Постанова Одеський апеляційний суд № 521/18451/19

Номер провадження: 22-ц/813/6050/21 Номер справи місцевого суду: 521/18451/19 Головуючий у першій інстанції Мурзенко М. В. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.04.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В., за участю секретаря: Дубрянської Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Мурзенко М.В. 29 жовтня 2020 року у м. Одеса, встановила: У листопаді 2019 року Департамент комунальної власності ОМР звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення (а.с. 2-5, 78-80). В обґрунтування заяви Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на те, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2011 року позовну заяву ОСОБА_3 було задоволено, визнано за нею право власності, в порядку спадкування, на 14/25 частин домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 , що складаються із житлового будинку «Б» площею 29,8 кв.м, літньої кухні «Д» площею 27,1 кв.м., розташованих на земельній ділянці площею 533 кв.м. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 червня 2014 року було задоволено апеляційну скаргу прокурора Малиновського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради, скасовано заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2011 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 . Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2015 року позовні вимоги Одеської міської ради до ОСОБА_3 були задоволені, визнано 14/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 62,4 кв.м. у тому числі житловою 48,5 кв.м., відумерлою спадщиною після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , та витребовано у ОСОБА_3 14/25 частин будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 62,4кв.м. у тому числі житловою 48,5 кв.м. у власність територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно № 120810191, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 квітня 2018 року № 25739332, власником 14/25 частини домоволодіння АДРЕСА_3 , є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради. Проте, як стало відомо позивачу із Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 січня 2016 року №52000575, право власності на 14/25 частин житлового будинку АДРЕСА_2 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №1630. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позовні вимоги Одеської міської ради було задоволено у повному обсязі, витребувано із володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади м. Одеси в особі міської ради 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_4 , що складається із житлового будинку «Б» площею 29,8 кв.м, літньої кухні 27,1 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 533 кв.м., проте відповідач вказане майно не звільняє, також позивачем було встановлено, що у вказаній частині будинку без правовстановлюючих документів проживає відповідач ОСОБА_2 . Позивач зазначав, що 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , що є власністю територіальної громади м. Одеси, відповідно до рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року, по справі №521/11709/16-ц, незаконно займає під житло ОСОБА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року позов Департамента комунальної власності Одеської міської ради було задоволено. Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14/25 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , які складаються із житлового будинку літ. «Б» площею 29,8 кв.м., літньої кухні літ. «Д» площею 27,1 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 533 кв.м. (а.с. 205-207). В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Департамента комунальної власності Одеської міської ради відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом першої інстанції не враховано: факт відсутності у позивача права на пред`явлення позову в інтересах територіальної громади м. Одеси; недоведеність проживання відповідача у спірному об`єкті; у рішенні суду не зазначено, які саме частини домоволодіння належать територіальній громаді м. Одеси (а.с. 228-2230). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради є власником 14/25 часток домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 125,8 кв.м, житловою площею 123,6 кв.м., що складається з житлового будинку літ А,Б; вбиральня/душова літ. К; літня кухня літ Д; огорода 1-2, вимощення І, ІІІ, відповідач є власником 11/25 часток вказаного домоволодіння, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 42-44) Частка, що належить територіальній громаді м. Одеси, складається з житлового будинку «Б» площею 29,8 кв.м, літньої кухні «Д» площею 27,1 кв.м, розташованих на земельній ділянці площею 533 кв.м., що встановлено заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 р. по справі 521/11709/16-ц (а.с. 10-12), яким витребувано вказане майно із володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади м. Одеси. Відповідач фактично продовжує займати належну територіальній громаді м. Одеси частину домоволодіння, також зі згоди відповідача у вказаній частині домоволодіння проживає відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується копіями актів обстеження від 17 вересня 2019 року, 11 січня 2020 року, 21 жовтня 2020 року (а.с. 8-9, 63, 185), доказів на спростування фактів, викладених у вказаних актах, стороною апелянта не надано. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради - департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради. Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста. Відповідно до п. 2.6. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради (надалі Положення) одним із основних завдань Департаменту є організація претензійно-позовної роботи. У встановленому порядку здійснює захист прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в усіх судових органах з питань, що віднесені до компетенції Департаменту. Статтями 317, 319 Цивільного кодексу України встановлено, що власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд. Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із засобів захисту судом цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Відповідно до ст. 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб`єктів права власності. За правилами ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Враховуючи, що відповідачі протиправно займають належні територіальній громаді м. Одеси 14/25 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 без згоди власника, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Департамента комунальної власності Одеської міської ради є такими, що підлягають задоволенню. Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що у рішенні суду першої інстанції не зазначено, які саме частини домоволодіння належать територіальній громаді м. Одеси. Колегія суддів зауважує, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 р. було витребувано із володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади міста Одеси в особі міської ради 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_3 , що складається із житлового будинку «Б» площею 29,8 кв.м, літньої кухні «Д» 27,1 кв.м, розташованих на земельній ділянці загальною площею 533 кв.м. Таким чином, вказаним судовим рішенням чітко визначено, які саме частини домоволодіння належать Одеській міській раді. Відповідачу на праві спільної сумісної власності належить 11/25 домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а Одеській міській раді 14/25 даного домоволодіння, а саме житловий будинок «Б» площею 29,8 кв.м, літня кухня «Д» 27,1 кв.м, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 533 кв.м. Крім того, необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції не враховано факт відсутності у позивача права на пред`явлення позову в інтересах територіальної громади м. Одеси. Так, Відповідно до положення «Про департамент комунальної власності Одеської міської ради», затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19 лютого 2013 р. № 2752-УІ, Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради, основними функціями та завданнями якого є реалізація місцевої політики у сфері управління комунальної власністю. Виходячи з п. 2.6. Положення, завданням Департаменту є, зокрема, організація претензійно-позовної роботи; здійснення у встановленому порядку захисту прав інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в усіх судових органах з питань, що відносяться до компетенції Департаменту. Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. Положення про департамент комунальної власності Одеської міської ради - департамент комунальної власності Одеської міської ради є виконавчим органом міської ради (надалі - Положення) одним із основних завдань Департаменту є організація претензійно-позовної роботи. У встановленому порядку здійснює захист прав та інтересів територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради в усіх судових органах з питань, що віднесені до компетенції Департаменту. Відповідно до п. 5.2. Положення, майно Департаменту є комунальною власністю та закріплюється за ним на праві оперативного управління. Враховуючи те, що Одеська міська рада є колегіальним органом, органом місцевого самоврядування, вона діє лише через створені нею виконавчі органи місцевого самоврядування, виконавчий комітет, відділ, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виключний перелік вказаний органів міститься в Законі України «Про місцеве самоврядування». Також, безпідставними є доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про недоведеність проживання відповідача у спірному об`єкті. Колегія суддів зауважує, що згідно п. 2.3 та п. 3.1.5. статуту КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради», комунальною установою за дорученням уповноваженого органу може бути залучена до проведення перевірок щодо ефективності використання виконавчими органами Одеської міської ради, комунальними підприємствами, установами нежитлових будівель, приміщень комунальної установи та результатами яких складати акти обстеження майна комунальної власності територіальної громади міста та у разі необхідності акти порушення вимог чинного законодавства України. З матеріалів справи вбачається, що Акт від 17 вересня 2019 р. правомірно складено фахівцем відділу інвентаризації та реєстрації КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради», також це зазначено в верхній частині Акту. Посилання апелянта на те, що відомості в даному Акті не відповідають дійсності, є неспроможними, оскільки зміст Акту записано зі слів відповідача, який відмовився від підпису, про що зазначено в акті та не оспорюється відповідачем. 11 січня 2020 р., за дорученням департаменту комунальної власності Одеської міської ради, КУ «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» здійснено обстеження об`єкту комунальної власності у вигляді 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_5 . За результатами обстеження від 11 січня 2020 р. було підтверджено факт проживання без правовстановлюючих документів на 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_4 відповідача ОСОБА_2 , зі слів якої було встановлено, що вона орендує дане житло у ОСОБА_1 . Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про факт незаконного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_2 , чим порушено право власності та інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Обставини, встановлені Комунальною службою «Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради» при проведенні обстеження об`єкту комунальної власності, апелянтом не спростовано належними та допустимим доказами. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 жовтня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 23 квітня 2021 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.В. Князюк