LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4873910/638/20 (908/424/20)

від 20.04.2021 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) залишити без задоволення.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" квітня 2021 р. Справа№ 910/638/20 (908/424/20) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Верховця А.А. суддів: Пантелієнка В.О. Гарник Л.Л. За участю секретаря судового засідання Брунько А.І. та представників сторін: від АТ "Укрексімбанк": Орендівський В.І (довіреність №0024701/10788-21 від 31.03.2021); від ПрАТ "Райз-Максимко": Ковальчук В.В. (довіреність №28 від 19.04.2021)/ розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) (суддя Мандичев Д.В.) за позовом Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на нерухоме майно в межах справи №910/638/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бонус" (02225, м. Київ, вул. Оноре де Бальзака,16, ідентифікаційний номер 40904740) до Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (03115, м. Київ, пр-т Перемоги,121 В, ідентифікаційний номер 30382 ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/638/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бонус" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко". До господарського суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між позивачем та відповідачем від 24.03.2006 №15106Z100, а саме: цілісний майновий комплекс зернотік, який знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с. Зелений Гай, вул. Зеленогаївська, буд. 24-а, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди №15106N3 від 23.02.2006, у розмірі: 1 351 658,51 доларів США та 685 953 554,93 грн. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 позов задоволено частково. В рахунок погашення перед Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127; ідентифікаційний код: 00032112) заборгованості за Кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013, укладених в рамках Генеральної кредитної угоди №15106N3 від 23.02.2006, у розмірі 1 351 658,51 (один мільйон триста п`ятдесят одна тисяча шістсот п`ятдесят вісім, 51) дол. США (еквівалентно 32 396 145,67 грн) та 557 431 379 (п`ятсот п`ятдесят сім мільйонів чотириста тридцять одна тисяча триста сімдесят дев`ять) грн., звернуто стягнення шляхом проведення прилюдних торгів на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за укладеним між акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Приватним акціонерним товариством "РАЙЗ-МАКСИМКО" (03115, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 121-В; ідентифікаційний код: 30382533) Іпотечним договором від 24.03.2006 №15106Z100, а саме на: комплекс, що зареєстрований в бюро технічної інвентаризації як комплекс, Цілісний майновий комплекс - зернотік, який знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с. Зелений Гай, вул. Зеленогаївська, буд. 24-а: №ЛітераНайменуванняЗагальна площа, кв.м. 1.Б1Вагова току47,9 2.д1Зерносховище1245,8 3.м1Ангар для зберігання зерна452,8 4.л1Ангар для зберігання зерна780,8 5.р1Механізований зерноочищувальний пункт79,7 6.в1Контрольно-пропускний пункт6,2 7.О1Зерновий склад937,2 . 8.г1Зерновий склад1325,2 9.31Зерновий склад946,8 10.тп Т рансформаторна22,9 11. 1Паркан 12. 2Дворове мощення 13.К Водопровід У задоволенні решти вимог відмовлено. Відмовлено Приватному акціонерному товариству "Райз-Максимко" у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі; розподілено судовий збір. Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" 31.12.2020 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №0000602/20-214 від 31.12.2020, згідно з якою просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) в частині відмови позовних вимог Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог є необґрунтованим, оскільки прийняте без всебічного з`ясування всіх обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Основними аргументами апеляційної скарги є: - між сторонами кредитного договору від 28.03.2014 №151214К2 та кредитного договору від 27.06.2013 №151214К5 наявна домовленість про нарахування процентів поза межами визначеного строку кредитування, а відтак допускається нарахування Банком процентів по день повного погашення заборгованості; - твердження суду першої інстанції, що Додаткова угода №151214К2-0014 до кредитного договору від 28.03.2014 №151214К2 та додатковий договір №151213К5-0019 до кредитного договору від 27.06.2013 №151214К5 є новацією, зводяться до помилкового тлумачення норм ЦК України та суперечить висновкам Верховного Суду, оскільки у даному випадку, за умовами вказаного правочину зобов`язання ТОВ "СП "Нива" за Кредитним договором не було замінено на будь-яке інше (нове) зобов`язання. Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (складу суду) від 19.01.2021 апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у справі №910/638/20(908/424/20) передана на розгляд складу колегії суддів: головуючий суддя Верховець А.А., судді: Доманська М.Л., Пантелієнко В.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 у справі №910/638/20(908/424/20) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20 (908/424/20); апеляційну скаргу призначено до розгляду на 23.02.2021. 17.02.2021 від ПрАТ "Райз-Максимко" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просить суд відмовити АТ "Укрексімбанк" у задоволенні апеляційної скарги; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 про звернення стягнення на майно; закрити провадження у справі №910/638/20 (908/424/20). Так, відповідач стверджує, що позивача було визнано заставним кредитором у справі про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко" (ухвала Господарського суду міста Києва від 12.10.2020), що унеможливлює повторне стягнення у позовному провадженні. 23.02.2021 від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла відповідь на відзив ПрАТ "Райз-Максимко", відповідно до якого Банк просить суд апеляційну скаргу АТ "Укрексімбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 розглядати без врахування відзиву ПрАТ "Райз-Максимко" від 11.02.2021 №01/12-21-2 на апеляційну скаргу; відмовити у задоволенні клопотання ПрАТ "Райз-Максимко" про закриття провадження у справі №910/638/20 (908/424/20). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) до 09.03.2021. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2021, здійсненого у зв`язку із перебуванням судді Доманської М.Л., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, у справі №910/638/20(908/424/20) сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Верховця А.А., суддів Пантелієнка В.О., Гарник Л.Л. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) прийнято до провадження визначеним складом колегії суддів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) на 20.04.2021. 09.03.2021 (після закінчення судового засідання) до суду апеляційної інстанції від ПрАТ "Райз-Максимко" надійшла заява про зупинення розгляду апеляційної скарги, згідно з якою відповідач просить суд зупинити апеляційне провадження у справі №910/638/20(908/424/20) до закінчення розгляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №905/1923/15. 01.04.2021 до суду апеляційної інстанції від АТ "Державний експортно-імпортний банк України" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії розрахунку заборгованості ТзОВ «СП «Нива» перед АТ «Укрексімбанк» за кредитним договором №151214К2 від 28.03.2014 та кредитним договором №151213К5 від 27.06.2013, укладених в рамках Генеральної угоди №15106N3 від 23.02.2006, станом на 12.01.2020. 19.04.2020 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшли пояснення по справі, згідно яких останній відмічає, що внесення змін до кредитного договору №151214К2 від 28.03.2014 та кредитного договору №151213К5 від 27.06.2013 (додатковою угодою №151214К2-0014 від 18.10.2019), відповідно до яких, зокрема здійснено переведення заборгованості ТзОВ «СП «Нива» у доларах США у національну валюту не являються новацією. 20.04.2021 від ПрАТ "Райз-Максимко" надійшло клопотання про розгляд в апеляційному провадженні раніше заявлених клопотань, згідно якого відповідач просить суд задовольнити раніше подану заяву та зупинити апеляційне провадження до завершення розгляду Верховним Судом справи №905/1923/15. 20.04.2021 від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2020 у справі №917/298/20 яким встановлено розмір заборгованості за кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013, укладеними в рамках Генеральної угоди №15106N3 від 23.02.2006 у розмірі 1 351 658,51 дол. США та 685 953 554,93 грн. В судовому засіданні головуючий суддя поставив на обговорення заяву відповідача про зупинення апеляційного провадження у справі. Представник відповідача підтримав подану заяву, просив суд її задовольнити, апеляційне провадження у справі зупинити до розгляду Верховним Судом справи №905/1923/15. Представник скаржника заперечував проти задоволення вказаної заяви, відмітивши, що зупинення розгляду справи призведе до порушення прав учасників справи на розумні строки розгляду справи. Колегія суддів дослідивши матеріали справи та заяву про зупинення апеляційного провадження у даній справі дійшла висновку, що у задоволенні вказаної заяви слід відмовити, виходячи з наступного. Як вбачається, предметом розгляду справи №905/1923/15 є звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки на підставі абз. 2 ч. 8 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Відтак відповідач стверджує, що Верховним Судом у вказаній справі будуть сформовані висновки щодо питання застосування до спірних правовідносин вказаної норми права. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо. Визначаючи наявність підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, за яких провадження у справі підлягає обов`язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, враховувати, що така підстава для зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду, і встановити ці обставини у даній справі неможливо. Отже, сама по собі взаємопов`язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №905/1923/15, апеляційний господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи. Таким чином, зважаючи на п. 1 ст. 6 Конвенції, наявність справи №905/1923/15 за позовом ПАТ «Сбербанк» до ТОВ «Маріупольський млинкомбінат» про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки, на думку колегії суддів, не є підставою, за якою провадження у даній справі підлягає обов`язковому зупиненню, оскільки наявні в даній справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Щодо посилань скаржника, під час обґрунтування доводів апеляційної скарги, на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.12.2020 у справі №917/298/20, яким встановлено розмір заборгованості за кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013, укладеними в рамках Генеральної угоди №15106N3 від 23.02.2006 у розмірі 1 351 658,51 дол. США та 685 953 554,93 грн, суд апеляційної інстанції відмічає, що вказане рішення, в даному випадку, не має преюдиційного значення для правовідносин, що склалися в даній справі. Крім того, як визначено частиною сьомою статті 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду, тому зазначене рішення не береться судом до уваги. Представник апелянта надав пояснення по суті апеляційної скарги, зокрема, зауваживши, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, щодо відсутності правових підстав для нарахування процентів за Кредитними договорами; відсутні правові підстави вважати, що 18.10.2019 відбулася новація. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказав на відсутність підстав для звернення позивача з даним позовом. Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зважаючи на доводи та вимоги апеляційної скарги, оскаржуване судове рішення переглядається в частині стягнення процентів та пені за кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013. Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши думку присутніх представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення (в оскаржуваній частині) норм матеріального та процесуального законодавства, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" не підлягають задоволенню, з огляду на наступне. У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/638/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Бонус" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко", яка перебуває на стадії розпорядження майном. Згідно ухвали попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 визнано кредитором у справі №910/638/20 по відношенню до боржника Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України з грошовими вимогами на суму 3 100 907 371,88 грн, з яких 4204,00грн - вимоги першої черги, 3 100 903 167,88 грн - вимоги забезпечені заставою боржника. До господарського суду надійшла позовна заява АТ "Державний експортно-імпортний банк України" до відповідача ПрАТ "Райз-Максимко" про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором, укладеним між позивачем та відповідачем від 24.03.2006 №15106Z100 в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013, укладеними в рамках Генеральної кредитної угоди №15106N3 від 23.02.2006, у розмірі: 1 351 658,51 доларів США та 685 953 554,93 грн. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі -КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Положеннями ч. 1 ст. 41 КУзПБ передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та місцезнаходженням його майна (ч. 2 ст. 41 КУзПБ). Частиною 3 ст. 41 КУзПБ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій. Частиною 8 ст. 41 КУзПБ унормовано, що дія мораторію припиняється з дня закриття провадження у справі про банкрутство. Щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, то дія мораторію припиняється автоматично після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, якщо господарським судом протягом цього часу не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації (ч. 8 ст. 41 КУзПБ). Зважаючи на викладені норми КУзПБ, особливий статус заставних кредиторів під час здійснення процедур банкрутства, а також припинення дії мораторію на задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, після спливу 170 календарних днів з дня введення процедури розпорядження майном, слід дійти висновку, що за відсутності прийнятої судом постанови про визнання боржника банкрутом або ухвали про введення процедури санації, забезпечені кредитори мають право звертатись до суду з відповідним позовом. За таких обставин, враховуючи, що провадження у справі №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко" відкрито ухвалою суду від 03.02.2020 (якою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном ПрАТ "Райз-Максимко"), а після спливу 170 календарних днів з 03.02.2020 судом не було винесено постанову про визнання боржника банкрутом або ухвалу про введення процедури санації, дія мораторію щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, автоматично припинилася. А відтак, АТ "Державний експортно-імпортний банк України", з урахуванням положень ст. 41 КУзПБ, правомірно звернулось до суду з відповідним позовом, оскільки застосування забезпеченим кредитором іншого законного способу захисту (відмінного від визнання кредитором у справі) порушеного та не поновленого боржником права не є подвійним стягненням заборгованості. До того ж, наявність судового рішення про визнання Банку забезпеченим кредитором боржника, не підтверджує обставини виконання зобов`язання з повернення кредиту та не є підставою вважати зобов`язання виконаним, а питання вибору способу задоволення вимог належить безпосередньо кредитору, що спростовує доводи відповідача про те, що визнані вимоги позивача не підлягають повторному розгляду у позовному провадженні. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між АТ «Укрексімбанк» та ПрАТ "Райз-Максимко" (далі - Компанія) у межах Генеральної угоди №15106N3 від 23.02.2006 було укладено Кредитний договір №151213К5 від 27.06.2013 та Кредитний договір №151214К2 від 28.03.2014. За умовами Кредитного договору №151213К5 Банк надає позичальнику кредит (Кредит-К5) - грошові кошти, які Банк надає для фінансування проекту на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності, цільового характеру використання та умові відкличності, відповідно до умов цього договору, а позичальник зобов`язується повернути Кредит-К5 та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором. Кредит-К5 надається позичальнику: шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії (ст. 1, п. 3.2.3 ст. 3 Кредитного договору №151213К5). У підпункті 3.2.1 п. 3.2. ст. З Кредитного договору №151213К5 передбачено ліміт кредитної лінії: еквівалент 75 685 587,12 грн. Згідно із пп. 3.2.2 п. 3.2. ст. З Кредитного договору №151213К5 кінцевий термін погашення Кредиту-К5 - 23.02.2017. Згідно з положеннями п. 3.4 ст. 3 Кредитного договору №151213К5 визначено, що погашення Кредиту-К протягом дії договору здійснюється позичальником згідно з Графіком зміни ліміту заборгованості. Графік зміни ліміту заборгованості був встановлений Додатком 1 до Кредитного договору №151213К5. Відповідно до пп. 3.5.1 п. 3.5. ст. 3 Кредитного договору №151213К5, позичальник сплачує Банкові проценти за користування Кредитом-К5 у розмірі, зазначеному пп. 3.2.5 п. 3.2. ст. 3 Кредитного договору №151213К5 у валюті Кредиту-К5. Такі проценти нараховуються щомісяця на суму фактичної заборгованості за Кредитом-К5 із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів за користування Кредитом-К5 на основі банківського року у валюті Кредиту-К5. Пунктами 3.2.5 п. 3.2 ст. 3 Кредитного договору №151213К5 передбачено, що тип процентної ставки за Кредитом-К5: у дол. США - змінювана та визначається таким чином: Базова ставка LIBOR для доларів США(6м)(індекс) + 7,7 %, але не менше ніж 8,5 % річних та не більше 14 % річних. Порядок зміни процентної ставки за користування Кредитом-К5 в дол. США