Постанова 4851 № 520/153/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 травня 2023 р.Справа № 520/153/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т представник позивача - Шевченко Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., м. Харків по справі № 520/153/22 за позовом Головного управління ДПС у Харківській області до Ізюмської міської ради Харківської області третя особа Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж про стягнення 1.916.893,00грн. коштів за податковим боргом Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (ідентифікаційний код - 32284148) з рахунків Ізюмської міської ради та коштів місцевого бюджету, ВСТАНОВИВ: Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Ізюмської міської ради Харківської області, 3-тя особа: Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж, в якому просив суд: звернути стягнення податкового органу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж у розмірі 1916893,00 грн. на кошти органу місцевого самоврядування Ізюмської міської ради Харківської області, які містяться на рахунку Ізюмської міської ради, та кошти місцевого бюджету. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року позов Головного управління ДПС у Харківській області залишено без задоволення. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що станом на дату звернення Ізюмського КПТМ має податковий борг з податку на додану вартість у загальній сумі 1 916 893,00 гривень, який нарахований на підставі: податкової декларації від 21.01.2019 № 9308140111 на суму 512 757,00 гривень; податкової декларації від 20.02.2019 № 9026619408 на суму 358 570,00 гривень; податкової декларації від 22.04.2019 № 9080091726 на суму 459 351,00 гривень; податкової декларації від 20.05.2019 № 9104135046 на суму 586 215,00 гривень. Станом на дату звернення до суду податкові вимоги є дійсними. Податковий борг, який виник у 2004 році, по теперішній час не переривався, а отже згідно приписів ПКУ нова податкова вимога додаткового не надсилається (не вручається). Також дійсність податкових вимог №1/27 від 16.01.2004 та №2/28 від 21.02.2014 встановлена постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.08.2018 по справі №820/4771/17. У зв`язку з тривалою несплатою податкового боргу вказаного платника Головне управління ДПС у Харківській області здійснює заходи щодо примусового забезпечення стягнення сум податкового боргу. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (п. 95.3 ст. 95 ПКУ). З метою виконання рішення №1 від 02.10.2017 про стягнення коштів платника податків у банках у рахунок погашення податкового боргу, контролюючим органом направлялися інкасові доручення до банківських установ, однак останні поверталися без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках. Зважаючи на вищенаведене, направлення інкасових доручень до банківських установ не призводить до повного погашення податкового боргу Ізюмського КПТМ. Відповідно до положень ст. 95 ПКУ, у разі відсутності коштів на рахунках платника податків у банках, контролюючий орган вживає заходів щодо погашення податкового боргу шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. У зв`язку з відсутністю власного майна, яке відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено у майбутньому в рахунок погашення боргу та балансова вартість якого дорівнює сумі податкового боргу, контролюючий орган з метою погашення податкового боргу та дотримання діючих норм законодавства України звертався на адресу Ізюмської міської ради з вимогою щодо прийняття рішення згідно з п. 96.1 ст. 96 ПКУ. За результатами звернення контролюючого органу з поданням до Ізюмської міської ради жодного передбаченого ст. 96 ПКУ рішення контролюючим органом від органу місцевого самоврядування не отримано, кошти з місцевого бюджету та майно в податкову заставу для погашення податкового боргу не виділено, що прямо свідчить про те, що органом місцевого самоврядування заходи щодо погашення податкового боргу комунального підприємства фактично не вживаються. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, справа розглядається за відсутності представника відповідача та представника третьої особи сторін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що податковою адресою боржника - третьої особи, Ізюмського комунального підприємства теплових мереж є Харківська область, місто Ізюм, пр-т Незалежності, б.33. Постановою Верховного Суду від 28.08.2018р. у справі №820/4771/17 підтверджені ті обставини, що на адресу третьої особи у минулому на виконання вимог Закону України «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» надсилались податкова вимога № 1/27 від 16.01.2004р. та податкова вимога № 2/28 від 21.02.2004р., котрі не втратили юридичної дії через безперервність існування податкового боргу; на податковий борг Ізюмського комунального підприємства теплових мереж за період 2015-2016 роки не повинна була надсилатися нова податкова вимога, оскільки податковий борг виник у 2004 році, не переривався, а підприємству надсилалися податкові вимоги № 1/27 від 16.01.2004р. та № 2/28 від 21.02.2004р. За викладеним у позові твердженням суб`єкта владних повноважень податковий борг третьої особи з моменту надсилання означених вище податкових вимог існував постійно та безперервно, не переривався. Текст позову заявника не містить посилань на судові рішення у справах за позовами контролюючого органу до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про стягнення коштів за податковим боргом. Копій згаданих рішень заявником до матеріалів позову не приєднано. 20.03.2014р. податковим керуючим Ізюмського комунального підприємства теплових мереж було складено акт №1/322841-48 опису майна Ізюмського комунального підприємства теплових мереж у податкову заставу. Проте, текст позову заявника не містить посилань на судові рішення у справах за позовами контролюючого органу до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж про надання дозволу на продаж майна платника податків, описаного у податкову заставу Копій згаданих рішень заявником до матеріалів позову не приєднано. Між тим, доказів проведення податковим керуючим перевірки відносно майна третьої особи у порядку п.91.3 ст.91 Податкового кодексу України матеріали справи не містять. 02.10.2017р. ГУ ДФС у Харківській області у порядку п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України було прийнято рішення №1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу. Однак, обставини прийняття означеного рішення не мають юридичного значення для вирішення цього спору, позаяк до стягнення суб`єктом владних повноважень заявлена сума боргу, котра утворилась починаючи з податкової декларації з ПДВ звітного періоду - грудень 208р., у той час як рішення ГУ ДФС у Харківській області від 02.10.2017р. №1 стосується податкового боргу, котрий виник до дати його прийняття, тобто до 02.10.2017р. Останнє у часі інкасове доручення (розпорядження) складене контролюючим органом із посиланням на рішення ГУ ДФС у Харківській області від 02.10.2017р. №1 датоване - 19.07.2021р. 08.12.2020 р. ГУ ДПС у Харківській області було складено за вих. №24499/9/20-40-13-05 і спрямовано до Ізюмського міського голови подання про розгляд відносно Ізюмського комунального підприємства теплових мереж питань у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України. 12.06.2021р. ГУ ДПС у Харківській області було складено і спрямовано до Ізюмського міського голови подання про розгляд відносно Ізюмського комунального підприємства теплових мереж питань у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України. Доказів звернення контролюючого органу із поданням про розгляд відносно Ізюмського комунального підприємства теплових мереж питань у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України до органу місцевого самоврядування - Ізюмської міської ради Харківської області матеріали справи не містять. Обставини направлення контролюючим органом на адресу інших суб`єктів права (а не Ізюмської міської ради Харківської області) звернень з приводу погашення податкового боргу третьої особи у формі листів судом не досліджуються, позаяк не входять до предмета доказування у даному спорі. Стверджуючи про наявність підстав для виконання податкового обов`язку замість боржника у примусовому порядку органом місцевого самоврядування та виконавчим органом органу місцевого самоврядування, контролюючий орган ініціював даний спір. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки у спірних правовідносинах позивачем - суб`єктом владних повноважень не була безперервно і перманентно дотримана передбачена ст. 95 Податкового кодексу України черговість та повнота реалізації управлінської функції контролю за своєчасністю розрахунків третьої особи у сфері виконання податкового обов`язку та не було складено на направлено у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України подання на адресу органу місцевого самоврядування, то позов належить залишити без задоволення. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. З 01.01.2011 р. таким законом є Податковий кодекс України. З огляду на приписи ч. 2 ст. 73 КАС України до предмету доказування по адміністративній справі про стягнення заборгованості, котра утворилась внаслідок невиконання публічного обов`язку з проведення платежу на користь Державного бюджету України, місцевого бюджету чи певного суб`єкта владних повноважень з огляду на приписи ч. 2 ст. 73 КАС України входять обставини: 1) реального існування зобов`язаної особи як суб`єкта права, 2) виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 3) доведення до відома зобов`язаної особи факту виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 4) виконання публічного обов`язку в добровільному порядку, 5) дотримання органом контролю чи управління визначеної законом процедури виконання публічного обов`язку в примусовому порядку, 6) існування заборгованості з виконання публічного обов`язку, 7) заявлення органом контролю чи управління вимоги про стягнення в межах визначеного законом строку. Обставини існування податкового боргу третьої особи (а відтак, і обставини узгодження грошових зобов`язань, спливу строків добровільної оплати узгоджених грошових зобов`язань, трансформації узгоджених грошових зобов`язань у податковий борг) визнаються судом доведеними у порядку ч.1 ст.78 Податкового кодексу України, а тому суд не вбачає необхідності у додатковому доказуванні цих обставин. Механізм примусового виконання контролюючим органом податкового обов`язку платника податків - юридичної особи із статусом комунального підприємства визначений приписами ст.ст.95 і 96 Податкового кодексу України. Так, згідно з п.95.1 ст.95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Отже, законом чітко передбачена послідовність реалізації контролюючим органом владних повноважень з приводу примусового виконання податкового обов`язку платника податків - боржника, дотримання якої є обов`язковим і яка не містить жодних винятків, а саме: здійснення заходів шляхом стягнення коштів (абз.1 п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України), а у разі недостатності коштів - здійснення заходів шляхом продажу майна платника податків - предмету податкової застави (абз.2 п.95.3 ст.95 Податкового кодексу України). Суд обґрунтовано вказав на те, що у межах даної справи позивачем не подано доказів здійснення заходів із стягнення коштів платника податків за податковим боргом на суму 1.916.893,00грн. Суб`єктом владних повноважень також не подано доказів звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Стосовно вчинених контролюючим органом дій з приводу опису у податкову заставу майна третьої особи суд правомірно зауважив наступне. Згідно з п.91.3 ст.91 Податкового кодексу України податковий керуючий описує майно платника податків, що має податковий борг, в податкову заставу, здійснює перевірку стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі, проводить опис майна, на яке поширюється право податкової застави, для його продажу у випадках, передбачених цим Кодексом, одержує від боржника інформацію про операції із заставленим майном, а в разі його відчуження без згоди контролюючого органу (за умови, коли наявність такої згоди має бути обов`язковою згідно з вимогами цього Кодексу) вимагає пояснення від платника податків або його службових (посадових) осіб, здійснює підготовку документів для звернення до суду з поданням про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України. У разі продажу в рахунок погашення податкового боргу майна платника податків, на яке поширюється право податкової застави, податковий керуючий має право отримувати від такого платника податків документи, що засвідчують право власності на зазначене майно. Між тим, матеріали справи не містять ані доказів звернення податкового керуючого до третьої особи - боржника із вимогою про надання переліку активів, котрі можуть бути легально і безперешкодно використані у якості джерел погашення податкового боргу (зокрема, легкових автомобілів, офісних меблів тощо), ані доказів проведення податковим керуючим перевірки стану усього майна, яке перебуває у податковій заставі. Відповідно до абз.2 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків такого платника у банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави. Доказів перманентної реалізації контролюючим органом владної управлінської функції у порядку абз.2 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України після прийняття рішення ГУ ДФС у Харківській від 02.10.2017р. №1 і до події звернення до суду матеріали справи не містять, адже останнє у часі інкасове доручення (розпорядження) датовано 19.07.2021р. Пунктом 95.22 ст.95 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків. Сума коштів, що надходить у результаті стягнення дебіторської заборгованості, в повному обсязі (але в межах суми податкового боргу) зараховується до відповідного бюджету чи державного цільового фонду в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Сума дебіторської заборгованості, що стягнута понад суму податкового боргу, передається у розпорядження платника податку. Доказів реалізації контролюючим органом владної управлінської функції у порядку п.95.22 ст.95 Податкового кодексу України матеріали справи не містять. За правилом п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна комунального підприємства, не покриває суму його податкового боргу і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно такого платника податків, з поданням щодо прийняття рішення про: 96.1.1. виділення коштів місцевого бюджету на сплату податкового боргу такого платника податків. Рішення про фінансування таких витрат розглядається на найближчій сесії відповідної ради; 96.1.2. затвердження плану досудової санації такого платника податків, який передбачає погашення його податкового боргу; 96.1.3. ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії; 96.1.4. прийняття сесією відповідної ради рішення щодо порушення справи про банкрутство платника податків. Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що контролюючий орган набуває привід для реалізації владної управлінської функції у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України виключно після реалізації владної управлінської функції у порядку абз.1 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України (тобто звернення до суду із позовом про стягнення коштів за податковим боргом і набрання законної сили винесеним судом рішенням про задоволення цього позову) та після реалізації владної управлінської функції у порядку абз.2 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України (тобто звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі і набрання законної сили винесеним судом рішенням про задоволення цього позову) і виключно у межах тієї суми податкового боргу боржника - платника податків, відносно якої були здійснені заходи із примусового виконання податкового обов`язку платника податків. У межах даного спору суб`єкт владних повноважень заявив вимогу про стягнення 1.916.893грн. податкового боргу, але попередньо не здійснив визначених абз.1 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України та абз.2 п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України заходів на цю ж саму суму податкового боргу. Окрім того, контролюючий орган не подав ані доказів здійснення заходів у порядку п.95.22 ст.95 Податкового кодексу України, ані доказів відсутності правових підстав для здійснення таких заходів. У силу приписів п.96.3 ст.96 Податкового кодексу України відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пунктах 96.1 та 96.2 цієї статті рішень надсилається контролюючому органу протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення. У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог контролюючий орган зобов`язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно. Отже, контролюючий орган наділений законодавцем повноваженнями на звернення до суду із вимогою про звернення стягнення податкового боргу на кошти органу місцевого самоврядування. Суд відмічає, що у розумінні ст.140 Конституції України, ст.ст.1, 5, 10, 11, 12, 50, 51, 54, 541 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені органів місцевого самоврядування як учасники суспільних відносин можуть діяти: 1) сільська, селищна, міська рада; 2) сільський, селищний, міський голова; 3) виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради; 4) секретар сільської, селищної, міської ради; 5) відділи, управління та інші виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; 6) староста. При цьому, за визначенням ст.ст.1 і 10 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" органом місцевого самоврядування у спірних правовідносинах є лише Ізюмська міська рада Харківської області. Однак, доказів спрямування подання до Ізюмської міської ради складеного відносно Ізюмського комунального підприємства теплових мереж подання у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України матеріали справи не містять. Направлення контролюючим органом подань та листів на адресу Ізюмського міського голови з огляду на приписи ст.ст.1 і 10 Закону України від 21.05.1997р. №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" не може бути кваліфіковано судом у якості належного виконання суб`єктом владних повноважень положень п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи те, що у спірних правовідносинах позивачем - суб`єктом владних повноважень не була безперервно і перманентно дотримана передбачена ст. 95 Податкового кодексу України черговість та повнота реалізації управлінської функції контролю за своєчасністю розрахунків третьої особи у сфері виконання податкового обов`язку та не було складено на направлено у порядку п.96.1 ст.96 Податкового кодексу України подання на адресу органу місцевого самоврядування, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позов належить залишити без задоволення. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 року по справі № 520/153/22 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні ст.139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат (в т.ч. витрат на професійну правничу правову допомогу) по даній справі. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2022 по справі № 520/153/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 17.05.2023 року