Постанова 4854 № 420/6115/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6115/22 Категорія: 111010000 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Місце ухвалення: м. Одеса Дата складання повного тексту: 12.07.2022 р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - Бітова А.І. суддів - Лук`янчук О.В. - Ступакової І.Г. у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплати боргу (недоїмки), В С Т А Н О В И Л А : У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області: - №Ф-38334-51-У від 15 листопада 2021 року на суму 38 888,74 грн., в частині нарахування ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) за період з ІІ кварталу 2017 року по IV квартал 2020 року, включно у розмірі 36 776,74 грн. - №Ф-38994-51-У від 18 лютого 2021 року на суму 21 969,20 грн.; - №Ф-38994-51-У від 15 листопада 2021 року на суму 16 919,54 грн.; - №Ф-38994-51 від 06 грудня 2021 року на суму 52 088,74 грн. Стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь позивача судові витрати в сумі 992,42 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 7 000 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказувала, що у неї відсутній борг з сплати ЄСВ, а у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесені спірні вимоги, нарахував та сплатив за неї її роботодавець, як страхувальник. При цьому позивач підприємницьку діяльність не здійснювала, дохід від підприємницької діяльності не отримувала. Позивач також вказувала на те, що вимога про сплату ЄСВ базується на однобокому застосуванні відповідних норм права. Тому в даному випадку необхідно застосовувати принцип презумпції правомірності дій платника податку, через відсутність чіткості закону, внаслідок якої є необхідність прийняти рішення на користь платника податків. В іншому випадку, на думку позивача, стягнення з неї ЄСВ призведе до подвійної сплати внеску, що суперечить меті його запровадження. Відповідач позов не визнав, вказуючи, що відповідно до чинного законодавства сам факт реєстрації підприємцем без отримання доходу за певний період є базою нарахування єдиного внеску. Отже особи, які є фізичними особами - підприємцями та одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ. Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності не звільняє від зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницькою діяльністю та не змінює строків і порядків виконання таких зобов`язань, застосування санкцій за їх невиконання. Також відповідач посилався на те, що роботодавець позивача не здійснював за неї сплату єдиного внеску за 1-3 місяці 2017 року. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області: №Ф-38994-51 від 15 листопада 2021 року на суму 38 888,74 грн., в частині нарахування ОСОБА_1 боргу (недоїмки) за сплату ЄСВ за період ІІ кварталу 2017 року по IV квартал 2020 року включно, у розмірі 36 776,74 грн; №Ф-38994-51-У від 18 лютого 2021 року на суму 21 969,20 грн; №Ф-38994-51-У від 15 листопада 2021 року на суму 16 919,54 грн.; №Ф-38994-51 від 06 грудня 2021 року ГУ ДПС в Одеській області на суму 52 088,74 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, ГУ ДПС в Одеській області, на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 588 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят вісім), 00 грн. та витрати, пов`язані з правничою допомогою у розмірі 5 000 (п`ять тисяч), 00 грн. В апеляційній скарзі ГУ ДПС в Одеській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що особи, які є фізичними особами - підприємцями (далі - ФОП) та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як ФОП. Додатково зазначає, що відомості зазначені у Формі ОК-5, надані позивачем, вказують на часткову сплату ЄСВ за 2017-2020 роки (відсутність оплати за 1-3 місяці 2017 року). А твердження суду першої інстанції відносно того, що саме роботодавець виступає податковим агентом, який несе фінансову відповідальність за порушення податкового законодавства не можуть застосовуватися в даному випадку, оскільки позивач не був працевлаштований в даний час. Окрім того, судом також встановлено, що позивач перебуває в трудових відносинах з 01 квітня 2017 року. Відзиву на апеляційну скаргу на адресу суду апеляційної інстанції не надходило. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження: ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку в Малиновській ДПІ з 19 серпня 2005 року по 05 жовтня 2021 року, стан платника 11 (припинено, але не знято з обліку). Протягом періоду з 2017 року - 2021 року позивач знаходилася на загальній системі оподаткування. З 01 квітня 2017 року по теперішній час вона перебуває в трудових відносинах з ФОП " ОСОБА_2 " та ФОП " ОСОБА_3 ", які є її роботодавцями та які відповідно до відомостей у формі ОК-5 з 2017 року сплачують за неї як страхувальники єдиний соціальний внесок. 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 рекомендованим листом отримала вимогу ГУ ДПС в Одеській області №Ф-38994-51 від 15 листопада 2021 року на суму 38 888,74 грн. 17 лютого 2022 року під час ознайомлення з виконавчим провадженням №66764528 щодо стягнення боргу з ЄСВ ГУ ДПС в Одеській області позивач дізналася про існування вимоги №Ф-38994-51-У від 18 лютого 2021 року на суму 21 969,20 грн. 18 січня 2022 року отримала рекомендованим листом №Ф-38994-51 від 06 грудня 2021 року ГУ ДПС в Одеській області на суму 52 088,74 грн. 13 квітня 2022 року листом №8120 від Другого Малиновського ВДВС у м. Одеса адвокату позивача надана постанова про відкриття ще одного виконавчого провадження №68563327. Через систему виконавчих проваджень позивачка дізналася про вимогу ГУ ДПС в Одеській області №Ф-38994-51-У від 15 листопада 2021 року на суму 16 919,54 грн. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Дана обставина дає підстави для висновку про те, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується єдиний внесок, виключає обов`язок сплати нею як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець, єдиного внеску, якщо при цьому підприємницьку діяльність вона фактично не здійснює та доходів від неї не отримує. Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 6-12, 73, 74, 77 КАС України, п.2 ч.1 ст. 1, п.4 ч.1 ст. 4, п.3 ч.1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", п.1, абз.2 п.2, п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449, які регулюють спірні правовідносини. Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного. За змістом ч.2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). До вказаного Закону №2464-VI Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для ФОП (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску. Згідно п.2 ч.1 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є ФОП, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п.4 (крім ФОП, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч.1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст. 7 Закону). Пунктом 3 ч.1 ст. 7 Закону України №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (у редакції Наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року №469) та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі - Інструкція №449). Згідно п.1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. Абзацом 2 п.2 розділу VI Інструкції №449 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Відповідно абз.3 п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У випадках, передбачених абз.3 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається), зокрема, платникам, зазначеним у пп.пп.3, 4, 6 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень (п.3 розділу VI Інструкції №449). Тобто, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП Законом №2464-VI не врегульовано. З огляду на предмет спору у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що особа, яка зареєстрована як ФОП, проте не веде господарську діяльність та не отримує доходи, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Разом з тим, якщо особа, крім реєстрації як ФОП, ще є найманим працівником, така особа є застрахованою, а тому єдиний внесок за неї сплачується роботодавцем. Таким чином, особи зареєстровані як ФОП та одночасно, які перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну сплату єдиного внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як ФОП (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. На підтвердження перебування позивача в трудових відносинах з ФОП " ОСОБА_2 " та ФОП " ОСОБА_3 " та сплати ними ЄСВ надано довідку форми ОК-5 (а.с.21), з якої вбачається, що ОСОБА_1 з січня 2017 року по грудень 2021 року сплачувався ЄСВ. Таким чином, у розумінні Закону №2464-VI, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у спірний період регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем окремо. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19. Також, апелянт вказував, що відомості зазначені у Формі ОК-5, надані позивачем, вказують на часткову сплату ЄСВ за 2017-2020 роки (відсутність оплати за 1-3 місяці 2017 року), а висновки суду першої інстанції відносно того, що саме роботодавець виступає податковим агентом, який несе фінансову відповідальність за порушення податкового законодавства не можуть застосовуватися в даному випадку, оскільки позивач не був працевлаштований в даний час, оскільки перебуває в трудових відносинах з 01 квітня 2017 року. Аналізуючи наведений довід апелянта, з урахуванням обставин справи, колегія суддів констатує, що позивач дійсно не перебувала у трудових відносинах з роботодавцями у 1-3 місяці 2017 року, однак судом першої інстанції при прийнятті судового рішення дані обставини були враховані, оскільки судом визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф-38994-51 від 15 листопада 2021 року в частині нарахування ОСОБА_1 боргу (недоїмки) за сплату ЄСВ за період ІІ кварталу 2017 року по IV квартал 2020 року включно, у розмірі 36 776,74 грн. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України. Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 липня 2022 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Повне судове рішення складено 27 вересня 2022 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.