Постанова 4808 № 344/2030/20

Справа № 344/2030/20 Провадження № 22-ц/4808/482/21 Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А. Суддя-доповідач Василишин П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Девляшевського В.А., Пнівчук О.В. секретаря Пацаган В.В. за участі апелянта ОСОБА_1 представника апелянта адвоката Ткачишин С.М. представника позивача адвоката Соботника В.Й. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 січня 2021 року у складі судді Татарінової О.А., ухвалене в м.Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, - в с т а н о в и в: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 30.04.1989 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.10.2019 року. Позивач вказав, що за час шлюбу подружжям було придбане наступне майно: приватизована на ім`я колишньої дружини, її сина від першого шлюбу ОСОБА_3 та їхнього сина ОСОБА_4 в рівних долях квартира АДРЕСА_1 та приватизовані за час шлюбу на ім`я колишньої дружини земельні ділянки 0,1014 га та 0,15 га у с.Посіч Тисменицького району Івано-Франківської області. ОСОБА_1 зазначив, що у вищевказаній квартирі він постійно проживає з 1989 року і по сьогодні іншого житла у власності не має. Посилаючись на вказані обставини та на положення ст.ст.60,70 СК України, позивач просив суд: - поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по 1/6 частині вказаної квартири; - поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельну ділянку кадастровий номер 2625884601:01:002:0040, площею 0,1014 га, яка розташована у АДРЕСА_2 та визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині вказаної земельної ділянки; - поділити між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 2625884601:01:002:0039, площею 0,15 га, яка розташована у АДРЕСА_2 та визнати право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині вказаної земельної ділянки. У березні 2020 року відповідачка ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя (а.с.88). В обгрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 не вказав, що сторонами під час перебування у шлюбі було придбано автомобіль марки Шевролет Лачетті, 2005 року випуску. Даний автомобіль є їхньою спільною сумісною власністю та підлягає розподілу. Вказаний автомобіль сторони придбали в 2017 році за 140 000 гривень. На сьогоднішній день його ринкова вартість становить 95 845 грн. 83 коп., що підтверджується грошовою оцінкою автомобіля. Оскільки даний автомобіль за реєстраційними документами записаний на її колишнього чоловіка і фактично використовується ним по сьогоднішній час, а також відноситься до переліку речей, що є неподільними, вважає за доцільне, щоб ОСОБА_1 виплатив грошову компенсацію в розмірі 50 відсотків його ринкової вартості встановленої на сьогоднішній день, а саме 47 922 грн. 91 коп. Позивачка за зустрічним позовом вказала, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності за ним 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1014 га, яка розташована в с.Посіч вул.Лісова Тисменицького району, кадастровий номер 2625884601:01:002:0040 та земельної ділянки площею 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2625884601:01:002:0039 є безпідставними. Так, відповідно до законодавства, не належить до спільної сумісної власності майна подружжя, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, оскільки набуті внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Зазначає, що її батьки і вона проживали в оспорюваній квартирі з часу її народження по ордерах, а після смерті батьків, на час приватизації житлового фонду, вона була зареєстрована із дітьми у вказаній квартирі. Її чоловік ніколи не був зареєстрований у ній і тільки використовував її для отримання тимчасової посвідки на проживання, як громадянин іноземної держави. Своїм правом про приватизацію вказаного майна вона скористалася ще до 2011 року, тобто до часу внесення змін до сімейного законодавства України з цього приводу. Житлова квартира і земельні ділянки, на які претендує позивач за первісним позовом, не належать до спільної власності подружжя, оскільки не були придбані членом подружжя за рахунок їх коштів, праці чи особистих зусиль, а тому просила суд відмовити позивачу ОСОБА_1 у позові в повному обсязі та винести рішення, яким провести поділ спільного майна подружжя, а саме автомобіля марки Шевролет Ласетті, 2005 року випуску із залишенням його у власності ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію, вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 47 922 грн. 91 коп. та понесені судові витрати. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 січня 2021 року взадоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,0 грн., а також 1000,0 грн. за проведення оцінки автомобіля. ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказав, що на момент набуття у власність відповідачкою 1/3 спірної квартири (20.01.1999 року) діяв КпШС та ЗУ "Про власність", відповідно до ст.