Постанова 4857 № 140/14271/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/14271/20 пров. № А/857/3193/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Гуляка В.В., Ільчишин Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року (рішення ухвалено в м. Луцьку, головуючий суддя Каленюк Ж.В.) у справі № 140/14271/20 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньтабак", Товариства з обмеженою відповідальністю "Едванс Градн" про визнання договору недійсним, В С Т А Н О В И В : У вересні 2020 року Головне управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області) звернулося до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просило визнати угоду (договір поставки тютюнових виробів) між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньтабак» (далі - ТзОВ «Волиньтабак») та ТзОВ «Едванс Гранд» від 18 червня 2020 року № 18/06-20Т недійсною. В обґрунтування позову зазначає, що позивачем встановлено участь ТзОВ «Волиньтабак» у схемах формування сумнівного податкового кредиту, а саме: реалізацію тютюнових виробів суб`єктам господарювання, у яких в наступних ланцюгах постачання відбувається підміна номенклатури товарів. Вказує, що ТзОВ «Волиньтабак» 01 липня 2020 року здійснив реєстрацію трьох податкових накладних, виписаних з 22 по 25 червня 2020 року за операціями постачання ТзОВ «Едванс Гранд» тютюнових виробів на загальну суму 5126,8 тис. грн, в тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 854,5 тис. грн. Позивач ставить під сумнів дійсність намірів укладення відповідачами договору від 18 червня 2020 року № 18/06-20Т та реальність господарських операцій та вважає, що такий договір укладено лише з метою надання податкової вигоди та ухилення від сплати ПДВ. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржило ГУ ДПС у Волинській області, вважаючи, що таке винесене з порушенням норм матеріального права, при тому, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи; а тому просило скасувати оскаржуване рішення та винести постанову, якою позов задовольнити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що підставою звернення стала наявність обставин та достатньої отриманої інформації про здійснення господарської операції шляхом укладення договору, який не спрямований на настання наслідків, що свідчить про відсутність реального характеру відповідних операцій. При здійсненні аналізу фінансово-господарської діяльності ТзОВ "Волиньтабак" встановлено участь платника у схемах формування сумнівного податкового кредиту. На запити контролюючого органу про надання пояснень та їх документального підтвердження щодо здійснених господарських операцій в січні-травні 2020 року відповідач посилався на втрату документів первинного бухгалтерського обліку. 01 липня 2020 року ТзОВ «Волиньтабак» здійснило реєстрацію трьох податкових накладних, виписаних з 22 по 25 червня 2020 року за операціями постачання ТзОВ «Едванс Гранд» тютюнових виробів на загальну суму 5126,8 тис. грн, в тому числі податок на додану вартість (ПДВ) 854,5 тис. грн. А ТзОВ «Едванс Гранд» не реєструвало податкових накладних на постачання тютюнових виробів; у нього у березні 2020 року облікова кількість штатних працівників становила 1 працівник; в користуванні немає об`єктів нерухомості; на адресу товариства не зареєстровано податкових накладних з періодом виписки січень - липень 2020 року на послуги оренди приміщень. Крім того, за даними Єдиного реєстру податкових накладних станом на 28.09.20 ТзОВ «Едванс Гранд» не здійснено реєстрації податкових накладних на постачання тютюнових виробів. Звертає увагу на те, що при незабезпеченості власними основними засобами ТзОВ «Едванс Гранд» здійснило придбання тютюнових виробів в значних обсягах та сформувало суму ліміту в розмірі 10 458,8 тис. грн, в тому числі за рахунок отриманих від ТзОВ «Волиньтабак» податкових накладних на загальну суму ПДВ 854,5 тис. грн. Також ТзОВ «Едванс Гранд» 14 липня 2020 року включено до переліку ризикових платників податків у зв`язку з відповідністю пункту 8 Критеріїв ризиковості платника податку. Таким чином, встановлено наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що є підставою для визнання договору недійсним. Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, просив апеляційну ГУ ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Покликається, зокрема, на те, що від укладення договору поставки від 18 червня 2020 року № 18/06-20Т ТзОВ «Волиньтабак» не отримало податкову вигоду, оскільки ПДВ, сплачене покупцем у сумі 854500,00 грн, зобов`язане включити до податкових зобов`язань з постачання товарів. Оскільки справа в суді першої інстанції розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін і апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в письмовому провадженні, то колегія суддів вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, 18 червня 2020 року між ТзОВ «Волиньтабак» (постачальник) та ТзОВ «Едванс Гранд» (покупець) укладено договір поставки № 18/06-20Т (а.с. 42-44). Предметом поставки є тютюнові вироби; найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом цього договору, визначаються в накладних, які підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії (пункти 1.2, 1.3 договору). Також пунктом 2.1 договору обумовлено, що ціни на товар встановлюються, формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних. За умовами договору (пункт 4.4) постачання здійснюється самовивозом -транспортом покупця або іншої особи, призначеної покупцем для отримання товару (вантажоодержувача), або перевізника, призначеного для цього покупцем чи вантажоодержувачем (EXW-франко-склад). Пунктом 5.1 встановлено такий порядок розрахунків: оплата товару здійснюється в гривнях шляхом прямого перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника платіжними дорученнями на умовах попередньої оплати. На виконання умов цього договору ТзОВ «Волиньтабак» здійснило поставку товару на суму 5 126 799,00 грн, про що сторонами оформлені та підписані видаткові накладні: від 22 червня 2020 року № 576686 на суму 1 032 457,00 грн (а.с. 46-48), від 24 червня 2020 року № 582658 на суму 2 081 559,00 грн (а.с. 50-53) та від 25 червня 2020 року № 582812 на суму 2 012 783,00 грн (а.с. 57-58). Цим видатковим накладним відповідають податкові накладні 22 червня 2020 року № 7664, від 24 червня 2020 року № 8008, від 25 червня 2020 р. № 8014, зареєстровані в ЄРПН (а.с.7). Відповідно до товарно-транспортних накладних від 24 червня 2020 року № 585 (а.с. 54 - 55) та від 30 червня 2020 року № 589 (а.с. 59 - 60) транспортування товару з пункту навантаження за адресою: місто Львів, вулиця Коновальця, 103 до пункту розвантаження; місто Яворів, вулиця Вокзальна, 5 здійснювалося перевізником ТзОВ «Едванс Гранд». Сумніви ГУ ДПС у Волинській області щодо можливості фактичного виконання сторонами договору поставки тютюнових виробів від 18 червня 2020 р. № 18/06-20Т з огляду на наявну у контролюючого органу податкову інформацію стали підставою для звернення до суду із цим позовом відповідно до підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував це тим, що позивач не вказав та не надав доказів протиправної діяльності ТзОВ «Волиньтабак» та неможливості виконання ним поставки у таких обсягах, які вказано у первинних документах. Позивач не спростував факту здійснення господарських операцій, зміст яких розкрито у первинних документах, та їх достовірність. Первинна документація та докази економічної доцільності реалізації тютюнових виробів як наслідок виконання договірних відносин позивачем не досліджувались, аналізу не піддавались. Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом пункту 20.1 ст. 20 ПК України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (пп. 20.1.4); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (пп. 20.1.14); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (пп. 20.1.18); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (пп. 20.1.19). Згідно з підпунктом 20.1.30 пунктом 20.1. статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами. Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У пункті 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. У відповідності до п. 7 постанови Пленуму виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК ( 435-15 ). Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Згідно п. 18 постанови Пленуму № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК (435-15) має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Як встановлено ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції про те, що заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків. Згідно із ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності. Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 ЦК України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди (наприклад, у вигляді податкового кредиту). Доводячи, що правочин між ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ "Едванс Гранд" спрямований на створення штучних підстав для незаконного отримання ТзОВ "Волиньтабак" права на податковий кредит і, як наслідок, для зменшення податкових зобов`язань, позивач посилається на участь платника у схемах формування сумнівного податково кредиту, а саме: реалізацію тютюнових виробів в адресу суб`єктів господарювання, у яких в наступних ланцюгах постачання відбувається підміна номенклатури товарів. Як встановлено п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У відповідності до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Судом встановлено, що договір поставки від 18 червня 2020 року №18/06-20Т укладено у письмовій формі та він містить істотні умови, які характерні для такого виду договорів. За умовами договору (пункт 4.4) постачання здійснюється самовивозом -транспортом покупця або іншої особи, призначеної покупцем для отримання товару (вантажоодержувача), або перевізника, призначеного для цього покупцем чи вантажоодержувачем (EXW-франко-склад). Пунктом 5.1 встановлено такий порядок розрахунків: оплата товару здійснюється в гривнях шляхом прямого перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника платіжними дорученнями на умовах попередньої оплати. ТзОВ «Волиньтабак» здійснило поставку товару на суму 5 126 799,00 грн, про що сторонами оформлені та підписані видаткові накладні: від 22 червня 2020 р. № 576686 на суму 1 032 457,00 грн (а.с. 46-48), від 24 червня 2020 р. № 582658 на суму 2 081 559,00 грн (а.с. 50-53) та від 25 червня 2020 р. № 582812 на суму 2 012 783,00 грн (а.с. 57-58). Цим видатковим накладним відповідають податкові накладні 22.06.2020 № 7664, від 24.06.2020 № 8008, від 25.06.2020 № 8014, зареєстровані в ЄРПН (а.с. 7). При цьому, факт підписання видаткових накладних від 22 червня 2020 р. № 576686, від 24 червня 2020 р. № 582658 та від 25 червня 2020 р. № 582812 та складання і реєстрація у ЄРПН податкових накладних 22 червня 2020 р. № 7664, від 24 червня 2020 р. № 8008, від 25 червня 2020 р. №8014 засвідчує волю сторін договору до настання відповідних правових наслідків. Суд першої інстанції вірно зазначив, що для постачальника ТзОВ «Волиньтабак» такі наслідки, крім отримання доходу внаслідок оплати за товар, настають і у формі податкових зобов`язань на суму ПДВ, включену до ціни товару (854 500,00 грн), отже, податкова вигода у ТзОВ «Волиньтабак» відсутня. Вказані вище первинні документи в повному обсязі відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та не викликають сумнівів у їх достовірності. Таким чином, наявні первинні документи підтверджують реальність господарських операцій між ТзОВ «Волиньтабак» та ТзОВ «Едванс Гранд», а саме: придбання товарів та транспортування вказаного товару. Отже, з матеріалів справи видно, що в діях ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ «Едванс Гранд», відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків. Суд апеляційної інстанції наголошує, що виключно належними і допустимими доказами має бути підтверджено і факт вчинення правочину, який оспорюється у даній справі. Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт здійснення контролюючим органом заходів податковго контролю безпосередньо щодо ТзОВ "Волиньтабак" та ТзОВ «Едванс Гранд», з відображенням та закріпленням результатів їх проведення у відповідному джерелі, та факт вчинення оспорюваного правочину, позивач не надав. Наведене свідчить про те, що передбачених законом заходів податкового контролю безпосередньо щодо ТзОВ "Волиньтабак", ТзОВ «Едванс Гранд» ГУ ДПС у Волинській області не здійснювало. Як видно з аналізу повноважень контролюючого органу, наданих йому чинним законодавством, ГУ ДПС у Волинській області має достатні адміністративні можливості для здійснення визначених йому законом завдань та функцій податкового контролю, зокрема щодо виявлення фактів вчинення платниками податків податкових правопорушень та отримання від платників податків засвідчених належним чином копій документів, що стосуються фактів виявлених порушень вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Однак, як видно з матеріалів справи, своїми повноваженнями з метою, якою вони надані законом, перед зверненням до суду з цим позовом позивач не скористався. При цьому, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними. Тому будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах про контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування наявності умислу на укладення Договору від 18 червня 2020 року № 18/06-20Т без наміру виникнення наслідків, які передбачені даним Договором, а тому в задоволенні позову вірно відмовлено. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Враховуючи наведене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2020 року у справі № 140/14271/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин