Постанова Дніпровський апеляційний суд № 216/6306/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3768/21 Справа № 216/6306/17 Суддя у 1-й інстанції - Бутенко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м.Кривий Ріг Справа № 216/6306/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі - Держава Україна, в особі Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі, Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року, яке ухвалено суддею Бутенко М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 січня 2021 року, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, в особі Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі, Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади. Позовна заява мотивована тим, що 04.07.2013 року ОСОБА_1 було видано виконавчий лист на примусове виконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.07.2013 року про стягнення з ФОП ОСОБА_2 грошових коштів на загальну суму 62 593,42 грн., що еквівалентно 7833,97 долларів США. 26.11.2013 року, за заявою ОСОБА_1 , даний Виконавчий лист було подано до Центрально- Міського ВДВС Криворізького МУЮ для виконання. 28.11.2013 року державним виконавцем Центрально-Міського ВДВС Криворізького МУЮ було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання Виконавчого листа № 444/6000/12, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу 04.07.2013 року про стягнення з ФОП ОСОБА_2 боргу в розмірі 62 593,42 грн., що еквівалентно 7 833,97 доларів США на момент, коли рішення апеляційного суду Дніпропетровської області набуло законної сили - 04.07.2013 року. 27.10.2016 року державним виконавцем Центрально-Міського ВДВС м. Кривий Ріг ГТУЮ в Дніпропетровській області було винесено постанову про повернення стягувачу, тобто ОСОБА_3 , виконавчого документу, а саме: виконавчого листа № 444/6000/12, виданого Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу 04.07.2013 року про стягнення з ФОП ОСОБА_2 боргу в сумі 62 593,42 грн. - без виконання на тій підставі, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення. Дану постанову було вручено ОСОБА_1 02.02.2017 року. Таким чином, ОСОБА_1 потерпів майнові збитки в сумі 7 833,97 доларів США, у зв`язку з невиконанням рішення суду, що є порушення його майнових прав з боку відповідача за цим позовом. До теперішнього часу зазначене вище рішення суду не виконано. Залишаючи невиконаним рішення суду протягом чотирьох років, відраховуючи з дати відкриття виконавчого провадження та до дати складання цієї позовної заяви, можна дійти висновку, що відповідачем - Державою Україна, в особі Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі, було порушено п. 1 ст. 6 Конвенції про -захист прав людини і основоположних свобод. Отже, ОСОБА_1 і досі може вважатися потерпілим від порушень його прав, гарантованих статтею 6 параграфом 1 Конвенції, в частині тривалості періоду, протягом якого рішення суду залишається невиконаним. Посилаючись на те, що через невиконання рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області національні органи не сприяли ОСОБА_1 отримати у повному обсязі грошові кошти, на які він розраховував і мав законні права, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади за бюджетною програмою № 3504030 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошових коштів у сумі 210 263,75 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн. - для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Центрально-Міського ВДВС м. Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції України в Дніпропетровській області занадто тривалим виконанням рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2013 року по справі № 444/6000/12. 08.12.2020 року до суду надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_4 , про збільшення позовних вимог, в якій останній просив стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади за бюджетною програмою № 3504030 на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошових коштів у сумі 221 731,12 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн. для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Центрально-Міського ВДВС м. Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції України в Дніпропетровській області занадто тривалим виконанням рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2013 року по справі № 444/6000/12. Зважаючи на те, що представником позивача не були подані до суду докази направлення копії заяви про збільшення позовних вимог іншим учасникам справи, суд не прийняв до розгляду та повернув заявнику зазначену заяву про збільшення позовних вимог. Рішенням Центрально-міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями та бездіяльністю органів державної влади за бюджетною програмою № 3504030 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 221 731,12 грн. на відшкодування майнової шкоди та 50 000 грн. для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю Центрально-Міського ВДВС м. Кривий Ріг Головного територіального управління юстиції України в Дніпропетровській області занадто тривалим виконанням рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2013 року по справі № 444/6000/12, яке триває до теперішнього часу. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно не прийняв до розгляду уточнену позовну заяву, не виклав в описовій частині позиції відповідача - Держави Україна та не зазначив в резолютивній частині висновок щодо всіх позовних вимог. Вважає, що пред`являти повторно виконавчий документ до виконання чі ні це право позивача, а державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення суду протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, однак до теперішнього часу судове рішення не виконано, а тому Держава Україна має відшкодувати завдану цим шкоду. Зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок, у зв`язку з чим позивач наводить, як судову практику, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Антонюк проти України» та «Фільштейн прти України». Позивач вважає, що він, отримавши рішення суду про стягнення на його користь коштів та пред`явивши це рішення до органу виконавчої служби, мав «законні сподівання» на його безперешкодне та швидке виконання, а невиконанням цього рішення порушено його законні права, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області - Голєву Н.В.. яка заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила залишити її без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 04.07.2013 року рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 17.01.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, оплачених за товари неналежної якості, стягнення неустойки за затримку повернення грошей, оплачених споживачем за товар, у зв`язку з розірванням договору, відшкодування моральної шкоди, змінено в частині розміру неустойки, стягнутої з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за несвоєчасне виконання умов договору, зменшено з 37046,13 грн. до 22785,92 грн (а.с.12-13). 06.11.2013 року Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу було видано виконавчий лист, відповідно до якого ухвалено стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вартість столу та стільців 10 штук, в сумі 37 807 грн 50 коп., неустойку за прострочення доставки комплекту кухонного гарнітуру „MARINA та столу та стільців в кількості 10 штук, всього в сумі 22785 грн. 92 коп, а також в відшкодування моральної шкоди в сумі - 2 000 грн., а всього стягнути кошти в сумі 62593 грн 42 коп. (а.с.14). Постановою державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Сігай А.Й. від 28.11.2013 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 06.11.2013 року (а.с.15). 27.10.2016 року постановою державного виконавця Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Сігай А.Й. виконавчий лист від 06.11.2013 року було повернуто стягувачу, у зв`язку із тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення та роз`яснено право повторно пред`явити виконавчий лист до виконання (а.с.16). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частини 5 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, а невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про виконавче провадження». Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази. Відповідно до частини другої статті 87 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинний на час видачі виконавчого листа, збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 ЦК України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України. Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України). Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421). Підставою для застосування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України є наявність в діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого, з урахуванням особливостей, передбачених статтями 1173, 1174 ЦК України, є заподіяна шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між ними. При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження, суди повинні виходити з положень статті 56 Конституції України, частини другої статті 87 Закону «Про виконавче провадження», а також статей 1173, 1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитками. Відповідно до статті 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких зазнала особа у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб`єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що невчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судового рішення, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми боргу ФОП ОСОБА_2 у доларах США (7 833,97 доларів США), яку визначено у національній валюті України, тобто у гривнях, згідно офіційного курсу НБУ на день подання цього позову - 210 263,75 грн. Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач, як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою. Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18). Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У зв`язку з наведеним, позов ОСОБА_1 в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає задоволенню. Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Оскільки, судовими рішеннями не встановлювалася бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку щодо відсутності всіх складових цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 січня 2021 року- залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: