Постанова 4818 № 953/17119/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «21» квітня 2021 року м. Харків справа № 953/17119/20 провадження № 22ц/818/2231/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року в складі судді Шаренко С.Л. в с т а н о в и в: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітню дитину. Позовна заява мотивована тим, що вони з ОСОБА_2 з 25 червня 2004 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 червня 2017 року. Від шлюбу мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказала, що після розірвання шлюбу їх спільний син проживає з нею, відповідач з вересня 2020 року добровільно дитину не утримує, мотивуючи це тим, що його померлий вітчим продав їй земельну ділянку в садовому товаристві. Зазначила, що відповідач є здоровим, працездатним, не має інших утриманців, тому здатний сплачувати кошти на утримання сина. Крім того, їхній син відвідує школу конструювання, вартість навчання у якій на місяць становить 1160,00 грн, та заняття з математики, вартість яких - 2000,00 грн на місяць, про що відповідачу відомо. Однак, участі у таких додаткових витратах він також не бере. Просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4000,00 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 01 жовтня 2020 року і до повноліття дитини, а також додаткові витрати, пов`язані з навчанням в розмірі 1580,00 грн щомісяця, починаючи з жовтня 2020 року до повноліття дитини. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року, в якому ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 січня 2021 року виправлено описку, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 3000,00 грн щомісяця, починаючи з 22 жовтня 2020 року до досягнення дитиною повноліття з індексацією відповідно до закону; рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 в межах суми 3000,00 грн за один місяць звернено до негайного виконання; в іншій частині позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 840,80 грн. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з нього аліменти на утримання сина у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що він не має можливості сплачувати аліменти у розмірі 3000,00 грн на місяць. Наразі будь-які джерела заробітку у нього відсутні, офіційно він не працевлаштований з 2016 року. До серпня 2020 року працював таксистом, надавав кошти на утримання сина, купував йому речі, проводив з ним час. Однак, влітку 2020 року зламався його автомобіль, він змушений був його продати та жити на кошти від продажу. На даний час він став на облік у Харківському міському центрі зайнятості. У 2020 році помер його вітчим, який за життя подарував позивачці дачний будинок. Вважає, що також має відношення до наданої позивачці можливості отримати грошові кошти від продажу будинку, тому просив її брати кошти на утримання сина з коштів від продажу будинку, поки він перебуває у скрутному матеріальному становищі. Твердження позивачки про наявність у нього доходу ґрунтуються на її припущеннях та на фотографіях минулих років. 08 лютого 2021 року ОСОБА_2 надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, у яких просив долучити до матеріалів справи довідку Харківського міського центру зайнятості від 22 грудня 2020 року про те, що він перебуває на обліку як безробітний з 18 грудня 2020 року, а також довідку з Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області на підтвердження відсутності у його власності транспортних засобів. 09 березня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , у якому вона просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Вказала, що наведені відповідачем обставини щодо дарування його вітчимом їй будинку не мають відношення до обов`язку щомісяця утримувати сина. Будинок вона не продавала, коштів не отримувала. Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_2 зазначав, що має можливість сплачувати аліменти у розмірі 2200,00 грн на місяць. Крім того, відповідач придбав новий автомобіль. Разом з відзивом на апеляційну скаргу ОСОБА_1 подала клопотання про долучення до матеріалів справи та дослідження доказів - скріншотів листування за телефоном сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , які виявила у лютому 2021 року. Клопотання залишено без задоволення, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачка не надавала, доказів неможливості своєчасного їх подання ОСОБА_1 не надано. Крім того, зазначене листування не є належним доказом придбання відповідачем автомобіля. 12 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення до апеляційної скарги, які фактично є відповіддю на відзив. Вказав, що перебуває на обліку у Харківському міському центрі зайнятості, не має роботи. Він визнавав позов лише у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини, а не у розмірі 2200,00 грн, як зазначила позивачка. Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачка визнавала, що продала будинок, подарований їй його вітчимом. Коштовних закордонних путівок він не придбавав. Для підтвердження своїх доводів просив дослідити технічний запис судового засідання суду першої інстанції. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно пункту 1 частини 4 статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, виходячи з встановлених обставин справи, розумною та достатньою сумою аліментів, яку належить стягувати з відповідача на утримання сина, є сума у розмірі 3000,00 грн на місяць. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 25 червня 2004 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду міста Харкова від 01 червня 2017 року (а. с. 5). Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 6). Після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їхній син ОСОБА_3 мешкає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 3, 7, 21). ОСОБА_3 навчається у 6-Д класі Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №165 Харківської міської ради Харківської області, що підтверджується довідкою від 30 вересня 2020 року № 39 (а. с. 8). Також, ОСОБА_3 відвідує заняття з робототехніки, за відвідування яких протягом жовтня 2020 року ОСОБА_1 сплатила 1160,00 грн, що підтверджується квитанцією від 30 вересня 2020 року (а. с. 9). Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. За змістом статті 18 Конвенції про права дитини - батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Предметом їх основного піклування є найкращі інтереси дитини. Обов`язок виховувати та розвивати дитину найважливіший обов`язок матері і батька. Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Згідно із частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Вказаною нормою не передбачено звільнення від такого обов`язку в разі неможливості його виконання. Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Із роз`яснень, які містяться в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вбачається, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі, рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі, на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до положень статті 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» у 2020 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень; тобто розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим з 1 січня 2020 року 1109,00 грн, з 1 липня 1159,00 грн, з 1 грудня 1197,50 грн. Згідно частин 1 та 2 статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків. Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов`язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини. За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов`язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 723/3193/19-ц, провадження № 61-11454св20. Отже, будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись або за домовленістю між батьками, або за рішенням суду. Виходячи з аналізу встановлених судом обставин справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, враховуючи, що відповідач є особою працездатного віку, доказів наявності у нього інших утриманців та будь-яких захворювань не надано, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина у розмірі 3000,00 грн на місяць. При цьому, суд виходить з необхідності забезпечення права дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Доказів того, що такий розмір аліментів є надмірним, та покладення на відповідача обов`язку з його сплати поставить його у скрутне матеріальне становище, матеріали справи не містять. Будь-яких доказів щодо дійсного розміру своїх доходів ОСОБА_2 протягом розгляду справи не надав. Надані ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції довідки Харківського міського центру зайнятості від 22 грудня 2020 року про те, що він перебуває на обліку як безробітний з 18 грудня 2020 року, та з Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 05 січня 2021 року щодо відсутності у нього транспортних засобів, не можуть бути взяті до уваги в силу вимог статті 367 ЦПК України, адже до суду першої інстанції відповідач таких доказів не надавав та не вказав жодних поважних причин, які б перешкоджали йому подати відповідні докази. При цьому, на облік як безробітний відповідач став лише 18 грудня 2020 року, тобто вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду, тож ця обставина не може бути врахована апеляційним судом при перегляді справи. Крім того, частиною 9 статті 83 ЦПК України передбачено, що копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Проте, ОСОБА_2 всупереч зазначеним вимогам ЦПК України копії поданих ним доказів позивачці не надіслав та просив зробити це суд апеляційної інстанції (а. с. 57), тоді як це є його обов`язком. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. На підставі положень статей 181, 182 СК України, враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці, не має інших утриманців, виходячи із загальних засад справедливості цивільного судочинства та необхідності захисту інтересів дитини, рівності обов`язку батьків щодо її утримання, відсутності домовленості сторін щодо розміру аліментів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог позивачки в частині стягнення з відповідача аліментів на утримання сина у розмірі 3000,00 грн. Посилання відповідача на отримання позивачкою доходу від продажу будинку, подарованого їй його вітчимом, будь-якими доказами не підтверджуються та не мають відношення до визначення розміру аліментів, що підлягають сплаті ним на утримання сина. Також, судова колегія звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив визначити розмір аліментів у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тоді як норми СК України не передбачають такого порядку визначення розміру аліментів, які можуть бути стягнуті або у певній твердій грошовій сумі або у частці від розміру доходів відповідача. Отже, його вимоги, сформульовані у такий спосіб, не можуть бути задоволені. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. При цьому, у разі зміни матеріального чи сімейного стану, настання інших обставин, визначених статтею 192 СК України, ОСОБА_2 має право звернутися до суду з вимогами про зміну розміру аліментів. Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору апеляційним судом не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 21 квітня 2021 року.