Постанова 4812 № 481/825/23

14.07.23 22-ц/812/719/23 Справа №481/825/23 Провадження № 22-ц/812/719/23 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 14 липня 2023 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М., без участі осіб, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Васильченко-Дригою Н.О., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі В С Т А Н О В И В: У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказувала, що вона є власником 30/100 житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу. Іншими співвласниками за станом на 2006 рік були ОСОБА_4 (32/100) та ОСОБА_5 (38/100). В подальшому ОСОБА_4 було виділено в натурі та відчужено свою частку, і за станом на сьогодні її власником є відповідач ОСОБА_2 . Кожна частка житлового будинку є приміщенням з окремим входом і комунікаціям та використовується кожним співвласником незалежно від іншого, включаючи окремо розташовані вбиральні та інші споруди, будь-який спір щодо користування належною на праві власності нерухомістю відсутній. Зазначає, що рішенням виконавчого комітету Новобузької міської ради від 04 квітня 2022 року належним їй 30/100 житлового будинку АДРЕСА_2 , однак для реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як окремого житлового об`єкту необхідний відповідно до ч.4 ст.364 ЦК України договір про виділ часток у праві власності, який неможливо укласти, оскільки частка колишнього співвласника ОСОБА_4 вже виділена в окремий житловий об`єкт, відчужена і має адресу АДРЕСА_3 , доказом чого є інвентаризаційна справа КП ММБТІ, оригінал якої знаходиться в Новобузькій філії КП ММБТІ. Щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок зазначає, що право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване, доказом чого є відповідна інформація з реєстру. Враховуючи вищевикладене просила, виділити в натурі у власність ОСОБА_1 30/100 часток житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 , які складаються з кімнати 1-1 площею 8,5 кв.м., кімнати 1-2 площею 14,2 кв.м., кімнати 1-3- площею 10,8 кв.м. (загальна площа становить 33,5 кв.м., житлова площа становить 25,0 кв.м.); господарські будівлі: душ Б, вбиральня В; споруда І. Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 01 травня 2023 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви. Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказав, що позивач в позовній заяві зазначив ціну позову у розмірі 51196,04 грн., однак дана ціна позову не аргументована належними доказами по справі. Тобто, вказана вартість не є дійсною вартістю спірного нерухомого майна на час подачі позову, а становить лише вартість придбаного майна. Позивачем при зверненні до суду з вищезазначеною позовною заявою судовий збір сплачено не в повному обсязі, а тому позовна заява подана без додержання вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України. Наступною ухвалою того ж суду від 22 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі, повернуто позивачу. Постановляючи ухвалу суд зазначив, що станом на 22 травня 2023 року недоліки, які були зазначені в мотивувальній частині ухвали суду від 01 травня 2023 року позивачем не були усунені. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, оскільки нею зазначено ціну позову та на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху в порядку частини 2 статті 176 ЦПК України заявлено клопотання про попереднє визначення розміру судового збору судом, яке взагалі було проігноровано і жодного процесуального рішення з цього приводу не ухвалено. Враховуючи вищенаведене, просила оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, у квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі. У позовні й заяві позивачка заначила, шо ціна позову у даній справі становить 51196,04 грн. та відповідно до зазначеної ціни позову нею згідно квитанції від 19 січня 2023 року було сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн. (а.с.1). Ухвалою Новобузького районного суду Миколаївської області від 01 травня 2023 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви. Постановляючи ухвалу від 01 травня 2023 року та залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що позивач в позовній заяві зазначив ціну позову у розмірі 51196,04 грн., однак дана ціна позову не аргументована належними доказами по справі. Тобто, вказана вартість не є дійсною вартістю спірного нерухомого майна на час подачі позову, а становить лише вартість придбаного майна. Також зазначено, що позивачем при зверненні до суду з вищезазначеною позовною заявою судовий збір сплачено не в повному обсязі, а тому позовна заява подана без додержання вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України. Для виправлення недоліків позивачу потрібно додати до позовної заяви документ, який підтверджує дійсну ринкову вартість нерухомого майна станом на момент звернення до суду та відповідно до грошової оцінки визначитися з ціною позову для сплати судового збору у розмірах визначених ЗУ «Про судовий збір». Перелічені недоліки позовної заяви унеможливлюють вирішення питання про подальший розгляд справи та винесення законного та обґрунтованого рішення. 04 травня 2023 року на електронну адресу суду першої інстанції від позивача в порядку частини 2 статті 176 ЦПК України надійшла заява про попереднє визначення судом розміру судового збору. Наступною ухвалою того ж суду від 22 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки майна в натурі, з додатками до неї повернуто позивачу. Постановляючи ухвалу суд зазначив, що станом на 22 травня 2023 року недоліки, які були зазначені в мотивувальній частині ухвали суду від 01 травня 2023 року позивачем не були усунені. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 175 ЦПК України, позовна заява, крім інших обов`язкових реквізитів, повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Ціна позову у позовах про визнання права власності визначається вартістю майна (п.2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України). Відповідно до частин 1, 2 статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Частиною 3 статті 185 ЦПК України, визначено, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Тобто, залишаючи позовну заяву без руху суд першої інстанції повинен був зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) ОСОБА_1 , як того вимагає частина 2 статті 185 ЦПК України. Надання разом із позовною заявою документального підтвердження про дійсну вартість майна на день подачі позову ЦПК України не передбачено. У разі невідповідності ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення на момент пред`явлення позову точної його ціни, підлягають застосуванню судом положення частини 2 статті 176 ЦПК України - якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, що подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертаючись до суду з позовом позивач вказала, що ціна позову у справі становить 51196,04 грн. Беручи до уваги положення підпункт 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», та оскільки 1 відсоток від ціни позову зазначеної нею у позовній заяві менший ніж 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 1073,60 грн., за мінімальною ставкою. Суд першої інстанції залишаючи позовну заяву без руху, пославшись на те, що вказана позивачем ціна позову 51196.04 грн. не аргументована належними доказами, так як не є дійсною вартістю спірного нерухомого майна на час подачі позову, а відтак судовий збір сплачено не повному обсязі. Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції не виконав вимоги частини 2 статті 176 ЦПК України та не визначив попередньо розмір судового збору( з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи) та безпідставно залишив позовну заяву без руху. На виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху позивачкою надано заяву про визначення розміру судового збору, яка судом першої інстанції взагалі не розглянута та будь- яка оцінка такій не надана. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції в порушення вимог статті 12 ЦПК України не сприяв позивачеві у реалізації ним своїх прав і дійшов помилкового висновку про повернення позовної заяви на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України, чим порушив права позивача на доступ до правосуддя. Згідно норм законодавства України кожна особа наділена правом на звернення до суду за захистом своїх прав та свобод, а на суд, у свою чергу, покладено обов`язок повного та всебічного розгляду виниклих спорів, що можливо лише під час розгляду справи по суті. Зазначені судом першої інстанції вимоги до змісту позовної заяви зводяться до покладення на позивача обов`язку доводити на стадії пред`явлення позову детальної інформації щодо різних аспектів та характеристик предмету спору, що законом не передбачено, оскільки ці питання можливо з`ясувати на відповідних стадіях розгляду справи після відкриття провадження у справі. Крім того, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу суду першої інстанції, що в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху має бути зазначено точну суму судового збору, яку необхідно сплатити та правильний порядок сплати, тобто банківські реквізити, а відтак суд може постановити ухвалу про повернення позову у випадку, якщо така сума зазначена в ухвалі про залишення позову без руху, але у встановлений судом строк позивач її не сплатив (доплатив). Разом з тим, судом першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху відсутні дані щодо правильного порядок сплати судового збору. З огляду на наведене, Миколаївський апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції передчасно постановив ухвалу про повернення позовної заяви. Європейський суд з прав людини задекларував, що «сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету» («Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), №28249/95, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року). Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції). Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»). Зважаючи на викладене, суд першої інстанції не взяв до уваги вказані обставини, належним чином їх не проаналізував, у зв`язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про повернення позовної заяви, що призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, яке призвели до постановлення помилкової ухвали. Ураховуючи вищезазначене, оскільки місцевий суд постановляючи ухвалу допустив порушення норм процесуального права, що свідчить про її помилковість, колегія суддів вважає, що ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на те, що позивач з 08 червня 2023 року є особою з інвалідністю другої групи. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Новобузького районного суду Миколаївської області від 22 травня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 14 липня 2023 року.