Постанова КАС ВС № 520/12645/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 року м. Київ справа № 520/12645/19 адміністративне провадження № К/9901/30305/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єресько Л.О., суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М., розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 520/12645/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Дмитро Аркадійович на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, постановлене суддею Супруном Ю.О. на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Сіренко О.І., суддів Калиновського В.А., Кононенко З.О. УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У листопаді 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області (далі - ГУ ДМС у Харківській області), в якому просив: 1.1. скасувати рішення ДМС України від 12 листопада 2019 року № 395-19; 1.2. зобов`язати ДМС України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він народився Секторі Газа (Палестина). До приїзду в Україну (лютий 1996 року) ізраїльська поліція його тричі арештовувала за участь у демонстраціях, які проходили на підтримку миру та свободи для Палестини. За політичними переконаннями комуніст та не може повернутися до Палестини, а тому він звернувся до ГУ ДМС у Харківській області з заявою про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак ГУ ДМС України в Харківській області 21 листопада 2019 року складено повідомлення № 107 від 21 січня 2019 року про відмову відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього закону відсутні, на підставі рішення ДМС України від 12 листопада 2019 року №395-19. Зазначене рішення вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з огляду на переслідування, яких може зазнати на Батьківщині. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

4. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з обгрунтованості рішення ДМС України від 12 листопада 2019 року № 395-19 та відсутності підстав для його скасування. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції 5. 12 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Дмитро Аркадійович, у якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суд від 04 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на те, що оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 826/5151/16 та від 20 червня 2019 року у справі № 826/5152/16. 6.1. Скаржник зазначає, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року N 649 , інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. 6.2. Скаржник вказує на те, що події, які відбулися в Секторі Газа (захоплення влади терористичним згрупуванням ХАМАС у 2007 році, тотальна блокада з боку Ізраїлю та загострення військового протистояння), коли він вже перебував в Україні, призвели до виникнення у нього побоювань за життя, безпеку та свободу через можливість стати жертвою військових дій, терористичних актів, міжрелігійного протистояння, переслідування за політичні погляди, але це також не було враховано третьою особою при підготовці висновку про відмову йому у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Третьою особою ігнорується інформація по країні походження про безпекову ситуацію, ситуацію із дотриманням прав людини, гуманітарної ситуації у країні громадянської належності позивача та можливість стати жертвою переслідувань з боку руху ХАМАС. Як на час звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, так і на даний час у Секторі Газа присутня ситуація загальнопоширеного насильства в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини, однак вказані обставини також не були дослідженні третьою особою. 7. 12 листопада 2020 року відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач Єресько Л.О., судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

8. Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою.

9. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 20 квітня 2021 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Позиція інших учасників справи 10. 16 грудня 2020 року від ДМС України надійшов відзив на касаційну скаргу, де відповідач посилається на не обґрунтованість доводів даної касаційної скарги та просить її відхилити, а рішення прийняті судами попередніх інстанцій залишити без змін. Вказують на те, що позивач в обґрунтування свого наміру бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладених під час його попередніх звернень за захистом в Україні, ідентичні умовам, викладеним ним у поточній заяві та були розглянуті як ДМС України, так і судами. Тому, враховуючи, що зазначені в заяві умови не змінилися наказом від 03 липня 2018 року № 150, особі без громадянства ОСОБА_1 було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

11. Від третьої особи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 12. 02 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 13. 03 липня 2018 року наказом ГУ ДМС України в Харківській області №150 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

14. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року позов ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Харківській області задоволено частково. Скасовано наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 03 липня 2018 року № 150 про відмову ОСОБА_1 в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов`язано ГУ ДМС України в Харківській області вирішити питання щодо прийняття заяви про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням правової оцінки наданої судом. В іншій частині позовних вимог відмовлено. 15. 21 листопада 2019 року позивач отримав повідомлення ГУ ДМС України в Харківській області №107 від 21 листопада 2019 року про відмову в оформленні документів для вирішення, питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. На підставу відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, №107 від 21 листопада 2019 року зазначено рішення ДМС України від 12 листопада 2019 року №395-19.

17. Позивач, не погодившись з вказаним рішенням, а тому звернувся до суду з даним позовом . Нормативне регулювання

18. Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.

19. Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року № 3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).

20. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

21. У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття «біженець», який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 01 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

22. Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 04 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін «біженець», за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів «в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року...» та слів «...внаслідок таких подій» у статті 1A (2).

23. Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

24. Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

25. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

26. Частиною одинадцятою статті 9 Закону № 3671-VI передбачено, що після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

27. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28. Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

29. Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

30. Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

31. Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження. Позиція Верховного Суду Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

32. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 01 грудня 2020 року слідує, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

34. Предметом спору у цій справі є правомірність рішення ДМС України № 395-19 від 12 листопада 2019 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

35. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд зазначає таке.

36. Як слідує з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у Палестині.

37. У період з 1993 року по 1994 рік позивач навчався на контрактній основі, як громадянин Ізраїлю, заявник навчався на підготовчому факультеті центру міжнародної освіти Харківського національного університету ім. Каразіна. 11 січня 1994 року за систематичне порушення навчальної дисципліни та негідну поведінку у гуртожитку заявника було відраховано (лист Харківського національного університету ім. Каразіна, центр міжнародної освіти від 08 грудня 2004 року 2201-3/457, справа 2011HAR-05). У січні 1996 року заявник виїхав на батьківщину, та 05 березня 1996 року за короткотерміновою службовою візою знову повернувся до України. В подальшому позивач не навчався.

38. До відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області 03 липня 2018 року звернувся позивач з наміром бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач звернувся за захистом в Україні в шостий раз.

39. Позивач стверджує, що він є громадянином Палестини, та повідомив, що народився, навчався, постійно проживав в місті Газа (Палестина). Проте на момент подачі заяви (03 липня 2018 року) до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ ГУ ДМС України в Харківській області у заявника був відсутній оригінал документу, що посвідчує його особу.

40. В підтвердження своїх слів заявник надав копію сторінок палестинського документу для подорожей 0711079, в якому зазначене його ім`я як - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

41. В заяві-анкеті відсутні жодні обґрунтування відсутності документів, що посвідчують особу заявника, тобто заявник не виконав вимогу Закону, та не зазначив причини, через які ці документи не можуть бути надані, та не повідомив, де його документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити надану заявником інформацію щодо втрати його документів.

42. Під час співбесід заявник пояснив відсутність оригіналу документу, який посвідчує його особу, тим, що не може на теперішній час його отримати. 43. 02 квітня 2019 року заявник до справи додав копії документів, а саме: копію сторінок Ізраїльського документу для подорожей НОМЕР_1 без перекладу, на ім`я ОСОБА_4 ( ОСОБА_4 ), виданого 11.04.1995 в м. Київ та дійсного до 10.04.1996; копію довідки міжнародного Комітету Червоного Хреста на ім`я ОСОБА_5 , в перекладі якої зазначене ім`я ОСОБА_1 із міста Сабра; копію довідки 134/2003, видана громадянину Палестини ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ).

44. Проте, в заяві від 03 липня 2018 року заявник визначив (своє повне ім`я як ОСОБА_1 , та в співбесіді від 19 березня 2019 року заявник пояснив та визначив своє повне ім`я як ОСОБА_1 .

45. За обліками відділу з питань тимчасового проживання іноземців та ОБГ ГУ ДМС України в Харківській області значиться громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому як службовцю було продовжено строк перебування в останнє до 05 жовтня 2002 року. Також у справі 2011HAR-05, зазначається, що за даними управління у справах громадянства, імміграції та фізичних осіб ГУ МВС України в Харківській області значиться ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин Палестини, який був зареєстрований за клопотанням ПП "ПІА" 03 липня 2002 року 300с/5100/591/407 та якому було продовжено термін перебування в Україні до 05 жовтня 2002 року.

46. В листі під 24 липня 2018 року 19/121/2-3542 зазначено, що у результаті перевірки проведеної 20 липня 2018 року в секторів дактилоскопічних видів досліджень та обліків Харківського НДЕКЦ МВС України за допомогою АДІС «ДАКТО-2000» установлено збіг відбитків пальців рук на перевіряємій дактилокарті з відбитками пальців рук на дактилокарті, заповненій на особу « ОСОБА_12 », ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: Сирія, м. Алеппо, дактило скопійований: 30 березня 2005 року в Комінтернівському РВ.

47. В результаті вивчення матеріалів справи, співбесід та враховуючи результати перевірочних заходів Харківського НДЕКЦ МВС України можна дійти висновку, що заявником надані не достовірні відомості та документи відносно себе, та заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може видавати себе за іншу особу.

48. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, заява під час шостого звернення заявника є практично тотожною попереднім і не містить нових доказів наявності умов щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

49. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем під час проведених співбесід вказано, що його родичі залишились проживати на Батьківщині та не зазнали переслідувань.

50. Відкриті інформаційні джерела свідчать про те, що на території Палестини, у тому числі в Секторі Газа, на даний час не відбувається відкритий збройний конфлікт між Палестиною та Ізраїлем.

51. Колегія суддів вказує на те, що міграційним органом під час прийняття оскаржуваного рішення враховано факт відсутності у позивача будь-яких документальних підтверджень повідомленої інформації про можливе переслідування в країні своєї громадянської належності. При перевірці об`єктивної та суб`єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань, відповідачем не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними.

52. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі № 420/3127/19.

53. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

54. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновки судів попередніх інстанцій, що відповідач при прийнятті від 12 листопада 2019 року 395-19, діяв у межах своїх повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством.

55. При цьому Верховний Суд відхиляє доводи позивача про неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи правових позицій у постановах Верховного Суду 16 липня 2020 року у справі № 826/5151/16 та від 20 червня 2019 року у справі № 826/5152/16, оскільки правовідносини у тих справах не є тотожними із цією справою. На відмінну від обставин цієї справи, у справах № 826/5151/16, № 826/5152/16 стосовно позивача відповідач не встановив, що надані документи відносно позивача містять недостовірні відомості та заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту видавав себе за іншу особу. Отже, правовідносини у цій справі та справах № 826/5151/16, № 826/5152/16 не є подібними.

56. Отже, враховуючи вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

57. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що рішення судів попередніх інстанцій у цій справі постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для їх скасування відсутні.

58. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення оскаржуваних судових рішень, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

59. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

60. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

61. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

62. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

63. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого рішення судів попередніх інстанцій відсутні.

64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

65. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Висновки щодо розподілу судових витрат

66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Іванов Дмитро Аркадійович залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 520/12645/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов