Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/12282/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 квітня 2021 року справа №200/12282/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 200/12282/20-а (головуючий І інстанції суддя Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Позивач 29.12.2020 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, тобто із 04.04.2019 по 16.11.2020; вирішити питання судових витрат (а.с.1-5). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 200/12282/20-а позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, адреса місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток з урахуванням зменшення за період з 04.04.2019 року по 16.11.2020 року в розмірі 16 143 (шістнадцять тисяч сто сорок три) грн., 84 коп. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено (а.с. 58-61). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції частково та ухвалити нове рішення у частині визначення суми компенсації позивачу та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, тобто із 04.04.2019 по 16.11.2020 без зменшення. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для застосування принципу пропорційності судом повинно бути враховано, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначених виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових витрат працівника; інші обставини. Вважає, що суд не може свавільно зменшувати вказану компенсацію, а повинен ретельно досліджувати всі обставини справи. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Сторони у судове засідання не з`явились, про розгляд справи повідомлені належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його та позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення: доплати за роботу в умовах режимних обмежень за листопад грудень 2015 року, січень травень 2016 року, січень - грудень 2017 та 2018 років, січень березень 2019 року (загалом 34 місяці) у сумі 12240 грн.; індексації грошового забезпечення з листопада 2015 року по листопад 2017 року включно; компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019 років (загалом 32 дні) у сумі 20769,28 грн.; компенсацію за невикористану частину оплачуваної основної щорічної відпустки загальною кількістю 5 діб за 2015 , 2017 та 2019 роки у сумі 3245,20 грн.; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, тобто середнього заробітку за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі № 200/12282/20-а позов задоволений частково: стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 доплату за роботу в умовах режимних обмежень за січень грудень 2017 та 2018 років, січень березень 2019 року у сумі 9720 грн.; визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року; зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_2 , як учасником бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року; зобов`язано ГУНП в Донецькі області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.04.2019 року по 08.07.2020 року; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 8 липня 2020 року у справі № 200/4281/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення невиплачених сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасовано в частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 16-33). Платіжним дорученням № 7766 від 16.11.2020 року на виконання рішення суду від 28.10.2020 року у справі № 200/4281/20 на рахунок позивача було перераховано 30796, 65 грн., з яких: 3375, 17грн. індексація; 9720, 00грн. - доплата за роботу в умовах режимних обмежень за січень грудень 2017 та 2018 рік, січень березень 2019 року; 17701,48грн. - компенсація за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року (а.с. 54). Спірним у справі є наявність у позивача права на середній заробіток за весь час затримки виплати з дня звільнення по день фактичного розрахунку, із 04.04.2019 по 16.11.2020. Вирішуючи спір у цій справі, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За правовою позицією, наведеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Верховний Суд відзначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Законом України Про Національну поліцію, Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей та від 11 листопада 2015 року № 988 Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції, які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України. З огляду на не врегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 804/3722/17. Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу. Як вже було зазначено вище, рішенням Донецького оружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі № 200/4281/20-а стягнуто з ГУНП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 доплату за роботу в умовах режимних обмежень за січень грудень 2017 та 2018 років, січень березень 2019 року у сумі 9720 грн.; визнано протиправною бездіяльність ГУНП в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження ним служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсації за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року; зобов`язано ГУНП в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 7 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року та компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку ОСОБА_2 , як учасником бойових дій, за 2017, 2018 та частину 2019 року. Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №

100. Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів. В постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду також відзначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує вищенаведені судові рішення Верховного Суду з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України. У справі, що розглядається, суд бере до уваги обставини щодо виникнення спору між відповідачем та позивачем стосовно права позивача на доплату за роботу в умовах режимних обмежень за січень-грудень 2017 та 2018 років, січень-березень 2019, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року, компенсацію за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2017, 2018 та частину 2019. Зазначає, що постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 рішення суду першої інстанції від 08.07.2020 у справі № 200/4281/20-а в частині стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні було скасовано та відмовлено у задоволенні цієї вимоги. На виконання рішення суду від 28.10.2020 року у справі № 200/4281/20 на рахунок позивача було перераховано 30796, 65 грн. (а.с. 54). Таким чином суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що сума середнього грошового забезпечення, яке підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 16 143, 84 грн. Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 р. у справі № 200/12282/20-а залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 26 квітня 2021 року. Головуючий суддя Г.М. Міронова Судді Т.Г. Гаврищук Е.Г. Казначеєв