Постанова 4851 № 630/832/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2021 р.Справа № 630/832/16-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Чалого І.С., суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є. , за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка та Люботинської міської ради Харківської області на постанову Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017, головуючий суддя І інстанції: Малихін О.О., м. Люботин Харківської області, повний текст складено 13.06.17 по справі № 630/832/16-а за позовом Державного підприємства "Слобожанське" до Люботинської міської ради Харківської області, треті особи: Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка про визнання рішення протиправним та його скасування, ВСТАНОВИВ: У грудні 2016 року Державне підприємство "Слобожанське" (далі по тексту також ДП "Слобожанське", позивач) звернулося з позовом до Люботинської міської ради Харківської області (далі по тексту також міська рада, відповідач), треті особи: Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, у якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог від 03 лютого 2017 року, просило визнати протиправним та скасувати рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 1.4 та пункту 2, які стосуються Державного підприємства "Слобожанське" (далі - спірне рішення). Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 2 щодо вилучення з Дослідного господарства "Комунар" землі під водою (ставок) площею 20,1 га. В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовлено. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка та Люботинська міська рада Харківської області подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Люботинська міська рада Харківської області вказала, що під час судового розгляду позивачем не надано доказів прийняття відповідного рішення ради про виділення йому у постійне користування земельної ділянки, а також доказів складання проекту відведення вказаної земельної ділянки. Більш того, на запити суду до відповідних архівних установ щодо наявності вищевказаного рішення позитивної відповіді не надійшло. Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру Харківській області від 10.03.2017 про розгляд ухвали суду, проект землеустрою до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994 в управлінні не обліковується. У зв`язку з цим вважає, що Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 10.10.1994, на який посилається позивач, виданий з порушенням чинного на той час законодавства, а тому не може посвідчувати право постійного користування позивача земельною ділянкою. Більш того, за відсутності проекту відведення земельної ділянки та винесення її меж в натурі (на місцевість) не має будь-якої можливості визначити де саме знаходиться земельна ділянка та в яких межах вона перебуває. Однак, судом першої інстанції вказані обставини до уваги не прийнято, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Апеляційна скарга Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка вмотивована тим, що судом першої інстанції щодо визнання протиправним п. 2 рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 про вилучення у ДГ "Комунар" землі під водою (ставок) площею 20, 1 га лише у зв`язку ідентифікації даного водного об`єкта без належної оцінки процедури винесення оскаржуваного рішення Люботинської міської ради є не допустимим. Наголошує на пропуску позивачем строку звернення до суду, посилаючись на те, що з моменту винесення оскаржуваного рішення до звернення позивача до суду за захистом порушених прав минуло 24 роки. Також стверджує, що суд першої інстанції під час винесення оскаржуваної постанови прийняв до уваги пояснення позивача, як на право користування спірною земельною ділянкою, державний акт на право користування земельною ділянкою від 10.10.1994, не надаючи при цьому уваги номеру та даті рішення Харківської районної ради, що унеможливлює встановити порушене право позивача, оскільки на час винесення оскаржуваного рішення державний акт, на який посилається позивач, був відсутній. Скориставшись правом подання відзиву (заперечення) на апеляційну скаргу, позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. До початку розгляду справи від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату з підстав участі представника Мосіна А.В. в судовому засіданні по іншій справі в Балаклійському районному суді Харківської області. Колегія суддів звертає уваги на те, що на підтвердження заявленого клопотання представником не надано жодних доказів, що об`єктивно підтверджують неможливість представника позивача прийняти участь в розгляді цієї справи в суді апеляційної інстанції, а також те, що представник позивача приймає участь в розгляді справи в іншому судовому засіданні. Суд апеляційної інстанції вважає, що представник позивача був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, явка в судове засідання не визнавалась обов`язковою, нових доказів до суду апеляційної провадження під час підготовки справи до апеляційного розгляду надано не було, а відтак відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) неявка учасника справи та його представника в судове засідання не перешкоджає розгляду справи. