрозділам та представництвам юридичних осіб, для яких законом установлені особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, за наявності документів, виданих контролюючими органами, що підтверджують взяття їх на облік у таких органах, або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (для осіб, взяття на облік яких у контролюючих органах здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців») чи інформації з цього реєстру, отриманої банком відповідно до закону, із зазначенням даних про взяття на облік в контролюючих органах як платника податків. Зважаючи на вищевикладене, Банк надає інформацію клієнту про реквізити рахунку тільки після відкриття рахунку в автоматизованій банківській системі на підставі отриманих від клієнта документів для відкриття рахунку та проведення ідентифікації та верифікації клієнта та видаткові операції по рахунку клієнта здійснюються тільки після повідомлення Банком контролюючого органу. Враховуючи вищезазначене, на переконання колегії суддів, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Також, колегія суддів наголошує на тому, що матеріали справи не містять жодних первинних документів по взаємовідносинах ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" з ТОВ «МОНТЕРО ГРУП» та ТОВ «ХІМТРЕЙДПОСТАЧ». При цьому, зауваження апелянта, що Договір між позивачем і вказаними підприємствами укладався у спрощений спосіб спонукає колегією суддів вважати, що домовленості між позивачем та вищезгаданими контрагентами є фіктивними. Дослідивши подані апелянтом документи на підтвердження доводів про правомірність формування ним податкового кредиту за господарськими відносинами з ТОВ "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД", з ТОВ «МОНТЕРО ГРУП» та з ТОВ «ХІМТРЕЙДПОСТАЧ», зокрема податкових накладних, колегія суддів дійшла висновку, що наявність лише зазначених документів не є достатніми доказами товарності господарських операцій, за відсутності інших документів, які відображають реальність таких операцій. Як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте, не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним. Проте, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі необхідно враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання товару. Апелянт, також, наголошує, що відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася. Однак, на переконання колегії суддів, для підтвердження виконання умов Договору поставки позивачу необхідно було б надати докази замовлення товару, повідомлення про його відвантаження, а також, докази отримання та його зберігання. Також, колегія суддів цілком погоджується із доводами відповідача, що з наданих позивачем видаткових накладних вбачається, зокрема, відсутність номерів та дат довіреностей, ПІП осіб, відповідальних за отримання товару, передбаченого укладеними договорами між позивачем та ТОВ «Базель Люкс», ТОВ «КОЛТ ГРУП», ТОВ «СМАРТ ТЕХНОЛОГІЇ КО», ТОВ «ІНБУДТРЕЙДІНГ», ТОВ «ІНБКОС», ТОВ «НАТЕКС ГРУП», ТОВ «РЕГЛАМЕНТ ГРУП», ТОВ «ЕВАНСТОН», ПП «АЙТЕР», ТОВ «АРІАНДА КОМПАНІ ПЛЮС», ТОВ «СІГМА-СНАБСЕРВІС». Крім іншого, в актах з надання послуг контрагентами ТОВ «ІНБУДТРЕЙДІНГ», ТОВ «ІНБКОС», ТОВ «АРІАНДА КОМПАНІ ПЛЮС» та ТОВ «СІГМА-СНАБСЕРВІС» відсутні ПІП особи від виконавця та від замовника. З наведеного слідує, що вищезгадані документи не містять усіх обов`язкових реквізитів, з чого випливає дефектність їх змісту, що, на переконання колегії суддів, вказує на їх формальність та фіктивність. Колегія суддів, також, звертає увагу, що за певних інших обставин, подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас, потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В іншому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку. Разом з тим, окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. У податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто, не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими. За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту. Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета. Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Вказаного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 825/1630/17 та від 09 травня 2020 року № 826/10104/16. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в рамках спірних правовідносин позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "СЕМПАЛ КО ЛТД" залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Безименна Н.В. Оксененко О.М. Повний текст постанови виготовлено 29.04.2021 р.