Постанова 4802 № 161/5317/20

Справа № 161/5317/20 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М. Провадження № 22-ц/802/454/21 Категорія: 53 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 квітня 2021 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Осіпука В. В., Киці С. І., з участю: секретаря судового засідання Савчук О. В., позивача - ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Грибан Ж. В., третьої особи ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , треті особи на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна", ОСОБА_3 , про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2021 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 11 жовтня 2017 року близько 15.30 год , ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автобусом марки "БАЗ А 07.14", н.з. НОМЕР_1 , рухаючись за маршрутом № 29 по вул. Гордіюк у крайній правій смузі руху в напрямку до пр.Соборності зі сторони вул. Конякіна у м.Луцьку зі швидкістю до 40 км/год, під"їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу, в порушення вимог ПДР України не вибрав безпечної швидкості, проявив безпечність та неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, відволікся від її спостереження та продовжував рух прямо, не переконався у відсутності пішоходів, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки, не надавши дорогу їй, як пішоходу, здійснив на неї наїзд, чим спричинив їй тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя. 26.06.2019 року вироком Волинського апеляційного суду в частині призначення покарання та вирішення цивільного позову було частково скасовано вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09.10.2018 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та засуджено до позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами та із застосуванням іспитового строку. Цивільний позов направлено для нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначила, що винуватець ДТП ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем ФОП ОСОБА_4 та на момент пригоди знаходився на роботі. Позивачка вказувала, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вона перебувала на стаціонарному та згодом на амбулаторному лікуванні , оскільки отримала множинні тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом основи та склепіння черепа, забою головного мозку, пневмоцефалії та отоліквореєю зліва і на лікування нею витрачені кошти в розмірі 27602,00 грн. Також, під час ДТП у неї був пошкоджений одяг на загальну вартість 4043,00 грн. Разом з тим, ПрАТ СК «ПЗУ Україна» їй було частково відшкодовано матеріальні збитки на загальну суму 26205,86 грн, невідшкодована частина становить 5439,14 грн. Крім того, їй була спричинена значна моральна шкода, оскільки вона тривалий час перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні внаслідок отриманих нею тяжких тілесних ушкоджень. При цьому зазначає, що вона, будучи особою молодого віку, неодноразовою чемпіонкою Європи та України з бальних танців, хореографом-викладачем, на тривалий час втратила слух, терпіла значний і фізичний тривалий біль, продовжує терпіти головні болі при зміні погоди, отримала непоправні ушкодження, що змінили спосіб її життя, нанесли незворотну шкоду усталеному способу життя, професійним зв`язкам, звичкам і можливостям досягнення вищих результатів у подальшій спортивній кар`єрі. У зв`язку з чим просила стягнути з відповідача, як роботодавця ОСОБА_3 та власника транспортного засобу, яким він керував, на її користь завдану матеріальну шкоду в розмірі 5439,14 грн, 150000,00 грн моральної шкоди та витрати на правову допомогу в розмірі 10000 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 100000 грн та 5000 грн понесених витрат на правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в дохід держави 840 грн 80 коп. судового збору. Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в частині судових витрат змінити та ухвалити нове рішення, яким відшкодування витрат на правову допомогу задовольнити повністю та зобов`язати відповідача відшкодувати витрати, пов`язані з оплатою послуг з правової допомоги адвоката у розмірі 10 000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам в частині часткового задоволення витрат на правову допомогу. Одночасно правом на апеляційне оскарження скористався відповідач ОСОБА_4 . У поданій ним апеляційній скарзі він вказує, що не погоджується з висновками суду про можливість стягнення на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн, хоча вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 27 000 грн, яка була сплачена в добровільному порядку, є недостатньою. Додатково зазначає, що він би погодився з рішенням суду про часткове задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди на користь позивача в розмірі 30 000 грн. Зазначає, що як слідує з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 , не зважаючи на отримані травми, перебувала на стаціонарному лікуванні лише два тижні. Покликається на надані суду знімки, на яких відображено сторінки соціальної мережі Фейсбук, де видно, що вже в кінці жовтня 2017 року стан позивачки значно покращився, що свідчить про швидке відновлення стану її здоров`я та відсутність значних негативних наслідків отриманих нею травм. Звертає увагу суду на те, що позивачкою не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, що після стаціонарного лікування в Луцькій міській клінічній лікарні та перебування на амбулаторному лікуванні ОСОБА_1 проходила ще будь-який курс лікування чи реабілітації. Тобто, в обґрунтування суми стягнення для відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 000 грн позивачем не надано суду належних та допустимих доказів тривалості негативних наслідків та істотності вимушених змін у способі життя потерпілої. У березні 2021 року представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_5 вважає, що викладені в апеляційній скарзі доводи позивача не відповідають фактичним обставинам справи та процесуальному закону. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції позивачем в частині відмови у позовних вимогах про стягнення з відповідача матеріальної шкоди не оскаржується, а тому апеляційним судом відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України не переглядається. Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань внаслідок отримання нею тяжких тілесних ушкоджень, їх наслідків та зміни її способу життя, нанесення їй незворотнної шкоди професійним зв`язкам та звичкам, а розмір моральної шкоди в сумі 100 000 грн є достатнім та справедливим. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду є правильними і відповідають зазначеним вимогам закону та обставинам даної справи. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Судом встановлено, що ОСОБА_3 11.10.2017 року близько 15:30 год., керуючи автобусом «БАЗ А079.14», порушивши Правила дорожнього руху України, на пішохідному переході допустив наїзд на ОСОБА_1 , спричинивши їй тяжкі тілесні ушкодження. Вироком Волинського апеляційного суду від 26.06.2019 року його визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України (а.с. 7-9). Внаслідок ДТП позивач перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з 11 жовтня 2017 року по 30 грудня 2017 року, а також продовжувала лікуватись до часу подання даного позову, скільки отримала множинні тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом основи та склепіння черепа, забою головного мозку, пневмоцефалії та отоліквореєю зліва і на лікування нею витрачені кошти в розмірі 27602,00 грн. Також, під час ДТП у неї був пошкоджений одяг на загальну вартість 4043,00 грн. Разом з тим, як повідомила ПрАТ СК «ПЗУ Україна», з якою власником транспортного засобу було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, позивачці було відшкодовано матеріальні збитки шляхом виплати страхового відшкодування за лікування на суму 26205,86 грн, за тимчасову втрату працездатності - 2266,61 грн та моральну шкоду в сумі 1375,42 грн (а.с.10). Як з`ясовано судом та сторонами не оспорюється, ОСОБА_3 на момент вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 , а тому відповідальність за спричинену шкоду повинен нести останній. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної чи юридичної особи, яка її завдала (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно із ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як вбачається з матеріалів даної справи та досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження за фактом спричиненої ДТП, в якій постраждала ОСОБА_1 , судом першої інстанції при вирішенні спору взято до уваги зазначені норми закону та враховано тяжкість заподіяних тілесних ушкоджень, їх негативні наслідки для здоров`я та професійної діяльності позивачки, тривалість лікування, глибину моральних і фізичних страждань, перенесених нею у зв`язку із завданими травмами. А також суд врахував, що страховою компанією та винуватцем і відповідачем частково компенсовано позивачці моральну шкоду, а тому частково задовольнив її вимоги в сумі 100000 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про недоведеність вимог позивача в частині підтвердження тяжкості отриманих тілесних ушкоджень внаслідок ДТП та їх наслідків спростовуються письмовими доказами, наявними в матеріалах даної справи та кримінального провадження. Зокрема, в матеріалах кримінального провадження № 161/537/18 про обвинувачення ОСОБА_3 наявна копія витягу з амбулаторної картки хворої ОСОБА_1 від 27.09.2018 р., в якому лікарем-невропатологом зафіксовано спричинені позивачці травми: черепно-мозкова травма з переломом основи склепіння черепа, забій головного мозку, пневмоцефалія та отолікворея зліва. Вбачається, що лікарем-невропатологом внесено записи про скарги позивачки на головні болі, запаморочення, відчуття "холоду", нестачі повітря, а також зазначено рекомендації для реабілітаційного лікування в умовах стаціонару. Крім того, до матеріалів кримінального провадження долучено посвідчення про те, що ОСОБА_1 є кандидатом в майстри спорту України з танцювального спорту. Отже, як на підтвердження проходження тривалої реабілітації, придбання ліків, продовження лікування потерпілою від ДТП позивачем були надані суду письмові докази, що долучені до матеріалів як кримінальної справи, так і досліджені в цивільній справі. Доводи апеляційної скарги відповідача, що розмір грошової компенсації моральної шкоди не доведено належними та допустимими доказами, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки факт завдання їй моральних страждань унаслідок дорожньо-транспортної пригоди є доведеним. Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував негативні зміни фізичного стану здоров`я потерпілої? ступінь вини особи, яка завдала шкоди, характер, глибину, тривалість та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнала ОСОБА_1 . Розмір моральної шкоди визначено судом відповідно до вимог розумності та справедливості. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку наданим сторонами доказам та ухвалив рішення у відповідності до вимог матеріального та процесуального права щодо визначення розміру моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, повно з`ясував фактичні обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_4 не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування чи зміни судового рішення в частині відшкодування моральної шкоди. Щодо доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В апеляційній скарзі представник позивача покликається на те, що суд не врахував, що крім участі в судових засіданнях, адвокатом було опрацьовано багато інформації щодо правової позиції його довірительки та витрачено значний час на вивчення судової практики з аналогічних справ. Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони. Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору. Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Аналогічні критерії застосовуються у багатьох постановах Верховного Суду, зокрема в постановах КЦС ВС від 09.06.2020 по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 по справі №199/3939/18-ц, а також Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95). Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 02.04.2020 року, ордеру про надання правничої допомоги, квитанції, адвокатом Лавренчуком О.В. надавалася професійна правнича допомога ОСОБА_1 у справі про стягнення моральної шкоди і вартість витрат визначена у сумі 10000,00 грн. (а.с.12-13). Разом з тим, дослідивши матеріали справи, суд правильно дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог та з урахуванням кількості і тривалості судових засідань та заперечень відповідача щодо вартості таких витрат в розмірі 5000 грн . Доводи, які наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, необґрунтованість прийнятого ним рішення в частині вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи та також не впливають на законність оскаржуваного рішення суду в цій частині. Відтак, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2021 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: