Ухвала КЦС ВС № 336/5772/2020

Ухвала 22 квітня 2021 року м. Київ справа № 336/5772/2020 провадження № 61-6471ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, поданою на підставі частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», ВСТАНОВИВ: Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, поданою на підставі частини першої статті 12 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», задоволено частково. Визначено розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 у розмірі 170 000 грн, яку стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання з рахунку, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030, на користь ОСОБА_1 . У задоволенні іншої частини заяви відмовити. Постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат, пов`язаних з отриманням юридичної допомоги скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Заяву ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з отриманням юридичної допомоги задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правову допомогу 150 000 грн. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди змінено, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди з 170 000 грн до 600 000 грн. У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної казначейської служби України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті відправлена до Верховного Суду 16 квітня 2021 року. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із частиною першою та другою статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Пунктом 2 частини четвертої статті 392 ЦПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються, зокрема, докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, - за наявності. У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить поновити строк на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що повний текст постанови суду апеляційної інстанції заявник отримав 18 березня 2021 року, на підтвердження чого надає копію оскаржуваної постанови Запорізького апеляційного суду з відбитком штампу вхідної кореспонденції. Наведені особою, яка подала касаційну скаргу, підстави для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки нею не надано доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що конверту чи його копії зі штрихкодовим ідентифікатором для відстеження дати отримання копії оскаржуваної постанови Запорізького апеляційного суду не надано, а штамп вхідної кореспонденції сам по собі не може слугувати належним доказом на підтвердження дати отримання копії оскаржуваного судового рішення, оскільки він лише фіксує факт реєстрації кореспонденції у Головному управлінні Державної казначейської служби України у Запорізькій області, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі № 826/6756/18 (провадження № К/9901/25507/20). Отже, заявнику необхідно подати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження та надати докази поважності причин його пропуску в оригіналах або завірені в установленому порядку їх копії, якими можуть бути оригінал поштового конверту, довідка із суду, поштового відділення зв`язку тощо, або навести інші підстави з відповідними доказами. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. Згідно із частиною третьою статті 393 ЦПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 390 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини другої статті 394 цього Кодексу. Також касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі. У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить звільнити її від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», посилаючись на те, що позивачем при подачі позовної заяви судовий збір не справлявся. Крім того зазначає, у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вказано, що стаття 5Закону № 3674-VI не містить вичерпного переліку пільг щодо сплати судового збору, тому при визначенні таких пільг слід керуватися іншим законодавством України. Наведені в обґрунтування заявленого клопотання доводи не можуть бути підставою для задоволення клопотання, оскільки вищезазначені посилання у касаційній скарзі стосуються лише позивачів (заявників) у справі. При цьому наявність пільги відповідно до Закону України «Про судовий збір» щодо сплати судового збору не вважається нульовою ставкою судового збору, тому при оскарженні судового рішення він має бути сплачений згідно із законом. У зв`язку з наведеним, заявнику потрібно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року. Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 2 102 грн. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду із заявою) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вимоги касаційної скарги свідчать про те, що Державна казначейська служба України оскаржує ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року в частині вирішення вимог щодо стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на правову допомогу 150 000 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн. Згідно із частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум). При цьому вимога щодо відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки заявник її визначив у грошовому вимірі, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18). Отже, за вказані вимоги до сплати підлягала сума у розмірі 7 500 грн (150 000 грн + 600 000 грн) * 1% = 7 500 грн). Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми та становить 15 000 грн (7 500 грн * 200% = 15 000 грн). Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надати суду касаційної інстанції докази сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 15 000 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до УК у Печер. р-ні/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Крім того, подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. У касаційній скарзі заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження. Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Отже, Державній казначейській службі України необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Визнати наведені Державною казначейською службою України підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. У задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги відмовити. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. Суддя Р. А. Лідовець