Постанова 4803 № 206/3432/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3891/21 Справа № 206/3432/20 Суддя у 1-й інстанції - Маштак К. С. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Деркач Н.М. суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю., при секретарі - Кравченко Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження шляхом виселення з частки квартири, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Відділ обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження шляхом виселення з частки квартири. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є власником 53/100 частин квартири АДРЕСА_1 . Оскільки вищезазначена квартира є комунальною, то їй належить житлова кімната, площею 21,4 кв.м, у загальному користуванні - коридор, кухня, туалет, ванна та комора. Окрім позивача, в кімнаті ще прописаний відповідач - ОСОБА_2 . Мати позивача була одружена з відповідачем і тому в 2013 році позивач прописала його, відразу після прописки відповідач почав влаштовувати сварки в сім`ї і мати позивача змушена була виїхати з цієї квартири. Шлюб між матір`ю позивача - ОСОБА_3 та відповідачем було розірвано. Починаючи з 2013 року позивач та її мати постійно намагалися вести розмови з відповідачем, щоб він не чинив позивачу перешкоди в здійсненні її права власності та виселився, але все марно. Позивач не має можливості користуватися своїм правом власності, своєю квартирою, вона навіть не може проживати в цій квартирі з позивачем, оскільки її 53/100 частини - це одна житлова кімната та й позивач не має бажання проживати з відповідачем. Відповідач не є родичем позивача, близькою людиною, він є колишнім чоловіком її матері. У зв`язку з цим, представник позивача просила усунути перешкоди в здійсненні права користування та розпорядження майном позивача шляхом виселення з 53/100 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 1-4). Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод в здійсненні права користування та розпорядження майном позивача, шляхом виселення з 53/100 частин квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надала суду відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з апелянтом щодо твердження про необґрунтованість та незаконність рішення суду, вважає його законним та прийнятим з урахуванням усіх норм матеріального та процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копію договору дарування частини квартири від 27.07.2010, ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 (позивачу) 53/100 частин спірної квартири АДРЕСА_1 (а.с. 8). Згідно копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб за адресою АДРЕСА_2 до складу сім`ї/зареєстрованих входять: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (власник 53/100, зареєстрована з 16.07.2012) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та зареєстрований у даній квартирі з 29.07.2013 року(а.с. 10). Згідно копію технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 25.12.2007, інвентаризаційна справа № 10396, реєстровий № 20580899, до нього було внесено відомості про нового власника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір частки 53/100 (а.с. 42-45). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, у відповідача ОСОБА_2 відсутнє будь-яке житло на праві власності або праві користування, позивач в свою чергу на праві приватної власності має 53/100 частки квартири АДРЕСА_1 загальною площею 58,7 кв.м. та квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 98,8 кв.м. (а.с. 102-128). Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_6 показала суду, що вона вже 2 роки живе в квартирі АДРЕСА_1 та позивача жодного разу не бачила, а відповідача вона знає, з ним в неї нормальні стосунки. В 2012 році там проживала бабуся, тоді вона і побачила відповідача в тій квартирі, він там весь час проживає. Вони разом з відповідачем робили ремонт на кухні. Боргів по квартирі у них немає. Електролічильники різні стоять на кімнати, а на воду один лічильник, сплачують за воду навпіл. За останні два роки вона не чула, щоб хтось хотів вселитися або виселитися з цієї кімнати. Відповідач алкогольні напої не вживає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно виходив з того, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх без оцінки законності такого виселення, яке фактично є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Вважав, що виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останнього на житло та недобросовісності дій ОСОБА_3 та позивача, внаслідок яких ОСОБА_2 може втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі та стати безхатченком. Враховуючи вищезазначені обставини, суд вважав, що ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом за адресою: АДРЕСА_2 , згідно із законом, тобто набув охоронюване законом право на мирне володіння майном як член сім`ї власника. В судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_2 вселився до спірної квартири з порушенням встановленого законом порядку, оскільки на момент вселення він був членом сім`ї, а саме доводився позивачці вітчимом. Беручи до уваги презумпцію правомірності вселення, зважаючи на те, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є єдиним житлом відповідача, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що по своїй суті втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 не є пропорційним визначеним цілям та за своїми наслідками призведуть до втручання у право ОСОБА_2 на повагу до його житла, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що призведе до втрати єдиного житла та надмірних витрат відповідача, отже необхідного балансу між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються не буде дотримано. Право користування відповідачем ОСОБА_2 вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії передбачені п. 2 ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого Протоколу Конвенції, при цьому виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири буде невиправданим втручанням у його право на повагу до житла. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Відповідно до висновків про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладених у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Посилання апеляційної скарги ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 чинить позивачу перешкоди в здійсненні її права власності не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачкою не надано суду жодних доказів, які б підтверджували як створення відповідачем їй перешкод у користуванні нею вказаним майном чи намагання позивачкою вселитися до квартири, так і нагальну суспільну необхідність виселення відповідача з єдиного житла, яке він має та в якому з дозволу позивача постійно та відкрито проживає тривалий час з 2013 року, за свій кошт утримує це житло та оплачує комунальні послуги. Крім того, позивачка має окреме житло та починаючи з 2013 року по час звернення до суду з цим позовом фактично погоджувалась на проживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, доводи апеляційної скарги також були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 січня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида І.Ю. Ткаченко