Постанова 4813 № 501/1661/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/3192/21 Номер провадження: 22-ц/813/3182/21 Номер справи місцевого суду: 501/1661/16-ц Головуючий у першій інстанції Смирнов В.В. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.04.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: Головуючого-судді Комлевої О.С., суддів Гірняк Л.А., Сегеди С.М., з участю секретаря Воронової Є.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року, а також на ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 травня 2017 року, постановлених під головуванням судді Смирнова В.В. по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Чорноморське відділення поліції Овідіопольського відділу ГУНП в Одеській області, відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації, а також за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів, - в с т а н о в и в: У липні 2016 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Чорноморське відділення поліції Овідіопольського відділу ГУНП в Одеській області про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації, в якому просила: - усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 її права власника на приватний житловий будинок АДРЕСА_1 визнавши ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та визнати його таким, що підлягає виселенню з цього будинку; - зобов`язати відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_3 зазначила, що позивачка є власником житлового будинку загальною площею 19 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . 03.02.2010 року ОСОБА_3 зареєструвала в зазначеному будинку за усною домовленістю строком на одинадцять місяців ОСОБА_1 за його проханням. ОСОБА_1 з дозволу ОСОБА_3 вселився у спірний будинок з умовою виселення із будинку зі зняттям з реєстраційного обліку по закінченню строку дії договору, однак, зі спливом обумовленого строку ОСОБА_1 із будинку не виселився та з реєстраційного обліку не знявся. У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів, в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_3 в якості відшкодування вартості поліпшень будинку за адресою: АДРЕСА_1 грошову суму у розмірі 128906 грн. та судові витрати. Судом до участі у справі, в якості третьої особи був залучений відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_3 задоволений. Усунуті перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 її права власника на приватний житловий будинок АДРЕСА_1 визнавши ОСОБА_1 втратившим право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та визнано його таким, що підлягає виселенню з цього будинку. Зобов`язано відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 . У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 03 травня 2017 року виправлена описка в резолютивній частині рішення суду, а саме замість невірно вказаного житлового будинку АДРЕСА_2 . Не погодившись з рішеннями суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в якості відшкодування вартості поліпшень будинку 128906 грн., а також судові витрати, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги про виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку є недоведеними та суд, встановивши, що ОСОБА_1 з лютого 2010 року зареєстрований у спірному будинку як член сім`ї позивача, не перевірив, чи є підстави, передбачені ст. 116 ЖК України для виселення відповідача із спірного будинку. Також апелянт зазначив, що суд передчасно зобов`язав відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку, оскільки вказаний відділ є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та не є юридичною особою. Також ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою на ухвалу про виправлення описки, в якій просить ухвалу суду скасувати, оскільки ухвалу є похідною від рішення суду, а тому також підлягає скасуванню у випадку скасування рішення. У своїх запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представник ОСОБА_3 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_3 отримала будинок за адресою: АДРЕСА_1 від свого чоловіка за договором дарування та ніколи в ньому не проживала з ОСОБА_1 та не вела спільного господарства, про, що зазначає апелянт. Також зазначила, що апелянт якщо і здійснював ремонтні роботи щодо поліпшення будинку, то за дозволом к ОСОБА_3 він не звертався, а тому не має права на відшкодування вартості цих робіт. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у справі була призначена судово-будівельна експертиза та зупинено провадження до закінчення проведення експертизи. Указом Президента України № 452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах», ліквідовано Апеляційний суд Одеської області, створено Одеський апеляційний суд, який здійснює правосуддя в апеляційному окрузі, який включає Одеську область, з місцезнаходженням у м. Одесі. Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно - територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Частиною 5 статті 31 ЦПК України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду. На виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК України рішенням зборів Одеського апеляційного суду від 28.12.2018 №1 днем початку роботи суду визначено 03.01.2019 року, до якого підлягають передачі всі справи, що перебували в провадженні Апеляційного суду Одеської області. За результатами автоматичного розподілу після створення нового суду визначено новий склад колегії суддів. Ухвалами Одеського апеляційного суду цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року, та наухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 травня 2017 року була прийнята до провадження. Після проведеної експертизи, справа з висновком експерта була повернута до суду. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 22 квітня 2020 року відновлено провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року, та наухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 травня 2017 року та справа призначена до розгляду. В судове засідання, призначене на 21 квітня 2021 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 228-234 т. 2). ОСОБА_4 , представник ОСОБА_1 звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи, в зв`язку з карантинними заходами (а.с. 235 т. 2). Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності учасників справи, колегія суддів залишає клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» не було запроваджено змін до ст.371 ЦПК України щодо строків розгляду апеляційної скарги. З матеріалів справи вбачається, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції перебуває з травня 2017 року, учасники справи були неодноразово повідомлені про час і місце судового засідання, при цьому сам ОСОБА_1 з будь-якими клопотаннями про відкладання розгляду справи до суду не звертався. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що з клопотанням про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи ст. 212 ЦПК України, сторони не зверталися. Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, з урахуванням строку перебування справи у провадженні суду, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Враховуючи, те, жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання прийняти участь у справі особисто, а також приймати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, в т.ч. і поза межами суду, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів. Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (26 квітня 2021 року). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 був укладений шлюб 14 грудня 1991 року, який 08 лютого 1995 року був розірваний (а.с.6, т. 1). Під час перебування у шлюбі, 16 березня 1994 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_6 будинок з господарчими спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 та складається у цілому з одного житлового цегляного будинку, загальною площею - 9,5 кв.м., з господарчими спорудами: «Б»-гараж, «№1-2»-двор.спорудження, що підтверджується дублікатом договору (а.с. 5 т. 1). 03 лютого 2010 року ОСОБА_1 за договором з ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується домовою книгою (а.с.8-12 т. 1). Відповідно до довідки, виданої Александрівською селищною радою ОСОБА_1 зареєстрований у будинку, як племінник (а.с. 42 т. 1). Задовольняючи позов ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наступного. Згідно ч. 1 ст. 810, ч. 1 ст. 811 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається у письмовій формі. В судовому засіданні представник позивача зазначила, що ОСОБА_3 дала згоду на реєстрацію ОСОБА_1 , однак на вселення згоди не давала, також ОСОБА_1 не є членом сім`ї позивачки. ОСОБА_3 , просила ОСОБА_1 виселитися з будинку та знятись з реєстрації, але добровільно вчиняти будь які дії відповідач не бажає, крім того забрав правовстановлюючі документи на будинок. Також ОСОБА_3 згоду на капітальний ремонт будинку ОСОБА_1 не надавала. ОСОБА_1 пояснив, що син ОСОБА_3 був його кумом, разом вони навчались у школі. У 2008 році син ОСОБА_3 - ОСОБА_7 взяв кредит у банку та не зміг його погасити. Борги були сплачені ОСОБА_1 ОСОБА_3 попросила його продати їх будинок в рахунок погашення перед ним боргу сина та віддала йому документи на дім. У будинку ОСОБА_1 зробив капітальний ремонт, письмового договору на капітальний ремонт сторони не укладали. В силу ст. 776 ЦК України, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Відповідно до ст. 778 ЦК України наймач тільки за згодою наймодавця може поліпшити орендоване приміщення, відокремити від нього поліпшення без пошкодження приміщення, вилучити їх та в результаті інших поліпшень створити нову річ і стати її співвласником. Суд надав належну оцінку поясненням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ОСОБА_13 , які були допитані у судовому засіданні, та суд вважав, що пояснення даних свідків не спростовують того, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному будинку зі згодою ОСОБА_3 , при цьому підтверджень того, що ОСОБА_1 здійснював ремонтні роботи за згодою ОСОБА_3 надано не було. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язаний був отримати згоду на проведення капітального ремонту в будинку ОСОБА_3 , оскільки наймач зобов`язаний здійснювати поточний ремонт житла, переданого у найм, якщо інше не встановлено договором. Тобто наймодавець і наймач можуть самостійно визначити в договорі на кого покладається здійснення поточного ремонту житла. До поняття поточного ремонту житла належать роботи з підтримання в належному стані житла: фарбування вікон, дверей тощо, ремонт або заміна електрообладнання, сантехнічних приладів та інші роботи. Капітальний ремонт житла, переданого у найм, зобов`язаний здійснювати наймодавець, якщо інше не встановлено договором. До капітального ремонту житла належать більш складні роботи, які потребують значних матеріальних та людських витрат: заміна окремих конструкцій помешкання, інженерних конструкцій, тощо. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. У ст. 383 ЦК України серед іншого зазначено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб. Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За приписами ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 доведено, що вона є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, ОСОБА_1 не доведена правомірність зробленого ним капітального ремонту спірного житлового будинку, а також, що він на законних підставах проживає у спірному будинку. