Постанова 4813 № 520/661/18

Номер провадження: 22-ц/813/2475/21 Номер справи місцевого суду: 520/661/18 Головуючий у першій інстанції Калашнікова О. І. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.04.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 520/661/18 Провадження номер: 22-ц/813/2475/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів - Князюка О. В., Погорєлової С.О., за участю секретаря судового засідання Дерезюк В.В., учасники справи: - скаржник ОСОБА_1 , - особа, дії, бездіяльність або рішення якої оскаржуються старший державний виконавець Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловський Станіслав Олегович, - боржник ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловського Станіслава Олеговича, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси, постановлену у складі судді Калашнікової О. І. 16 жовтня 2020 року про відмову у задоволені скарги, встановив: 2.

Описова частина 2.1 Короткий зміст вимог скарги У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду міста Одеси із вищезазначеною скаргою, в якій просить 1) визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця першого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловського С. О., наслідком якої порушено права і законні інтереси ОСОБА_1 у відкритому виконавчому провадженні ( ВП № 58694250, ВП № 58505953, ВП № 58694092 ) надмірно тривалим невиконанням судового рішення; 2) зобов`язати державного виконавця першого Приморського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловського С.О. усунути допущені порушення Закону України « Про виконавче провадження « а невідкладно виконати постанову Одеського апеляційного суду від 13.05.20 р. Скарга обгрунтована тим, що бездіяльність старшого державного виконавця Першого Київського ВДВС Михайловського С.О. з не здійснення звернення стягнення на кошти, не встановлення заборони користуватися арештованим майном, не проведення опису арештованого майна, не повернення виконавчих листів порушують законні права та інтереси стягувача ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях №58694092, №58694250, №5850953 з примусового виконання виконавчих листів, виданих Київським райсудом м. Одеси 26.02.2019 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів на відшкодування майнової, моральної шкоди і судових витрат. Заявник вимагає зобов`язати державного виконавця усунути допущені порушення та вчинити дії з примусового виконання виконавчих листів (Т. 2, а. с. 1 - 3). 2.2 Позиція інших учасників справи в суді першої інстанції 16 жовтня 2020 року державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловським Станіславом Олеговичем було надано відзив на скаргу по справі №520/661/18. Державний виконавець зазначає, що постановою Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково. Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.01.2019 скасовано, ухвалено нове. Однак сторони виконавчого провадження, які були присутніми під час винесення рішення Одеським апеляційним судом 13.05.2020 року, про цю обставину з 13.05.2020 року державного виконавця не повідомили, що не надало останньому змоги закінчити виконавче провадження. Скаржником не надано будь-яких належних і допустимих доказів того, що головним державним виконавцем Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловським С.О. допущена неправомірна бездіяльність при виконанні виконавчих проваджень у відношенні ОСОБА_2 та не зазначено в чому полягає бездіяльність виконавця. Бездіяльність ОСОБА_1 , яка полягає в приховуванні факту скасування заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.01.2019 року по справі № 520/661/18, постановою Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 року, призвела до тривалого не закриття виконавчих проваджень, відкритих на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.01.2019 року по справі № 520/661/18 (т. 2, а. с. 31 - 38). 2.3 Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 16 жовтня 2020 року вищевказану скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвала мотивована судом першої інстанції тим, що при виконанні виконавчих листів №520/661/18 державним виконавцем Михайловським С.О. було дотримано вимоги чинного законодавства, державний виконавець здійснював заходи примусового виконання рішення у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчими листами і Законом України «Про виконавче провадження», доказів порушення прав та інтересів стягувача при вчиненні виконавчих дій суду не надано (т. 2, а. с. 177 - 183). 2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 16.10.2020 року. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловського Станіслава Олеговича. 2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ухвала постановлена судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що при вирішенні справи судом встановлено винесення державним виконавцем Михайловським С.