Постанова 4854 № 420/4131/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 березня 2024 р. Категорія 106000000м. ОдесаСправа № 420/4131/22 Перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р., час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Семенюка Г.В., суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І., розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, мотивуючи його тим, що 01.02.2019 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 23 позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків військової частини та всіх видів забезпечення. В день звільнення він не отримав жодних виплат. Натомість відповідач розрахувався з позивачем з пропущенням строку, 06.02.2019 року у розмірі 16059,22 грн та 13.02.2019 року у розмірі 17703,38 грн. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/2179/19 від 14 січня 2020 року присуджено позивачу ще нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2016 року 28 лютого 2018 року, грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань в зоні проведення АТО у Донецькій та Луганській областях та інших відряджень, добових за час перебування у відрядженні, ненадання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов`язків під час відрядження, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/14254/20 від 22 червня 2021 року було задоволено вимоги у виплаті середнього заробітку у розмірі 84380,01 грн. Одночасно, знову не погодившись із розміром отриманої виплати (43149,89 грн) позивач вимушений був звернутися до суду та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 420/2179/19 зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивача заборгованість в розмірі 22699,60 грн. Позивач зазначив, що 30 червня 2021 року відповідач перерахував позивачу на його рахунок 10200 грн та 10 лютого 2022 року позивач отримав останню виплату в розмірі 12312,11 грн. Позивач вважає, що наявні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день звільнення 01.02.2019 року та застосування щодо нього наслідків, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року включно в розмірі 40646,74 грн. з урахуванням обов`язкових відрахувань. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовну заяву з врахуванням доводів апеляційної скарги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції повинен був враховувати встановлені судом по справі № 420/8367/20 обставини неправомірного позбавлення відповідачем апелянта премії в останній місяць його служби, що призвело до протиправного зменшення суми виплат апелянту за останні два календарні місяці роботи, які мають застосовуватись для обчислення середньої заробітної плати апелянта у встановленому порядку. При цьому, за відсутністю у нього відомостей про розмір цієї премії (за грудень 2018 року), апелянт правомірно в позовній заяві визначив його виходячи з відомостей про розмір премії за попередній місяць, тобто за листопад 2018 року, в якому на користь апелянта було виплачено премію в сумі 5276,10 грн. Крім того, вказує, що остання сума, яка не була виплачена апелянту вчасно, дорівнює 22699,60 грн + 5276,10 грн = 27957,70 грн, що становить 22 % від загальної суми, яка належала виплаті апелянту у день звільнення. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України (а.с. 10). Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 03.07.2017 року позивач є учасником бойових дій (а.с. 12). Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2019 року № 23 старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , звільненого у запис, з 01 лютого 2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с. 24). У позовній заяві позивач зазначив, що в день звільнення він не отримав жодних виплат. Відповідач розрахувався із позивачем з пропущенням строку, 06.02.2019 року у розмірі 16059,22 грн та 13.02.2019 року у розмірі 17703,38 грн., 15 травня 2019 року отримав грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 21613,19 грн та грошову компенсацію на оздоровлення у розмірі 16303,68 грн. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/2179/19 від 14 січня 2020 року, відповідно до якої зобов`язано відповідача позивачу нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2016 року 28 лютого 2018 року, грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань в зоні проведення АТО у Донецькій та Луганській областях та інших відряджень, добових за час перебування у відрядженні, ненадання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов`язків під час відрядження, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки (а.с. 13-20), 22.06.2020 року позивач отримав на свій рахунок суму 43149,89 грн, що підтверджено дублікатом квитанції № 1211728867 від 22.06.2020 року (а.с. 21). Не погодившись із розміром отриманої виплати (43149,89 грн), позивач звернувся до суду та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 420/2179/19 у порядку ст. 383 КАС України заяву позивача задоволено частково, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року по справі № 420/2179/19 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні у кількості 170 днів та грошової компенсації за 56 вихідних, святкових та не робочих днів, які не були використані під час виконання завдань у зоні проведення АТО у Донецькій та Луганській областях та інших відряджень, які були за час проходження військової служби та зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивачу заборгованість в розмірі 22699,60 грн. (а.