Постанова 4804 № 229/688/21

Єдиний унікальний номер 229/688/21 Номер провадження 22-ц/804/1184/21 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 квітня 2021 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Новікової Г.В., Халаджи О.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №229/688/21 за позовом ОСОБА_1 до Першої Кам`янської державної нотаріальної контори, третя особа Південно-східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року (суддя Панова Т.Л.), в с т а н о в и в : 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої Кам`янської державної нотаріальної контори, третя особа Південно-східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_2 оформив на його ім`я ІНФОРМАЦІЯ_1 заповіт. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько помер. 24 квітня 2015 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але свідоцтво про право на спадщину не отримав, 29 січня 2021 року йому було видано постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Вважає, що постанова нотаріуса № 145/02-31 від 29 січня 2021 року прийнята з порушенням вимог законодавства. Просив визнати за ним в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_2 право власності на житловий будинок «А-1» загальною площею 39,90 кв.м, житловою площею 22,80 кв.м, з господарськими будівлями та спорудами: сараєм «Б», гаражем «В», літньою кухнею «Г», погребом «П», душовою «Ж», туалетом «Е», огорожею, які розташовані по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,1411 гектарів, яка розташована за вказаною адресою. Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року позовну заяву позовну ОСОБА_1 до Першої Кам`янської державної нотаріальної контори про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом визнано неподаною та повернуто позивачеві. З вказаною ухвалою не погодився позивач ОСОБА_2 та оскаржив її в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали, що перешкодило у доступі до правосуддя. Він визначив ринкову вартість будинку з сайту оголошень та сплатив судовий збір відповідно до визначеної ціни позову, надавши квитанцію. Але ухвалою суду його позов був залишений без руху для надання документів на підтвердження вартості майна. На виконання ухвали він надав суду роздруківку оголошень продажу будинків з сайту OLX, оскільки надати звіт про оцінку ринкової вартості нерухомого майна відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в України» неможливо, тому що майно знаходиться на непідконтрольній України території. Вважає, що суд першої інстанції повинен був вирішити питання щодо ціни позову та розміру судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», яким встановлено, що у випадку неможливості встановити точну ціну майна, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу, передбаченим статтею 360 ЦПК України, учасники справи не скористались. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві віднесена до пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пунктів 5-8 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. Згідно з частиною 5 статті 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відповідно до частини 1 статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 18 лютого 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам статей 175, 176, 177 ЦПК України та надано йому строк для усунення недоліків позовної заяви, оскільки: відповідно до пункту 3 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову щодо вимоги про визнання права власності на майно визначається вартістю майна, що належить фізичним особам на праві приватної власності. У позовній заяві позивачем зазначено ціну позову 25000 грн. Проте, всупереч статей 176-177 ЦПК України позивачем не додано документів на підтвердження вартості майна, на яке просить визнати право власності. Відсутність таких доказів позбавляє суд перевірити правильність сплати позивачем судовому збору при зверненні до суду з даним позовом. Крім того, в позові відповідачем зазначена перша Кам`янська державна нотаріальна контора, дії нотаріуса позивач вважає незаконними, проте вимоги до нотаріальної контори позивач не ставить. Якщо нотаріус відмовляє у вчиненні покладених на нього нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦПК України). Позивач просить визнати право власності на майно в порядку спадкування за заповітом після смерті батька, при цьому не зазначає в позові, хто не визнає таке право. Також позивач не зазначає про наявність, (відсутність), інших спадкоємців. Позивач не зазначає, де і з ким на момент смерті проживав спадкодавець. Такі відомості необхідні для визначення кола осіб, зацікавлених в розгляді даної справи, також для встановлення належного відповідача у справі. Згідно із частиною 3 статті 185 статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції, посилаючись на частину 3 статті 186 ЦПК України виходив з того, що недоліки позовної заяви, наведені в ухвалі суду від 18 лютого 2021 року позивачем не виконані, а саме: не надано звіт про оцінку майна та не долучено квитанцію про сплату судового збору, який в сумі буде становити 1 відсоток від вартості майна. Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи. Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Відповідно до частини 2 статті 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Отже, цивільним процесуальним законодавством передбачена можливість попереднього визначення розміру судового збору судом у разі, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо. Відповідно до частини 2 статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Однак, всупереч вказаній нормі частини 2 статті 185 ЦПК України в ухвалі суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху для сплати судового збору не вказано мотивів, з яких суд вважав недоплаченою суму судового збору. У низці рішень Європейського суду з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Аналіз змісту положень пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету. У справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому підлягає скасуванню на підставі статті 379 ЦПК України, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, порушив норми процесуального права, тому ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 05 березня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складений 22 квітня 2021 року. Судді І.В. Кішкіна Г.В. Новікова О.В. Халаджи