О. 21.11.2019 р. постанови про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів до розгляду апеляційної скарги боржника за ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.11.2019 р. про відкриття апеляційного провадження. Однак, як убачається з ухвали Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 19.11.2019 p., резолютивна частина цієї ухвали не містить положення про зупинення дії оскаржуваного рішення. Тому, висновок в ухвалі Київського райсуду м. Одеси від 16.10.2020 р. про те, що суд погоджується з доводами виконавця про відсутність правових підстав у період з вересня 2019 р. по листопад 2019 р. порушувати питання про звернення стягнення коштів в сумі 57 774 грн. на нерухоме майно, належне боржнику на праві власності не відповідає положенням п. 2 ч. 1 ст. 34 та ч. 1 ст. 35 вищевказаного Закону. Про повернення виконавчого документа виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення. Судом встановлено надання боржником 16.09.2019 р. до відома державному виконавцю апеляційної скарги на рішення суду від 9.01.2019 p.. 21.11.2019 р. державний виконавець отримав ухвалу Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою боржника. Проте, з прийняттям апеляційним судом 19.11.2019 р. ухвали про розгляд апеляційної скарги, її одержання виконавцем 21.11.2019 p., постанови про повернення виконавчих документів до суду, який їх видав, у термін визначений ст. 38 Закону виконавцем не виносилося. На подану заяву 23.07.2020 р. до Київського райсуду м. Одеси щодо видачі виконавчого листа на виконання постанови Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 p. її розгляд залишено без вирішення у зв`язку з не поверненням виконавцем виконавчих листів до суду, який їх видав. Оскільки після одержання 21.11.2019 р. виконавцем ухвали Одеського апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження від 19.11.2019 р. постанови про повернення виконавчого документу до суду виконавцем не виносилося, тому всупереч ч. 1 ст. 38 Закону суд необґрунтовано дійшов висновку про безпідставність вимоги скарги. На підтвердження порушення державним виконавцем п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону як у скарзі, так і в судовому засіданні наголошувалося на не надані державним виконавцем Михайловським С.О. відповіді на заяву від 21.07.2020 р., у якій він просив повідомити про причини та підстави тривалого невиконання виконавчих документів. При розгляді справи ОСОБА_3 на запитання суду пояснив, що відповіді на одержану ним заяву не було надано. За таких підстав, висновок суду в ухвалі, в цій частині скарги, не відповідає п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону. З огляду на вищенаведене, не можна погодитися і з твердженнями суду в ухвалі від 16.10.2020 р. про те, що державним виконавцем Михайловським С.О. були дотримані вимоги чинного законодавства. Постановою Одеського апеляційного суду від 02.10.2019 р., скасовуючи ухвалу Київського райсуду м. Одеси від 24.06.2019 р. з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, встановлено допущені порушення ст. 18, ст. 13, ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження». Між тим, постановляючи ухвалу 16.10.2020 р., Київський райсуд не врахував не усунення цих порушень Закону. Не з`ясування судом першої інстанції обставин, пов`язаних з не вчиненням державним виконавцем Михайловським С.О. виконавчих дій щодо опису арештованого майна, не здійснення своєчасного винесення постанови про повернення виконавчих документів до суду, який їх видав, а також не надання відповіді на заяву від 23.07.2020 р., підтверджує незабезпечення судом рівності сторін судового процесу перед законом та обмеженням права на справедливе правосуддя (Т. 2, а. с. 187 - 190). 2.6 Узагальнені доводи інших учасників справи в апеляційному суді Старший державний виконавець Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловський Станіслав Олегович не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. 2.7 Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.11.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Одеси від 16 жовтня 2020 року (Т. 2, а. с. 194). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 04.11.2020 року закінчено підготовку до апеляційного розгляду справи. Справу призначено апеляційну скаргу ОСОБА_1 до розгляду у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 195). У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщений належним чином. Причини неявки не повідомили. Заяв та клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, неодноразове призначення справи до розгляду, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи з а відсутності її інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина 3.1 Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково. 3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09.01.2019 року, ухваленим по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-я особа - КП ЖКС «Вузівський», про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної залиттям квартири, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування матеріальної шкоди 42 410 гривень, на відшкодування моральної шкоди 2 000 гривень, та судові витрати у розмірі 8 112,34 гривень. 26.02.2019 року Київський районний суд м. Одеси видав виконавчі листи №520/661/18 щодо примусового виконання рішення суду. 22 березня 2019 року державний виконавець Першого Київського ВДВС м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Капелюха Т.Г. винесла постанови про відкриття виконавчих проваджень №58694092, №58694250, №5850953. 22.03.2019 року постановою державного виконавця в межах виконавчого провадження №58505953 було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 . 02.04.2019 року державний виконавець Капелюха Т.Г. винесла постанову про об`єднання виконавчих проваджень №58694092, №58694250, №5850953 у зведене виконавче провадження №58776327. 02.04.2019 року постановою державного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 . 10.04.2019 боржник ОСОБА_2 на особистому прийомі повідомила державного виконавця, що з 2016 року у квартирі, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , не мешкає. Постанови про відкриття виконавчих проваджень не отримувала. Про рішення Київського районного суду по справі № 520/661/18 їй нічого не відомо, і вона має намір оскаржити це рішення. ОСОБА_2 10.04.2019 року отримала постанови про відкриття виконавчих проваджень і була ознайомлена з матеріалами виконавчого провадження. 15.05.2019 року постановою державного виконавця накладено арешт на квартиру за адресою - АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 10.06.2019 року державним виконавцем на підставі довідки з КП «БТІ» ОМР від 12.12.2018 року, яку було надано 10.06.2019 року ОСОБА_1 , винесено постанову про арешт майна боржника - квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 12.06.2019 року постановою державного виконавця Капелюхою Т.Г. накладено арешт на земельну ділянку за адресою - АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 на праві власності. У травні місця 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Капелюхи Т.Г. і зобов`язання вчинити певні дії щодо примусового виконання виконавчих листів №520/661/18. Ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 15.11.2019 року скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвала райсуду постановою Одеського апеляційного суду від 21.05.2020 року залишена без змін. У серпні 2019 року зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів №520/661/18 розпорядженням керівника Першого Київського ВДВС передано державному виконавцю Михайловському С.О. 03.09.2019 року державний виконавець Михайловський С.О. в межах виконавчого провадження №58505953 виніс постанову про розшук майна боржника, а саме - автомобіля марки «NASSAN», д/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_2 на праві власності. 05.09.2019 року державний виконавець виніс постанову про арешт коштів боржника. 16.09.2019 року представник боржника ОСОБА_2 надав заяву про зупинення виконавчого провадження до розгляду Одеським апеляційним судом апеляційної скарги ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 09.01.2019 року. Ухвала про відкриття апеляційного провадження винесена Одеським апеляційним судом 19.11.2019 року, копія ухвали надана державному виконавцю 21.11.2019 року і 22.11 2019 року державний виконавець Михайловський С.О. виніс постанову про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчих листів №520/661/18 до розгляду апеляційної скарги боржника. Постановою Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 року рішення Київського райсуду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди скасоване і ухвалене нове рішення. Постановою Одеського апеляційного суду від 21.05.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2019 року залишено без змін. 01.09.2020 року державний виконавець відновив вчинення дій за виконавчим провадженням з примусового виконання виконавчих листів №520/661/18 і в той же день виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. 4.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). За ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У відповідності до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. За ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Стаття 13 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно до положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Пунктом 20 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» передбачено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути лише рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби. Верховний Суд України у постанові від 24.11.2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) роз`яснив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відсутні порушення виконавцем строків про повернення виконавчих листів до суду, який видав ці виконавчі документи. Разом з тим, встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що державним виконавцем не були допущені порушення. 4.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі та прийняття/відхилення аргументів відзиву на апеляційну скаргу Доводи апелянта щодо порушення виконавцем строків про повернення виконавчих листів до суду, який видав ці виконавчі документи колегія суддів відхиляє з огляду на наступне. Матеріали виконавчого провадження свідчать, що 16.09.2019 року боржник надала до відому державному виконавцю апеляційну скаргу на рішення Київського райсуду м. Одеси від 09.01.2019 року, а 21.11.2019 року державний виконавець отримав ухвалу Одеського апеляційного суду про відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 .. Суд першої інстанції погодився з доводами виконавця про відсутність правових підстав у період з вересня 2019 року по листопад 2019 року порушувати питання про звернення стягнення в сумі - 57 774 грн. на нерухоме майно, належне боржнику на праві власності. Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження ні боржник, ні стягувач не надали до державного виконавця копію постанови апеляційного суду від 13.05.2020 року та не повідомили про наявність такого рішення суду. Державний виконавець 01.09.2020 року з державного реєстру судових рішень отримав копію постанови Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 року і в той же день відновив виконавче провадження і виніс постанову про закінчення виконавчого провадження і направив виконавчі листи до Київського райсуду м. Одеси. Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Частина 8 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" закріплює, що особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Відповідно до статті 38 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Відповідно до частини 5 статті 35 Закону України "Про виконавче провадження", після усунення обставин, що стали підставою для зупинення вчинення виконавчих дій, виконавець не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли йому стало про це відомо, зобов`язаний продовжити примусове виконання рішення у порядку, встановленому цим Законом, про що виносить відповідну постанову. З огляду на те, що 01.09.2020 року державний виконавець відновив вчинення дій за виконавчим провадженням з примусового виконання виконавчих листів №520/661/18 та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, 02 вересня 2020 року ОСОБА_1 було подано скаргу на дії старшого державного виконавця Першого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Михайловського Станіслава Олеговича, тому відсутні підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про зобов`язання державного виконавця виконати постанову Одеського апеляційного суду від 13.05.2020 року. Доводи апелянта щодо не з`ясування судом першої інстанції обставин, пов`язаних з не вчиненням державним виконавцем Михайловським С.О. виконавчих дій щодо опису арештованого майна приймає з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Пунктом 1 ч.2 ст.18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового викання рішень у спосіб та в порядку, які встановленні цим рішенням. Постановами виконавця винесених 15.05.2019 р., 10.06.2019 р. та 12.06.2019 р. накладено арешти на квартири боржника, розташовані по АДРЕСА_2 , квартиру АДРЕСА_4 , а також на земельну ділянку, яка належала на праві власності боржнику. Проте опису цього нерухомого майна у встановлений законом строк виконавцем не проводилося. Разом з тим, не проводилася і перевірка виконавцем майнового стану боржника з метою виявлення майна, яке знаходилося в арештованих квартирах. Ураховуючи, що в скарзі і в судовому засіданні наголошувалося на не вчиненні виконавцем опису арештованих квартир і земельної ділянки, а також не проведення перевірки з виявлення майна у квартирах і на земельній ділянці, колегія суддів звертає увагу на наступне. Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. № 18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Більш того, слід зазначити, що відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до пунктів 1, 2 ч.5 ст. 56 Закону про проведення опису майна виконавець виносить постанову про опис арештованого майна боржника у якій зазначається: якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; якщо опису підлягає квартир - загальна площа, кількість кімнат, їх площа, поверх на якому розміщена квартира. Окремо колегією суддів взято до уваги, що згідно з п. 3 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах; при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11), а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина сьома статті 12). Згідно з п.7 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», виходячи зі змісту ст. 248-24 ЦПК ( 1502-06 ) у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV ( 606-14 ) можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV). Колегія суддів прийшла до висновку, що державним виконавцем за час знаходження на виконанні виконавчих листів не були виконані вимоги ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» щодо опису арештованого майна боржника. Враховуючи, що виконавче провадження закінчено відповідно до постанови від 01.09.2020 року, виявлені апеляційним судом порушення з боку державного виконавця повинні бути усунені в установленому Законом порядку, тільки у випадку відновлення виконавчого провадження, але без порушення законних прав стягувача у даному виконавчому провадженні, тобто одні процесуальні порушення при здійсненні примусового виконання рішення суду не повинні тягнути за собою інші, ще більш значні за наслідками порушення щодо права особи на мирне володіння своїм майном (Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Стаття 1 Першого протоколу гарантує кожному майнове право право власності. Власністю вважаються кошти, присудженні зацікавленій особі відповідно до остаточного та обов`язкового рішення суду, щодо яких доведено, що вони можуть бути витребувані. Так у масиві однотипних рішень Європейського суду з прав людини про порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції підставою для відповідного порушення є тривала невиплата заборгованостей, які присуджені остаточним рішенням суду, що набуло законної сили. Будь-яка норма, котра обмежує право власності, може бути розглянута у світлі принципу поваги до права власності. 4.5 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає задоволенню частково. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374, пункту 4 статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права. Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного розгляду справи в частині визнання права власності на сертифікат про право власності на земельну частку (пай) та визнанні недійсним Державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині відмови у задоволенні скарги щодо не проведення державним виконавцем опису квартири та земельної ділянки, за вищевказаного обґрунтування. 3.6 Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367,368,374,376,381,382,383,384,389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси, від 16 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги щодо не проведення державним виконавцем опису квартири та земельної ділянки скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Визнати бездіяльність щодо не проведення опису квартири та земельної ділянки неправомірною. Зобов`язати усунути допущені порушення шляхом здійснення певних виконавчих дій. В решті ухвалу залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 23 квітня 2021 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Суддів О. В. Князюк С. О. Погорєлова