Постанова 4856 № 120/4069/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4069/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Вільчинський О.В. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 26 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Іваненко Т.В. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького району, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Якушинецької сільської ради Вінницького району, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення від 24 травня 2019 року, винесене на 30 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради № 81 про встановлення проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 , що знаходиться у АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови, комунальної власності Якушинецької сільської ради не наданих у власність та користування. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, ОСОБА_1 посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. Зокрема апелянт вважає, що спірне рішення прийняте з порушенням процедури встановленої законодавством, а його нескасування може призвести до неминучих шкідливих наслідків-зсуву поверхневого шару ґрунту, наслідком якого буде руйнування господарських будівель, які належать позивачці на праві власності. При цьому, апелянт зазначила, що з метою встановлення законності дій відповідача, двічі зверталась до Державної екологічної інспекції у Вінницькій області із відповідними заявами, за результатами розгляду яких надано відповідь із якої вбачається, що перед прийняттям оскаржуваного рішення відповідача, не була сформована комісія для перевірки даної земельної ділянки, що є порушенням закону. 30.03.2021 від представника відповідача надійшли письмові пояснення згідно яких судовому захисту підлягає лише порушене право особи, однак ОСОБА_1 ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не вказує, яке право останньої порушене оскаржуваним рішенням, а лише зазначає про можливість настання негативних наслідків в майбутньому. При цьому, просить звернути увагу суду, що до матеріалів справи не додано жодних правовстановлюючих документів на господарські будівлі позивачки, а також висновків експертиз чи будь-яких інших доказів, які б вказували на порушення прав останньої. Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, однак від їх представників надійшли заяви про розгляд справи за його відсутності. У відповідності до вимог ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. За правилами п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 24 травня 2019 року на 30 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради прийнято рішення № 67.8 про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,04 га для ведення особистого селянського господарства, за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, на сесії прийнято рішення № 81 про встановлення проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 , що знаходиться в АДРЕСА_1 за рахунок земель житлової та громадської забудови, комунальної власності Якушинецької сільської ради не наданих у власність та користування. Не погоджуючись з рішенням Якушинецької сільської ради від 24 травня 2019 року № 81, вважаючи його незаконним, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення, оскільки позивачкою не доведено, що прийняттям спірного рішення порушено права останньої. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Надаючи правову оцінку законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції колегія суддів, виходить з наступного. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У частині 1 статті 2 КАС України закріплено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 2 частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України. Зокрема, в рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованості діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України свідчить про те, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України. У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст. Аналіз вищезазначених правових норм, дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Однак, порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року по справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2019 року у справі №855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі №808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі №815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі №806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі № 826/17479/18 та від 24 лютого 2021 року у справі №607/8188/17 При цьому Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі №359/630/19 зауважив, що право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Як з`ясовано колегією суддів, предметом спору у даній справі є прийняте на 30 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради Вінницької області рішення № 81 від 24 травня 2019 року про встановлення проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 , що знаходиться у АДРЕСА_1 , за рахунок земель житлової та громадської забудови, комунальної власності Якушинецької сільської ради не наданих у власність та користування. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказує, що спірне рішення прийняте з порушенням законодавчої процедури та може призвести до неминучих шкідливих та незворотних наслідків, а саме зсуву поверхневого шару ґрунту та руйнування господарських будівель, які належать останній на праві власності. В той же час, як вірно звернуто увагу і судом першої інстанції ОСОБА_1 не вказує, яке конкретно право останньої порушено оскаржуваним рішенням на момент звернення до суду. Зазначає лише про можливість настання в майбутньому негативних наслідків для господарських будівель, які належать їй на праві власності. При цьому, суд першої інстанції зауважив, що до матеріалів справи не додано жодних правовстановлюючих документів щодо господарських будівель позивачки, а також висновків експертиз чи будь яких інших доказів, які б вказували на порушення прав ОСОБА_1 . В свою чергу, представником позивачки в якості доказів направлено на адресу суду апеляційної інстанції копії державних актів Серія ЯБ № 712224 та Серія ЯБ №7122223 на право власності на земельні ділянки, свідоцтво про право власності на житловий будинок, домову книгу та технічний паспорт. Однак колегією суддів із наданих доказів встановлено, що земельні ділянки та житловий будинок в АДРЕСА_2 належать ОСОБА_3 , а не ОСОБА_1 . Стосовно наданого разом із вищезазначеними копіями документів скріншота земельної ділянки, то з останнього взагалі неможливо ідентифікувати ні земельну ділянку, яка згідно тверджень позивачки, межує зі спірною, ні суміжну земельну ділянку. Відносно посилання ОСОБА_1 на те, що на земельній ділянці щодо якої остання отримала дозвіл на розроблення проекту землеустрою може статися зсув поверхневого шару ґрунту у зв`язку з вирубкою дерев та чагарникових насадження, то колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що на час розгляду справи ОСОБА_1 не оформлено право власності на земельну ділянку, а саме лише надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17. Щодо посилання представника позивачки на порушення процедури прийняття рішення про встановлення проїзду до земельної ділянки ОСОБА_2 № 81 від 24 травня 2019 року, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки під час розгляду цієї справи не встановлено факту порушення законних прав та інтересів позивачки, оскаржуваним рішення Якушинецької сільської ради, то підстави для надання правової оцінки зазначеному рішенню, відсутні. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Граб Л.С. Судді Іваненко Т.В. Сторчак В. Ю.