визначено підпунктами 3.5.2, 3.5.3 п. 3.5. ст. 3 Кредитного договору №151213К5; у гривні - фіксована в розмірі 20 % річних. Відповідно до пп. 3.2.6 п. 3.2 ст. 3 та ст. 4 Кредитного договору №151213К5, позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати комісії, зокрема, за управління Кредитом-К5. Комісія за управління нараховується починаючи з дати укладання Кредитного договору №151213К5 до дати повного виконання зобов`язань позичальником за основним боргом за Кредитом-К5, але не більше 90 днів (включно) з дати кінцевого терміну погашення Кредиту-К5, визначеного Кредитним договором №151213К5, у разі невиконання позичальником зобов`язань за основним боргом за Кредитним договором №151213К5. Згідно з п. п. 7.1, 7.2 ст. 7 Кредитного договору №151213К5 позичальник зобов`язується виконувати вимоги Кредитного договору №151213К5. У разі невиконання зобов`язань згідно з пп. пп. 3.4.1 п.3.4, 3.5.1 п. 3.5 ст. З, ст. 4 Кредитного договору №151213ІК5 позичальник сплачує пеню. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 ст. 3 Кредитного договору №151213К5, і підлягає сплаті у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати на рахунок, зазначений у пп. (б) п. 3.8 ст. 3 Кредитного договору №151213К5. 07.10.2019 між АТ «Укрексімбанк», ПрАТ «Райз Максимко» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Нива» укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого, зокрема: ПрАТ "Райз-Максимко" перевело на ТОВ "СП "Нива", а ТОВ "СП "Нива" набуло всі права та обов`язки позичальника, пов`язані із заборгованістю за Кредитним договором №151213К5 в сумі 5 811 250,58 дол. США та 1 245 521,59 гривень (що включає суму основного боргу, процентів за Кредитом-К5, комісій та всіх інших зобов`язань, передбачених Кредитним договором №151213К5), включаючи обов`язок по виконанню зобов`язань щодо погашення вказаного боргу; змінено сторону позичальника за Кредитним договором №151213К5 з ПрАТ "Райз-Максимко" на ТОВ "СП "Нива". 18.10.2019 до Кредитного договору №151213К5 були внесені зміни додатковим договором №151213К5-0019, відповідно до яких, зокрема, сторони Кредитного договору №151213К5 домовились, що Банк здійснює переведення заборгованості ТОВ "СП "Нива" у доларах США за Кредитним договором №151213К5 у національну валюту України (гривню) за офіційним курсом Національного банку України на дату такого переведення (станом на 18.10.2019 офіційний курс Національного банку України - 24,733852 гривень за 1 долар США) у т.ч.: за Кредитом-К5 в розмірі 3 060 000,00 дол. США, а також за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 1 123 786,87 дол. США. За умовами Кредитного договору №151214К2 Банк надає позичальнику кредит (далі - Кредит-К2), а саме грошові кошти, які Банк надає для фінансування проекту на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності, цільового характеру використання та умові відкличності, відповідно до умов цього договору), а позичальник зобов`язується повернути Кредит-К2 та сплатити проценти за кредитом, комісії та інші платежі за цим договором. Кредит-К2 надається позичальнику: шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії (ст. 1, п. 2 ст. 2 Кредитного договору №151214К2, докази надання Кредиту-К2 додаються). Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Кредитного договору №151214К2 передбачено, що ліміт кредитної лінії: еквівалент 243 524 285,72 гривень. Згідно із п. 2.4 ст. 2 Кредитного договору №151214К2 кінцевий термін погашення Кредиту-К2 - 23.02.2017. Положеннями п. 6.3 ст. 6 Кредитного договору №151214К2 визначено, що погашення Кредиту-К2 протягом дії договору здійснюється позичальником згідно з Графіком зміни ліміту заборгованості. Графік зміни ліміту заборгованості був встановлений Додатком 1 до Кредитного договору №151214К2. У межах цього договору позичальник сплачує Банку проценти за Кредитом-К2, комісію за управління кредитною лінією та інші комісії/плати за цим договором, у розмірах та на умовах цього договору (п. 2.6 ст. 2 Кредитного договору №151214К2 ). Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Кредитного договору №151214К2 тип процентної ставки за Кредитом-К2 - фіксована:11,5% річних для дол. США; 20 % річних для грн. Проценти за Кредитом-К2 нараховуються протягом усього строку користування Кредитом-К2 на залишок основного боргу на кінець календарного дня за кожний день користування Кредитом-К2 на основі банківського року. Відповідно до п. 3.2 ст. 3, п 4.2. ст. 4 та п. 6.8 ст. 6 Кредитного договору №151214К2, позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати комісію, зокрема, за управління Кредитом-К2. Комісія за управління нараховується починаючи з дати набуття чинності цим договором відповідно до пп. 14.1.1 Кредитного договору №151214К2 і закінчуючи датою повного виконання зобов`язань з погашення Кредиту-2 (включно), але не більше 90 днів з дати повного погашення Кредиту-К2, зазначеної в п. 6.4. цього договору. Відповідно до умов Кредитного договору №151214К2 позичальник взяв на себе зобов`язання своєчасно та у повному обсязі погашати Банку Кредит-К2, сплачувати проценти за Кредитом-К2, комісію та інші платежі за цим договором (пп. 9.2.2 п. 9.2 ст. 9 Кредитного договору №151214К2). Згідно з п. 10.2 ст. 10 Кредитного договору №151214К2 у випадку невиконання (несвоєчасного виконання) позичальником будь-яких грошових зобов`язань, визначених Кредитним договором №151214К2, позичальник сплачує Банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов`язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов`язань. Пеня підлягає сплаті у національній валюті України за офіційним курсом НБУ, встановленим на день сплати на рахунок, відкритий відповідно до пп. (б) п. 5.11 ст. 5 Кредитного договору №151214К2. 07.10.2019 між АТ «Укрексімбанк», ПрАТ «Райз Максимко» та ТОВ «Сільськогосподарське підприємство «Нива» укладено договір про переведення боргу, відповідно до якого, зокрема: ПрАТ "Райз-Максимко" перевело на ТОВ "СП "Нива", а ТОВ "СП "Нива" набуло всі права та обов`язки позичальника, пов`язані із заборгованістю за Кредитним договором №151214К2 в сумі 20 133 770,11 дол. США та 4 133 770,60 грн (що включає суму основного боргу, процентів за Кредитом-К2, комісій та всіх інших зобов`язань, передбачених Кредитним договором №151214К2), включаючи обов`язок по виконанню зобов`язань щодо погашення вказаного боргу; змінено сторону позичальника за Кредитним договором №151214К2 з ПрАТ "Райз- Максимко" на ТОВ "СП "Нива". 18.10.2019 до Кредитного договору №151213К2 були внесені зміни додатковим договором №151214К2-0014, відповідно до яких, зокрема, сторони Кредитного договору №151214К2 домовились, що Банк здійснює переведення заборгованості ТОВ "СП "Нива" у доларах США за Кредитним договором №151214К2 у національну валюту України (гривню) за офіційним курсом Національного банку України на дату такого переведення (станом на 18.10.2019 офіційний курс Національного банку України - 24,733852 гривень за 1 долар США) у т.ч.: за Кредитом-К2 в розмірі 9 845 788,91 дол. США, а також за нарахованими та несплаченими процентами в розмірі 4 683 357,73 дол. США. У частині 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за Генеральною угодою №15106N3 між AT "Укрексімбанк" та ПрАТ "Райз-Максимко" укладено Іпотечний договір №15106Z100 від 24.03.2006. Відповідно до п. 1.1 Іпотечного договору іпотекою за цим договором забезпечуються вимоги Банку, що випливають з Генеральної кредитної угоди №15106N3, з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються та є Додатками до Генеральної угоди, є невід`ємними її частинами та складають єдиний документ (Генеральна угода та Додатки до неї далі - Кредитний договір). Згідно з п. 1.3 Іпотечного договору предметом іпотеки, що є забезпеченням викладених у Кредитному договорі зобов`язань Позичальника, є нерухоме майно Іпотекодавця, а саме: комплекс, цілісний майновий комплекс - зернотік (далі - Предмет іпотеки), загальною площею 5 845,3 кв.м, який знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с. Зелений Гай, вул. Зеленогаївська, буд. 24-а. Згідно з п. 1.6 ст. 1, пп. 2.1.4 п. 2.1 ст. 2 Іпотечного договору у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником відповідних положень Кредитного договору та/або невиконання або неналежного виконання Іпотекодавцем відповідних положень цього договору, Банк має право отримати задоволення своїх вимог за рахунок Предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами. Відповідно до пп. 2.1.5 п. 2.1 ст. 2 Іпотечного договору Банк має право за рахунок Предмета іпотеки задовольнити в повному обсязі вимоги, що випливають з Кредитного договору на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, комісії та інших платежів; неустойку, пеню; витрати, пов`язані з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на Предмет іпотеки; витрати на утримання, збереження Предмета іпотеки та страхування Предмета іпотеки, а також інші збитки, завдані порушенням основного зобов`язання чи умов цього