LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4818642/6712/19

від 20.04.2021 ·

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 20 квітня 2021 року м. Харків справа № 642/6712/19 провадження № 22-ц/818/2077/21 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю. за участю секретаря: Сізонової О.О. учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області про встановлення факту постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території України за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року, постановлене під головуванням судді Цвіри Д.М., в залі суду в місті Харкові (повний текст судового рішення складено 18 грудня 2020 року), - в с т а н о в и в: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території України. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року заяву залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; заявник вказує, що його вимоги про встановлення факту постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території України є доведеними та обгрунтованими. Проте судом не було враховано копію нотаріально посвідченого перекладу його паспорту громадянина Російської Федерації, в якому зазначено правильність перекладу його ім`я та по-батькові - « ОСОБА_1 ». Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про встановлення факту постійного проживання не підтверджені належними доказами, оскільки по-батькові заявника в вимогах заяви не співпадає з по-батькові, яке зазначене в офіційному перекладі паспорту на українську. Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що згідно свідоцтва про народження, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Москва (а.с.7). Заявник проживав разом з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 мати ОСОБА_1 - ОСОБА_2 померла. Рішенням виконавчого комітету Кіровської Ради народних депутатів віл 12 червня 1985 року №25/3-14 «Про опіку над неповнолітнім ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 » вирішено призначити опікуном ОСОБА_4 (а.с.8-9). ОСОБА_4 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується посвідченням (а.с.9), куди переїхав жити заявник. З 1985 року по 1992 рік ОСОБА_1 навчався у Харківській спеціалізованій школі І-ІІІ ступенів №62 Харківської міської ради Харківської області і закінчив її, отримавши 15 червня 1992 року атестат про середню освіту НОМЕР_3 (а.с.10-11). Дана обставина підтверджується довідкою Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №62 Харківської міської ради Харківської області віл 18 липня 2019 року №164 та атестатом про середню освіту, реєстраційний № НОМЕР_1 , виданий 15 липня 1992 року. Наказом №0210-05/001 від 01 вересня 1992 року, ОСОБА_1 , був зарахований студентом першого курсу денного відділення фізико-технічного факультету за спеціальністю «нові галузі фізики» Харківського державного університету імені О.М. Горького (ХДУ) (а.с. 13). Згідно з наказом №0210-05/307 від 05 березня 1998 року ОСОБА_1 закінчив Харківський державний університет (а.с.13). Рішенням Державної екзаменаційної комісії від 24 лютого 1998 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію спеціаліста інженер-фізик і 02 березня 1998 року був виданий диплом спеціаліста за номером НОМЕР_4, реєстраційний №24 (а.с.12). У період навчання у Харківському державному університеті на фізико-технічному факультеті ОСОБА_1 пройшов повний курс воєнної підготовки по військовій спеціальності «Застосування підрозділів і частин космічного зв`язку», ВУС І2І800 і здав по ній 15 липня 1996 року встановлені екзамени (а.с.14). Як на підставу вимог заяви про встановлення факту проживання до 24 серпня 1991 року на території України, ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення такого факту необхідно йому для отримання громадянства України. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У частині 1 статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, що визначено пунктом 5 частини 2 статті 293 Цивільного процесуального кодексу України. Перелік фактів, які підлягають встановленню судом в окремому провадженні, викладений в частині 1 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України та не є вичерпним (частина 2 статті 315 Цивільного процесуального кодексу України). Так, відповідно до частини 2 вищевказаної норми права, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Законом передбачено вставлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України. При вирішенні справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, постійного або безперервного проживання на території України слід керуватися нормами Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235 - ІІІ та Указом Президента України № 215/2001 від 27 березня 2001 року «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким було затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок). Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України (стаття 6 Закону України «Про громадянство України»). Положеннями частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» визначено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», <…> а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Абзацом 1 п. 1 та абзацом 2 п. 4 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України № 215/2001 від 27 березня 2001 року (далі по тексту - Порядок), передбачено, що для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи в Україні. Підпунктами «а» та «б» пункту 7 Порядку передбачено, що встановлення належності до громадянства України стосується, зокрема: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або за станом на 13 листопада 1991 року відбували покарання в місцях позбавлення волі на території України та перебували у громадянстві колишнього СРСР і до набрання вироком суду законної сили постійно проживали відповідно на території УРСР або проживали на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті «а» цього пункту. Відповідно до п. 10 Порядку для встановлення, відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону, належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає: 1) заяву про встановлення належності до громадянства України; 2) копію свідоцтва про народження; 3) один із таких документів: - довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року; - копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; - судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. Якщо документи про встановлення належності до громадянства України подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року була неповнолітньою та проживала в Україні не з батьками (одним із них), а з іншим законним представником, подається також копія документа про встановлення опіки чи піклування. У пункту 44 вказаного вище Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Предметом вимог заявника було встановлення юридичного факту, який згідно наведеним нормам матеріального права дасть йому можливість звернутися до відповідних компетентних органів для вирішення питання про надання громадянства України. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 доведено факт постійного його проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». Відповідно до показань свідків, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , допитаних у суді першої інстанції, заявник проживав в місті Харкові з 1985 року, закінчив школу і університет у Харкові, та наприкінці 1998 року поїхав до Москви, тому що померла його бабуся та йому необхідно було оформити документи на квартиру. При цьому ОСОБА_1 надав до суду копію паспорта громадянина Російської Федерації (а.с.5) та копію нотаріально посвідченого перекладу його паспорту громадянина Російської Федерації, в якому зазначено правильний переклад його ім`я та по-батькові - « ОСОБА_1 » (а.с.55). Суд першої інстанції не звернув уваги на доведеність факту проживання заявника станом на 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», та безпідставно дійшов висновку, що вимоги заявника про встановлення факту постійного проживання не підтверджені належними доказами, оскільки по-батькові заявника в вимогах заяви не співпадає з по-батькові, яке зазначене в офіційному перекладі паспорту на українську. Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на захист порушених прав (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції). Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права захист своїх прав («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»). Колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановити факту постійного проживання до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». При цьому зауважує, що встановлення факту постійного проживання на території України до 24 серпня 1991 року має правове значення для заявника, оскільки в іншому порядку він не може встановити вказаний факт. Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року слід скасувати та наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2020 року - скасувати та ухвалити нове. Заяву ОСОБА_1 - задовольнити. Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України». Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Н.П. Пилипчук О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 22.04.2021 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»