Постанова 4804 № 227/2795/20

Єдиний унікальний номер 227/2795/20 Номер провадження 22-ц/804/415/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого-судді Мірути О.А., суддів: Новікової Г.В. , Хейло Я.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 227/2795/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2020 року (судя Левченко А.М.), ухваленого в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області, повний текст складено 06 листопада 2020 року, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину ОСОБА_3 , яка продовжує навчання. В позовній заяві просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , 2002 року народження, що продовжує навчання, в розмірі 2000 грн. щомісяця, починаючи з 20 липня 2020 року до закінчення навчання або до досягнення 23-х років. В обґрунтування своїх вимог вказала, що у 2007 році шлюб між нею та відповідачем було розірвано. Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_3 , 2002 року народження, та ОСОБА_4 , 2005 року народження. Донці ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилось 18 років. Після закінчення школи, у 2019 році вона вступила до Хортицької національної навчально-реабілітаційної академії на денне відділення, спеціальність «Менеджмент» та погтребує матеріальної допомоги. Добровільно допомагати донці відповідач відмовляється, мотивуючи тим, що він допомагає в навчанні донці від першого шлюбу ОСОБА_4 , 1999 року народження, сплачує аліменти на сина ОСОБА_4 , офіційно не працює, а лише отримує державні виплати з інвалідності. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЬ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання повнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка продовжує навчання у розмірі 1 500,00 грн., щомісяця, починаючи з 20 липня 2020 року і до закінчення навчання або до досягнення дочкою 23-х років. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивоване тим, що повнолітня ОСОБА_3 продовжує навчання на денній формі та не має джерел для існування, крім матеріальної допомоги з боку матері, має потреби пов`язані з навчанням, харчуванням, проживанням за місцем учбового закладу, витратами на проїзд, на купівлю спеціальної літератури. Відповідач працевлаштований, отримує заробітну плату та соціальні виплати, має можливість надавати матеріальну допомогу, проте добровільно таку допомогу не надає. Враховуючи наявність у дитини обох батьків, вони мають нести витрати на її утримання спільно. Таким чином, керуючись положеннями глави 16 СК України, суд позов задовольнив частково та визначив розмір аліментів, на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1 500,00 грн., щомісяця, починаючи з 20 липня 2020 року і до закінчення навчання або до досягнення дочкою 23-х років. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНИХ СКАРГ У апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції, обставинам по справі, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що аліменти стягнуті на користь матері повнолітнього, в той час, коли повинні бути стягнуті на користь ОСОБА_3 . Крім того, за рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області він вже сплачує на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_3 аліменти у розмірі 1 500 грн., на кожну дитину. Також судом не враховано, що він має дочку від першого шлюбу ОСОБА_4 , 1999 року народження, котрій він добровільно допомогає, оскільки вона навчається в ДНУ ім. О. Гончара і також потребує матеріальної підтримки. Зазначає, що він не в змозі платити аліменти, оскільки через погіршення стану здоров`я він був змушений піти з армії, постійно проходить лікування та позбавлений можливості влаштуватися на постійну роботу. Вважає, що судом було порушено вимоги цивільно - процесуального законодавства. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ На адресу суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду є законним та обгрунтованим, оскільки ще у 2018 році, через несплату аліментів відповідачем, на його майно було накладено арешт, він примусово почав виплачувати заборгованість по алімента, в зв`язку з чим на протязі останнього року він сплачує на її користь аліменти 1500 грн. на сина ОСОБА_4 та 1500 грн. на відшкодування заборгованості по аліментам на доньку. Стверджує, що відповідач має неофіційні доходи. Просить суд, врахувати інтереси і права на навчання її доньки та надати змогу вивчитися та отримати професію. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що відділом реєстрації актів громадянського стану Бабушкінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено актовий запис за №208 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 . ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 , а ОСОБА_5 матір`ю. (а.с.5) ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 виповнилося 18 років та вона стала повнолітньою особою. 06 вересня 2003 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_6 » (а.с. 9), який 22 червня 2007 року було розірвано, актовий запис № 332 від 22.06.2007 (а.с. 7). Згідно довідки Комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради від 08.07.2020 року №174, ОСОБА_3 дійсно завершила навчання на 1 курсі факультету мистецтва та дизайну, спеціальність 073 Менеджмент. Термін навчання з 01.09.2019 по 30.06.2023. ОСОБА_3 переведено на 2 курс наказом від 30.06.2020 № 250 Комунального закладу вищої освіти «Хортицька національна навчально-реабілітаційна академія» Запорізької обласної ради (а.