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що згідно з висновком експерта за результатами проведеної будівельно-технічної експертизи встановлено, що в наданих на дослідження документах відсутні дані щодо технічних характеристик та об`ємів конструктивних елементів, оздоблювальних покриттів та інженерного обладнання, видів благоустрою, їх технічного стану тощо і технічного стану будівлі в цілому до виконання поліпшень, а витребуванні у клопотанні експерта додаткові матеріали не надані, також за результатами проведеного натурного обстеження встановити повний обсяг виконаних робіт та використаних матеріалів згідно наданих на дослідження матеріалів, застосованих на об`єкті не вбачається за можливе, оскільки значна частина робіт є прихованими та супутніми роботами, які перевіряються поетапно в процесі їх виконання і не можуть бути перевірені обстеженням, тобто зазначені обставини унеможливлюють достовірно визначити вартість виконаних робіт (поліпшень) та витрачених матеріалів в будинку АДРЕСА_1 , шляхом складання кошторисного розрахунку із застосуванням одиничних розцінок при складанні кошторисної документації, а щодо будівництва веранди експертом зазначено, що будівництво веранди є самочинним. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. На підставі з`ясованих обставин справи, суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 , так як ОСОБА_1 не є членом сім`ї ОСОБА_3 , спільного господарства із нею не веде, оскільки вона зареєстрована та проживає за іншою адресою, на її звернення щодо звільнення квартири не реагує. Тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з врахуванням положень ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прийшов до обґрунтованого висновку про виселення ОСОБА_1 із вказаного будинку зі зняттям ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за вказаною адресою. З вказаними висновками суду погоджується колегія суддів. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що заявлені ОСОБА_3 позовні вимоги про виселення відповідача та зняття з реєстраційного обліку є недоведеними та суд, встановивши, що ОСОБА_1 з лютого 2010 року зареєстрований у спірному будинку як член сім`ї позивача, не перевірив, чи є підстави, передбачені ст. 116 ЖК України для виселення відповідача із спірного будинку, є необґрунтованими, оскільки спростовуються матеріалами справи, наданими доказами, а також тим, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному житловому будинку тимчасово за домовленістю сторін. У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору. Доводи про те, що суд передчасно зобов`язав відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку, оскільки вказаний відділ є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та не є юридичною особою, є безпідставними, оскільки не підтверджені будь-якими належними доказами та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Щодо виправленої в ухвалі суду описки, колегія суддів зазначає наступне. Судом встановлено, що рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 , діючої в інтересах ОСОБА_3 задоволений. Усунуті перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 її права власника на приватний житловий будинок АДРЕСА_1 визнавши ОСОБА_1 втратившим право користування житловим будинком АДРЕСА_1 та визнано його таким, що підлягає виселенню з цього будинку. Зобов`язано відділ реєстрації обліку осіб виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області зняти ОСОБА_1 з реєстраційного обліку за адресою: житловий будинок АДРЕСА_1 . У задоволені зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Виправляючи помилку в рішенні суду, суд першої інстанції виходив з того, що у рішенні суду невірно вказаний номер будинку «№44» замість «№14-А». Відповідно до ст. 219 ЦПК України (станом на час вирішення питання про виправлення описки), суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки. Така ж сама норма міститься і у ч.1 ст. 269 ЦПК України (на час розгляду справи) якою передбачено, що суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Описка - це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат та строків тощо. Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудність. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття: неправильне розташування розділових знаків, неправильні відмінки слів, застосування русизмів та діалектизмів тощо. У відповідності до роз`яснень, викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року за №14, вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні (рішенні або ухвалі), суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності. При цьому, Верховний Суд, в рамках справи № 369/8367/16-ц, провадження № 61-10808св18 року виходив з того, що описки - це помилки, зумовлені неправильним написанням слів. Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належить написання прізвищ та імен, адрес, найменувань спірного майна, зазначення дат та строків. Не є опискою граматичні помилки, які не спотворюють текст судового рішення та не призводять до його неправильного сприйняття. Оскільки, в резолютивній частині рішення суду була допущена описка у номері будинку, суд на законних підставах виправив помилку, вказавши замість невірного номеру будинку « АДРЕСА_2 », що підтверджується матеріалами справи. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ухвала є похідною від рішення суду, а тому також підлягає скасуванню у випадку скасування рішення, є безпідставними у відповідності до матеріалів справи. Також доводи апелянта не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судових рішень, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 27 квітня 2017 року - залишити без змін. Ухвалу Іллічівського міського суду Одеської області від 03 травня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 26 квітня 2021 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.А. Гірняк ______________________________________ С.М. Сегеда