Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1135/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1135/20 пров. № А/857/10316/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 500/1135/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Дерех Н.В. у м. Тернопіль Тернопільської області 21.07.2020 в порядку письмового провадження, дата складення повного судового рішення 21.07.2020), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), в якому просила суд : - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Тернопільській області щодо не проведення перерахунку нарахування та виплати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також - Закон №796-ХІІ), що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік); - зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року позов задоволено повністю. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на неповне з`ясування обставин, які мають значення для вирішення спору, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що ГУ ПФУ в Тернопільській області не має правових підстав для проведення перерахунку пенсії позивача з 17.07.2018 року, оскільки місто Чортків виключене із переліку зон посиленого радіологічного контролю. Зазначає, що відповідно до діючого Закону 796-XII стаття 39 містить наступну норму «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Вважає, що вищезазначена редакція статті 39 не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, оскільки до прийняття Закону стаття 39 в чинній редакції включена на підставі Закону України від 04.02.2016 №987-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також - Закон № 987-VIII), який на даний час є діючим та не визнаний неконституційним. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року. 02 листопада 2020 року ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду розгляд апеляційної скарги призначено в порядку письмового провадження. 10 листопада 2020 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 580/2371/20. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року поновлено апеляційне провадження у зв`язку з тим, що 31 березня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 580/2371/20. Позивач не скористалася правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважав за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у відповідності до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796-XII. Позивач звернулася до відповідача із заявою від 06.05.2020, в якій просила здійснити їй з 17.07.2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Однак, листом ГУ ПФУ в Тернопільській області від 13.05.2020 №1900-0701-8/5867 позивача повідомлено про те, що відсутні правові підстави для здійснення перерахунку пенсійної виплати з 17.07.2018 року. Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що м. Чортків Чортківського району Тернопільської області віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, а також те, що Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015, тому позивач має право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення - зоні посиленого радіоекологічного контролю, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік). Надаючи правову оцінку висновкам суду першої інстанції, обставинам справи та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у зразковій справі № 580/2371/20, яка за предметом та підставами позову є аналогічною справі, що розглядається, дійшов наступних правових висновків. «Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.». 28 грудня 2014 року прийнято Закон України від 28.12.2014 № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (надалі також Закон № 76-VIII), який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 1 січня 2016 року набрав чинності Закон № 987-VIII, яким до Закону № 796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: «Стаття

39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України». Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Закон № 796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі також Закон № 791а-ХІІ), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення. Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106, за якою м. Тальне Черкаської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона). Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року. Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону № 791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ. Законом № 76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії

4. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII. Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною. До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 (надалі також Перелік № 106), зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися. Відтак станом на час звернення до суду із зазначеним позовом м. Тальне Черкаської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій. Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». Ураховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи зразкову справу, обґрунтовано керувався тим, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII. Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ. Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення. Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Тальне Черкаської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про те, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов`язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною. Враховуючи викладене вище, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що у позивачки з 17 липня 2018 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення, навівши при цьому відповідні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права.» Згідно з пунктами 21, 22 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення; Вказана справа відповідає ознакам цієї типової справи, оскільки: а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю; в) позивач є непрацюючим пенсіонером; г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України; д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року. Частиною п`ятою статті 291 КАС України передбачено, що рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду типової справи може бути оскаржено в касаційному порядку виключно з таких підстав: 1) суд першої та (або) апеляційної інстанції при вирішенні типової справи не визнав її типовою справою та (або) не врахував правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи; 2) справа, в якій судом першої та (або) апеляційної інстанції ухвалено рішення з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, не відповідає ознакам типової справи. Апеляційний суд вважає, що зазначені вище висновки Верховного Суду можуть бути повністю застосовані для вирішення справи, що розглядається, яка є типовою, з огляду на ознаки типовості, визначені у зазначеній постанові Верховного Суду зразковій справі. Таким чином, враховуючи положення частини третьої статті 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, якою є справа, що розглядається, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Узагальнюючи, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м. Чортків Тернопільської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивачка, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території. Суд апеляційної інстанції вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо віднесення цієї справи до типових справ по відношенню до зразкової справи № 240/4937/18, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків. З огляду на зазначене, апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII та зобов`язання нарахувати та виплатити таке підвищення до пенсії. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставного задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись статтями 290, 291, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 500/1135/20 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише з підстав, визначених частиною п`ятою статті 291 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Р. П. Сеник Р. Б. Хобор