Ухвала КЦС ВС № 335/3573/20

У х в а л а 20 березня 2021 року м. Київ справа № 335/3573/20 провадження № 61-3276ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу Запорізького державного медичного університету на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, ВСТАНОВИВ: У квітні 2020 року Запорізький державний медичний університет звернувся до суду із зазначеним позовом та просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізького державного медичного університету витрати державного бюджету з його підготовки за державним замовленням у розмірі 134 684 грн 25 коп. та судові витрати. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року, у задоволенні позову Запорізького державного медичного університету відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки Запорізький державний медичний університет звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Крім того, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 стипендії у розмірі 69 165 грн, суд першої інстанції виходив з того, що отримана студентом стипендія не входить до структури витрат, передбачених пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року №

367. Крім того, судом було встановлено, що до загального розміру отриманої стипендії позивачем були враховані премії які були отримані відповідачем за особисті досягнення, що також не можуть бути стягнуті з відповідача на користь навчального закладу. 26 лютого 2021 року Запорізький державний медичний університет подав до Верховного Суду засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, що надійшла 01 березня 2021 року, в якій заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, однак не викладає вимогу щодо оскаржуваних судових рішень, що не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2021 року касаційну скаргу Запорізького державного медичного університету залишено без руху. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання. На усунення недоліків, що зазначені в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 березня 2021 року заявник направив до суду запитувані матеріали. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень із зазначенням того, що повний текст судового рішення суду апеляційної інстанції заявником було отримано 08 лютого 2021 року, а ухвалено указане судове рішення 01 лютого 2021 року. Частинами першою та другою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Зважаючи на викладене, строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень заявником не пропущено, отже й не потребує його поновлення. Аналізом матеріалів касаційного провадження № 61-3276ск21 з урахуванням уточненої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень судом установлено, що у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити з таких підстав. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Так відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 270 грн. Предметом позову у цій справі є майнова вимога про відшкодування збитків у розмірі 134 684 грн 25 коп. та судових витрат, відтак, станом на 01 січня 2021 року вказана сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270*100=227 тис.), тому у розумінні ЦПК України ця справа є малозначною. Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону. Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновків про те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпункту в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань та/або підтверджень касаційна скарга не містить. Указане свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими. Зазначені заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження. Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37). При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36). Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України. З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що визнані необґрунтованими, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у цій справі. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Запорізького державного медичного університету на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 жовтня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2021 року у справі за позовом Запорізького державного медичного університету до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику. Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара