Постанова 4857 № 380/12593/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/12593/20 пров. № А/857/5308/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Гінди О.М., Мікули О.І., з участю секретаря Кітраль Х.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Мукан Б.С., представника відповідача Зубович Яворської О.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання до їх вчинення,- суддя в 1-й інстанції - Гулкевич І.З., час ухвалення рішення 02.02.2021 року, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не вказано, в с т а н о в и в: У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач) про визнання протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язання відповідача проводити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з часу призначення пенсії за віком з врахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу підвищення до пенсії, як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язано відповідача здійснити позивачу нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018 року, з урахуванням виплачених сум, відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. Не погодившись із винесеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і винести нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що нараховані суми пенсії, не отримані своєчасно з вини органу, що виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком. Відповідач також скористався правом на подання апеляційної скарги, однак така була йому повернута. Позивач та його представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просять рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 року скас4увати та прийняти постанову якою позовні вимоги задовольнити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 року залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на нарахування та виплату підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 05.05.2018 року відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 17.04.1991 № 962-XII. Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Позивачем не згідний з рішенням в частині визначення строку перерахунку підвищення до пенсії, що і є предметом апеляційного оскарження. Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності. Відповідно до довідки № 4/5-23828-Р від 02.02.2009 року, виданої ГУМВС України у Львівській області, позивач разом з рідними були виселені з конфіскацією майна 21.10.1947 року із с. Угорці, Золочівського району, Львівської області по постанові особливої наради при МДБ СРСР від 31.01.1948 року визначені на спецпоселення в Кемеровську область по політичних мотивах, як члени сім`ї учасника ОУН, з якого звільнені 22.04.1956 року. На підставі ст. 3 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" - реабілітований з поверненням конфіскованого майна або його вартості. Відповідно до посвідчення № 26/4-Р від 03.02.2012 року, виданого Львівською обласною радою, позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Позивач 12.06.2020 року звернувся із заявою до відповідача щодо невиплати йому надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Листом відповідача від 15.06.2020 року № 1300-0209-8/43546 позивачу повідомлено про те, що йому, як реабілітованому, виплачується з 01.05.1992 року підвищення до пенсії, що відповідає вимогам чинного законодавства. З наведеного вбачається та сторонами не заперечується, що позивач має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Згідно п. «г» ч.1 ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25% мінімальної пенсії за віком. Згідно п.6 Розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. П.п. 2 п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" № 654 від 16.07.2008 року (далі Постанова № 654) встановлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою №

654. Отже, відповідач неправомірно виплачував підвищення до пенсії в меншому розмірі, ніж це передбачено п. «г» ст. 77 зазначеного Закону. За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність вимог позивача щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» розмірі колегія суддів не вбачає. Щодо строку звернення до суду з вказаними вимогами апеляційний суд звертає увагу на наступне. Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 висловив правову позицію щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, на думку Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (зокрема, ст. 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1). При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 року № 340/1019/19). Суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву. До того ж, як свідчать матеріали справи, звертаючись до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, позивач вже знав, що розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем не у відповідності до п. "г" ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Щодо посилання позивача в позовній заяві на положення статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", то таке є безпідставним, оскільки за змістом наведених норм строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом. З урахуванням наведеного, Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Таким чином, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 року у справі № 816/197/18, від 20.10.2020 року у справі № 640/14865/16-а, а також про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 822/1928/18) та дійшла такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України у спорах цієї категорії: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо. Відтак, отримання позивачем листа відповідача від 15.06.2020 року у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі. Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. За таких обставин Суд приходить до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. Враховуючи те, що поважних та об`єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 123 КАС України та залишення адміністративного позову за період з 1990 року по 23 червня 2020 року без розгляду. Водночас, апеляційний суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог в межах шестимісячного строку, визначеного ст. 122 КАС України, а саме: визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу з 24 червня 2020 року надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"; зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату надбавки до пенсії позивачу з 24 червня 2020 року як реабілітованій особі в розмірі передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст.308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року у справі № 380/12593/20 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії за період з 1990 року по 23 червня 2020 року залишити без розгляду. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як реабілітованій особі, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 24 червня 2020 року, з урахуванням виплачених сум, відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. М. Гінда О. І. Мікула Повне судове рішення складено 22 квітня 2021 року.