Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/9696/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/9696/20 Головуючий у 1-й інстанції: Шимонович Роман Миколайович Суддя-доповідач: Боровицький О. А. 23 квітня 2021 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року (повний текст якої складено в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Костюкевич і Тарнавський" про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, в якому просив визнати протипрвною та скасувати вимогу №Ф -7210-52У від 08.11.2019 року про стягнення боргу (недоїмки) в сумі 26539,26 грн. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року передано адміністративну справу № 240/9696/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Костюкевич і Тарнавський" про визнання протиправною та скасування вимоги на розгляд Львівському окружному адміністративному суду. Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом правої юрисдикції (підсудності), визначеної статтями 20, 22, 25-28 КАС України. Виходячи з приписів п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, що зі змісту позовної заяви вбачається, що адресою місце проживання позивача є АДРЕСА_1 , а місцезнаходження відповідача - Головного управління ДПС у Львівській області є м. Львів, вул. Стрийська,

35. З метою недопущення порушень правил територіальної підсудності Житомирським окружним адміністративним судом направлено до Адресно-довідкового бюро УДМС України в Житомирській області запит про реєстрацію місця проживання, що міститься в картотеці реєстраційного обліку адресно-довідкового бюро УДМС України в Житомирській області щодо позивача. 27 жовтня 2020 року судом отримано відповідь на запит від 13.10.2020 року, відповідно до якого зазначено, що реєстрація місця проживання ОСОБА_1 у м. Житомирі не значиться. Окрім того, згідно відомостей наданих Головним управлінням ДПС у Львівській області ОСОБА_1 зареєстрований у центральній базі даних/окремому реєстрі Державного реєстру (2887220439, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_2 . Суд першої інстанції, передаючи справу до Львівського окружного адміністративного суду дійшов висновку про те, що місцезнаходженням позивача та відповідача є м. Львів, то належним судом є Львівський окружний адміністративний суд. Дослідивши обставини справи, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Відповідно до Конституції України (ст.125 Конституції України) і Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ст.17) судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Згідно ч.1 ст.18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до принципу спеціалізації Законом визначено види і повноваження місцевих судів (ст.ст. 21, 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»): загальні суди, які розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом; господарські суди, які розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції; адміністративні суди, які розглядають справи адміністративної юрисдикції (адміністративні справи). Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом (ч. 5 ст. 22 Закону). Отже судова юрисдикція - це компетенція судів здійснювати правосуддя в формі визначеного законом виду судочинства і щодо визначеного кола правовідносин. Статтею 19 КАС України передбачено перелік справ у публічно-правових спорах, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, тобто визначено предметне коло справ, які розглядаються адміністративними судами. Так, згідно п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. На відміну від адміністративної юрисдикції як компетенції адміністративних судів щодо розгляду справ у публічно-правових спорах, підсудність відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України - це розмежування повноважень адміністративних судів щодо розгляду і вирішення справ, які належать до адміністративної юрисдикції. Під підсудністю можливо також розуміти коло адміністративних справ, вирішення яких віднесено до компетенції певного адміністративного суду. Визначити підсудність означає встановити, який суд і якої ланки, згідно з законом, повинен здійснювати судочинство в тій чи іншій справі у підвідомчих йому провадженнях. Виходячи з аналізу глави 2 розділу І КАС України, під підсудністю розуміється сукупність предметної (ст. 20, 21), інстанційної (ст. 22), територіальної (ст. 25) юрисдикції адміністративних судів. Частиною першою статті 25 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. За правилами предметної підсудності визначається, який суд (якої ланки) має розглядати адміністративну справу у першій інстанції: місцевий загальний суд як адміністративний суд або окружний адміністративний суд. Територіальна підсудність це визначений Кодексом адміністративного судочинства України порядок розподілу справ між адміністративними судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція. Інстанційна підсудність визначає, який суд розглядає справу як суд першої інстанції, суд апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції. Згідно п.4 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. Як вбачається з матеріалів справи на момент звернення позивача з адміністративним позовом до Житомирського окружного адміністративного суду, позивач у позовній заяві зазначив що проживає у АДРЕСА_1 . Більше того, він являється співвласником та працівником товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Костюкевич і Тарнавський" код ЄДРПОУ 37808874, яка знаходиться в м. Житомир вул. Домбровського, 30 кв.

6. Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно частини 2 ст. 25 КАС України зазначено, що у разі невизначеності цим Кодексом територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається адміністративним судом за вибором позивача. Тобто, наведеною нормою визначена альтернативна територіальна підсудність за вибором позивача. Альтернативне право вибору суду не обмежується зареєстрованим місцем проживання, а й передбачає подання позову за місцем перебування, або знаходження позивача. Частиною першої статті 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом . Право на свободу пересування і вибору місця проживання як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2). Зазначені положення Конституції України та міжнародно-правових актів конкретизовані та відображені в Законі України від 11 грудня 2003 року №1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Статтею 2 зазначеного Закону визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. При цьому за визначенням, наведеним в абзаці третьому статті 3 цього ж Закону, вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати. Отже, вільне обрання місця проживання (перебування) є правом позивача. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 14 березня 2018 року у справі № 753/18267/17. У відповідності до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»: - місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; - місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; - реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; Відповідно до вимог частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частиною 6 цієї статті визначено, що фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд вважає, що з огляду на принцип диспозитивності і виходячи із завдань та принципів адміністративного судочинства, в даному випадку, справа повинна розглядатися адміністративним судом за вибором позивача за одним із зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання (перебування, знаходження). Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. В даному випадку, має бути застосовано правило про пріоритет норми з найбільш сприятливим для особи тлумаченням. Суд першої інстанції не врахував, що у випадку зміни підсудності позивач буде обмежений у реалізації прав, передбачених статтею 44 КАСУ. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем при подачі позову до Житомирського окружного адміністративного суду було дотримано вимоги ч. 1 ст. 25 КАС України. Більше того, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 31 липня 2020 року було відкрито спрощене позовне провадження та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. в результаті чого було проведено судове засідання (02.09.2020 ) із з`ясування обставин справи. Згідно з ч. 3 ст. 30 КАС України, справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У рішенні від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожній особі гарантується право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст. 6) Практика Європейського суду щодо України стосовно гарантій, закріплених статтею 6 § 1, знайшла своє відображення у справах, які стосуються права доступу до суду та справедливого судового розгляду. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Суду розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Таким чином, відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є територіально підсудною Житомирському окружному адміністративному суду. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції помилково зроблено висновок про те, що даний спір повинен розглядатись Львівським окружним адміністративним судом. А тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню, оскільки адміністративним судом ухвалу про передачу позовної заяви постановлено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Матохнюк Д.Б.