Постанова 4855 № 320/13690/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/13690/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та нечинним абзацу 4 підпункту 3 пункту 6 «Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 27.04.2018 №329),- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та нечинним абзац 4 підпункту 3 пункту 6 «Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 27.04.2018 №329), що перешкоджає безробітній особі, яка зареєстрована в службі зайнятості і не отримує допомоги по безробіттю отримати житлову субсидію. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року позовну заяву позивача повернуто. Суд першої інстанції виходив з того, що строк на оскарження норм Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 27.04.2018 №329) закінчився 1 жовтня 2019 року та не може бути поновлений судом. Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду в суд першої інстанції. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини у справі та порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт наголошує, що оскаржуваний нормативно-правовий акт не втратив свою чинність на момент розгляду заяви позивача про призначення субсидії 19.11.2018, тому наявні підстави для його оскарження. Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить визнати протиправним та нечинним абзац 4 підпункту 3 пункту 6 «Положення про порядок призначення житлових субсидій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 (в редакції постанови Кабінету міністрів України від 27.04.2018 №329). Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива в новій редакції, що додається. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2018 №329 внесені зміни до Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, а саме затверджено Положення про порядок призначення житлових субсидій. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №807 визнано такою, що втратила чинність постанова Кабінету Міністрів України від 27.04.2018 №329. Постанова Кабінету Міністрів України від 14.08.2019 №807 набирала чинності з 1 жовтня 2019 року. Тобто, оскаржувані положення абзац 4 підпункту 3 пункту 6 «Положення про порядок призначення житлових субсидій» втратили чинність з 1 жовтня 2019 року. Позивач звернувся з даним позовом до суду лише 21.12.2020, тобто вже після втрати чинності оскаржуваним нормативно-правовим актом. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, тому наявні підстави для повернення позовної заяви на підставі п.9 ч.4 ст.169 КАС України. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень. Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Згідно ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень закон передбачає особливий порядок адміністративного провадження, який встановлений статтею 264 КАС України. Відповідно змісту частини першої цієї статті такий порядок поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Відповідно до ч. 3 ст. 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що оскаржувати можна чинні, активні нормативно-правові акти, а звідси - не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі № 1440/2398/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 640/18067/18, від 11 лютого 2021 року у справі № 640/10315/20. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з системного аналізу ч. 3 ст. 264 КАС України та ст. 122 КАС України вбачається можливість оскарження виключно чинного нормативного-правого акта, тобто в часових межах коли такий акт діє та застосовується для регулювання суспільних правовідносин і таке оскарження повинно вчинятись межах строку звернення до адміністративного. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах. Як вбачається з матеріалів справи, з 01 жовтня 2019 року абзац 4 підпункту 3 пункту 6 «Положення про порядок призначення житлових субсидій» (в редакції яка оскаржується позивачем) втратив чинність, а з позовом позивач звернулася до суду лише 21 грудня 2020 року, тобто більше ніж як протягом одного року. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгі»). Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, п. 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, п. 33). Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Більше того, поняття «особа повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Зважаючи на те, що позивач звернулася до суду з цим позовом після втрати чинності відповідного нормативно-правового акта, та більше ніж протягом одного року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви. Колегія суддів наголошує, що подання позовної заяви щодо оскарження нормативно-правового акта, який втратив чинність забороняється імперативними приписами частини третьої статті 264 КАС України і не ставиться в залежність від того з поважних чи неповажних причин особа не звернулася до суду з відповідним позовом у період його чинності. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви є обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 28.04.2021. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна