Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3494/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/3494/20 пров. № А/857/4149/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Шевчук С.М., Іщук Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Чепенюк О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі ГУ ДФС, відповідач) №Ф-6262-54-У від 14.05.2019 про сплату боргу (недоїмки). Позо мотивований тим, що вона офіційно працевлаштована у Комунальному некомерційному підприємстві «Золочівська центральна районна лікарня». Про наявність спірної вимоги дізналась з моменту відрахування з її заробітної плати боргу зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) на підставі постанови державного виконавця. Вказаної вимоги не отримувала з незалежних від неї причин. Вказує, що на час нарахування ЄСВ не мала статусу фізичної особи-підприємця (далі ФОП), а видане їй 12.05.1999 свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є недійсним, оскільки вона його не перереєстровувала. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 12.01.2021 позов було задоволено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до інформації стосовно позивача, яка міститься в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків», ОСОБА_1 перебувала у статусі ФОП у період з 23.04.1999 по 23.01.2020. З 01.01.2017 якщо особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від підприємницької діяльності, вона зобов`язана визначити базу нарахування ЄСВ, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки платником не виконувалось жодних дій, передбачених чинним законодавством, у тому числі подання звітності та нарахування ЄСВ самостійно, то ГУ ДФС відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019, яка була надіслана на податкову адресу позивача, яка збігається з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР). Зазначає, що відповідно до інформаційних даних контролюючого органу у позивача відсутні підстави для звільнення від сплати ЄСВ, визначені Законом №2464-VI. Позивач не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 згідно інформації, яка міститься у ЄДР, а також в інформаційній системі «Податковий блок. Облік платників податків» розділ «Реєстраційні дані», 23.04.1999 була зареєстрована як ФОП. 01.05.2004 була взята на облік як платник ЄСВ, 23.01.2020 - дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП (стан платника податків 11 - припинено, але не знято з обліку). За даними інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для ФОП, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) ФОП ОСОБА_1 проведено наступні нарахування по ЄСВ : - станом на 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців) як ФОП за 2017 рік; - станом на 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як ФОП за І квартал 2018 року; - станом на 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як ФОП за II квартал 2018 року; - станом на 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як ФОП за III квартал 2018 року; - станом на 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як ФОП за IV квартал 2018 року; - станом на 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн (918,06 грн х 3 місяці) як ФОП за І квартал 2019 року. З урахуванням наведеного, заборгованість позивача зі сплати ЄСВ станом на 30.04.2019 становить 21030,90 грн. ГУ ДФС, правонаступником якого є ГУ ДПС, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6262-54 від 14.05.2019, згідно якої за ОСОБА_1 рахується сума боргу зі сплати ЄСВ в розмірі 21030,90 грн. Вказана вимога надсилалась ГУ ДФС Куделько С.М. рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою : вул. Надзбручанська 2/13, м. Тернопіль, 46001, однак поштове відправлення повернулось на адресу відправника з відміткою відділення поштового зв`язку про причину повернення «за закінченням встановленого строку зберігання». Вважаючи рішення суб`єкта владних повноважень протиправним, ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним адміністративним позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є найманим працівником та за неї роботодавцем сплачується ЄСВ, доходу від підприємницької діяльності вона не отримувала, а тому в подібній ситуації буде мати місце подвійна сплата ЄСВ, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Розглядаючи спір, суд першої інстанції вірно врахував, що відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2464-VI, ЄСВ - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ч.2 ст.2 Закону №2464-VI, виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до статті 3 цього Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами : законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є ФОП, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI, платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати його. Пунктами 2, 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. ЄСВ нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої цим Законом. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску Відповідно до п.п.5, 6 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума ЄСВ, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом є недоїмкою. Відповідно до ч.5 ст.8 Закону №2464-VI, ЄСВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як ФОП (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен був зокрема перевірити обставини щодо наявності у позивача статусу ФОП, здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований ЄСВ, нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, ЄСВ в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, яка в силу положень ч.5 ст.242 КАС України має бути врахована при розгляді цієї справи. Аналогічний висновок про застосування положень Закону №2464-VI підтверджено Верховним Судом також у постановах від 27.07.2020 по справі №1.380.2019.003039) та від 17.08.2020 по справі №120/1765/19-а. Як видно з матеріалів справи, ГУ ДФС було нараховано позивачу як ФОП ЄСВ за 2017-2018 роки та I квартал 2019 року на загальну суму 21030,90 грн, про що зазначено в оспорюваній вимозі. Разом з тим, судом встановлено, що у період, за який позивачу нараховано ЄСВ, остання перебувала у трудових відносинах. З відомостей трудової книжки позивача НОМЕР_1 слідує, що 14.06.2005 вона була прийнята на посаду медсестри Глинянської райлікарні (запис №6) . За змістом довідки №85 від 02.11.2020, виданої головним лікарем Глинянської міської лікарні, ОСОБА_1 працює в Глинянській міській лікарні на посаді сестри медичної з 14.06.2005 (наказ №37 від 13.06.2005) по даний час. Довідка видана на підставі книг наказів за 2005-2020 роки. Як вбачається з ЄДР, КНП «Глинянська міська лікарня» Золочівської районної ради Львівської області є відокремленим підрозділом КНП «Золочівська центральна районна лікарня» Золочівської районної ради Львівської області. Факт сплати сум ЄСВ за позивача його роботодавцем у 2017-2018 роках та у I кварталі 2019 року підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5). З вказаної довідки форми ОК-5 вбачається, що страхувальником КНП «Золочівська центральна районна лікарня» Золочівської районної ради Львівської області (код ЄДРПОУ 01996272) у 2017-2018 роках та у I кварталі 2019 року нараховувалась застрахованій особі ОСОБА_1 заробітна плата та сплачувались страхові внески, про що свідчить відповідна позначка про сплату страхових внесків у довідці. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що в період нарахування податковим органом позивачу ЄСВ відповідно до оспорюваної вимоги в сумі 21030,90 грн, позивач перебувала у трудових відносинах, а роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї ЄСВ, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок, що підтверджується вищевказаними документами. Також, колегія суддів зазначає, що докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності в матеріалах справи відсутні. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст. 12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 січня 2021 року по справі №500/3494/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. М. Шевчук Л. П. Іщук