с.12). Відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 отримувала заробітну плату в ТОВ «Марін-Інвест» за 1 квартал 2020 року в сумі 37 546,69 грн. та заробітну плату в ТОВ «Сагиттаріус» за 1 та 2 квартали 2020 року в сумі 52 678,18 грн. (а.с. 54). Відповідно до відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ОСОБА_2 за період з 01.01.2020 по 30.06.2020 отримував соціальні виплати з Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради за 1 та 2 квартали 2020 року в сумі 6 435,68 грн. та заробітну плату в ОК «Кооператив по будівництву та експлуатації колективних гаражів «Трубник» за 2 квартал 2020 року в сумі 9 446,00 грн. (а.с. 54). Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_2 має третю групу інвалідності з 01.10.2020, причина інвалідності захворювання, пов`язане із захистом Батьківщини. Рекомендована праця ІТП, адмін. праця в кабінетних умовах без додаткових навантажень, відряджень (а.с. 52). ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду: малозначних справ; справ, що виникають з трудових відносин; справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що дочка сторін у зв`язку з навчанням потребує матеріальної допомоги, а відповідач має змогу і погоджується надавати їй допомогу на період навчання, щомісячно. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке. Згідно з ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. За змістом ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України, а саме: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина. Відповідно до ч.ч. 2,3 ст. 199 СК України право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання. Отже, звертаючись з позовом про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, позивачка ОСОБА_1 діяла у відповідності до вимог ч.3 ст. 199 СК України, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині ее заслуговують тна увагу. Згідно п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: - досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу. Умовою стягнення аліментів на повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, є недостатність забезпечення коштами як для навчання, так і для інших необхідних потреб (маються на увазі побутові потреби - харчування, одяг, користування транспортом, придбання навчальної літератури, посібників). Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, враховуючи ту обставину, що ОСОБА_3 навчається на денній формі навчання, факт потреби останньої у матеріальній допомозі є безумовним. Так, необхідність отримання належної освіти позбавляє її можливості працевлаштуватися та заробляти кошти на власне утримання. Крім того, указана особа, яка ще не закінчила відповідного навчального закладу, не має необхідного обсягу професійних знань та навичок, які необхідні для такого працевлаштування. За змістом ч. 1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. При цьому, згідно ч.ч. 2-3 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. З матеріалів справи вбачається, що відповідач є працездатною особою, отримує заробітну плату та соціальні виплати (відповідь ГУ ДПС у Донецькій області від 23.10.2020 р., а.с. 54), а тому зобов`язаний приймати участь в матеріальному забезпеченні своїх дітей. Відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що його матеріальний стан не дає йому змоги приймати участь в матеріальному утриманні дитини, що продовжує навчання та яка такої допомоги потребує. Посилання відповідача на потребу лікування через 3 групу інвалідності, водночас не може свідчити про його неспроможність працювати за станом здоров`я, оскільки з наданих медичних документів вбачається, що йому протипоказані лише додаткові навантаження. Доводи апеляційної скарги про наявність у нього на утриманні дочки ОСОБА_4 , 1999 року народження, не спростовує його обов`язок та спроможність сплачувати аліменти доньці на період навчання та не повинна порушувати права його іншої дитини. З наведених підстав колегія суддів не приймаються до уваги вказані доводи апеляційної скарги. На рівні законодавства встановлений обов`язок батьків утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання до закінчення такого навчання або до досягнення дитиною двадцяти трьох років під умовою можливості надання такої допомоги, тобто обов`язок батьків утримувати повнолітню дитину, яка продовжує навчання, поставлений у залежність від матеріального стану батьків. Дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з врахуванням положень ст. 182 СК України, виходячи з засад розумності і справедливості, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки відповідач не довів суду неможливість надання матеріальної допомоги дитині, яка продовжує навчання, а тому з відповідача підлягають стягненню аліменти на період навчання повнолітньої доньки у розмірі 1500 грн. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанцій по суті вирішення спору та не дають підстав вважати, що судом неправильно застосовано та порушено норми матеріального і процесуального права. Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ У відповідності з вимогами статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну ОСОБА_7 залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 02 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: