Постанова 4857 № 140/15086/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/15086/20 пров. № А/857/3230/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Запотічного І.І., суддів: Бруновської Н.В., Довгої О.І., при секретарі судового засідання: Галаз Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року (суддя Сорока Ю.Ю., ухвалене у м.Луцьку) у справі № 140/15086/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак», Товариства з обмеженою відповідальністю «Велпар» про визнання договору недійсним,- ВСТАНОВИВ: 19.10.2020 року Головне управління ДПС у Волинській області звернулось в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", Товариства з обмеженою відповідальністю "Велпар" про визнання договору недійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що Головним управлінням ДПС у Волинській області встановлено здійснення ТОВ "Волиньтабак" господарських операцій із ТОВ "Велпар", шляхом укладення договору, які не спрямовані на настання наслідків господарської діяльності, свідчать про відсутність реального характеру відповідних операцій та укладення договору з метою отримання податкової вигоди. Загальна податкова вигода від укладення оспорюваних договорів без наміру його фактичної реалізації полягає у формуванні штучного податкового кредиту на суму 44652,5 тис. грн. При цьому, наявність укладеного між учасниками господарської операції договору сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, право платникам на відображення в податковому обліку господарських операцій виникає в разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети в розглядуваних операціях, добросовісності платника та дотримання учасниками операції норм податкового законодавства. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, його оскаржив позивач Головне управління ДПС у Волинській області подавши апеляційну скаргу до Восьмого апеляційного адміністративного суду, в якій покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати оскаржуване рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що між ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Велпар» укладено договори купівлі-продажу тютюнових виробів. Зазначає, що ТОВ «Волиньтабак» штучно формує ліміт в системі СЕА та отримує право зареєструвати податкові накладні або розрахунки коригування в ЄРПН (ліміт) за рахунок сум, які сформовані внаслідок складання первинних документів на операції, що фактично не відбулися. Апелянт стверджує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції договору сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. Право платника на відображення в податковому обліку господарських операцій виникає в разі реальності задекларованих господарських операцій, наявності ділової мети в розглядуваних операціях, добросовісності платника та дотримання учасниками операцій норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Відповідач ТОВ «Волиньтабак» у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з доводами апелянта, вважає їх необґрунтованими, оскільки наявні первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ТзОВ «Волиньтабак» та ТОВ «Велпар». Зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу на укладення Договору № 18/05-20Т від 15.05.2020 без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним Договором. Відтак просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити. В судовому засіданні представник апелянта надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити. Відповідачі будучи повідомленими про час та місце розгляду справи явки уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без їхньої участі. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи 15 травня 2020 року між ТОВ "Волиньтабак" - Постачальник та ТОВ "Велпар" - Покупець укладено договір поставки за №18/05-20Т. Відповідно до п.1.1, 1.2, 1.3., 4.1.1 ТОВ "Волиньтабак" зобов`язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором поставляти та передавати у власність ТОВ "Велпар" тютюнові вироби, а ТОВ "Велпар" зобов`язується приймати і оплачувати Товар згідно накладних, що є невід`ємною частиною даного договору. На виконання умов вищевказаного договору укладеного між ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар", у червні - серпні 2020 року ТОВ "Волиньтабак" здійснило поставку товару на суму 267 915 000,00 гривень, згідно видаткових накладних, що є невід`ємною частиною договору поставки. Судом першої інстанції вірно встановлено, що виконання умов договору ТОВ "Волиньтабак" підтверджується наступними видатковими накладними: №555264 від 02.06.2020 року на суму 1 782 000,00 грн., №555266 від 02.06.2020 року на суму 3 218 000,00 грн., №557572 від 05.06.2020 року на суму 1 759 000,00 грн., №557573 від 05.06.2020 року на суму 3 214 000,00 грн., №561064 від 09.06.2020 року на суму 2 900 000,00 грн., №561217 від 10.06.2020 року на суму 850 000,00 грн., №561219 від 10.06.2020 року на суму 3 972 000,00 грн., №561237 від 10.06.2020 року на суму 3 705 000,00 грн., №561257 від 10.06.2020 року на суму 1 323 000,00 грн., №565308 від 11.06.2020 року на суму 1 838 000,00 грн., №565309 від 11.06.2020 року на суму 3 362 000,00 грн., №567753 від 15.06.2020 року на суму 2 431 000,00 грн., №567755 від 15.06.2020 року на суму 2 569 000,00 грн., №572233 від 16.06.