договору. Реалізація Предмета іпотеки у разі звернення на нього стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження з дотриманням вимог чинного законодавства України (п. 5.6 ст. 5 Іпотечного договору). Відповідно до п. 7.3 ст. 7 Іпотечного договору (з урахуванням змін та доповнень) цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, скріплення підписів печатками сторін та нотаріального посвідчення і залишається чинним до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором та/або виконання Позичальником та/або Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором. Оскільки мала місце несплата заборгованості за Кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013 Банк звертався до ТОВ "СП "Нива" та ПАТ "Райз-Максимко" з листами від 11.01.2020 №0019500/855-20 та №0019500/858-20 відповідно, однак грошові кошти Банку не були повернуті. Так, звертаючись із даним позовом до суду, Банк послався на наявність заборгованості станом на 12.01.2020 (включно) за Генеральною угодою №15106N3 та укладеними в її рамках Кредитними договорами, а саме: за договором від від 27.06.2013 № 151213К5 у розмірі 304 346,46 дол. США та 153 859 935,73 грн., у т.ч.: - 75 685 587,12 грн. - сума заборгованості за кредитом (основний борг); - 31 519 150,98 грн. - проценти за користування кредитом; - 885 524,12 грн. - комісія за управління кредитом; - 304 346,46 дол. США та 815 517,37 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення зобов`язань; - 104 091,86 грн. - втрати від інфляції; - 44 85 064,28 грн. - пеня; та за договором 28.03.2014 № 151214К2 у розмірі 1 047 312,05 дол. США та 532 093 619,20 грн., у т.ч.: - 243 524 285,72 грн. - сума заборгованості за кредитом (основний борг); - 127 937 142,97 грн. - проценти за користування кредитом; - 2 943 040,77 грн. - комісія за управління кредитом; - 1 047 312,05 дол. США та 2 820 348,26 грн. - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення зобов`язань; - 351 360,86 грн. - втрати від інфляції; - 154 517 440,62 грн. - пеня. Обґрунтовуючи правомірність звернення до боржника з вказаними вимогами Банк посилався на положення статей 526, 530, 610, 625, 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, Законом України «Про іпотеку» та умови кредитного договору. Так, частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу. Колегією суддів і місцевим судом встановлено, що позичальником не виконаний обов`язок щодо повернення кредиту за Кредитним договором від 28.03.2014 №151214К2 у розмірі 243 524 285,72 грн та Кредитним договором від 27.06.2013 №151213К5 у розмірі 75 685 587,12 грн. Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, сторони погодили строк повернення кредиту до 23.02.2017. Беручи до уваги викладені норми права, слід відмітити, що приписи абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України можуть бути застосовані лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, в нашому випадку до 23.02.2017. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, яка дійшла висновків про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відтак Велика Палата Верховного Суду відхилила аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом. При цьому вказала, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом. Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц. Таким чином у постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Отже, з огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано здійснив перерахунок процентів за користування кредитом до 23.02.2017, оскільки такий висновок суду ґрунтується на тому, що сторонами не було погоджено (у тому числі але невиключно) інший строк виконання основного зобов`язання та інші умови нарахування процентів за користування кредитом. Крім того, як вірно зауважив Господарський суд міста Києва, укладення додаткових угод від 18.10.2019 до Кредитних договорів не було направлено на зміну ставки процентів, оскільки вказаними додатковими угодами не був продовжений строк виконання основного зобов`язання. Тобто, строк повернення кредиту так і залишився визначеним 23.02.2017, а укладеними додатковими угодами після вказаної дати повернення було направлено на зміну боржника в зобов`язанні та визначення суми наявної заборгованості. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що обґрунтованим розміром процентів за користування кредитом за Кредитним договором від 28.03.2014 №151214К2 є 41 545 657,48 грн та за Кредитним договором від 27.06.2013 №151213К5 є 8 226 670,12 грн. Щодо нарахованої Банком пені за невиконання грошових зобов`язань, суд відмічає наступне. Частина 1 статті 220 ГК України встановлює, що виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. За змістом ч. 1 та частини 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У частині 1 статті 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 статті 230 ГК України). За розрахунком банку, нарахування пені на суму основного боргу, процентів та комісії здійснено за період з 24.02.2017 по 12.01.2020. Порядок нарахування пені передбачено статтею 10 укладених Кредитних договорів, згідно якої позичальник сплачує Банку пеню, що нараховується на суму невиконаних (неналежним чином виконаних) зобов`язань з розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день виконання відповідних грошових зобов`язань. Беручи до уваги умови нарахування пені за фактичну кількість прострочених днів, обґрунтованими є висновки Господарського суду міста Києва про нарахування пені після граничного строку повернення суми кредиту, тобто з 24.02.2017. Разом з тим, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що період нарахування пені обмежується строком, що співпадає з датою укладення додаткової угоди від 18.10.2019 до Кредитних договорів №151214К2 та №151213К5, якою було здійснене переведення боргу в гривневий еквівалент, оскільки, всупереч положенням п. 7 Договору про переведення боргу від 07.10.2019 (яким передбачено, що боржник та новий позичальник зобов`язуються, одночасно з укладенням цього договору, укласти відповідні договори про внесення змін до генеральної угоди та кредитного договору щодо зміни боржника новим позичальником та визначення умов обслуговування новим позичальником боргу), додатковою угодою не передбачено порядку нарахування пені, у той час як статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відтак, незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що додаткові угоди від 18.10.2019 до кредитних договрів є новацією, однак правильно визначив період нарахування пені за період з 24.02.2017 по 18.10.2019, відповідно до якого розмір пені за Кредитним договором від 28.03.2014 №151214К2 становить 41 545 657,48 грн та за Кредитним договором від 27.06.2013 №151213К5 - 8 226 670,12 грн, відсутні підстави для скасування по суті вірного висновку місцевого господарського суду. Відповідно до cтатті 572 ЦК України, силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором застави (частина друга статті 589 ЦК України, стаття 19 Закону України "Про заставу"). Відповідно до частин 1, 2 статті 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов`язання, забезпеченого заставою. Згідно абз. 4 ч. 5 ст. 41 КУзПБ щвернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. За наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов`язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов`язань боржника, які існують за основним зобов`язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення. Тому, місцевий суд дійшов вірного висновку про звернення стягнення шляхом проведення прилюдних торгів на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за укладеним між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Приватним акціонерним товариством "РАЙЗ-МАКСИМКО" (Іпотечним договором від 24.03.2006 №15106Z100, а саме на: комплекс, що зареєстрований в бюро технічної інвентаризації як комплекс, Цілісний майновий комплекс - зернотік, який знаходиться за адресою: Запорізька область, Токмацький район, с. Зелений Гай, вул. Зеленогаївська, буд. 24-а в рахунок погашення заборгованості у розмірі 1 351 658,51 дол. США (еквівалентно 32 396 145,67 грн) та 557 431 379 грн за Кредитними договорами №151214К2 від 28.03.2014 та №151213К5 від 27.06.2013. Оскільки наведені апелянтом в апеляційній скарзі аргументи не знайшли свого відображення в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, а відтак, оскаржуване рішення (в оскаржуваній частині) має залишитися без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 283 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/638/20(908/424/20) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2021 у справі №910/638/20(908/424/20) залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/638/20(908/424/20) повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України. Повний текст постанови складено 27.04.2021. Головуючий суддя А.А. Верховець Судді В.О. Пантелієнко Л.Л. Гарник

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»