Постанова КГС ВС № 630/832/16-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 листопада 2023 року м. Київ cправа № 630/832/16-а Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я., секретар судового засідання - Письменна О. М., за участю представників сторін: позивача - не з`явилися, відповідача - не з`явилися, третіх осіб - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 (колегія суддів: Медуниця О. Є. - головуючий, Істоміна О. А., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 (суддя Шарко Л. В.) у справі за позовом Державного підприємства "Слобожанське" до Люботинської міської ради Харківської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківської обласної державної адміністрації, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка, 2) Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, 3) Виробничого управління комунального господарства Люботинської міської ради Харківської області, про скасування рішення, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У грудні 2016 року Державне підприємство "Слобожанське" (далі - ДП "Слобожанське") звернулося до Люботинського міського суду Харківської області з позовом (з урахуванням уточнень) до Люботинської міської ради Харківської області (далі - Люботинська міська рада) про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині підпункту 1.4 та пункту 2, які стосуються ДП "Слобожанське" (далі - рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992). 1.2. Позов ДП "Слобожанське" обґрунтовано тим, що ДП "Слобожанське" (колишнє найменування - Дослідне господарство "Комунар") є користувачем суміжної до м. Люботина Харківської області земельної ділянки відповідно до Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою серії ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 60 від 10.10.1994. Під час проведення інвентаризації земель, що знаходяться в постійному користуванні ДП "Слобожанське", позивач дізнався з листа Люботинської міської ради від 28.10.2016 про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. Позивач наголошував, що положення чинного на момент прийняття спірного рішення законодавства не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб.

2. Короткий зміст судових рішень у справі 2.1. Постановою Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 у справі № 630/832/16-а позов ДП "Слобожанське" задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" в частині пункту 2 щодо вилучення з Дослідного господарства "Комунар" землі під водою (ставок) площею 20,1 га. В іншій частині позовних вимог ДП "Слобожанське" відмовлено. 2.2. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 у справі № 630/832/16-а постанову Люботинського міського суду Харківської області від 13.06.2017 скасовано, а позовну заяву ДП "Слобожанське" залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем шестимісячного терміну звернення до суду з адміністративним позовом. 2.3. Постановою Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 29.01.2021 у справі № 630/832/16-а ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2017 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова Верховного Суду мотивована, зокрема, тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання судом правил предметної юрисдикції, визначених процесуальним законом. 2.4. Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 24.05.2021 справу № 630/832/16-а передано до Господарського суду Харківської області. 2.5. Господарським судом Харківської області 20.09.2021 прийнято рішення у справі № 630/832/16-а, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022, яким у задоволенні позову ДП "Слобожанське" відмовлено з підстав спливу позовної давності. 2.6. Постановою Верховного Суду від 07.09.2023 у справі № 630/832/16-а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.01.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 20.09.2021 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що судами не дотримано вимог частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, а також не досліджено належним чином початок перебігу позовної давності. 2.7. Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 у справі № 630/832/16-а, у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності відмовлено. У задоволенні заяви третьої особи (Товариства риболовів-любителів Верхнього Старолюботинського ставка) про застосування позовної давності відмовлено. Позовні вимоги ДП "Слобожанське" задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення ХІ сесії ХХІ скликання Люботинської міської ради народних депутатів Харківського району Харківської області від 25.12.1992 "Про вилучення земель із користування господарств радгоспів" у частині, що стосується ДП "Слобожанське", а саме про вилучення із користування Державного господарства "Комунар" орної землі 98,8 га (підпункт 1.4 рішення) та інших сільськогосподарських угідь площею 92,9 га (пункт 2 рішення). 2.8. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що Люботинська міська рада народних депутатів Харківської області при прийнятті оспорюваного рішення порушила вимоги Земельного кодексу України 1990 року, а також не врахувала обставини виникнення у позивача прав землекористувача та їх існування станом на 25.12.1992. Суд першої інстанції також зазначив, що цей спір стосується захисту права власності на земельні ділянки, у тому числі земельні ділянки водного фонду, які були незаконно вилучені згідно з рішенням органу місцевого самоврядування. Посилаючись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, суд першої інстанції зазначив, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. З урахуванням наведеного суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо пропуску позовної давності та дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. 2.9. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками щодо порушення Люботинською міською радою народних депутатів Харківської області при прийнятті оспорюваного рішення вимог Земельного кодексу України 1990 року. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що Люботинська міська рада народних депутатів Харківської області не врахувала, зокрема, статус позивача як дослідного господарства і правовий режим його земель, який забороняє їх вилучення у землекористувача. Суд апеляційної інстанції зауважив, що про оспорюване рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 відповідач не повідомив землекористувача і не надіслав йому копію цього рішення, що також вимагав закон (статті 19, 22 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування"), тому вказані дії відповідача призвели до порушення прав позивача як землекористувача. 2.10. Щодо заяви третьої особи про застосування позовної давності, суд першої інстанції зауважив, що доказів, які би свідчили про обізнаність позивача щодо наявності рішення від 25.12.1992, суду не надано. Суд першої інстанції встановив, що ДП "Слобожанське" протягом 2016 року здійснювало заходи щодо інвентаризації земель, які перебували у його постійному користуванні, та з метою виявлення фактів незаконного вилучення земельних ділянок листом від 26.09.2016 № 25 звернулося до відповідача. Розглянувши зазначений лист, відповідач листом від 28.10.2016 № 03-36/4417 повідомив позивача про оспорюване рішення від 25.12.1992. Тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що саме ця дата є початком перебігу позовної давності, у вказаний час позивач довідався про прийняття відповідачем рішення від 25.12.1992 і порушення своїх прав та звернувся до суду за їх захистом.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Люботинська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі № 630/832/16-а, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДП "Слобожанське". 3.2. Люботинська міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 29.01.2021 та від 07.09.2022 у цій справі № 630/832/16-а. Люботинська міська рада наголошує, що під час судового розгляду позивач не надав доказів про прийняття рішення відповідною радою про виділення йому в постійне користування земельної ділянки, а також доказів про складання проекту відведення земельної ділянки, про наявність державного акта на право користування земельною ділянкою площею 3364,3 га, а суди попередніх інстанцій не з`ясували ці фактичні обставини, не витребували для огляду проект відведення земельної ділянки у Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), а також не дослідили всі подані Люботинською міською радою докази. 3.3. ДП "Слобожанське" подало відзив на касаційну скаргу Люботинської міської ради, в якому просить залишити касаційну скаргу Люботинської міської ради без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. ДП "Слобожанське" вважає, що доводи скаржника є безпідставними та необґрунтованими, позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи та не належав до радгоспів, мав у постійному користуванні відповідні землі та водойми. ДП "Слобожанське" зазначає, що суди правильно встановили всі обставини справи, тому відсутні підстави для скасування рішення та постанови.

4. Обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до копії статуту Дослідного господарства "Комунар" (далі - ДГ "Комунар"), затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської районної ради народних депутатів від 27.03.1992 № 469, ДГ "Комунар" створене на підставі постанови Ради міністрів УСРР від 23.06.1969 № 732 як експериментальна база "Комунар", а на підставі наказу по Українській академії аграрних наук України від 03.12.1991 № 292 - перейменоване на ДГ "Комунар". 4.2. У пункті 1.2 цього статуту зазначено, що ДГ "Комунар" є сільськогосподарським підприємством, що є експериментально-виробничою базою Української науково-дослідного інституту ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського. 4.3. Пунктом 1.8 цього статуту передбачено, що згідно із Земельним кодексом України земля дослідному господарству надається для проведення дослідів, пропаганди передового досвіду і для ведення сільськогосподарського господарства. Вилучення у нього цінних продуктивних земель і земель дослідних полів не допускається. На базі дослідних господарств не можуть створюватись відособлені сільськогосподарські кооперативи, яким надаються земельні ділянки, що вилучаються зі складу земель господарства. Із земель господарства не вилучаються земельні ділянки для ведення селянського господарства. 4.4. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач мав статус дослідного господарства у складі науково-дослідної установи та не належав до радгоспів. 4.5. Люботинська міська рада народних депутатів 25.12.1992 прийняла рішення про вилучення земель із користування господарств радгоспів. Зокрема, у пункті 1.4 цього рішення вказано про вилучення у ДГ "Комунар" орної землі площею 96,8 га, а в пункті 2 цього ж рішення - про вилучення інших сільськогосподарських угідь у ДГ "Комунар" площею 92,9 га, в тому числі: сіножаті - 35,7 га, пасовища - 14,7 га, ліси - 18,2 га, під водою (ставок) - 20,1 га, болота - 4,2 га. 4.6. Згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 10.10.1994 № ХР-25-07-000343, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 60, ДГ "Комунар" надано в постійне користування 1820,90 га землі в межах згідно з планом землекористування. Суди попередніх інстанцій констатували, що інформацію про те, що вказаний державний акт обліковується та є дійсним, підтвердило ГУ Держгеокадастру в листі від 10.03.2017. 4.7. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за повідомленням ГУ Держгеокадастру від 10.03.2017, в ГУ Держгеокадастру обліковується проект землеустрою експериментальної бази "Комунар" (ДГ "Комунар"), розроблений в 1986 році республіканським проектним інститутом із землеустрою "Укрземпроект" (Харківська філія). 4.8. З метою отримання державного акта на право постійного користування землею ДГ "Комунар" отримало у Харківській філії інституту із землеустрою технічний звіт про корегування картографічних матеріалів минулих років із землекористування, розроблених у 1986 році. 4.9. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 № 815 цілісний майновий комплекс ДГ "Комунар" був переданий зі сфери управління Української академії аграрних наук України до сфери управління Харківської обласної державної адміністрації. 4.10. Згідно зі статутом, затвердженим розпорядженням голови Харківської обласної державної адміністрації від 22.04.2016 № 144, позивач є правонаступником Державного сільськогосподарського підприємства "Комунар", утвореного в результаті реорганізації ДГ "Комунар" Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства і агрохімії ім. О. Н. Соколовського" на підставі розпорядження голови Харківської обласної державної адміністрації від 30.12.2005 № 692. 4.11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за наявною в розпорядженні ГУ Держгеокадастру статистичною звітністю форми 6-зем станом на 01.01.2016 за позивачем на території Люботинської міської ради обліковується землекористування у складі 472,95 га, до яких входять в тому числі водні об`єкти площею 19,2344 га. 4.12. Суди попередніх інстанцій зауважили, що, як вказує позивач, з листа Люботинської міської ради від 28.10.2016 йому стало відомо про те, що частину земель було вилучено на підставі рішення від 25.12.1992. 4.13. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що позивач не погодився із рішенням Люботинської міської ради від 25.12.1992 про вилучення земель та наголошував на наявність підстав для визнання його протиправним і скасування з тих підстав, що чинні на момент його прийняття норми Земельного кодексу України не допускали вилучення земель сільськогосподарських науково-дослідних установ для несільськогосподарських потреб. 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2023 для розгляду справи № 630/832/16-а визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я. Ухвалою Верховного Суду від 06.11.2023 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Люботинської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі № 630/832/16-а. Відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 23.11.2023 № 29.2-02/3334 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 630/832/16-а у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023 для розгляду справи № 630/832/16-а визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Берднік І. С., Чумак Ю. Я. 5.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково з огляду на таке. 5.4. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги ДП "Слобожанське" про визнання протиправним та скасування рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 про вилучення земель із користування господарств радгоспів із посиланням на те, що воно прийняте всупереч вимогам чинного на момент його прийняття законодавства. 5.5. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що Люботинська міська рада народних депутатів Харківської області при прийнятті оспорюваного рішення порушила вимоги Земельного кодексу 1990 року, а також не врахувала обставини виникнення у позивача прав землекористувача та їх існування станом на 25.12.1992. Суд першої інстанції також зазначив, що цей спір стосується захисту права власності на земельні ділянки, у тому числі земельні ділянки водного фонду, які були незаконно вилучені згідно з рішенням органу місцевого самоврядування. Посилаючись на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, суд першої інстанції зазначив, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. З урахуванням наведеного суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача щодо пропуску позовної давності та дійшов висновку про те, що позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом. 5.6. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками щодо порушення Люботинської міською радою народних депутатів Харківської області при прийнятті оспорюваного рішення вимог Земельного кодексу України 1990 року. При цьому суд апеляційної інстанції також зазначив, що Люботинська міська рада народних депутатів Харківської області не врахувала, зокрема, статус позивача як дослідного господарства і правовий режим його земель, який забороняє їх вилучення у землекористувача. Суд апеляційної інстанції зауважив, що про оспорюване рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992 відповідач не повідомив землекористувача і не надіслав йому копію цього рішення, що також вимагав закон (статті 19, 22 Закону України "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування"), тому вказані дії відповідача призвели до порушення прав позивача як землекористувача. 5.7. Люботинська міська рада, не погодившись із рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17, від 29.01.2021 та від 07.09.2022 у цій справі № 630/832/16-а. Люботинська міська рада вважає, що під час судового розгляду позивач не надав доказів про прийняття рішення відповідною радою про виділення йому в постійне користування земельної ділянки, а також доказів про складання проекту відведення вказаної земельної ділянки, про наявність державного акта на право користування земельною ділянкою площею 3364,3 га, а суди попередніх інстанцій не з`ясували ці фактичні обставини, не витребували для огляду проект відведення земельної ділянки в ГУ Держгеокадастру, а також не дослідили всі подані Люботинською міською радою докази. 5.8. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу. 5.9. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. 5.10. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. 5.11. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96- 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. 5.12. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. 5.13. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися з огляду на таке. 5.14. Скаржник зазначає, що у постановах Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі № 6-178гс15, так і в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі № 911/2534/17, від 28.11.2018 у справі № 911/926/17 Верховний Суд дійшов, зокрема, такого висновку: "Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти". 5.15. Колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 5.16. За змістом статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14. Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 09.08.2022 у справі № 921/504/20, від 06.09.2022 у справі № 910/9228/21, від 22.02.2022 у справі № 910/2330/21, від 24.05.2022 у справі № 910/3100/21. 5.17. Верховний Суд звертає увагу, що Люботинська міська рада у касаційній скарзі зазначала, що під час судового розгляду позивач не надав доказів про прийняття рішення відповідною радою про виділення позивачу в постійне користування земельної ділянки, а також доказів про складання проекту відведення вказаної земельної ділянки, про наявність державного акта на право користування земельною ділянкою площею 3364,3 га, а суди попередніх інстанцій не з`ясували ці фактичні обставини, не витребували для огляду проект відведення земельної ділянки у ГУ Держгеокадастру, а також не дослідили всі подані Люботинською міською радою докази. 5.18. Проте зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ДП "Слобожанське", не встановили обставини на підставі поданих сторонами доказів щодо виділення земельної ділянки позивачу, не надали правової оцінки доводам відповідача щодо непідтвердження позивачем обставин виділення земельної ділянки позивачу та не звернули увагу на те, що Державний акт на право постійного користування землею виданий позивачу через 2 роки після прийняття оспорюваного рішення Люботинської міської ради від 25.12.1992. 5.19. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. 5.20. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 5.21. Загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238 Господарського процесуального кодексу України, є обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. 5.22. З урахуванням правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду, на які послався скаржник, а також доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення судами фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що господарські суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку оспорюваному рішенню відповідача від 25.12.1992 щодо вилучення із користування ДГ "Комунар" земельної ділянки, першочергово повинні були встановити, чи порушено право позивача оспорюваним рішенням відповідача, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо мав місце факт порушення права. 5.23. Крім того, колегія суддів зазначає, що за змістом частин 1, 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. 5.24. Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 5.25. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. 5.26. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом, та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19. 5.27. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. 5.28. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. 5.29. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02). 5.30. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 04.10.2022 у справі № 914/2476/20, від 08.11.2022 у справі № 917/304/21. 5.31. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. 5.32. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постановах Верховного Суду від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21. 5.33. Верховний Суд також враховує, що визначення предмета та підстав позову є правом позивача, у той час як встановлення його обґрунтованості - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, і саме у такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. Отже, обрання позивачем способу захисту, який не відповідає ні змісту правовідносин, не здатний відновити порушені права з огляду на відсутність механізму виконання такого рішення, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі № 917/304/21, від 19.01.2022 у справі № 910/6899/21. 5.34. Разом із тим, ураховуючи межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд позбавлений можливості досліджувати докази та з`ясовувати істотні обставини справи. Тому під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати наведене у цій постанові, дослідити докази, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін; з`ясувати, чи порушено право позивача у зв`язку з прийняттям відповідачем оспорюваного рішення та у разі встановлення факту порушення встановити і перевірити, чи обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, і залежно від установленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення з урахуванням правових висновків, на які посилається скаржник та які взяті до уваги Верховним Судом під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у цій справі. 5.35. Оскільки справу слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування положень статті 261 Цивільного кодексу України не оцінює.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судові рішення наведеним вимогам не відповідають. 6.2. Згідно із частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази. 6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу Люботинської міської ради слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення - скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. 6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат 7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України). Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Люботинської міської ради Харківської області задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 і рішення Господарського суду Харківської області від 10.05.2023 у справі № 630/832/16-а скасувати, справу № 630/832/16-а передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Багай Судді І. С. Берднік Ю. Я. Чумак