Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 420/15083/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 420/15083/20 Головуючий у 1-й інстанції: Левчук О.А. Суддя-доповідач: Іваненко Т.В. 26 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд: - визнати бездіяльність Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо виключення відомостей про ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 55544465 з Єдиного реєстру божників протиправною; - зобов`язати Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити відомості щодо ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 55544465 з Єдиного реєстру божників. В обґрунтування вимог зазначив, що згідно даних Єдиного реєстру божників він є боржником за виконавчим провадженням № 55544465, проте вказане виконавче провадження було завершене ще у 2018 році, шляхом повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Враховуючи те, що строк повторного звернення з виконавчим документом сплинув, а стягував повторно не подав документ до виконання, не виключення його з Єдиного реєстру боржників є неправомірним. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає підстави, наведені у позовній заяві, які, на його думку, не було взято до уваги судом першої інстанції. Відповідач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п. 1 ч.1 ст.311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. В Єдиному реєстрі боржників ОСОБА_1 значиться боржником в межах виконавчого провадження № 55544465. Згідно даних Автоматизованої системи виконавчого провадження виконавче провадження № 55544465 з примусового виконання постанови № АР397833, виданої 13.10.2017 року УПП в Одеській області завершено. 11 листопада 2020 року позивач звернувся до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) із заявою, в якій просив повідомити причини не виключення його з Єдиного реєстру боржників. Листом № З-1871-10/п-01 від 02.12.2020 року Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеси) повідомило, що згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у Першому Малиновському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) перебувало виконавче провадження в АСВП № 55544465 з примусового виконання постанови № АР397833, виданої 13.10.2017 року УПП в Одеській області про стягнення на користь держави штрафу у розмірі 850,00 грн., яке завершено на підставі пункту 5 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Вимоги виконавчого документа на теперішній час не виконано. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для виключення відомостей щодо ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 55544465 з Єдиного реєстру божників. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, не погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом. Згідно ч. 1, 2, 5, 6 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення. Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Єдиний реєстр боржників містить такі відомості: 1) прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження боржника - фізичної особи або найменування, ідентифікаційний код юридичної особи у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань боржника - юридичної особи; 2) найменування органу або прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка видала виконавчий документ; 3) найменування органу державної виконавчої служби або прізвище, ім`я, по батькові приватного виконавця, номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти виконавця; 4) номер виконавчого провадження; 5) категорія стягнення (аліменти, штраф тощо). Згідно з ч. 7 ст. 9 Закону України "Про виконавче провадження" відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або повернення виконавчого документа до суду на підставі статті 38 цього Закону чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Відповідно до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 №2432/5 (Положення №2432/5), Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень - окремий спецрозділ, який є архівною складовою частиною Системи та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20.05.2003 №43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.05.2003 за №388/7709, наказу Міністерства юстиції України від 28.04.2015 №614/5 «Про затвердження Тимчасового порядку автоматичного розподілу виконавчих документів між державними виконавцями і контролю строків виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2015 за № 478/26923. Єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Згідно з пунктм 6 Розділу Х Положення №2432/5, Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: - про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону №1404-VIII; - про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; - про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Тож, відмовляючи позивачу у виключенні відомості щодо нього з Єдиного реєстру божників, відділ державної виконавчої служби діяв відповідно до вимог Закону №1404-VIII та п. 6 Розділу Х Положення №2432/5, де визначено перелік підстав для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників. Однак, з урахуванням усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, за змістом вказаної правової норми вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а саме в захисті прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку держави. Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина третя статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Балдеа проти Румунії, 15 лютого 2017 року, Гелле проти Фінляндії, 19 лютого 997 року) з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення суду повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Тож, з обставин справи встановлено та не спростовано відповідачем, що виконавче провадження № 55544465 з примусового виконання постанови №АР 397833, виданої 13.10.2017 УПП в Одеській області про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 850 грн, завершено на підставі п.5 ст.37 ЗУ "Про виконавче провадження" у 2018 році. Статтею 303 КУпАП передбачено, що не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. Аналогічні положення закріплено у п.1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження". Пунктом 1 ч.4 та ч.5 ст. 12 цього Закону визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Відповідно до ч.5 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону. Поряд із цим, у ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа. Так, у частині першій вказаної статті визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. В даному випадку виконавче провадження № 55544465 було завершено у 2018 році, що підтверджується витягом з Автоматизованої системи виконавчого проваджння (а.с.8). Докази повторного пред`явлення стягувачем виконавчого листа до виконання, у межах встановленого законодавством строку, у матеріалах справи відсутні. Таким чином, суб`єкт владних повноважень, який є стягувачем у виконавчому провадженні № 55544465 та найбільш зацікавленою особою у його виконанні, вже протягом 2 років не вчиняє активних дій з метою пред`явлення виконавчого листа до виконання. Водночас, протягом цього часу відомості щодо ОСОБА_1 містяться в Єдиному реєстрі боржників, внаслідок чого, як зазначає позивач, він обмежений у праві здійснювати будь-які операції із власним майном, здійснювати банківські операції, відкривати рахунки, кредитування тощо. Проаналізувавши чинні норми права, які регулюють спірні правовідносини, оцінивши обставини справи та доводи апелянта, колегія суддів дійшла висновку, що в даному випадку наявність прогалини у законодавстві призводить до обмеження права особи у вільному володінні та розпорядженні власним майном. При цьому такі обмеження зумовлено бездіяльністю суб`єктів владних повноважень - стягувача у ВП № 55544465 та державного виконавчого органу. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168). Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Суду, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право: - втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; - якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання; - втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Конвенція в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, характерного для України, як і в цілому для держав континентальної системи права, Європейський суд з прав людини тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше й у контексті ст.1 Першого протоколу під "майном" розуміє не тільки "наявне майно" (existing possessions), але й цілу низку інтересів економічного характеру (активи (assets)). Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Вирішуючи спір по суті, колегія суддів враховує, що згідно з п.8 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). Як вже було зазначено, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64). Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003). Відтак, застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб`єктом владних повноважень, судова колегія вважає за необхідне задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 та зобов`язати Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити відомості щодо ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 55544465 з Єдиного реєстру божників. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Перший Малиновський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції виключити відомості щодо ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 55544465 з Єдиного реєстру божників. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого Малиновського відділу Державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 41405395) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 1051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.