Постанова 4851 № 520/29003/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2025 р. Справа № 520/29003/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 (суддя Ширант А.А.; м. Харків) по справі № 520/29003/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області (надалі також - ГУ ДСНС України у Харківській області) в якому просила суд: - визнати протиправною бездіяльність ГУ ДСНС України у Харківській області щодо нескладання рішення у формі висновку щодо виплати ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Шелудько О.С., одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн. грн та неподання його до ДСНС України для затвердження виплати; - зобов`язати ГУ ДСНС України у Харківській області протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням по даній справі законної сили, скласти рішення у формі висновку про виплату ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Шелудько О.С., одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн.грн та подати його до ДСНС України для затвердження виплати. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 06 січня 2025 року задовольнив позов ОСОБА_1 в повному обсязі та у спосіб, визначений позивачем. Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 по справі № 520/29003/24 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано при ухваленні рішення наступні нормативно правові акти: 1) Наказ МВС України від 26.01.2023 № 35 «Про затвердження Порядку та умов виплати особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту додаткової винагороди на період воєнного стану та особливості виплати винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)»; 2) Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих території України від 22.12.2022 № 309 « Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією»; 3) п. 11, п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». Так, суд убачає підстави у виплаті одноразової грошової допомоги за Постановою Кабінету Міністрів України № 168 без відсутності головного критерію - загибель у зоні бойових дій, визначена в наказі Головнокомандувача ЗСУ. Окрім того, ця виплата призначається та виплачується в частках між родичами, які мають права, визначених наказом МВС України. Суд першої інстанції не врахував, що право на виплату винагороди при загибелі незалежно від нормативно-правового акту має не лише позивач. Також суд прямо втрутився в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, у порушення положень Наказу МВС за № 525, та імперативно вказав, яке саме рішення необхідно прийняти. Окрім того, відповідач зазначає, що відповідно до наказу Головного управління від 09.09.2024, № 1096/65 «Про внесення змін до довідок, щодо загиблих співробітників» вирішено скасувати витяги з наказу Головного управління "Про затвердження списку співробітників підрозділів, які безпосередньо забезпечували здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи в районах ведення бойових дій у період з 8 год 03.04.2024 по 8 год 04.04.2024" від 04.04.2024 за №

387. Внести зміни до довідок про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оброни України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовю агресією РФ проти України, щодо загиблих. Тобто, 04.04.2024 ОСОБА_3 виконував свої службові обов`язки не у відповідних заходах у зонах бойових дій, за які передбачено виплати до 100 000 грн відповідно до Постанови КМУ № 168, та як однією з підстав для настання права на призначення виплати допомоги при загибелі відповідно до Постанови КМУ №

168. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітньої ОСОБА_2 , котра є донькою загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження, Т.1, а.с.17 та свідоцтва про смерть (т.1, а.с. 19). Загиблий ОСОБА_3 проходив службу в ГУДСНС України у Харківській області до 04.04.2024. Відповідно до акта спеціального розслідування нещасного випадку від 16.04.2024, 04.04.2024 виникли події, які призвели до загибелі ОСОБА_3 (т.1 а.с. 20-27). Як вбачається зі змісту акту, 04.04.2024 Новобаварський район м. Харкова був атакований ворожими БпЛА «Шахед». Об 00:16 на території Харківської області оголошено сигнал «Повітряна тривога» в зв`язку із атакою БпЛА. Одне з влучень відбулось у триповерховий житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За попередньою інформацією, зруйновано дах триповерхового житлового будинку та частково третій поверх з подальшим загорянням квартири, є постраждалі, люди потребують допомоги. До місця події об 01: 17 направлено 2 відділення на АЦ-5,0-50(1833)-442F2 FORD, АЦ TLF 16-25 Mercedes-Benz TIP 1224AF та автодрабина АД-30 (131) ПМ 506 6 ДПРЧ 1 ДПРЗ, із вказівкою про розосередження техніки на безпечну відстань. 