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини "Юніон Аліментаріа Сандерс проти Іспанії" визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання ("Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" №11681/85). Отже, з метою дотримання встановлених процесуальним законом строків розгляду справи та уникнення затягування розгляду справи, колегія суддів ухвалою, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовила в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, відповідно до ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке. Судовим розглядом встановлено, що згідно копії статуту Дослідного господарства "Комунар", затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів №469 від 27.03.1992, Дослідне господарство "Комунар" було створено на підставі постанови Ради міністрів УСРР №732 від 23.06.1969 як експериментальна база "Комунар", а на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України № 292 від 03.12.1991 перейменовано на дослідне господарство "Комунар". В пункті 1.2. цього Статуту зазначено, що дослідне господарство "Комунар" являється сільськогосподарським підприємством, що є експериментально-виробничою базою Української науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського. 25 грудня 1992 року Люботинською міською радою народних депутатів було прийнято рішення про вилучення земель із користування господарств радгоспів. Зокрема, у пункті 1.4. цього рішення вказано про вилучення з дослідного господарства "Комунар" орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення про вилучення інших сільськогосподарських угідь з дослідного господарства "Комунар" площею 92,9 га, в тому числі: сіножати - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га. Згідно з Державним актом на право постійного користування землею №ХР-25-07-000343 від 10.10.1994, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №60, Дослідному господарству Комунар" було надано в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. Те, що вказаний державний акт обліковується та являється дійсним, підтвердило Головне управління Держгеокадастру у Харківській області в своєму листі від 10.03.2017. За повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 10.03.2017, в Управлінні Держгеокадастру у Харківському районі Харківській області обліковується проект землеустрою експериментальної бази "Комунар" (ДГ "Комунар"), розроблений в 1986 році республіканським проектним інститутом по землеустрою "Укрземпроект", Харківська філія. З метою отримання державного акту на право постійного користування землею Дослідним господарством "Комунар" було отримано від Харківської філії інституту по землеустрою технічний звіт про корегування картографічних матеріалів минулих років по землекористуванню, розроблених в 1986 році. На підставі постанови Кабінету Міністрів України №815 від 13.06.2002 цілісний майновий комплекс дослідного господарства "Комунар" був переданий з сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації. Згідно зі Статутом, затвердженим розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації №144 від 22.04.2016, позивач являється правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства "Комунар", утвореного в результаті реорганізації Дослідного господарства "Комунар" Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О.Н. Соколовського" на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації №692 від 30.12.2005. За наявною в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Харківській області статистичної звітності форми 6-зем станом на 01.01.2016 за позивачем на території Люботинської міської ради Харківської області обліковується землекористування в складі 472,95 га, до яких входять в тому числі водні об`єкти площею 19,2344 га. Як вказує позивач, з листа Люботинської міської ради Харківської області від 28.10.2016 йому стало відомом про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення міської ради ХІІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів". З таким рішенням позивач не погодився з тих підстав, що діючі на момент прийняття міською радою рішення норми Земельного кодексу України не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Люботинською міською радою народних депутатів Харківської області, при прийнятті оскаржуваного рішення, не були дотримані вимоги Земельного кодексу України 1990 року щодо наявності згоди землекористувача, а також не були враховані обставини виникнення у позивача прав землекористувача та їх існування станом на 25.12.1992. Колегія суддів, ураховуючи висновки щодо правозастосування, які викладені у постанові Верхового Суду від 29 січня 2021 року у справі № 630/832/16-а, звертає увагу на таке. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Разом з тим, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Отже, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у вищезазначеній редакції). Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. У пункті 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України у тій же редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній після 15.12.2017, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №815/7008/15 (провадження №11-1149апп18), до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. За приписами частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України, чинного станом на день звернення до суду з даним позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Станом на день звернення до суду з цим позовом, справи, підвідомчі господарським судам, визначала стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, за змістом пункту 6 частини першої якої, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. З встановлених у справі, яка розглядається, обставин вбачається, що ДП "Слобожанське" є державним комерційним підприємством, яке засновано на державній власності, і утворене з метою, зокрема, отримання прибутку. Зі змісту позовних вимог та доводів, якими вони обґрунтовуються, вбачається, що звернення до суду з цим позовом обумовлене необхідністю захисту майнового права підприємства, а саме - права постійного користування нерухомим майном (земельною ділянкою), яка, не переконання ДП "Слобожанське", була незаконно вилучена органом місцевого самоврядування з постійного користування позивача і так само незаконно передана у розпорядження міської ради і перебуває на балансі комунального підприємства. Отже, предметом цього спору є рішення органу місцевого самоврядування, яким, на думку позивача, порушено його речове право (право користування земельною ділянкою). Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ДП "Слобожанське" про визнання незаконним і скасування рішення міськради про вилучення земельних ділянок не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предметом позову в цьому випадку є не оскарження процедури прийняття спірного рішення суб`єктом владних повноважень, а забезпечення можливості набуття речового права на земельну ділянку в розмірі площі землекористування, яка була закріплена державним актом на право постійного користування землею, тобто захист майнових прав та інтересів позивача. Таким чином, правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією спірного рішення, підпадають під визначення приватноправових і з урахуванням суб`єктного складу сторін мають вирішуватися судами за правилами ГПК України. Аналогічна за змістом правова позиція за подібних обставин справи висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року (справа № 308/7411/17). Колегія суддів ще раз акцентує увагу на тому, що звернення до суду з цим позовом спрямоване насамперед на захист права позивача стосовно користування спірною земельною ділянкою, а тому даний спір не пов`язаний із захистом прав Підприємства у сфері публічно-правових відносин, водночас стосується цивільних прав та інтересів позивача стосовно користування земельною ділянкою. Та обставина, що відповідачем у справі визначено орган місцевого самоврядування, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить цей спір публічно-правовим, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, після прийняття оскаржуваного рішення відповідачем прийнято рішення про виділення громадянам частини земельних ділянок. Зокрема, земельна ділянка площею 0,4000 га (кадастровий номер 6311200000:88:001:0315) передана в оренду ОСОБА_1 . Відповідно до Витягу № 628 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка є прибережною захисною смугою водойми (ставок Старолюботинський) та розташована в місті Люботин, власником (розпорядником) є Люботинська міська рада; земельна ділянка площею 2,3 га (кадастровий номер 6311200000:01:033:0013) передана в оренду ОСОБА_2 . Відповідно до Витягу № 354 з технічної документації з грошової нормативної оцінки земельної ділянки, виданого Управлінням Держземагенства у Харківському районі, дана земельна ділянка розташована вздовж ставка Старолюботинський в місті Люботин. Крім того, частина земельних ділянок передані Люботинською міською радою у приватну власність членам садівничих товариств "Пововєд", "Квітучій сад", "Дорожнік" (т.3 а.с. 40-41). Таким чином, захищаючи своє право на спірну земельну ділянку, яка протягом тривалого часу перебувала у користуванні інших осіб, позивач фактично оскаржує право користування (власності) третіх осіб на цю земельну ділянку, передану їм на підставі рішень органу місцевого самоврядування, що виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. На підставі пункту 3 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги (частина перша статті 319 КАС). Оскільки суд першої інстанції розглянув справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судового рішення із закриттям провадження у справі. За змістом частини третьої статті 319 КАС у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. За правилами частини першої статті 239 КАС якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У зв`язку з цим, суд роз`яснює, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та що позивач має право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Другого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка та Люботинської міської ради Харківської області задовольнити частково. Постанову Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 по справі № 630/832/16-а скасувати. Провадження у справі № 630/832/16-а за позовом Державного підприємства "Слобожанське" до Люботинської міської ради Харківської області треті особи: Виробниче управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, Товариство риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка про визнання рішення протиправним та його скасування закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя І.С. Чалий Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов Повний текст постанови складено 26.04.2021.