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №572597 від 17.06.2020 року на суму 4 225 000,00 грн., №573885 від 19.06.2020 року на суму 1 500 000,00 грн., №576637 від 22.06.2020 року на суму 3 450 000,00 грн., №576663 від 22.06.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №576937 від 23.06.2020 року на суму 3 510 000,00 грн., №583926 від 26.06.2020 року на суму 2 900 000,00 грн., №584150 від 30.06.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №596112 від 01.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №596117 від 01.07.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №596891 від 02.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №597155 від 03.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №598721 від 06.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №600149 від 07.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №600664 від 08.07.2020 року на суму 1 000 000,00 грн., №600653 від 08.07.2020 року на суму 3 240 000,00 грн., №600743 від 09.07.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №600812 від 10.07.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №600929 від 13.07.2020 року на суму 3 560 000,00 грн., №600928 від 13.07.2020 року на суму 960 000,00 грн., №603440 від 14.07.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №603435 від 14.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №605402 від 15.07.2020 року на суму 3 035 000,00 грн., №605410 від 15.07.2020 року на суму 1 965 000,00 грн., №610654 від 16.07.2020 року на суму 3 764 000,00 грн., №610656 від 16.07.2020 року на суму 1 236 000,00 грн., №612645 від 17.07.2020 року на суму 1 112 000,00 грн., №612623 від 17.07.2020 року на суму 3 888 000,00 грн., №612622 від 17.07.2020 року на суму 3 800 000 00 грн., №614442 від 20.07.2020 року на суму 3 587 000,00 грн., №614432 від 20.07.2020 року на суму 3 838 000,00 грн., №614430 від 20.07.2020 року на суму 2 575 000,00 грн., №623955 від 21.07.2020 року на суму 3 006 000,00 грн., №624025 від 21.07.2020 року на суму 2 994 000,00 грн., №625120 від 22.07.2020 року на суму 3 500 000,00 грн., №625121 від 22.07.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №625202 від 23.07.2020 року на суму 3 029 000,00 грн., №625198 від 23.07.2020 року на суму 3 105 000,00 грн., №625196 від 23.07.2020 року на суму 3 866 000,00 грн., №625259 від 24.07.2020 року на суму 3 276 000,00 грн., №625258 від 24.07.2020 року на суму 3 724 000,00 грн., №625291 від 27.07.2020 року на суму 3 495 000,00 грн., №625289 від 27.07.2020 року на суму 3 739 000,00 грн., №625288 від 27.07.2020 року на суму 2 766 000,00 грн., №625468 від 28.07.2020 року на суму 3 314 000,00 грн., №625471 від 28.07.2020 року на суму 3 715 000,00 грн., №625476 від 28.07.2020 року на суму 3 765 000,00 грн., №625483 від 28.07.2020 року на суму 3 813 000,00 грн., №625509 від 28.07.2020 року на суму 3 123 000,00 грн., №625452 від 28.07.2020 року на суму 3 636 000,00 грн., №625451 від 28.07.2020 року на суму 1 634 000,00 грн., №625621 від 29.07.2020 року на суму 3 950 000,00 грн., №625636 від 29.07.2020 року на суму 3 050 000,00 грн., №631775 від 03.08.2020 року на суму 2 879 000,00 грн., №631776 від 03.08.2020 року на суму 3 721 000,00 грн., №631781 від 03.08.2020 року на суму 3 400 000,00 грн., №631928 від 04.08.2020 року на суму 3 520 000,00 грн., №631982 від 04.08.2020 року на суму 2 480 000,00 грн., №634290 від 05.08.2020 року на суму 3 880 000,00 грн., №634291 від 05.08.2020 року на суму 1 000 000,00 грн., №634366 від 06.08.2020 року на суму 14 000,00 грн., №634367 від 06.08.2020 року на суму 155 000,00 грн., №634368 від 06.08.2020 року на суму 195 000,00 грн., №634369 від 06.08.2020 року на суму 237 000,00 грн., №634370 від 06.08.2020 року на суму 181 000,00 грн., №634371 від 06.08.2020 року на суму 418 000,00 грн., №634893 від 07.08.2020 року на суму 1 800 000,00 грн., №637165 від 10.08.2020 року на суму 1 030 000,00 грн., №637166 від 10.08.2020 року на суму 3 970 000,00 грн., №647823 від 11.08.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №651859 від 12.08.2020 року на суму 1 940 000,00 грн., №652113 від 13.08.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №657765 від 14.08.2020 року на суму 3 500 000,00 грн., №657768 від 14.08.2020 року на суму 1 500 000,00 грн., №657977 від 17.08.2020 року на суму 1 000 000,00 грн., №658055 від 17.08.2020 року на суму 3 500 000,00 грн., №658069 від 18.08.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №658082 від 18.08.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №658376 від 21.08.2020 року на суму 3 930 000,00 грн., №658378 від 21.08.2020 року на суму 3 480 000,00 грн., №658379 від 21.08.2020 року на суму 2 662 000,00 грн., №663655 від 26.08.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №663656 від 26.08.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №663732 від 28.08.2020 року на суму 3 000 000,00 грн., №663733 від 28.08.2020 року на суму 2 000 000,00 грн., №663773 від 31.08.2020 року на суму 3 985 000,00 грн., №663774 від 31.08.2020 року на суму 3 437, №663777 від 31.08.2020 року на суму 2 578 000,00 грн. та податковими накладними №403 від 02.06.2020 року, №404 від 02.06.2020 року, №503 від 05.06.2020 року, №504 від 05.06.2020 року, №2162 від 09.06.2020 року, №2168 від 10.06.2020 року, №2169 від 10.06.2020 року, №2170 від 10.06.2020 року, №2171 від 10.06.2020 року, №2812 від 11.06.2020 року, №2813 від 11.06.2020 року, №5092 від 15.06.2020 року, №5093 від 15.06.2020 року, №5385 від 16.06.2020 року, №5391 від 17.06.2020 року, №5435 від 19.06.2020 року, №7662 від 22.06.2020 року, №7663 від 22.06.2020 року, №7671 від 23.06.2020 року, №8173 від 26.06.2020 року, №8181 від 30.06.2020 року. №376 від 01.07.2020 року, №377 від 01.07.2020 року, №396 від 02.07.2020 року, №404 від 03.07.2020 року, №416 від 06.07.2020 року, №2946 від 07.07.2020 року, №2952 від 08.07.2020 року, №2953 від 08.07.2020 року, №2957 від 09.07.2020 року, №2964 від 10.07.2020 року, №2972 від 13.07.2020 року, №2973 від 13.07.2020 року, №3031 від 14.07.2020 року, №3032 від 14.07.2020 року, №3198 від 15.07.2020 року, №3199 від 15.07.2020 року, №4214 від 16.07.2020 року, №4215 від 16.07.2020 року, №6119 від 17.07.2020 року, №6120 від 17.07.2020 року, №6121 від 17.07.2020 року, №6904 від 20.07.2020 року, №6905 від 20.07.2020 року, №6906 від 20.07.2020 року, №8684 від 21.07.2020 року, №8685 від 21.07.2020 року, №8689 від 22.07.2020 року, №8690 від 22.07.2020 року, №8693 від 23.07.2020 року, №8694 від 23.07.2020 року, №8695 від 23.07.2020 року, №8697 від 24.07.2020 року, №8698 від 24.07.2020 року, №8704 від 27.07.2020 року, №8705 від 27.07.2020 року, №8806 від 27.07.2020 року, №8707 від 28.07.2020 року, №8708 від 28.07.2020 року, №8809 від 28.07.2020 року, №8710 від 28.07.2020 року, №8711 від 28.07.2020 року, №8812 від 28.07.2020 року, №8813 від 28.07.2020 року, №8818 від 29.07.2020 року, №8819 від 29.07.2020 року, №296 від 03.08.2020 року, №297 від 03.08.2020 року, №298 від 03.08.2020 року, №306 від 04.08.2020 року, №307 від 04.08.2020 року, №327 від 05.08.2020 року, №328 від 05.08.2020 року, №422 від 06.08.2020 року, №423 від 06.08.2020 року, №424 від 06.08.2020 року, №425 від 06.08.2020 року, №426 від 06.08.2020 року, №427 від 06.08.2020 року, №371 від 07.08.2020 року, №900 від 10.08.2020 року, №901 від 10.08.2020 року, №5384 від 11.08.2020 року, №6300 від 12.08.2020 року, №6311 від 13.08.2020 року, №8065 від 14.08.2020 року, №8066 від 15.08.2020 року, №8075 від 17.08.2020 року, №8082 від 18.08.2020 року, №8083 від 18.08.2020 року, №8084 від 18.08.2020 року, №8123 від 21.08.2020 року, №8124 від 21.08.2020 року, №8125 від 21.08.2020 року, №8299 від 26.08.2020 року, №8300 від 26.08.2020 року, №8311 від 28.08.2020 року, №8312 від 28.08.2020 року, №8316 від 30.08.2020 року, №8317 від 30.08.2020 року, №8318 від 30.08.2020 року. Згідно п.4.4. постачання здійснюється самовивозом транспортом Покупця або іншої особи, призначеної Покупцем для отримання товару (вантажоодержувача), або перевізника, призначеного для цього Покупцем чи вантажоодержувачем. Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов договору перевізником було оформлено товарно-транспортні накладні №531 від 02.06.2020 року, №541 від 06.06.2020 року, №547 від 10.06.2020 року, №558 від 15.06.2020 року, №562 від 17.06.2020 року, №573 від 22.06.2020 року, №590 від 30.06.2020 року, №597 від 02.07.2020 року, №607 від 07.07.2020 року, №613 від 10.07.2020 року, №619 від 14.07.2020 року, №625 від 16.07.2020 року, №628 від 18.07.2020 року, №632 від 20.07.2020 року, №640 від 22.07.2020 року, №647 від 24.07.2020 року, №650 від 27.07.2020 року, №597 від 02.07.2020 року, №655 від 28.07.2020 року, №658 від 30.07.2020 року, №666 від 01.08.2020 року, №667 від 03.08.2020 року, №673 від 05.08.2020 року, №680 від 07.08.2020 року, №683 від 11.08.2020 року, №691 від 14.08.2020 року, №698 від 18.08.2020 року, №708 від 21.08.2020 року, №720 від 28.08.2020 року, №723 від 31.08.2020 року. Відповідно до п. 191.1 ст. 191 ПК України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (191.1.1.); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (191.1.45.). Згідно п.20.1 ст.20 ПК України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп.20.1.4.); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп.20.1.14.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (20.1.18.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (20.1.19.). Також відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за буквальним змістом цієї норми право контролюючого органу подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб про визнання правочинів недійсними пов`язане із застосуванням встановлених законом наслідків недійсності правочину, визначення позовних вимог, необхідних і достатніх для виконання функцій, покладених на контролюючий орган, є правом цього органу. Обрання способу захисту інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій є дискреційними повноваженнями контролюючого органу. В усіх випадках, однак, звернення контролюючого органу до суду з позовною заявою про визнання правочину недійсним повинно відповідати його завданням. Колегія суддів зазначає, що правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як вірно зазначено судом першої інстанції, у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Згідно п. 7 вказаної вище Постанови Пленуму виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 ). Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Також відповідно до п. 18 Постанови Пленуму №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочин:1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Судом першої інстанції вірно встановлено, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Відповідно до ч.3 ст.228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Аналізуючи вище наведене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має довести, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, протиправні наслідки цієї угоди, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що оскільки позов ГУ ДПС у Волинській області спрямований на захист інтересів держави і суспільства, то податковий орган (позивач) має зазначити особу, якій завдано шкоду, протиправні наслідки оспорюваної угоди, а також вину у формі умислу. Так, згідно пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Отже, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності. Як вірно встановлено судом першої інстанції, доводячи, що правочин між ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар" спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання ТОВ "Волиньтабак" права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, позивач посилається на участь платника у схемах формування штучного податкового кредиту, а саме: формування податкового кредиту внаслідок складання первинних документів на операції, що фактично не відбулися. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій згідно договору поставки №18/05-20Т від 15.05.2020, ТОВ "Волиньтабак" наводить складення останнім вищевказаних видаткових накладних, податкових накладних та товарно-транспортних накладних. Вказані вище первинні документи в повному обсязі відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не викликають сумнівів у їх достовірності. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наявні первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар", а саме: придбання товарів та транспортування вказаного товару. З матеріалів справи вбачається, що в діях ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар" відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків. Також первинна документація та докази економічної доцільності реалізації тютюнових виробів як наслідок виконання договірних відносин стороною позивача не досліджувались, аналізу не піддавались. Виключно належними і допустимими доказами має бути підтверджено і факт вчинення правочину, який оспорюється у даній справі. Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення контролюючим органом заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар", з відображенням та закріпленням результатів їх проведення у відповідному джерелі, та факт вчинення оспорюваного правочину, позивач не надав. Таким чином наведене свідчить про те, що передбачених законом заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТОВ "Волиньтабак" та ТОВ "Велпар" Головне управління ДПС у Волинській області не здійснювало. Виходячи з аналізу повноважень контролюючого органу, наданих йому чинним законодавством, Головне управління ДПС у Волинській області має достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій податкового контролю, зокрема щодо виявлення фактів вчинення платниками податків податкових правопорушень та отримання від платників податків засвідчених належним чином копій документів, що стосуються фактів виявлених порушень вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Однак, як вбачається з матеріалів справи, своїми повноваженнями з метою, якою вони надані законом, перед зверненням до суду з даним позовом позивач в повній мірі не скористався. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що за наявності права звернення контролюючого органу із заявленим позовом, підстави такого звернення у межах спірних правовідносин відсутні. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу на укладення договору поставки за №18/05-20Т від 15.05.2020 без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним договором, то судом першої інстанції підставно відмовлено в задоволенні позову. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставин справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції при розгляді справи правильно встановлені обставини справи, дотримано норм матеріального та процесуально права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду з наведених вище мотивів, а тому апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 140/15086/20 -без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий суддя І. І. Запотічний судді Н. В. Бруновська О. І. Довга Повне судове рішення складено 27.04.2021