01:21 до місця пожежі додатково направлено АЦ 7 ДПРЧ 1 ДПРЗ. 01:25 до місця пожежі прибув черговий караул 6 ДПРЧ 1 ДПРЗ на чолі з начальником караулу 6 ДПРЧ 1 ДПРЗ капітаном служби цивільного захисту ОСОБА_4 , який став керівником гасіння пожежі № 1 (далі по тексту КГП-1) та провівши розвідку встановив, що частково зруйновано дах та третій поверх триповерхового багатоквартирного житлового будинку з подальшим загорянням конструктивних елементів даху на площі орієнтовно 25 м2 та речі в квартирі і на площі орієнтовано 8 м2 та під завалами знаходиться людина яка потребує допомоги. КГП-1 одразу віддав розпорядження командиру відділення-водію 6 ДПРЧ 1 ДПРЗ головному майстер-сержанту служби цивільного захист ОСОБА_3 встановити автодрабину на дах будинку та вчинити подальші дії, направлені на гасіння пожежі та проведення рятувальної операції. По прибуттю до місця події 01:35 заступника начальника ГУ полковника служби цивільного захисту ОСОБА_5 , ним було надано вказівку виставити дозорних спостерігачів в двох напрямках на відстані 100 м від осередку пожежі та інформувати особовий склад у разі загрози з повітряного простору. О 01:47 та 01:49 пролунали команди у радіообміні про загрозу підльоту до території м. Харкова ворожих БпЛА «Шахед». Заступник начальника ГУ полковник служби цивільного захисту ОСОБА_5 надав команду по радіостанції особовому складу покинути місце пожежі та відійти на безпечну відстань та водійському складу надано розпорядження вимкнути проблискові маячки та заглушити двигуни. Об 01 :50 за адресою: місто Харків, проспект Любові Малої, біля будинку № 47 пролунав повторний вибух внаслідок якого є загиблі та постраждалі, а також, відбулось загоряння спецтехніки, яка прибула на ліквідацію наслідків первинних влучань ворожих БпЛА. По прибуттю працівників екстреної медичної допомоги ними було констатовано поранення та загибель низки співробітників ДСНС, у т.ч., констатовано загибель ОСОБА_3 . Зазначені події стали наслідками проведення спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 04.04.2024. З приводу відтворених обставин щодо загиблого ОСОБА_3 складено акт за формою Нцз-1 № 6 від 17.04.2024 про нещасний випадок, пов`язаний з виконанням службових обов`язків, (т.1, а.с. 28-33). Центральною лікарсько - експертною комісією ДСНС України видано постанову, якою констатовано, що поранення ОСОБА_3 , отримане внаслідок вибухової травми, що стало причиною його смерті, ТАК, ОТРИМАНЕ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ СУЖБОВИХ ОБОВ`ЯЗКІВ, У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ПІД ЧАС БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ АБО ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ, ПЕРЕБІВАЮЧИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО В РАЙОНАХ У ПЕРІОД ЗДІЙСНЕННЯ ЗАЗНАЧЕНИХ ЗАХОДІВ (т.1, а.с.34). Доньці загиблого ОСОБА_2 видано довідку від 13.05.2024 (т.1, а.с.35-36) про те, що загиблий дійсно брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи у м. Харків, на підставі якої позивачу, як її матері видано довідку, що ОСОБА_2 має статус члена сім`ї загиблого захисника України, у зв`язку з чим, має право на пільги за ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (т.1, а.с.37). З наказу Головнокомандувача Збройних сил України "Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій" від 01.05.2024 року вбачається, що з 01.04.2024 по 30.01.2024 місто Харків до вказаних територій не входив (т.1, а.с. 72). Наказом Начальника ГУ ДСНС у Харківської області від 09.09.2024 № НС-1096/65 було скасовано відповідні витяги та внесені зміни до довідки про участь особи у заходах у зв`язку з агресією (тобто 04.04.2024 ОСОБА_3 виконував свої службові обов`язку у відповідних заходах не у зоні бойових дій) (т.1, а.с. 84). Позивачка 08.07.2024 звернулася до відповідача в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 із заявою щодо питання отримання одноразової грошової допомоги, що не заперечується сторонами. На своє звернення отримала від відповідача лист від 19.07.2024 за яким дізналась про ініціювання відповідачем процесу щодо одноразової грошової допомоги, що виплачується в порядку постанови КМУ № 357 (т.1, а.с.38-41). Зі змісту листа встановлено, що процес, пов`язаний з отриманням одноразової грошової допомоги в розмірі 15 млн.грн. відповідно до п.2 постанови КМУ № 168, відповідачем ініційовано не було через те, що відповідач вважає, що позивачка не має права на допомогу в порядку постанови КМУ №

168. Позивачка вважає вказану бездіяльність протиправною, а тому звернулася до суду з цим позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному випадку має значення лише сам факт загибелі особи під час захисту Батьківщини, що в цій справі підтверджується постановою Центральною лікарсько - експертною комісією ДСНС України (протокол № 107/1139 від 28.05.2024, якою констатовано, що поранення ОСОБА_3 отримане внаслідок вибухової травми, що стало причиною його смерті: ТАК, ОТРИМАНЕ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ СУЖБОВИХ ОЬБОВ`ЯЗКІВ, У ПЕРІОД ДІЇ ВОЄННОГО СТАНУ ПІД ЧАС БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ УЧАСТІ В БОЙОВИХ ДІЯХ АБО ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХОДІВ З НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ, ВІДСІЧІ І СТРИМУВАННЯ ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ, ПЕРЕБІВАЮЧИ БЕЗПОСЕРЕДНЬО В РАЙОНАХ У ПЕРІОД ЗДІЙСНЕННЯ ЗАЗНАЧЕНИХ ЗАХОДІВ. За висновком суду, відповідач, застосовуючи норму п.2 постанови 168, яка діє з прийняттям до неї змін за постанови № 714 від 18.06.2024 з 20.06.2024, щодо територіального критерію, яка не містить в собі вказівок щодо її поширення на час, який передував моменту набрання цими змінами законної сили, окрім абз.3 п.2 постанови 168, щодо розмежування видів одноразової грошової допомоги, які застосовуються з 04.05.2024, до правовідносин щодо права на одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 з дати загибелі ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , протиправно надав названій нормі зворотної дії у часі та допустив протиправну бездіяльність, яка фактично унеможливила реалізацію права доньки загиблого ОСОБА_3 на допомогу за п.2 постанови КМУ 168 у розмірі 15 млн. грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Указом Президента України від 24.02.2022 за № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан, який триває. Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Повноваження державних органів у сферах національної безпеки і оборони визначаються та розмежовуються Законом України «Про Національну безпеку», який відповідно до статей 1, 2, 17, 18 і 92 Конституції України визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, цілі та основні засади державної політики, що гарантуватимуть суспільству і кожному громадянину захист від загроз. Норми Закону України «Про Національну безпеку» визначають, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій належить до сектору безпеки і оборони (стаття 12); Державна служба України з надзвичайних ситуацій є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, проведення аварійно-рятувальних робіт, пожежогасіння, пожежної та техногенної безпеки, роботи рятувальних служб під час аварій, а також гідрометеорологічної діяльності (стаття 18). Відповідно до статті 1 Кодекс цивільного захисту України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. Згідно зі статтею 4 Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - комплекс заходів, які реалізуються на території України в мирний час та в особливий період і спрямовані на захист населення, територій, навколишнього природного середовища, майна, матеріальних і культурних цінностей від надзвичайних ситуацій та інших небезпечних подій, запобігання виникненню таких ситуацій та подій, ліквідацію їх наслідків, надання допомоги постраждалим, здійснення державного нагляду (контролю) у сфері пожежної та техногенної безпеки. Частиною першою статті 101 Кодексу цивільного стану України встановлено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період. Держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів та підрозділів цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів (стаття 115 Кодексу цивільного захисту України). Абзацами першим, другим та шостим пункту 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, якій постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). На виконання пункту 2-1 Постанови № 168, Кабінет Міністрів України уповноважив МВС України визначити порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги під час дії воєнного стану. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту під час дії воєнного стану затверджений Наказом МВС України від 26.08.2022 за № 525, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 вересня 2022 року за № 1141/38477 (далі Порядок № 525). Пунктом 1 Порядку № 525 встановлено, що Порядок та умови визначають механізм оформлення документів і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - ОГД), у разі загибелі осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи) під час дії воєнного стану, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпечували здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України у період здійснення зазначених заходів, а також осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого за вказаних обставин під час дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва). Згідно з пунктом 2 Порядку № 525 батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого), якими вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - отримувачі), звертаються відповідно до апарату ДСНС, підрозділів центрального підпорядкування апарату ДСНС, територіальних органів та підпорядкованих підрозділів (далі - органи (підрозділи) ДСНС), закладів освіти із специфічними умовами навчання, які належать до сфери управління ДСНС (далі - заклад освіти) за останнім місцем проходження служби загиблої (померлої) особи із заявою про призначення та виплату ОГД. Відповідно до пункту 3 Порядку № 525 отримувач, який звернувся до органів (підрозділів) ДСНС, закладів освіти для отримання ОГД, подає такі документи: 1) заяву (кожного члена сім`ї (повнолітнього), батьків та утриманців загиблого (померлого), а в разі наявності малолітніх, неповнолітніх дітей - іншого з батьків, опікунів чи піклувальників, інших законних представників цих дітей); 2) завірені копії: документа, що посвідчує особу, передбаченого частиною першою статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків відповідно до закону); свідоцтва про смерть особи; документів, що свідчать про причини та обставини загибелі (смерті) особи, зокрема про те, що загибель (смерть) не пов`язана із вчиненням кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); постанови Центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС або лікарсько-експертної комісії органу (підрозділу) ДСНС про встановлення причинного зв`язку загибелі або отриманого поранення (контузії, травми, каліцтва), що спричинило смерть особи; витягу з наказу про виключення загиблої (померлої) особи з кадрів ДСНС; документа, що підтверджує сімейні (родинні) зв`язки із загиблою (померлою) особою: для дружини/чоловіка - свідоцтво про шлюб; для дитини - свідоцтво про народження дитини; для батьків - свідоцтво про народження особи, яка загинула (померла); для опікунів чи піклувальників над дітьми особи, яка загинула (померла),- рішення місцевої державної адміністрації, виконавчого органу місцевої ради або суду про встановлення над дитиною-сиротою, дитиною, позбавленою батьківського піклування, опіки, піклування; для осіб, які не були членами сім`ї особи, яка загинула (померла), але перебували на її утриманні, - рішення суду, довідка, видана органами місцевого самоврядування, або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджує факт перебування отримувача на утриманні особи, яка загинула (померла). Згідно з пунктом 4 Порядку № 525, якщо хтось із отримувачів відмовляється від отримання ОГД, його частка розподіляється між іншими отримувачами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання ОГД повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку. Органи (підрозділи) ДСНС, заклади освіти мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання ОГД (пункт 5 Порядку № 525). Формування документів для призначення та виплати ОГД отримувачам в органах (підрозділах) ДСНС, закладах освіти здійснюється підрозділами з питань роботи з персоналом (кадрами) у взаємодії з фінансовими підрозділами (пункт 6 Порядку № 525). Відповідно до пункту 7 Порядку № 525 органи (підрозділи) ДСНС, заклади освіти в 10-денний строк з дня реєстрації заяви разом із документами, передбаченими пунктом 3 цих Порядку та умов, приймають рішення про призначення ОГД або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю). У разі відмови чи повернення документів на доопрацювання органи (підрозділи) ДСНС, заклади освіти письмово інформують заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Органи (підрозділи) ДСНС, заклади освіти приймають рішення про призначення ОГД у формі висновку, який затверджується відповідно Головою ДСНС, керівниками органів (підрозділів) ДСНС, закладів освіти, після чого видається наказ про виплату ОГД (пункт 8 Порядку № 525). Отже, підстави для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168, на які посилається позивач, виникають у разі: - настання загибелі в період воєнного стану; - загибель настала під час захисту Батьківщини, безпосередньої його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (функціональна ознака); - загибель настала під час його перебування безпосередньо в районах здійснення вказаних заходів (виконанні дій), зокрема на тимчасово окупованій рф території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора (перелік не вичерпний) (територіальна ознака). Судом установлено, що постанова Центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС, яка була додана позивачкою до заяви, містила висновки, визначені пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за №

168. Так, у постанові Центральної лікарсько-експертної комісії медичного центру Державної служби України з надзвичайних ситуацій вказано, що поранення головного майстер-сержанта служби цивільного захисту ОСОБА_3 , 1983 року народження: «Вибухова травма», так, отримане під час виконання службових обов`язків, у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. З огляду на викладене, у відповідача були відсутні підстави для відмови позивачці у складанні висновку щодо виплати ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Шелудько Оксана Сергіївна, одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови КМУ №

168. Окрім того, колегія суддів зауважує, що згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 13.05.2024 за № 278/640, виданій ОСОБА_2 , загиблий (померлий) головний майстер-сержант служби цивільного захисту ОСОБА_3 дійсно брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Харків ( а.с. 35). Посилання відповідача в апеляційній скарзі на наказ Головного управління від 09.09.2024 за № 1096/65 «Про внесення змін до довідок щодо загиблих співробітників», яким скасовано відповідні витяги з наказу Головного управління від 04.04.2024 за № 387 та внесено зміни до довідок про участь особи у заходах у зв`язку з агресією, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки зазначений відповідачем наказ від 09.09.2024 за № 1096/65 прийнятий вже після загибелі ОСОБА_3 . Доводи відповідача, як на підставу відмови у виплаті одноразової грошової допомоги про те, що Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.05.2024 за № 170 «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 м. Харків не визначено районом ведення воєнних (бойових) дій, колегія суддів також не приймає до уваги, оскільки загибель ОСОБА_3 настала під час забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, що є самостійною функціональною ознакою для виплати одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови КМУ № 168 при дотриманні умов, що загибель настала в період воєнного стану під час його перебування безпосередньо в районах здійснення вказаних заходів. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач у спірних правовідносинах допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у нескладанні рішення у формі висновку щодо виплати ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_3 , передбачену пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 за № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану». За матеріалами справи судом встановлено, що під час розгляду заяви позивачки про виплату одноразової грошової допомоги ГУДСНС у Харківській області досліджувались та оцінювались документи, подані з заявою від 08.07.2024, зауважень щодо до їх змісту чи форми відповідачем не висловлено. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, у порушення положень наказу МВС за № 525, колегія суддів зауважує на таке. Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано всіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта. Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про втручання у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, у порушення положень наказу МВС за № 525, колегія суддів зауважує на таке. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а. Відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011). Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Колегія суддів наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», № 40450/04, пункт 64). Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі «Джорджевич проти Хорватії» (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення. Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях українських судів. Зокрема, у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 705/552/15-а). З огляду на встановлені судом обставини та з метою захисту права, для відновлення якого подано відповідний позов, враховуючи повноваження, визначені ч. 2 ст. 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо зобов`язання відповідача скласти рішення у формі висновку про виплату ОСОБА_2 , в інтересах якої діє Шелудько Оксана Сергіївна, одноразової грошової допомоги у розмірі 15 млн.грн та подати його до ДСНС України для затвердження виплати. Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 по справі № 520/29003/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко