Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/12157/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 р.Справа № 520/12157/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Калиновського В.А. , Макаренко Я.М. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С представника позивача Шаповалової В.М. представника відповідача Міронова А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.12.20 року по справі № 520/12157/2020 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Харківській області № 25858-58 від 19.03.2020 року. В обґрунтування позову зазначав, що станом на дату подання адміністративного позову грошове зобов`язання за податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не набуло статусу узгодженого, тобто у позивача не виник податковий борг. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправною та скасування вимоги відмовлено в повному обсязі. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що станом на дату подання адміністративного позову грошове зобов`язання за податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки не набуло статусу узгодженого, тобто у позивача не виник податковий борг. Позивач вважає, що суд першої інстанції, з необрунтованих мотивів, дійшов висновку про те, що грошове зобов`язання є узгодженим, а відтак, податкова вимога не є протиправною. Враховуючи, що позивач скористався правом адміністративного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень, своєчасно звернувся з відповідної скаргою до Державної податкової служби України, проте, в передбачений законом термін, вмотивованого рішення за наслідками розгляду скарги не отримав, у відповідності до абзацу другого п. 56.9 статті 56 Податкового Кодексу України, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. На думку позивача, на дату складання відповідачем оскаржуваної податкової вимоги, позивач не мав узгодженного грошового зобов`язання, а податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0133704/Г5606-2030 від 29.07.2019 року та № 0133704-5606-2030 від 29.07.2019 року були скасовані як наслідок задоволення скарги позивача у відповідності відповідності до абзацу другого п. 56.9 статті 56 Податкового Кодексу України. Проте, з приводу узгодженності податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Харківській області № 0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року та № 0133704-5606-2030 від 29.07.2019 року, та, як наслідок, обгрунтованості податкової вимоги, суд першої інстанції дійшов невірних висновків. Позивач вважає, що суд першої інстанції формально поставився до вивченя матеріалів справи, адже осаржуване рішення містить посилання лише на податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області № 0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року на суму 34234,66 грн, тоді як податкова вимога сформована відповідачем на підставі двох ППР: № 0133704-5606-2030 від 29.07.2019 року на суму 34234,66 грн № 0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року на суму 54767,80 грн. Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/3 частина нежитлової будівлі літ. "Д-2", загальна площа 2786,5 кв.м. (підстава виникнення: договір купівлі-продажу, р. №629, 25.05.2010 р.). На підставі інформації, отриманої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу було сформовано наступне податкове повідомлення-рішення №0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року, яким позивачу за 2018 рік було нараховано суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки у сумі 34234,66 грн. Податкове повідомлення-рішення №0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року оскаржувалося в досудовому порядку. Так, 21.10.2019 року до Державної податкової служби України була направлена скарга, в якій ОСОБА_1 просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року. Відповідь на свою скаргу позивач не отримав, однак, контролюючим органом була складена та направлена на адресу позивача податкова вимога №24858-58 від 19.03.2020 р., форма "Ф " на загальну суму 89002, 46 грн. (а.с. 4 5). Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень позивач звернувся до Харківського окружного суду за захистом своїх прав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в діях податкового органу відсутні протиправні дії під час формування та направлення податкової вимоги, а доводи позивача є незаконними та необґрунтованими. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пп. 266.1.1 п.266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі за текстом ПК України) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Відповідно до п. 58.1 ст. 58 ПК України контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян) або якщо за результатами перевірки контролюючим органом встановлено факт: невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації; завищення розміру задекларованого від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованої платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу; заниження або завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість, крім випадків, коли зазначене заниження або завищення враховано при винесенні інших податкових повідомлень-рішень за результатами перевірки. Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов`язання та/або зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість, або заниження чи завищення суми податкових зобов`язань, заявленої у податковій декларації, або суми податкового кредиту, заявленої у податковій декларації з податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов`язань платника податків; суму грошового зобов`язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного бюджетного відшкодування та/або зменшення від`ємного значення результатів господарської діяльності або від`ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов`язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про необхідність складення та реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної/розрахунку коригування до неї або про необхідність виправлення помилок, допущених під час зазначення реквізитів податкової накладної, у випадках, передбачених цим Кодексом; попередження про наслідки несплати грошового зобов`язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов`язання (за наявності) та штрафних (фінансових) санкцій. Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов`язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Відповідно до ст. 58.3 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. Відповідно до п. 59.1. ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Податкова вимога не надсилається (не вручається), а заходи, спрямовані на погашення (стягнення) податкового боргу, не застосовуються, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує ста вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків. Строк давності, визначений пунктом 102.4 статті 102 цього Кодексу для стягнення податкового боргу, у такому випадку розпочинається не раніше дня виникнення податкового боргу у сумі, що перевищує сто вісімдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п. 59.3. ст. 59 ПК України податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. Враховуючи норми пп. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Щодо доводів апеляційної скарги позивача стосовно неузгодженості податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Харківській області № 0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року та № 0133704-5606-2030 від 29.07.2019 року, колегія суддів зазначає наступне. Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що 21.10.2019 року до Державної податкової служби України була направлена скарга, в якій ОСОБА_1 просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року. Рішенням про результати розгляду скарги Державної податкової служби України від 20.12.2019 року № К/99-00-08-05-04-14 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 29.07.2019 №0133704/1-5606-2030, №0133704-5606-2030, а скаргу ФО ОСОБА_1 - без задоволення. Зазначене Рішення про результати розгляду скарги було направлено Державною податковою служби України поштовим направленням з повідомленням про врущення на адресу місцезнаходження позивача: АДРЕСА_1 . З довідки Укрпошти вбачається, що поштове відправлення, яке містило Рішення про результати розгляду скарги Державної податкової служби України від 20.12.2019 року № К/99-00-08-05-04-14 не вручено адресату та було повернуто відправнику. Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків. Колегія суддів бере до уваги, що постановою Верховного суду України від 09.10.2018 по справі №820/1864/17, судом висловлено позицію, що за правилами п.42.2 ст.42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто врученими платнику податків або його представнику. При цьому, добросовісний платник зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. У разі невиконання нього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків. Аналогічний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах міститься в постановах Верховного Суду, зокрема, у справах № 639/4278/16-а, № 222/1402/16-а, № 813/1517/16, № 520/3945/19. Відповідно до п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що Рішення про результати розгляду скарги Державної податкової служби України від 20.12.2019 року № К/99-00-08-05-04-14, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 29.07.2019 №0133704/1-5606-2030, №0133704-5606-2030, а скаргу ФО ОСОБА_1 - без задоволення, належним чином вручене позивачу, отже податкова вимога є узгодженою, податкові повідомлення-рішення в адміністративному та судовому порядку позивачем не оскаржені та не скасовані, отже суми зобов`язань підлягають сплаті відповідачем. Крім того, колегія суддів зазаначає, що питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом такого позову, оскільки податкові повідомлення рішення суб`єкта платних повноважень, згітно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду такої справи здійснювати їх правовий аналіз. Таким чином, з огляду на наведені висновки Верховного Суду, предмет спору у даній справі, та те, що податкові повідомлення-рішення не перебувають у процедурі адміністративного або судового оскарження на момент розгляду справи та є узгодженими, колегія суддів не бере до уваги вищенаведені посилання позивача, стосовно неузгодженості податкової вимоги. Враховуючи викладене, аналізуючи наведені норми права та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що станом на момент подачі адміністративного позову до суду податкове повідомлення-рішення №0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року не скасоване, а отже існує законна підстава наявність податкового повідомлення-рішення №0133704/1-5606-2030 від 29.07.2019 року для складання контролюючим органом податкової вимоги, отже в діях податкового органу відсутні протиправні дії під час формування та направлення податкової вимоги, а доводи позивача є незаконними та необґрунтованими. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у спірних правовідносинах відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 року по справі № 520/12157/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 520/12157/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський Я.М. Макаренко Повний текст постанови складено 29.04.2021 року