Постанова 4873 № 910/1074/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" квітня 2021 р. м.Київ Справа№ 910/1074/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Станіка С.Р. суддів: Дикунської С.Я. Тищенко О.В. за участю секретаря судового засідання Салій І.О. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 22.04.2021 розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" на ухвалу Господарського суду м.Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 (суддя Паламар П.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 289/5 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу стосовно скасування рішень державного реєстратора стосовно певних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо якого позивачем, як власником нерухомого майна та земельної ділянки, у певний період часу вчинені певні дії цивільно-правового характеру. Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її постановлення Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.02.2021 у справі №910/1074/21 відмовлено у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: - позивач є замовником адміністративної послуги з державної реєстрації права, рішення про задоволення якої скасоване оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України № 289/5 "Про задоволення скарги" від 22.01.2021; - у відносинах державної реєстрації речових прав на майно позивач та відповідач перебувають у відносинах влади-підпорядкування, які є характерними для публічно-правових відносин; - вирішення публічно-правових спорів відповідно до вимог ст. 19 КАСУ належить до юрисдикції адміністративних судів; - оскільки подана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, у її прийнятті відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України слід відмовити. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" 10.02.2021 (згідно відмітки канцелярії суду першої інстанції) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали порушено норми матеріального та процесуального права, ухвала суду першої інстанції була прийнята при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник посилався на те, що оскаржуваний ним наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 289/5 «Про задоволення скарги`зачіпає приватно-правовий інтерес та зумовлює для позивача припинення цивільних правовідносин, які мають майновий характер (право власності на нерухоме майно та земельну ділянку, на якій воно розташовано), у зв`язку з чим спір належить до розгляду в порядку господарського судочинства, а саме Господарським судом міста Києва. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2021, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Дикунська С.Я. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.02.2021 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків. 23.03.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярію) надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено, докази направлення копії апеляційної скарги та доданих до неї документів на юридичну адресу Міністерства юстиції України за юридичною адресою місцезнаходження: 01001, місто Київ, вул. Архітектора Городецького 13, листом з описом вкладеного. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1074/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" на ухвалу Господарського суду м.Києва від 01.02.2021, розгляд справи призначено в судовому засіданні 22.04.2021. Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2021 отримана учасниками справи: Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" згідно рекомендованого поштового повідомлення 0411218070035, а Міністерством юстиції України - згідно рекомендованого поштового повідомлення 0160141166104. Явка учасників спору в судове засідання Міністерство юстиції України в судове засідання 22.04.2021 представників не направило, про дату, час та місце розгляду справи повідомлено належним чином. Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк від Мінстерства юстиції України - не надходив. Ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, з метою дотримання строків розгляду спору на ухвалу суду першої інстанції, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги. Представник позивача в судовому засіданні 22.04.2021 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати ухвалу Господарського суду м. Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 та справу направити для розгляду до суду першої інстанції - Господарского суду міста Києва. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 289/5 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу стосовно скасування рішень державного реєстратора стосовно певних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо якого позивачем вчинені певні дії цивільно-правового характеру. Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.02.2021 у справі №910/1074/21 відмовлено у прийнятті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: - позивач є замовником адміністративної послуги з державної реєстрації права, рішення про задоволення якої скасоване оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України № 289/5 "Про задоволення скарги" від 22.01.2021; - у відносинах державної реєстрації речових прав на майно позивач та відповідач перебувають у відносинах влади-підпорядкування, які є характерними для публічно-правових відносин; - вирішення публічно-правових спорів відповідно до вимог ст. 19 КАСУ належить до юрисдикції адміністративних судів; - оскільки подана позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах України, у її прийнятті відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України слід відмовити. Проте, з вказаними висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, з огляду на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Відповідно до п. 7 ч. 1 статті 255 Господарського процесуального кодексу України визначено, що окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема про відмову у відкритті провадження у справі. Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскаржувала ухвала підлягає скасуванню з огляду на наступне. Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004). Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. За змістом рішення Конституційний Суд України від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004 року щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально- правовим засадам. Ч. 1-4 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що Господарський процесуальний кодекс України, визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України, суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Пунктом 3 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень», згідно з пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначається як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов`язкові до виконання іншими учасниками правовідносин. Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. (вказаний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 927/999/19). Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як установлено матеріалами справи, які досліджені судом апеляційної інстанції виключно щодо оцінки спірних правовідносин в контексті підстав наявності або відсутності процесуальних умов для застосування судом першої інстанції п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецбуд-Моноліт» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 289/5 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу стосовно скасування рішень державного реєстратора стосовно певних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо якого позивачем, як власником нерухомого майна та земельної ділянки, у певний період часу вчинені певні дії цивільно-правового характеру. Отже, цей спір фактично стосується незгоди позивача із скасуванням оскаржуваним наказом за скаргою іншої юридичної особи (ТОВ «РСГП «Столичний») записів, що стосуються нерухомого майна, права власності позивача на нерухоме майно (зокрема, щодо припиненні іпотечного обтяження, реєстрації права власності на нерухомість та земельну ділянку), що відповідно вказує на наявність приватноправового спору стосовно нерухомого майна. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Пунктом 2 цієї ж статті визначено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав. Відповідно до статті 4 цього Закону державній реєстрації прав підлягає, зокрема, право власності на об`єкти нерухомого майна. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявником щодо вчинення реєстраційних дій є, зокрема, власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав. Таким чином, державній реєстрації підлягає заявлене право, державна реєстрація якого здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, установлених законом, зокрема за заявою про державну реєстрацію прав, поданою особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії. При цьому, в контексті переданого позивачем на вирішення господарського суду спору, предметом спору є наказ Міністерства юстиції України від 22.01.2021 № 289/5 «Про задоволення скарги», яким задоволено скаргу стосовно скасування рішень державного реєстратора стосовно певних записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, щодо якого позивачем, як власником нерухомого майна та земельної ділянки, у певний період часу вчинені певні дії цивільно-правового характеру. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що позивач є замовником адміністративної послуги з державної реєстрації права, рішення про задоволення якої скасоване оскаржуваним наказом Міністерства юстиції України № 289/5 "Про задоволення скарги" від 22.01.2021 - є помилковими в частині визначення адміністративної юрисдикції заявленого спору, оскільки дійсно, позивач був заявником відповідних записів, проте, позивачем не оскаржуються вказані записи, а позивачем оскаржується наказ, прийнятий відповідачем, за заявою іншої юридичної особи про скасування зареєстрованих речових прав позивача на заявлене нерухоме майно, яке, зокрема за відомостями позивача було предметом забезпечення за іпотечним договором. Натомість до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17). Також,слід зазначити, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також запроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним та Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. Оскільки позовні вимоги позивача заявлено на захист порушеного, на його думку, права власності на об`єкти нерухомого майна, а на підставі оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень скасовані записи про речові права на нерухоме майно та земельну ділянку, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня, 30 жовтня, 13 листопада та 11 грудня 2018 року у справах № 806/1641/17 (провадження № 11-696апп18), № 809/973/14 (провадження № 11-858апп18), № 809/649/14 (провадження № 11-859апп18) та № 809/874/14 (провадження № 11-994апп18) відповідно. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, адже спір у цій справі є господарсько-правовим і належить до юрисдикції господарських судів, оскільки вимоги позивача у вказаній справі випливають із відносин, які мають приватноправовий характер, а оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України щодо задоволення скарги ТОВ «РСГП «Столичний» про скасування записів про речові права на нерухоме майно та земельну ділянку, щодо яких позивач заявляє певні речові права власника у певний період часу, є лише наслідком реалізації сторонами у справі заявлених прав на спірне нерухоме майно, а тому така справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що переданий позивачем на вирішення спір носить ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду в силу приписів п. 6 частини першої ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на викладене, суд першої інстанції помилково застосував п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, постановивши оскаржувану ухвалу, яка підлягає скасуванню в апеляційному порядку. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Частиною 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що згідно з ч. 5 ст. 30 Господарського процесуального кодексу України (із змінами, внесеними згідно із Законом № 460-IX від 15.01.2020), спори, у яких відповідачем є Кабінет Міністрів України, міністерство чи інший центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються місцевим господарським судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ, незалежно від наявності інших визначених цією статтею підстав для виключної підсудності такого спору іншому господарському суду. З огляду на встановлене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 підлягає скасуванню на підставі п.1-4 ч. 1 статті 280 Господарського процесуального кодексу України. Також, оскільки судом апеляційної інстанції скасована ухвала суду першої інстанції про відмову у прийнятті позовної заяви, керуючись правами, наданими ч. 3 статті 271 Господарського процесуального кодексу України, справа передається на розгляд суду першої інстанції - до господарського суду міста Києва. Розподіл судових витрат У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського, розподіл сум судового збору здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 30, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Моноліт" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 - задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.02.2021 у справі № 910/1074/21 - скасувати.

3. Матеріали справи №910/1074/21 повернути до Господарського суду міста Києва для розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови підписано: 27.04.2021. Головуючий суддя С.Р. Станік Судді С.Я. Дикунська О.В. Тищенко