с. 29-31). Позивач зазначив, що 30 червня 2021 року відповідач перерахував позивачу на його рахунок 10200 грн та 10 лютого 2022 року позивач отримав останню виплату в розмірі 12312,11 грн, що підтверджено випискою по картковому рахунку позивача. Також, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/14254/20 від 22 червня 2021 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року по справі № 420/14254/20 змінено, виклавши абзац 3 резолютивної частини рішення в такій редакції: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 02.02.2019 року по 22.06.2020 у сумі 84380,01 грн.». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (а.с. 37-42). Позивач вважає, що наявні підстави для визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день звільнення 01.02.2019 року та застосування щодо нього наслідків, передбачених ст. ст. 116, 117 КЗпП України, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої дійшов висновку, щодо необхідності виходу за межі позовних вимог відповідно до ст. 9 КАС України та стягнення з військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку перед звільненням за період з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року в сумі 40646,74 грн, з урахуванням обов`язкових відрахувань. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частинами 1, 4 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Суд враховує, що вищевказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 р. у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 р. у справі № 822/3307/17. Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною 1 статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ч.2 ст.117 КЗпП України). Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем допущено порушення обов`язку щодо повного розрахунку із позивачем у день звільнення, 01.02.2019 року. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду по справі № 420/2179/19 від 14 січня 2020 року, відповідно до якої зобов`язано відповідача позивачу нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2016 року 28 лютого 2018 року, грошової компенсації за невикористані вихідні, святкові та неробочі дні, які не використані під час виконання завдань в зоні проведення АТО у Донецькій та Луганській областях та інших відряджень, добових за час перебування у відрядженні, ненадання вихідних днів за виконання службових і спеціальних обов`язків під час відрядження, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки (а.с. 13-20), 22.06.2020 року позивач отримав на свій рахунок суму 43149,89 грн, що підтверджено дублікатом квитанції № 1211728867 від 22.06.2020 року (а.с. 21). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року по справі зі змінами внесеними постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року по справі № 420/14254/20 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2019 року по 22.06.2020 року та зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 02.02.2019 року по 22.06.2020 у сумі 84380,01 грн. У мотивувальній частині постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року по справі № 420/14254/20 зазначено, що розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 378,25 грн (23451,83 грн/62 календарні дні). 22.06.2020 року на рахунок позивача переведено суму 43149,89 грн. Підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 191772,75 грн (507 дні*378,25 грн), тобто з 02.02.2019 року по 22.06.2020 року. Також у постанові зазначено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 97811,68 грн, 44 % від загальної суми належних позивачу складало виплати, які позивачу не були виплачені своєчасно. Тому, колегія суддів, виходячи із принципу пропорційності дійшла висновку, що належним і достатнім способом захисту прав позивача буде стягнення на його користь 84380,01 грн (44% від 191772,75 грн.). Разом з цим матеріалами справи підтверджено, що відповідач на дату 22 червня 2020 року ще не повністю розрахувався із позивачем перед звільненням. Не погодившись із розміром отриманої виплати (43149,89 грн), позивач звернувся до суду та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 420/2179/19 у порядку ст. 383 КАС України заяву позивача задоволено частково, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року по справі № 420/2179/19 в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 добових за час перебування у відрядженні у кількості 170 днів та грошової компенсації за 56 вихідних, святкових та не робочих днів, які не були використані під час виконання завдань у зоні проведення АТО у Донецькій та Луганській областях та інших відряджень, які були за час проходження військової служби та зобов`язано військову частину нарахувати та виплатити на користь позивачу заборгованість в розмірі 22699,60 грн. (а.с. 29-31). 30 червня 2021 року відповідач перерахував позивачу на його рахунок 10200 грн та 10 лютого 2022 року позивач отримав останню виплату в розмірі 12312,11 грн, що підтверджено випискою по картковому рахунку позивача. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що розрахунок із позивачем відповідачем проведено 10 лютого 2022 року. Таким чином, позовні вимоги - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки при звільненні за період з 02.02.2019 року по 20.10.2023 року є частково обґрунтованими та належать задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки при звільненні за період з 23.06.2020 року по 09 лютого 2022 року. Суд зазначає, що не належать задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати позивачу середнього заробітку за період з 02.02.2019 року по 22.06.2020 року, оскільки порушене право позивача у зазначений період вже відновлено у судовому порядку рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2021 року по справі зі змінами внесеними постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2022 року по справі № 420/14254/20. Щодо позовних вимог - зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2019 року по 20.10.2023 року (1721 день) в загальному розмірі 843668,62 грн. (з розрахунку 490,22 грн х1721 день), суд зазначає, що ці позовні вимоги є безпідставними та також не належать задоволенню, з таких підстав. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Матеріалами справи підтверджено, що із позивачем здійснений розрахунок перед звільненням 10 лютого 2022 року. Доказів того, що відповідачем проведено не повний розрахунок перед звільненням на 20.10.2023 року позивачем надано не було, а тому відсутні правові підстави для виплати середнього заробітку за час затримки виплати до 20.10.2023 року. Суд встановив, що затримка виплати заборгованості перед позивачем суми 22699,60 грн. становила з 02.02.2019 року по 09.02.2022 року 1104 календарні дні. Розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 378,25 грн (23451,83 грн/62 календарні дні). Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції повинен був враховувати встановлені судом по справі № 420/8367/20 обставини неправомірного позбавлення відповідачем апелянта премії в останній місяць його служби, що призвело до протиправного зменшення суми виплат апелянту за останні два календарні місяці роботи, які мають застосовуватись для обчислення середньої заробітної плати апелянта у встановленому порядку. При цьому, за відсутністю у нього відомостей про розмір цієї премії (за грудень 2018 року), апелянт правомірно в позовній заяві визначив його виходячи з відомостей про розмір премії за попередній місяць, тобто за листопад 2018 року, в якому на користь апелянта було виплачено премію в сумі 5276,10 грн. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що ані апелянт, ані суд першої інстанції не наділені повноваженнями обраховувати премію за листопад 2018 року, оскільки рішенням по справі № 420/8367/20 цей обов`язок покладено на відповідача. Доказів того, що апелянту було виплачено за останні два місяці заробітну плату в розмірі 30393,30 грн. матеріали справи не містять. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку позивача перед його звільненням складає: 378,25 грн х 1104 календарні дні = 417588 грн. Підсумкова сума, яку відповідач мав сплатити позивачу перед звільненням: 97811,68 грн (сума, яка належала виплаті відповідно до висновків, викладених у постанові ПААС від 22 червня 2022 року по справі № 420/14254/20) + 22699,60 грн. (відповідно до ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 року по справі № 420/2179/19) = 120511,28 грн. У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 Верховний Суд з питання застосування ст. ст. 116, 117 КЗпП України зробив такі висновки: Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку…> (п. 59-61 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19). У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який позивач просить нарахувати та виплатити на його користь, є завищеним, та він належить зменшенню шляхом застосування принципу пропорційності та критеріїв, передбачених постановою Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц. Так, застосовуючи принцип пропорційності, суд зазначає, що остання сума, яка не була виплачена позивачу вчасно 22699,60 грн, становить 18 % від загальної суми, яка належала виплаті у день звільнення позивачу. Доводи апелянта, що остання сума, яка не була виплачена апелянту вчасно, дорівнює 22699,60 грн + 5276,10 грн = 27957,70 грн, - що становить 22 % від загальної суми, яка належала виплаті апелянту у день звільнення, судом не приймаються, оскільки доказів виплати або невиплати відповідачем суми 5276,10 грн за період з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року до суду надано не було. Стаття 117 КЗпП України - це відповідальність, яка покладається на роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником при звільненні. Метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. За період з 02.02.2019 року по 22.06.2020 року позивачу вже визначено середній заробіток за цей час затримки в сумі 84380,01 грн, тобто за вказаний період позивачу вже компенсовано майнові витрати, які він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку військової частини. Отже, належить судовому захисту саме період затримки з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року 597 календарних днів. Середній заробіток за період з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року становить 378,25 грн х 597 календарних днів = 225815,25 грн. Виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту прав позивача буде стягнення на його користь 40646,74 грн. (18 % від 225815,25 грн.). Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а. Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, щодо необхідності виходу за межі позовних вимог відповідно до ст. 9 КАС України та стягнння з військової частини на користь позивача середній заробіток за час затримки повного розрахунку перед звільненням за період з 23.06.2020 року по 09.02.2022 року в сумі 40646,74 грн, з урахуванням обов`язкових відрахувань. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року по справі № 420/4131/22, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Г.В. Семенюк Судді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький