Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/3757/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/563/21Головуючий по 1 інстанції Справа №711/3757/20 Категорія: 304070000 Казидуб О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії: суддів Вініченка Б.Б., Фетісової Т.Л., Гончар Н.І. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Коханій Олексія Володимировича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2021 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Черкаське хімволокно» в особі відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за оплату житлово-комунальних послуг, - в с т а н о в и в: У червні 2020 року ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» звернулось до суду з вказаним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що Черкаська ТЕЦ на підставі відповідної ліцензії забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкаси. Черкаська ТЕЦ надає відповідачам житлово-комунальні послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Не дивлячись на відсутність укладеного між позивачем та відповідачами договору про надання житлово-комунальних послуг, відповідач зобов`язаний оплатити позивачу усі фактично спожиті комунальні послуги у повному обсязі. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача (відповідача) від оплати послуг у повному обсязі. Викладене співпадає з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 15.03.2018р. у справі №401/710/15-ц та в постанові Верховного Суду України від 30.10.2013р. у справі №6-59цс13. 13.02.2017 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси в справі №711/710/17 було відмовлено у прийнятті заяви Черкаської ТЕЦ про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 50794,06 грн. станом на 01.01.2017р. Відповідачі, своєчасно, з січня 2013 року не вносять плату за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 01.03.2020 року складає 107103,63 грн., яку позивач разом із інфляційними втратами в сумі 28156,95 гривень, трьома відсотками річних в сумі 6977,45 гривень та судовим збором просив стягнути на свою користь з відповідачів. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2021 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» ПАТ «Черкаське хімволокно» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в розмірі 107 103,63 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 28 156,95 та 3% річних у розмірі 6 977,45 грн, а всього 142 238,03 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» ПАТ «Черкаське хімволокно» в рівних частинах судовий збір у розмірі 2133,58 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за період з 01.01.2013 року по 01.03.2020 року відповідачами в квітні 2014 року було здійснено оплату за надані послуги в сумі 500 грн., при нарахуванні за місяць за надані послуги 240,52 грн., також в квітні 2016 року сплачено 210 грн. (нарахування за місяць 66,76 грн.), у лютому 2018 року в сумі 1000 грн. (нарахування за місяць 993,72 грн.), що підтверджується наданими позивачем розрахунками. Тобто внесення відповідачами в 2014, 2016 та 2018 роках оплати за надані Черкаською ТЕЦ послуги в більшому розмірі, ніж було нараховано, свідчить про визнання відповідачами свого боргу та у розумінні ст. 264 ЦК України є діями, які переривають строк позовної давності, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду у справі № 668/8830/15-ц та справі № 437/2726/13-ц. Після переривання у 2018 р. відповідачами строку позовної давності було перервано в лютому 2018 року, з даним позовом Черкаська ТЕЦ звернулася до суду 01.06.2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Отже суд дійшов висновку, що, відповідачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їхнім представником не надано доказів, які б підтвердили пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду з даними позовними вимогами. Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, вважаючи його ухваленим з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвокат Коханій О.В. подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги, стягнувши солідарно із відповідачів на користь позивача заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у загальній сумі 34 823 грн з яких: 30 406,82 грн основна заборгованість за опалення та гаряче водопостачання, 2693,91 грн інфляційні втрати; 1722,27 грн 3% річних. Апеляційні вимоги мотивував тим, що факт, що визнається відповідачами є те, що за відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Також апелянти погоджуються з висновками суду, що згідно чинних нормативних положень законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Вказує, що зобов`язання виникли за кожним окремим місячним платежем, відповідно і строк позовної давності обчислюється відносно кожного окремого періодичного платежу, а не в цілому, а часткова сплата суми боргу не могла переривати строк позовної давності так як у відповідачів не було загального зобов`язання у визначеній сумі. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Черкаське хімволокно» в особі ВП «Черкаська ТЕЦ» вказало, що адвокат скаржників в апеляційній скарзі суперечить сам собі в доводах щодо помилковості застосування судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні правового висновку Верховного Суду у справі №668/8830/15-ц, обґрунтовуючи свою позицію тим, що дана справа стосувалась кредитних правовідносин. Водночас на обґрунтування своєї позиції посилається на висновки Верховного Суду у справі №444/9519/12, яка також стосувалась правовідносин по кредитних зобов`язаннях. Більше того, звертає увагу суду, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції посилався також на правову позицію Верховного Суду по справі №437/2726/13-ц, в якій досліджено тотожні правовідносини та тотожні обставини оскаржуваному рішенню. В даній постанові зазначено, що: «з урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі, сплативши частково заборгованість за житлово-комунальні послуги, перервали позовну давність» та «з урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідачів на користь позивача також підлягають стягненню борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми». Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно», в особі Відокремленого підрозділу «Черкаська ТЕЦ» на підставі ліцензії №374 від 30.11.2012 року, забезпечує тепловою енергією населення, організації та підприємства всіх форм власності у м. Черкасах (а.с. 16). Відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання комунальних послуг, і фізичною, особою, яка отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №

630. Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», виконавцем послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація, а послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води. Згідно вищенаведеного ПрАТ «Черкаське хімволокно» як суб`єкта господарювання з постачання теплової енергії законодавством визначено виконавцем послуг з централізованого постачання гарячої води. Таким чином встановлено, що надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ПрАТ «Черкаське хімволокно» ВП «Черкаська ТЕЦ». Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», п.п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Згідно до довідки відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Черкаського міськвиконкому від 11.06.2020 року відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 . Таким чином суд приходить до висновку, що відповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, що надає Черкаська ТЕЦ за адресою АДРЕСА_2 . За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього ж Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, з яким також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), а також у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі №522/2625/16-ц. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в строк відповідно до вказівок закону, договору. Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст. ст. 67-68, 162 Житлового Кодексу України наймач чи власник житла зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги по затвердженим тарифам. Плата за комунальні послуги вноситься щомісячно. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України). Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу. Частиною першою статті 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті). Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників. Вказане викладене у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №663/2070/15-ц. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивач звертаючись до суду із позовом просив суд стягнути із відповідачів заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг, яка виникла за період з січня 2013 року по березень 2020 року. При цьому судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечувався той факт, що за вказаний період відповідачами в квітні 2014 року було здійснено оплату за надані послуги в сумі 500 грн, при нарахуванні за місяць за надані послуги 240,52 грн, в квітні 2016 року сплачено 210 грн, при нарахуванні за місяць за надані послуги 66,76 грн, у лютому 2018 року в сумі 1000 грн, при нарахуванні за місяць за надані послуги 993,72 грн. Отже, відповідачі в межах загальної позовної давності частково погашали зазначену заборгованість, тобто своїми діями перервали перебіг позовної давності. Встановивши, що відповідачі неодноразово частково сплачували житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про переривання відповідачами позовної давності. Вказане також узгоджується із постановою Верховного Суду у справі №464/2736/15-ц від 14 листопада 2019 року. Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Враховуючи вищенаведене, а також переривання позовної давності, які полягали у періодичній сплаті комунальних послуг, позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь заявлений час прострочення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Коханій Олексія Володимировича - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 березня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді