Постанова 4856 № 120/2068/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/2068/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк Михайло Васильович Суддя-доповідач - Іваненко Т.В. 01 лютого 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Іваненко Т.В. суддів: Граб Л.С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року (місце ухвалення рішення - м.Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Якушинецької сільської ради Вінницького району про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області, в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за № 430 від 30.04.2020 «Про розгляд клопотання ОСОБА_1 » ; - зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,12 га в межах населеного пункту села Якушинці Вінницького району Вінницької області, за заявою та графічними матеріалами від 19.11.2019. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 43 сесії 7 скликання Якушинецької сільської ради Вінницького району Вінницької області № 430 від 30.04.2020 «Про розгляд клопотання ОСОБА_1 ». Зобов`язано Якушинецьку сільську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,12 га в межах населеного пункту села Якушинці Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.05.2018 (справа №826/5737/16) та від 25.06.2020 (справа №509/594/17), згідно яких надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є безумовним наслідком надання земельної ділянки у власність. Крім того, позивач вважає, що ефективним способом захисту порушених прав в даному випадку буде зобов`язання відповідача надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін , суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. З обставин справи встановлено, що 19.11.2019 ОСОБА_1 звернулась до Якушинецької сільської ради із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту села Якушинці Вінницького району Вінницької області (межує із земельними ділянками за № 0520688901:02:002:0347 та № 0520688901:02:002:0247). До клопотання додано копії паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали. За наслідком розгляду вказаного звернення, Якушинецькою сільською радою листом за №10-02/1174 від 04.12.2019 р. повідомлено ОСОБА_1 , що земельна ділянка зазначена на графічних матеріалах передана у користування згідно рішення 10 сесії 21 скликання Якушинецької сільської ради від 02.04.1994 р. Враховуючи зазначене сільська рада не може надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, так як не надано погодження землекористувача. Вважаючи, що сільська рада при розгляді клопотання ОСОБА_1 не прийняла відповідного рішення по суті поставлених питань, позивач оскаржила таку бездіяльність відповідача до суду. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20.02.2020 року по справі № 120/56/20-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність Якушинецької сільської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 19.11.2019 р. та зобов`язано Якушинецьку сільську раду розглянути на сесії клопотання ОСОБА_1 від 19.11.2019 р. про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність в межах населеного пункту села Якушинці Вінницького району Вінницької області із урахуванням висновків суду. На виконання даного судового рішення, на 43 сесії 7 скликання Якушинецькою сільською радою розглянуто клопотання ОСОБА_1 та прийнято рішення № 430 від 30.04.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної для позивача земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Як видно зі змісту даного рішення, причиною відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 слугувала та обставина, що земельна ділянка яка зазначена позивачем на графічних матеріалах, доданих до заяви, надана в користування громадянам і позивач не надала погодження землекористувачів на її вилучення. Вважаючи рішення відповідача № 430 від 30.04.2020 протиправним, позивачка оскаржила його в суді. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою, суд першої інстанції зазначив, що в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне. Статтею 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Так, в ході розгляду справи, судом встановлено, що підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки стало посилання відповідача на те, що зазначена на графічних матеріалах земельна ділянка надана в користування громадянам і заявник не надав погодження землекористувача на її вилучення. Правовим актом, яким земельні ділянки надавалися в користування громадян є рішення Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року, яке прийняте за результатами розгляду протоколу загальних зборів членів КСП «Правда» с. Якушинці від 11.02.1994, та яким вирішено надати земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських споруд площею 0,15 га кожному громадянину окремо в с. Якушинці, всього 38 громадянам. Крім того, частиною першою статті 23 Земельного кодексу України в редакції Закону від 19 грудня 1990 року № 561-XII (який діяв на час прийняття рішення Якушинецької сільської ради від 01.02.1995) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Водночас, в ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів того, що бажана для позивача земельна ділянка наразі дійсно перебуває у користуванні іншої особи. З рішення сільської ради від 01.02.1995 р. не є можливим встановити, яку саме земельну ділянку було передано тій чи іншій особі, та чи перебувають вони у користування цих осіб до цього часу. Відповідачем чітко не встановлено особи (осіб), якій (яким) згідно рішення Якушинецької сільської ради від 01.02.1995 року надано земельні ділянки, на частину яких претендує позивач. Оскільки відповідне рішення сільської ради містить перелік із 38 осіб, яким надавалися земельні ділянки, проте. кому конкретно із цього переліку надано спірну земельну ділянку, яку також бажає отримати у власність позивач, відповідачем достеменно не встановлено. Таким чином, відповідач належними і допустимим доказами не довів тієї обставини, що спірна земельна ділянка перебуває у законному користуванні інших осіб - громадян, у зв`язку з чим необхідна згода таких осіб на вилучення земельної ділянки. Відповідачем при розгляді клопотання позивача не надана належна оцінка зазначеним вище обставинам як і не перевірено зміст такого клопотання на предмет відповідності в цілому вимогам статті 118 ЗК України, так як оскаржувана відмова ґрунтувалася на зовсім інших обставинах, які не були пов`язані з відповідною нормою. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що рішення Якушинецької сільської ради № 430 від 30.04.2020 є протиправним, а відтак підлягає скасуванню. В той же час, наслідком скасування судом рішення Якушинецької сільської ради № 430 від 30.04.2020 є те, що клопотання позивача від 19.11.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається актуальним та нерозглянутим. Способом відновлення порушеного права позивача суд першої інстанції обрав зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання йому дозволу. Щодо ефективності такого способу захисту, то суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Доводи апелянта про те, що ефективним способом захисту порушених прав в даному випадку є прийняття рішення про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою колегія суддів оцінює критично. Оскільки в межах розгляду цієї справи суд не дійшов остаточного висновку про те, чи є ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив. За таких обставин у суду немає підстав для зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення. Адже прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону. В даному випадку, суд не може застосовувати висновки Верховного Суду у справах №826/5737/16, №509/594/17 та №509/1350/17, на які посилається апелянт, оскільки в ході судового розгляду справи достеменно не встановлено, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, слід визнати саме зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідне клопотання позивача про надання йому дозволу. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 вересня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Іваненко Т.В. Судді Граб Л.С. Сторчак В. Ю.