ст.22,16 яких майно нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права щодо володіння, користування, розпорядження цим майном. Статтею 24 КпШС визначено яке майно є роздільним, зокрема це майно, що належало до одруження, одержане в дар чи в порядку спадкування чи речі індивідуального користування. Цей перелік є вичерпним. Апелянт посилається на те, що на момент приватизації обидвох земельних ділянок (2005 рік) діяли норми СК України 2004 року, відповідно до ст.60 якого кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. Виключенням є такоє особисте майно, що є особистою приватною власністю. ОСОБА_1 вважає, що нормами права передбачено презумпцію віднесення майна законно придбаного під час шлюбу, а саме будь-яке майно, нажите подружжям у законний спосіб під час шлюбу та не виключене з цивільного обороту, автоматично стає спільною сумісною власністю подружжя. Виключенням є лише роздільне майно. Апелянт зазначає, що законодавець пов`язує зміну режиму спільного сумісного майна подружжя лише у зв`язку із збільшенням його вартості за рахунок особистого майна чи коштів, а також особистої праці одного з подружжя. Одним із законних способів набуття майна у власність є його приватизація. Набуття майна у такий спосіб не є наслідком особистої праці чи внесення особистих коштів одного з подружжя. У відповідності до ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду№ (в редакції від 17.12.1997 року, чинній на момент приватизації спірної квартири) приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них. Під час приватизації квартири подружжям було здійснено доплату грошима за площу, яка перевищує розмір тієї, яку наймач має право отримати безоплатно у процесі приватизації. Так, загальна площа квартири становить 86 кв.м. Безоплатна норма приватизації на трьох осіб складає 73 кв.м. Розмір надлишку площі квартири, за яку здійснено доплату зі спільних коштів подружжя складає 13 кв.м. Апелянт вважає, що він не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до спільного майна подружжя. Відтак не можна визнати правильним застосування судом першої інстанції частини першої ст.17 ЗУ "Про власність" для визнання за відповідачкою права власності на квартиру, без установлення факту створення (придбання) майна внаслідок пільної праці, ведення спільного господарства, бюджету і побуту. Приватизація земельної ділянки є безкоштовною, не здійснюється за особисті кошти одного з подружжя та не є наслідком його особистої праці. За змістом ст.57 СК України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин - 2005 рік), приватизовані земельні ділянки не відносилися до особистої власності подружжя, відповідна норма (нова редакція статті 57 СК України) набрала чинності 13.06.2013 року. Оскільки обидві спірні земельні діляки набуті віповідачкою у власність до 13.06.2013 року, то положення пункту 4 частини 1 статті 57 СК України на дані правовідносини не поширюються. Однак, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити. У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги скарги підтримали в повному обсязі, просили її задоволити. Представник відповідача вимоги скарги не визнав, вважає її безпідставною. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на момент придбання квартири та оформлення права власності, закон не відносив приватизовану квартиру до роздільної (особистої) власності подружжя, проте оскільки безоплатна приватизація житлової площі за своїм правовим змістом не може вважатись придбанням майна за рахунок заробітку (доходу) подружжя, то і майно набуте шляхом безоплатної приватизації не може вважатись спільним майном подружжя. Позивачем не надано належних доказів, які підтверджують, що доплата за надлишок площі квартири, при її приватизації була здійснена за спільні кошти подружжя, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову про визнання за первісним позовом ОСОБА_1 права власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 слід відмовити за недоведеністю. Щодо вимог позивача ОСОБА_1 в частині земельних ділянок суд зіслався на те, що враховуючи зміни до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався, виключно протягом періоду з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року приватизована одним із подружжя земельна ділянка вважалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. ОСОБА_2 приватизовано спірні земельні ділянки на підставі рішення Посічської сільської ради XVII скликання від 17.01.2005 року, а державні акти на право власності на вказані земельні ділянки видано 29 листопада 2006 року. Оскільки земельні ділянки були передані у власність ОСОБА_2 безоплатно відповідно до вимог ЗК України, тому режим спільного сумісного майна подружжя на земельні ділянки кадастрові номери: 2625884601:01:002:0039 та 2625884601:01:002:0040 не поширюється. Рішення суду про часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 обгруновано тим, що автомобіль CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску було придбано сторонами під час перебування в шлюбі, та зареєстровано за ОСОБА_7 31.03.2017 року. Належних доказів, що підтверджують той факт, що спірний автомобіль був придбаний за особисті кошти ОСОБА_1 суду не надано. З огляду на встановлену законодавством рівність часток в спільному майні, суд дійшов до висновку про належність позивачеві за зустрічним позовом ОСОБА_2 1/2 частки спірного автомобіля CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 , 2005 року випуску. Переглядаючи спір в апеляційному порядку, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі 30.04.1989 року уклали шлюб, який зареєстровано у відділі ЗАГС Івано-Франківського міськвиконкому УРСР, актовий запис №503 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 15.10.2019 року (справа №344/11113/19) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.4-5). Судом встановлено, що спір між сторонами виник з приводу поділу майна, набутого подружжям за час шлюбу. Як роз`яснив Пленум ВСУ у п.23 Постанови "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року N 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. В силу ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Судом встановлено, що у період шлюбу з ОСОБА_1 ОСОБА_2 та членами її сім`ї - ОСОБА_8 (син) та ОСОБА_4 (син) в рівних долях було приватизовано квартиру АДРЕСА_1 . З копії свідоцтва про право власності від 10.09.1999 року встановлено, що квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_8 (сину) та ОСОБА_4 (сину) в рівних долях. Також із зазначеного свідоцтва про право власності на житло встановлено, що свідоцтво видано згідно з розпорядженням міського голови від 20.01.1999 року та зазначена вище квартира приватизована згідно Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та виданого Госпрозрахунковою групою з приватизації житлового фонду. Загальна площа квартири становить 86,0 м.кв., а відновна вартість на момент приватизації становить 15,05 грн. (а.с.6). Згідно висновку про вартість об`єкту оцінки від 29.01.2020 року вартість трьохкімнатної квартири від 29.01.2020 року загальною площею 86,0 м.кв., яка знаходиться за адресою АДРЕСА_3 та власниками якої є ОСОБА_2 (1/3), ОСОБА_8 (1/3) та ОСОБА_4 (1/3) становить 383 646 грн. (а.с.26). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.02.2020 року, а саме інформації щодо квартири АДРЕСА_1 встановлено, що відсутні відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з державного реєстру іпотек (а.с.62). Отже, 1/3 частка спірної квартири набута відповідачкою ОСОБА_2 10.09.1999 року, тобто у період перебування у шлюбі з позивачем ОСОБА_1 . На момент набуття у власність квартири на особисті і майнові відносини подружжя поширювалися норми КпШС. Зокрема, згідно ст.22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Роздільним майном (власністю кожного з подружжя) вважалося майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. Роздільним майном кожного з подружжя вважались також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші (ст.24 КпШС). Однак, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що 1/3 частка спірної квартири набута відповідачкою ОСОБА_2 шляхом приватизації на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. За приписами ст.3 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов. Апелянт посилається на те, що під час приватизації квартири він спільно із відповідачкою доплатив за площу, яка перевищує розмір тієї, яку наймач має право отримати безоплатно у процесі приватизації, а саме за зайвих 13 кв.м. В цьому контексті апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир у способи, передбачені статтею 3 Закону, в тому числі і на викуп надлишків загальної площі квартир, мають лише громадяни України. Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Російської Федерації, про що свідчить посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 , видана 27.08.2014 року (а.с.9), а також паспорт громадянина Російської Федерації (а.с.48). Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що станом на час приватизації спірної квартири ОСОБА_1 був громадянином України, а тому положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду», в тому числі і щодо права купівлі надлишків загальної площі квартири, на позивача не поширюються. В даному випадку, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку щодо відсутності підстав для визнання спірної частки квартири спільною власністю подружжя, тому не зважаючи на обгрунтування судом відсутності доказів щодо участі позивача у придбанні надлишку площі за спільні кошти, рішення є по суті правильним, тому скасуванню в цій частині не підлягає. У первісному позові ОСОБА_1 також просив визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити між сторонами справи дві земельні ділянки. Встановлено, що 29.11.2006 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1014 га, яка розташована у АДРЕСА_2 на підставі рішення Посіцької сільської ради XVII скликання від 17.01.2005 року, цільове призначення - для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується копією Державного акту Серія ЯГ №304382, кадастровий номер- 2625884601:01:002:0040 (а.с.7). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.02.2020 року, а саме інформації щодо земельної ділянки кадастровий номер - 2625884601:01:002:0040, встановлено, що відсутні відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з державного реєстру іпотек (а.с.64). Згідно звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки земельної ділянки від 30.01.2020 року, яка була проведена позивачем з метою визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для сплати судового збору, встановлено, що вартість земельної ділянки (кадастровий номер 2625884601:01:002:0040) загальною площею 0,1014 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить 108 300,00 грн. (а.с.15). 29.11.2006 року ОСОБА_2 також видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1500 га, яка розташована у АДРЕСА_2 на підставі рішення Посіцької сільської ради XVII скликання від 17.01.2005 року, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарський споруд, що підтверджується копією державного акту Серія ЯГ №304381, кадастровий номер- 2625884601:01:002:0039 (а.с.8). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.02.2020 року, а саме інформації щодо земельної ділянка кадастровий номер - 2625884601:01:002:0039, встановлено, що відсутні відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та з державного реєстру іпотек (а.с.63). Згідно звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки земельної ділянки від 30.01.2020 року, яка була проведена позивачем з метою визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для сплати судового збору, встановлено, що вартість земельної ділянки (кадастровий номер 2625884601:01:002:0039) загальною площею 0,1500 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить 107 500,00 грн (а.с.177). Заприписами статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Іноземці (особи без громадянства) підпадають під дію національного права, що регулює правовідносини з приводу набуття права власності, з окремими винятками. Зокрема, це обмеження права іноземців на отримання у власність земель сільськогосподарського призначення, передбачені статтями 22, 81 Земельного кодексу України (ЗК). Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам. Водночас земельним законодавством дозволено іноземним громадянам та особам без громадянства набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (частина друга статті 81 ЗК). Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у випадку: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини. Іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права на безоплатне придбання земельних ділянок, що належать до державної і комунальної власності. Вони не мають права на приватизацію земельних ділянок, що раніше надавались їм у користування (лист ВССУ Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом№ 24-754/0/4-13 від 16.05.2013 р.). Встановлено, що спірні земельні ділянки набуто відповідачем в порядку безоплатної приватизації земельної ділянки, що є наслідком реалізації останньою свого права як громадянина України на безоплатне отримання від держави земельних ділянок, відповідно , такі не можуть бути віднесені до спільної сумісної власності подружжя. Суд першої інстанції правильно вказав, що віднесення приватизованих земельних ділянок до спільної власності подружжя мало місце тільки в період з 08 лютого 2011 року до 13 червня 2012 року . Тому підстави для скасування рішення суду і в цій частині відсутні. Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 реєстраційний номер НОМЕР_1 встановлено, що власником автомобіля марки CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 є ОСОБА_1 з 31.03.2017 року (а.с.120). Згідно звіту №30/83.03.20 про оцінку колісного транспортного засобу від 16.03.2020 року встановлено, що ринкова вартість автомобіля CHEVROLET LACETTI державний номер НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 станом на дату оцінки становить 95 845,83 грн. (а.с.98). Судом першої інстанції правильно вказано, що з приводу автомобіля, сторони не дійшли згоди щодо порядку його поділу, кошти для вирішення питання про стягнення грошової компенсації не внесено, тому правильно визнано за кожним з подружжя по Ѕ ідеальної частки. Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене та з урахуванням положень частини 1 статті 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Девляшевський В.А. Пнівчук О.В.