Постанова 4855 № 826/18481/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/18481/14 Судді першої інстанції: Добрівська Н.А. Кармазін О.А., Катющенко В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Степанюка А.Г., суддів - Кобаля М.І., Лічевецького І.О., при секретарі - Закревській І.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової служби України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України, треті особи - Головне управління ДПС у Київській області, Головне управління ДФС у Київській області, про скасування наказу і поновлення на посаді, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2014 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства доходів і зборів (далі - Відповідач-1, Міндоходів), Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-2, ДФС України), треті особи - Головне управління Міндоходів у Київській області (далі - Третя особа-1, ГУ Міндоходів у Київській області), Головне управління ДФС у Київській області (далі - Третя особа-2, ГУ ДФС у Київській області), про: - поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації викриття економічних злочинів оперативного управління ГУ Міндоходів у Київській області; - скасування наказу Міндходів від 29.10.2014 року №2168-о про звільнення ОСОБА_1 . Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2015 року зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України «Про очищення влади», питання щодо чого порушено відповідно до ухвали від 29.01.2015 року у справі №826/18481/14, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2021 року поновлено провадження у справі та, зокрема, замінено Відповідача-1 - Міндоходів на Державну податкову службу України і Третю особу-1 - ГУ Міндоходів у Київській області на Головне управління ДПС у Київській області. При цьому суд першої інстанції, надавши оцінку численним актам Уряду України з питань діяльності контролюючих органів, з урахуванням ст. 52 КАС України прийшов до висновку про наявність правових підстав для здійснення правонаступництва учасників цієї справи. Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням в частині заміни сторони у справі з Міністерства доходів і зборів України на Державну податкову службу України, Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду в указаній частині. Свою позицію обґрунтовує тим, що, по-перше, на момент вчинення відповідної процесуальної дії ДФС України перебуває у стані припинення та не є ліквідованою, по-друге, застосування судом статті 52 КАС України є помилковим, позаяк процес реорганізації ДФС України у ДПС України не завершився та не складено ліквідаційний або розподільчий баланс, по-третє, судом не враховано, що підрозділи податкової міліції станом на час розгляду справи перебувають у складі ДФС України, по-четверте, суд залишив поза увагою позицію Верховного Суду у справі №826/9815/18, згідно якої заміна ДФС України правонаступником може мати місце виключно після її припинення. Після усунення визначених в ухвалі від 24.02.2021 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2021 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2021 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 14.04.2021 року, яке у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді-доповідача було відкладено на 26.04.2021 року. Відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надійшло. У судовому засіданні представник ДПС України доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її вимоги задовольнити повністю. Позицію ДПС України підтримав і представник ГУ ДПС у м. Києві. Позивач наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки ухвала суду першої інстанції є предметом оскарження лише в частині правонаступництва Міндоходів на ДПС України, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку її законності та обґрунтованості виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги ДПС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції в частині, що оскаржується, - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з припиненням Міндоходів України належним відповідачем у даній справі є його правонаступник - ДПС України. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Верховний Суд у постанові від 06.10.2020 року у справі №804/958/17, розкриваючи зміст поняття «публічне правонаступництво» з огляду на приписи ст. 52 КАС України, зазначив, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів. У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції. У такому випадку також відбувається вибуття суб`єкта владних повноважень із публічних правовідносин. Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права. Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб`єкта владних повноважень як юридичної особи. Аналогічний висновок міститься також й у постанові Верховного Суду від 10.09.2020 року у справі №420/5772/18. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 року №160 приписано утворити Державну фіскальну службу як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, реорганізувавши Міністерство доходів і зборів шляхом перетворення. У подальшому, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року № 1200 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25.09.2019 року № 846) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 2 Постанови № 1200). Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №682-р «Питання Державної податкової служби» (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від № 846 від 25.09.2019 року) приписано погодитися з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 року № 227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» (Офіційний вісник України, 2019 р., № 26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Отже, з 22.08.2019 року Державна фіскальна служба України втратила повноваження державного органу, який згідно із законом виконує функції, зокрема у сфері реалізації державної податкової політики, відповідно, не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі, а відтак, і відповідати за зобов`язання, які на нього покладені, в тому числі й судовими рішеннями, оскільки таке повноваження передано для виконання завдань і функцій новоствореному органу у зазначеній сфері, яким є ДПС України. Таким чином, з цього моменту відбулося фактичне (компетенційне) адміністративне правонаступництво, оскільки саме норми адміністративного права врегульовали умови та порядок передання адміністративної компетенції від повноважень ДФС України до ДПС України, а тому факт припинення (ліквідації) юридичної особи не є вирішальним. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі №804/958/17. Наведеним спростовується посилання Апелянта на те, що судом не було враховано перебування ДФС України у станій припинення на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду в якості перешкоди для здійснення процесуального правонаступництва. До того ж, судова колегія вважає за необхідне підкреслити, що, як було встановлено вище, позовні вимоги були заявлені до Міністерства доходів і зборів України і до Державної фіскальної служби України, яка і на час апеляційного перегляду цієї справи перебуває у статусі співвідповідача та не була замінена правонаступником. Відтак, оскільки, як було зазначено вище, компетенція Міністерства доходів і зборів України перейшла до Державної фіскальної служби України та згодом до Державної податкової служби України, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що саме остання є процесуальним і публічним правонаступником міністерства. Посилання Апелянта на безпідставне неврахування судом першої інстанції позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11.02.2021 року у справі №826/9815/18, судовою колегією оцінюється критично, оскільки у згаданій справі судом касаційної інстанції вирішувалися питання заміни відповідача - ДФС України на правонаступника - ДПС України. Разом з тим, як було підкреслено вище, в ухвалі, яка є предметом апеляційного перегляду, вирішувалося питання правонаступництва Міндоходів і ДПС України, а не ДФС України і ДПС України, у зв`язку з чим висновки постанови Верховного Суду у справі №826/9815/18 до цієї справи є нерелевантними. Крім того, як вже було підкреслено вище, відповідач-2 у цій справі - ДФС України, правонаступником не замінювався. Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 52, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної податкової служби України - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року в частині заміни Міністерства доходів і зборів України на Державну податкову службу України - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя А.Г. Степанюк Судді М.І. Кобаль І.О. Лічевецький Повний текст постанови складено « 26» квітня 2021 року.