Постанова 4819 № 766/17698/16-ц

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний номер справи: 766/17698/16-ц Головуючий в І інстанції: Прохоренко В.В. Номер провадження: №22-ц/819/644/21 Доповідач: Майданік В.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 квітня 2021 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Майданіка В.В., суддів: Кутурланової О.В., Орловської Н.В. секретар Давиденко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2020 року, у складі судді Прохоренко В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Іванищук Ю.А., про визнання права власності на транспортний засіб, В С Т А Н О В И В : 28 грудня 2016 року позивачі 1, 2 і 3 (відповідно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) звернулися до суду з вказаним позовом до ОСОБА_4 , в якому просили: --- визнати договір доручення від 27.08.2007 року, укладений між позивачами 1, 2 і 3, з одного боку, та відповідачем, з іншого боку, на підставі якого 27.08.2007 року була видана Довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Іванищук Ю.А., зареєстрована в реєстрі за №3262, удаваним правочином, укладеним з метою приховання договору купівлі-продажу автомобіля марки OPEL, модель OMEGA, випуск 1988, колір синій, об`єм двигуна 2000, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , тип т.з. седан легковий, реєстраційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований МРЕВ ДАІ м. Херсон 29.03.2007 року, Свідоцтво про реєстрацію т.з. серії НОМЕР_3 ; --- визнати за позивачами 1, 2, 3 право власності на вказаний автомобіль. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 23 серпня 2007 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу вказаного автомобіля, вказаний позивач сплатив за нього обумовлену суму 3200 доларів США (еквівалент 16096,00грн. Оформлення угоди було відкладено у зв`язку із відсутністю фінансів на переоформлення авто. Факт отримання відповідачем грошей може підтвердити нотаріус, оскільки в його кабінеті передавались кошти. Саме 23.08.2007 року відповідач видав позивачам 1, 2 і 3 доручення на право керування зазначеним автомобілем. Після отримання довіреності Позивач 1 перегнав автомобіль до свого місця проживання і вважав його своєю власністю, встановив магнітолу, сигналізацію, здійснював ремонт, страхування тощо. Протягом тривалого часу вони не могли оформити угоду купівлі-продажу автомобіля через неможливість встановлення місцезнаходження відповідача. 17 грудня 2016 року вказаний автомобіль був вилучений у позивачів і направлений на штрафмайданчик, оскільки він перебував у розшуку. Як в подальшому стало відомо, відповідач заборгував велику суму коштів перед банком і відповідно ВДВС Суворовського району м. Херсона було накладено арешт на майно боржника. За весь час, коли було підписано Довіреність, авто перебувало повністю у власності позивачів. Вважають, що оскільки договір купівлі-продажу був фактично виконаний, але в силу об`єктивних причин позивачі не змогли оформити перехід права власності, то відповідно до ст.ст.235, 392 ЦК України мають право на визнання за ними права власності на вказаний автомобіль. Оскаржуваною ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2020 рокувказана позовна заява була залишена без розгляду. В апеляційній скарзі позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять скасувати вказану ухвалу і направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення норм процесуального права. Зокрема вказали, що суд необґрунтовано застосував ч.3 ст.131, п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України. При цьому зазначили, що їх інтереси у суді першої інстанції представляла за довіреністю ОСОБА_5 . У передостаннє судове засідання (16.09.2019 року о 09-30 год) вона до суду не з`явилася через перебування у відрядженні за межами міста. Про це вона у своєму клопотанні, направленому електронною поштою до суду 16.09.2019 року о 09-04 год, повідомила суд і просила перенести розгляд справи. У останнє судове засідання (29.01.2020 року о 10-15 год) вона теж не з`явилась, оскільки у грудні 2019 року сплив строк дії довіреностей, якими позивачі уповноважували її діяти від їх імені у суді. Однак про це вона не повідомила їх (позивачів), а тому вони (позивачі) не повідомити суд про свою неявку, оскільки знали, що у них є представник. Отже, вважають, що не відповідає дійсності зазначення суду про те, що позивачі двічі не з`явились у судове засідання і не повідомили суд про свою неявку. Заслухавши доповідача, перевіривши відповідність ухвали вимогам процесуального закону, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне. Залишаючи на підставі п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, не з`явилися в судові засідання, призначені на 16.09.2019 року о 09-30 год та 29.01.2020 року о 10-15 год, поважність причин неявки до суду не підтверджена жодним документом, позивачам було роз`яснено наслідки неявки в судове засідання, заяв про розгляд справи у їх відсутність на адресу суду не находило. Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до нього він прийшов, порушивши норми процесуального права. Згідно з ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України ("Наслідки неявки в судове засідання учасника справи") суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Згідно п.2 ч.3 вказаної вище норми закону якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки. За ч.5 вказаної норми закону у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи. Отже, закон передбачає залишення позовної заяви без розгляду як наслідок саме повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача, незалежно від причин неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору. Вказана позовна заява подана до суду 28 грудня 2016 року (а.с.3-5). Ухвалою суду від 07.03.2017 року було відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 01.06.2017 року о 16-00 год (а.с.79). Через звільнення у відставку 18.05.2017 року головуючої судді судове засідання не відбулося, проведено новий розподіл справи (а.с.95). Ухвалою суду від 27.06.2017 року справу було прийнято до розгляду й призначено судове засідання на 21.11.2017 року об 11-30 год (а.с.96). Відповідно до заяви представника позивачів ОСОБА_5 від 21.11.2017 року вона просить розглянути справу за її відсутності, не заперечує проти ухвалення заочного рішення (а.с.111). Справу було відкладено на 19.03.2018 року (а.с.113). Після цього справа ще кілька разів призначалась до судового розгляду, представниця позивачів ОСОБА_5 знову подавала заяви: від 10.07.2018 року про розгляд справи за її відсутності (а.с.158), від 13.11.2018 року про відкладення справи через неможливість прибути до суду (а.с.174). Три останні судові засідання були призначені на 20.03.2019 року об 11-00 год, на 16.09.2019 року о 09-30 год та на 29.01.2020 року о 10-15 год. Даних про повідомлення позивачів про судове засідання, призначене на 20.03.2019 року об 11-00 год, немає. Натомість позивачі були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, призначеної на 16.09.2019 року о 09-30 год та на 29.01.2020 року о 10-15 год, оскільки це підтверджується відповідними розпискою позивача ОСОБА_1 від 08.08.2019 року (а.с.190) та клопотанням від 13.09.2020 року представниці позивачів ОСОБА_5 про перенесення розгляду справи (а.с.195), зареєстрованим у суді 16.09.2019 року, а також розписками позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.208-210) про вручення їм судових повісток (відповідно 19, 20 та 20 листопада 2019 року). При цьому у зазначені судові засідання (призначені на 16.09.2019 року о 09-30 год та на 29.01.2020 року о 10-15 год) позивачі та/або їх представник в судове засідання повторно не з`явилися, про причини неявки у судове засідання 29.01.2020 року не повідомили й не подали заяву про розгляд справи за їх відсутності. Однак, при цьому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції надто вже формально підійшов до вирішення справи, не звернув увагу на те, що 21 грудня 2019 року сплив строк дії довіреностей, якими позивачі уповноважували ОСОБА_5 діяти від їх імені у суді, а тому як особи, які не є юридично обізнаними, могли не звернути на це уваги й бути впевненими, що вказана особа продовжує діяти в суді від їх імені. Також апеляційний суд звертає увагу й на те, що справа, яка не є вже такою складною, досить тривалий час (більше 3 років) до часу постановлення оскаржуваної ухвали перебувала на розгляді у суді й не знаходила свого вирішення. При цьому матеріали справи свідчать про те, що позивачі мають бажання довести справу до кінця, тобто отримати судове вирішення справи за своїм вказаним позовом. Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. На думку апеляційного суду за таких обставин постановлення оскаржуваної ухвали не відповідає вказаним нормам процесуального закону. З наведеного слід дійти висновку, що суд допустив порушення норм процесуального права, оскільки в нього не було підстав для застосування п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України і залишення позовної заяви без розгляду. З підстав зазначеного, оскаржувана ухвала суду першої інстанції, згідно ч.1 ст.367, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ч.1 ст.367, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 29 січня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови 22 квітня 2021 року. Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ О.В. Кутурланова _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Н.В. Орловська