Постанова 4856 № 120/2276/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2276/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Богоніс Михайло Богданович Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 26 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці з наступними позовними вимогами: - визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення пенсії протиправною; - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.02.2019 № 318/11-32-2/03 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 позовну заяву позивача в частині позовних вимог про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду. Іншу частину позовних вимог рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 задоволено частково. Не погоджуючись із ухвалою від 15.08.2019 позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 - без змін. Також постановою від 10.10.2019 замінено сторону по справі - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 позивач оскаржила їх в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 касаційну скаргу задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано, а справу в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 11.01.2019 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із компенсацією втрати частини доходів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу позивача - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 15 січня 1996 року ОСОБА_1 виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі. З 1996 року позивачка не отримує пенсію. 05.10.2018 року позивач звернулася через свого представника до Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці із заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року. За результатом розгляду заяви, яка надійшла до відповідача 08.01.2019 року, листом від 04.02.2019 № 318/11-32-2/03 відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв`язку з недотриманням порядку звернення, адже пунктом 1.5 Порядку від 25.11.2005 № 22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) (пункт 2.9 Порядку). Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду. Ухвалою від 15.08.2019 позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниці провести поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 іншу частину позовних вимог задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці у поновленні виплати раніше призначеної пенсії , що викладена у листі від 04.02.2019 № 318/11-32-2/03. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці поновити позивачу виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її із 12 січня 2019 року. Не погоджуючись із ухвалою від 15.08.2019 позивач оскаржила її в апеляційному порядку. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 - без змін. Також постановою від 10.10.2019 замінено сторону по справі - Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області. Не погоджуючись із ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 позивач оскаржила їх в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 13.10.2020 касаційну скаргу задоволено. Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 скасовано, а справу в частині позовних вимог за період з 07.10.2009 по 11.01.2019 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Скасовуючи ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.10.2019 Верховний Суд зазначив, що обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є недопустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитись з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції надано правову оцінку спірним правовідносинам в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити дії з метою поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року шляхом поновлення її відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. За результатом розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Щодо компенсації втрати частини доходів за період з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року, суд зазначив що така вимога позивача підлягає задоволенню, враховуючи правові висновки з даного питання, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Водночас, процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб`єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі. Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України. Протиправна невиплата пенсії або протиправне не відновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб`єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення. Європейський Суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції. Таким чином, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18) у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі №815/460/18. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду. Крім того обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Проте сам факт прийняття Конституційним Судом України Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 та рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» не забезпечує необхідної правової визначеності, яка є головною умовою дії «презумпції знання закону», тим більше коли мова йде про літню людину, яка проживає в іншій країні, тобто поза інформаційним полем України. Саме з метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені. У справі, яка розглядається, відповідач не наводить жодних доказів того, що: відповідачем або іншими суб`єктами владних повноважень України розроблялися та були прийняті акти, спрямовані на врегулювання ситуації, яка виникла після винесення рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009; наявна вина позивача у припиненні виплати пенсії; підстава, яка зумовила припинення пенсії, була правомірною (конституційною); існують положення закону, який зобов`язує позивача вживати будь-які дії (подавати заяви, ініціювати позови до суду тощо) для поновлення виплати пенсії, виплата якої була їй припинена Пенсійним фондом України саме на підставі, яка в подальшому була визнана компетентним органом (Конституційним Судом України) неконституційною. При цьому слід наголосити, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду (вжила активні дії) з проханням поновити виплату пенсії, проте їй було відмовлено в такому поновленні. Отже, за таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Вказана правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року (справа №815/1226/18). Стосовно вимоги позивача щодо компенсації втрати частини доходів, необхідно врахувати, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок № 159). Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії. Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів за період з 07 жовтня 2009 року по 11 січня 2019 року підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18). Отже, врахувавши встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується з рішенням Вінницького окружного адміністративного суду щодо часткового задоволення позову, оскільки суд, при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Зазначеним вимогам закону рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року в оскаржуваній відповідачем частині відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Вінницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.