Постанова 4804 № 225/6586/17

Єдиний унікальний номер 225/6586/17 Номер провадження 22-ц/804/822/21 Єдиний унікальний номер 225/6586/17 Головуючий у 1 інстанції Андреєв В.В. Номер провадження 22-ц/804/822/21 Доповідач Корчиста О.І. ПОСТАНОВА Іменем України 20 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В. за участю секретаря Гуляєва М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу №225/6586/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року, встановив: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання їх неповнолітньої дитини. В обґрунтування позову зазначала, що 28 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було зареєстровано у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис за №331. Також зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу у них народилася дитина - син ОСОБА_3 . Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року між нею та ОСОБА_2 шлюб було розірвано. Син проживає разом із нею. Просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 аліменти в розмірі ? частки з усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно до досягнення дитиною повноліття. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 в розмірі ? частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11 грудня 2017 року, до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави в розмірі 640 гривень. Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 23 березня 2018 року виправлено у резолютивній частині рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року описку, а саме: замість невірної дати народження ОСОБА_3 « ІНФОРМАЦІЯ_3 » зазначено вірну дату його народження « ІНФОРМАЦІЯ_1 .» КОРОТКИЙ ЗМІСТ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять докази, що їх син ОСОБА_3 проживає разом із матір`ю, позивач не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання дитини разом з нею. З 2018 року ОСОБА_3 мешкає разом з ним та його батьками. Також зазначає, що судом безпідставно було стягнуто з нього судовий збір, оскільки позивач була звільнена від сплати судового збору. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ До Донецького апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_5 , в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що рішення суду є обґрунтованим, законним, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги про невірне встановлення того, що дитина проживає разом із матір`ю необґрунтовані. Звертає увагу на те, що Службою у справах дітей ВЦА м. Торецька 05 березня 2019 року було складено висновок «Про встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », яким встановлено, що дитина буде проживати з матір`ю ОСОБА_1 . ПОЯСНЕННЯ СТОРІН У СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити. Також пояснив, що з 2020 року дитина практично постійно проживає з ним та його батьками. До суду із відповідною заявою про встановлення місця проживання дитини з ним, він не звертався. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 грудня 2011 року, зареєстрованим у Відділі реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис за №331. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 . Відповідач ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 . Також судом встановлено, що рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем шлюб розірвано. Крім цього судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_1 ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України та пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , дитина проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 , відповідач по справі є батьком дитини, а в порядку ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття. Такі висновки суду першої інстанції відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам, встановленим обставинам, нормам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Стаття 18 Конвенції Про права дитини 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року, визначає обов`язок Держави-учасниці докладати всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Статтею 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини. Встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , який було зареєстровано 28 грудня 2011 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Дзержинського міського управління юстиції у Донецькій області, актовий запис за №

331. Від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 є батьком ОСОБА_3 . Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 31 жовтня 2014 року між позивачем та відповідачем шлюб було розірвано. Звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів ОСОБА_1 зазначала, що між нею та відповідачем було узгоджено місце проживання дитини разом з нею. Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять предмета доказування. Доводи апеляційної скарги, що позивач не довела суду належними та допустимими доказами факт проживання дитини разом з нею, є необґрунтованими. В судовому засіданні апеляційного суду сторони не заперечували, що дитина на час розгляду справи в суді першої інстанції і до 2020 року проживала разом із матір`ю, В судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про ухвалення Дзержинським міським судом Донецької області 07 лютого 2018 року про стягнення з нього аліментів на утримання дитини та з того часу сплачував їх. Допитані в судовому засіданні апеляційного суду свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили, що до січня 2020 року дитина ОСОБА_3 проживав разом із матір`ю, але постійно відвідував батька та залишався у нього. Також вказували, що з початку 2020 року дитина проживає з батьком. Крім цього, згідно пояснень сторін в судовому засіданні апеляційного суду та наданої до відзиву на апеляційну скаргу копії Висновку про встановлення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05 березня 2019 року №2, місцем проживання малолітньої дитини визначено з матір`ю ОСОБА_1 .. Отже, аналізуючи вище наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що на час розгляду справи судом першої інстанції між сторонами було досягнуто домовленість про місце проживання дитини разом із матір`ю, крім цього, батько, сплачуючи з часу ухвалення судом оскаржуваного рішення аліменти на утримання дитини, питання про встановлення місця проживання дитини з ним у встановленому законом порядку до теперішнього часу не ставив, а тому, підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення суду у апеляційного суду не має. Відповідно до роз`яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України, від 15.05.2006 року, № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов`язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров`я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж п`ятдесят відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України про розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливий мірі виживання і здоровий розвиток дитини (частина 2 статті 6 Конвенції про права дитини). Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно із частиною 8 статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Відповідно до частин 2, 3 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно з положеннями статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Відповідно до статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Доводи апеляційної скарги про наявність спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини не може бути підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року по справі № 523/18199/16-ц (провадження № 61-14798св20). Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про безпідставне стягнення з відповідача судового збору. Так, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову, на відповідача. Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, із дотриманням норм процесуального права, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає закону. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону і підстави для його скасування відсутні. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. 7, 19, 369, 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 07 лютого 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий О.І. Корчиста Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська Повний текст постанови складено 22 квітня 2021 року. Головуючий О.І. Корчиста